Принцип природовідповідності: Принцип природовідповідності

Принцип природовідповідності

⇐ ПредыдущаяСтр 19 из 33Следующая ⇒

Наукове обґрунтування виділення цього принципу пов’язане з іменами відомих педагогів Аристотеля, Я.А. Каменського, І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, В.О. Сухомлинського та інших і полягає в тому, що процес виховання повинен максимально враховувати багатогранну природу людини: анатомічні, фізіологічні, психологічні, вікові, національні особливості, визначені природою.

Кожна особистість розвивається своїм шляхом, має власну фізіологічну структуру, стать, вік, вроджений тип нервової системи; можуть бути наявні ті чи інші природжені нахили, вроджені або набуті вади, сформовані у попередніх соціальних ситуаціях розвитку інтереси, особисті риси та якості. Тому зміст, форми, методи взаємодії вихователя з кожним вихованцем повинні бути індивідуальними, максимально враховувати можливості і тенденції його саморозвитку.

Оскільки людина має багатогранну біопсихічну, психологічну та соціальну природу, необхідно враховувати не тільки її анатомо-фізіологічні, психологічні та вікові особливості, а й особистісні якості: спрямованість особистості, її ціннісні орієнтири, життєві плани, установки, які вже сформувалися, домінуючі мотиви діяльності та поведінки. Саме вони є пріоритетними напрямами у вихованні.

Реалізація зазначеного принципу в тифлопедагогіці вимагає від вихователя дотримання таких вимог:

· постійно вивчати і глибоко знати риси темпераменту та характеру дитини, її погляди, смаки, звички, глибину порушення зору, якісні своєрідності зорового сприймання у їх впливі на пізнавальну діяльність та розвиток особистості кожного учня;

· вміти діагностувати і знати реальний рівень сформованості таких складових спрямованості особистості дитини як її потребово-мотиваційна сфера, інтереси, установки, ставлення до життя, праці, життєвих планів, ціннісні орієнтири;

· постійно залучати вихованця до посильної особистісно значущої для нього і все більш складної діяльності, яка забезпечує прогресивний розвиток особистості;

· максимально спиратися на власну активність особистості, поєднувати виховання із самовихованням;

· розвивати самостійність, ініціативність, самодіяльність вихованців, намагаючись не керувати, а вдало організовувати і спрямовувати їхню діяльність.

Принцип гуманізації процесу виховання полягає в тому, що основою виховання є любов до дитини, повага до особистості, її прав і свобод. Цей принцип передбачає визнання цінності людини як особистості, її прав на свободу, щастя, охорону життя і здоров’я, створення умов для розвитку творчого потенціалу, нахилів, здібностей, надання допомоги у життєвому визначенні.

Реалізація цього принципу вимагає від вихователя розуміння свого виключного значення для розвитку дитини з порушеннями зору, оскільки саме він — тифлопедагог, як ніхто інший розуміє навчальні та життєві проблеми цієї дитини, володіє спеціальними знаннями та вміннями, може влучно вибрати індивідуалізовано оптимальний підхід до кожної дитини.

Принцип гуманізації процесу виховання передбачає:

1) повагу до особистості кожного вихованця, вміння забезпечувати умови для її розвитку; прояви довіри, доброти, чуйності, уваги, співчуття, співпереживання, сердечної турботи, терпимої толерантності;

2) висунення вихованцю розумних і посильних вимог;

3) доведення до вихованця конкретних цілей виховання;

4) ненасильницьке формування необхідних загальнолюдських якостей;

5) відмову від тілесних та інших покарань, які принижують честь і гідність людини;

6) визнання права особистості на відмову від формування якостей, які б суперечили її переконанням (релігійним, гуманітарним тощо).

Принцип опори на позитивне передбачає виявлення в кожного вихованця позитивних якостей, спираючись на які вихователь зможе загальмувати прояви і розвиток негативних рис характеру і поведінки та розвинути ті, що сформовані недостатньо.

Філософською основою цього принципу є положення про суперечливість людської природи, боротьбу протилежностей як джерело розвитку. Не існують люди цілком позитивні чи негативні. Завдання вихователя — додати позитивних якостей дитині і допомогти позбутися негативних рис.

Діти, яким часто нагадують про їхні недоліки, втрачають віру у власні можливості та сили.

У роботі педагога неприпустимі конфронтація, боротьба вихователя і вихованця, зосередження лише на провинах і недоліках особистості. Виховна робота будується на співробітництві, терпінні і зацікавленості у долі вихованця. Вихователь повинен створювати позитивний фон життя і діяльності дітей, атмосферу довіри та взаєморозуміння.

Розглянемо другу групу принципів виховання.

Дотримання принципу цілісності виховного процесу забезпечує ефективність виховання через систему взаємопов’язаних компонентів і чинників, що формують особистість. Цей принцип розглядається як теоретична база виховної діяльності. Для забезпечення принципу цілісності виховного процесу вихователь повинен:

· враховувати всю сукупність економічних, соціальних, моральних та інших умов, що впливають на формування людини як особистості;

· формувати у цілісному процесі різноманітні якості особистості, основи інтелектуальної, естетичної, моральної, правової, економічної культури на засадах доцільного відбору змісту виховання;

· відбирати оптимальні методи і засоби досягнення мети відповідно до соціально-економічних, вікових особливостей, специфіки зорового сприймання та інших пізнавальних та емоційно-вольових особливостей дітей з порушеннями зору, рівнів їх розвитку;

· забезпечувати систематичність, послідовність і узгодження в організації виховання;

· вести облік результатів виховання і за необхідністю коригувати мету, завдання, зміст, методи, умови її досягнення.

Сутність принципу виховання у діяльності та спілкуванні полягає у тому, що саме через участь в різних видах активної діяльності та спілкування у дитини формуються основи світогляду, навички поведінки, стосунки з різними людьми.

Діяльність і спілкування становлять єдине ціле тому, що взаємодія з предметами є одночасною взаємодією з людьми. При цьому не лише оточуючі впливають на особистість, а й вона сама впливає на них та на характер міжособистісних стосунків.

Виховання в діяльності та спілкуванні стає засобом не тільки формування особистості, але й виявлення її ставлень, оціночних позицій щодо навколишньої дійсності, ареною самореалізації можливостей, потреб, інтересів.

Глибокі порушення зору, як зазначалося, мають вплив як на розвиток діяльності дитини, так і на встановлення нею взаємостосунків з іншими людьми. Такі особливості дітей з вадами зору розглядаються як вторинні відхилення в їх розвиткові і підлягають корекції. Забезпечення доступності різних видів діяльності, правильне методичне керівництво нею, активізація спілкування сприяють розвиткові міжособистісних стосунків дітей та їх соціально особистісному становленню. Майстерність тифлопедагога полягає в урахуванні психологічних особливостей розвитку основних видів діяльності дітей з глибокими порушеннями зору, розумінні їх проблем в організації гри, навчання та праці.

У практиці виховання дітей з порушеннями зору реалізація цього принципу можлива за умов:

· такої організації всіх видів діяльності, яка забезпечує активне спілкування сліпої або слабозорої дитини з однолітками, педагогами, батьками, що, збагачуючи їх досвід, впливає на психофізичний та соціальний розвиток;

· педагогічного керівництва розвитком особистості у процесі діяльності та спілкування;

· забезпечення позитивних міжособистісних стосунків між вихователем і вихованцем, довіри, розумного поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативності, активності та самостійності.

Принцип виховання в колективі та через колектив базується на розумінні ролі навколишнього соціального середовища у формуванні внутрішніх структур людської психіки. Лише за умови безпосередньої усвідомленої і довільної участі дитини з порушеннями зору в діяльності колективу, у неї розвиваються вищі психічні процеси та досвід життя серед інших людей. Колектив є тим фоном, який дає змогу особистості самовизначитися, самоствердитися, виявити свої здібності і талант. Колектив виконує функції об’єкта та суб’єкта виховання, тобто саме становлення дитячого колективу потребує цілеспрямованих педагогічних дій, а з іншого боку, колектив здійснює свій суттєвий вплив на формування особистості кожного свого члена.

У роботі вихователя школи для дітей з порушеннями зору необхідними умовами реалізації цього принципу є:

· така організація колективних форм діяльності дітей, при якій виникає необхідність бути активними та вступати в стосунки з учасниками цієї діяльності;

· створення умов для повноцінного розвитку кожної окремої особистості в колективі;

· формування демократичного стилю життя колективу (самоврядування, взаємодопомога, взаємовимогливість, плюралізм тощо), створення і розвиток традицій колективу;

· формування активу вихованців, розвиток його самостійності, творчості; запобігання “загниванню” активу;

· активізація і формування позитивних міжособистісних стосунків в колективі, вирівнювання позицій тих дітей, які знаходяться у категорії ізольованих, знехтуваних.

Принцип єдності виховних впливів передбачає об’єднання зусиль всіх виховних систем, які причетні до виховання, з дотриманням єдиних вимог до вихованців.

Наводимо правила реалізації зазначеного принципу :

· особистість вихованця формується під впливом сім’ї, педагогів, товаришів, інших людей, колективу. Безумовно, велика роль належить педагогічному колективу школи і особистості вихователя. Важливо, щоб вимоги вихователя і оточення були єдині; єдність виховних впливів має досягатися через координацію зусиль всіх причетних до виховання осіб;

· величезну роль відіграє сім’я; вихователь повинен підтримувати зв’язки із сім’єю, спиратися на неї, узгоджувати виховні впливи;

· не можна критикувати інших вихователів у присутності вихованця, необхідним є ввічливе, виважене узгодження, з’ясування і усунення розбіжностей.

Принцип культуровідповідності процесу виховання вимагає створення умов для засвоєння сліпими і слабозорими дітьми історії свого народу, його мови, засвоєння і примноження духовної культури, морально-естетичних ідеалів, національних традицій, що забезпечують духовне єднання поколінь.

Сутність цього принципу розкривається, перш за все, у позиції національного виховання, що передбачає етнізацію виховного процесу, тобто наповнення його національним змістом, формами, що спрямовані на формування національної самосвідомості громадянина України, характеру та почуття національної та громадянської гідності, етнічної причетності до свого народу.

Правила реалізації принципу:

· виховання повинно стверджувати національний характер, забезпечувати вивчення рідної мови, історії краю, пам’яток культури, традицій тощо;

· виховання повинно мати громадянський характер, формувати привабливий образ суспільства і держави;

· вихователь повинен максимально використовувати виховні можливості народної, національної та міжнаціональної культури;

· необхідно залучати вихованців до освітньо-культурних заходів та надавати можливість брати безпосередню участь у творчому процесі відтворення і примноження елементів національної культури;

· формування національної самосвідомості і громадянсько-патріотичної позиції вихованців має поєднуватися із забезпеченням розвитку інтернаціональних поглядів, почуттів і позицій, що відображають позитивне ставлення до загальнолюдських цінностей, повагу до людей незалежно від їх етнічної приналежності або громадянства.

У роботі з дітьми, які мають глибокі порушення зору, поряд з реалізацією загальнопедагогічних принципів виховання вводиться, як специфічний загальнодефектологічний, принцип корекційної спрямованості виховного процесу.

Стосовно здійснення позитивних впливів на розвиток особистості дитини, яка має психофізичні порушення, сучасна дефектологія використовує поняття “корекційно-виховна робота”. Цей процес здійснюється у двох взаємопов’язаних напрямах: а) виправлення недоліків у тій чи іншій сфері розвитку дитини; б) сприяння подальшому розвиткові особистості.[2]

Як зазначає В.М. Синьов, здійснення корекції є специфічним і дуже важливим завданням спеціальних навчальних закладів, оскільки від якості корекційно-виховної роботи залежить успішність розвитку компенсаторних процесів. Корекційна робота пов’язана з навчанням і вихованням дітей і пронизує всю систему діяльності спеціальних закладів. Корекційна робота найбільш ефективна, якщо вона побудована на зрозумілому, доступному (але не занадто полегшеному) змістовому матеріалі, коли діти усвідомлюють важливість його засвоєння. Тому найдоцільніше здійснювати корекцію розвитку в процесі формування у дітей з порушеннями зору загальноосвітніх та трудових умінь та навичок, передбачених навчальними програмами, а також під час цікавих змістовних виховних заходів, що відповідають віковим особливостям дітей. Але в спеціальних закладах для дітей з порушеннями зору передбачено також додаткові індивідуально-групові заняття лікувально-корекційного характеру (заняття з розвитку та збереження залишкового зору, заняття з лікувальної фізкультури, логопедичні тощо).

Корекція передбачає комплексний вплив на різні сторони розвитку аномальної дитини, оскільки наявність зорового дефекту не означає ізольованого випадіння однієї функції, а створює цілісну картину атипового розвитку, що більш-менш виражено охоплює різні сфери особистості.

Корекційні зусилля спрямовуються на усунення недоліків та розвиток пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, фізичних, моторно-рухових якостей, мови та особистості дитини в цілому.

Засоби корекції ґрунтуються на максимальному використанні збережених можливостей дитини, що поступово дає змогу активізувати порушені чи недорозвинені функції. Головний акцент в корекції робиться на формуванні у дітей вищих психічних процесів (аналізуючого цілеспрямованого сприйман­ня, логічного мислення, усвідомлених інтересів, відтворюючої та творчої уяви, довільного запам’ятовування, адекватного мовленнєвого відображення дійсності тощо), оскільки вони відіграють провідну роль у загальному психічному розвитку людини.

Найважливішим у корекційній роботі є забезпечення усвідомленого, активного, зацікавленого та самостійного (що не виключає, звичайно, необхідної педагогічної допомоги) виконання дітьми різноманітних ігрових, навчальних та трудових завдань в умовах спеціальної організації їх предметно-практичної, мисленнєвої та мовленнєвої діяльності з урахуванням типологічних особливостей розвитку різних категорій аномальних дітей, в тому числі сліпих та слабозорих, їх вікових особливостей, індивідуальної специфіки розвитку кожної дитини.

Розвиток теорії корекції у вітчизняній дефектології методологічно базується на:

— розумінні розвитку особистості як системного процесу якісних змін;

— визнанні провідної ролі факторів середовища (головним чином, педагогічних) у такому розвиткові, але з урахуванням біологічно зумовленої його специфіки;

— положеннях про активність суб’єкта у відображенні дійсності, що детерміновано як біологічно, так і соціально;

— положеннях про формування внутрішньої психічної діяльності на основі зовнішньої предметно-практичної, здійснюваної у прямій або опосередкованій (через знакову форму) взаємодії з іншими людьми;

— вченні про пластичність вищої нервової діяльності, її значних компенсаторних можливостях.

Таким чином, корекція спрямована на вторинні ознаки, на створення таких умов, в яких вони можуть бути виправленими, або таких, в яких вони б не виникали (тобто їх профілактику), на формування позитивних якостей особистості, які компенсують тією чи іншою мірою недостатність, викликану сенсорним порушенням.

У тифлопедагогіці корекційно-виховна робота передбачає здійснення позитивних впливів на весь процес розвитку сліпої чи слабозорої дитини. Так, одні якості, які вже сформувались невірно, з недоліками, треба виправляти, а інші якості, які ще не сформовані, вимагають цілеспрямованого виховного впливу на хід їх розвитку.

У дослідженні І.С. Моргуліса зокрема визначені такі важливі умови реалізації принципу корекційної спрямованості в освіті дітей з вадами зору:

§ компенсація і корекція відхилень у розвитку сліпих та слабозорих дітей здійснюється в умовах спеціально організованого педагогічного процесу, який враховує типологічні, вікові та індивідуальні особливості їх психічного і фізичного розвитку;

§ максимально раннє включення аномальних дітей з вадами зору в систему спеціально організованих педагогічних впливів є найважливішою умовою продуктивного розвитку у них компенсаторних процесів і корекції дефектів;

§ компенсаторно-корекційна спрямованість навчання орієнтується на збережені органи відчуття і потенційні пізнавальні можливості сліпих та слабозорих дітей, об’єктивні закономірності формування психіки на звуженій сенсорній основі;

§ оптимальний компенсаторно-корекційний ефект навчання в спеціальній школі досягається у процесі предметно-практичної діяльності учнів, яка базується на їх активній та свідомій взаємодії з об’єктами зовнішнього середовища;

§ необхідною умовою активізації сліпих та слабозорих дітей є використання дієвих зовнішніх регуляторів поведінки, які забезпечують стимуляцію навчально-пізнавальної та інших видів діяльності учнів.

Корекції в процесі виховання сліпих та слабозорих дітей підлягають:

1) негативні прояви поведінки, викликані недостатнім досвідом спілкування та недостатньою усвідомленістю власних вчинків через неможливість візуального встановлення причинно-наслідкових зв’язків між подіями в житті;

2) якості особистості, а саме такі риси характеру як егоцентризм, відстороненість від оточення, негативізм, акцентуації тощо, складові спрямованості особистості, зокрема відхилення у потребах та інтересах, мотивах, життєвих планах та цілях, неадекватність самооцінки, установки на інвалідність, порушення афективної та вольової сфер, негативні психічні стани;

3) фізичний розвиток (сила, витривалість, спритність, постава, соматичне здоров’я).



Принцип природовідповідності у «Великій дидактиці» Я. Коменського

Міністерство освіти і науки
України

Рівненський державний гуманітарний
університет

Кафедра загальної і соціальної
педагогіки та управління освітою

Виконала:

студентка II курсу

ф-ту іноземної філології

групи ІМ-25

Борей М. В.

Перевірила:

вик. Оксенюк О. В.

Рівне-2014

План

Вступ

1. Ян Амос Коменський – батько дидактики та педагогічної
   науки.
2. Принцип природовідповідності у «Великій дидактиці» Я. Коменського.

2.1Вікова періодизація.

3. Принцип наочності у «Великій
дидактиці» Я. А. Коменського.

Висновки

Список використаної
літератури

Вступ

Геніальний син чеського народу,
педагог-класик, основоположник педагогічної
науки, великий мислитель, патріот, демократ-гуманіст
Ян  
Амос Коменський належить до
тих історичних осіб, які своїми творіннями
і відданністю народу здобули нев’янучу
славу і любов.

Я. А. Коменський мав великий
досвід роботи з дітьми в школі, що значною
мірою обумовила багатство і різноманітність
його педагогічного доробку. Великий дидакт
бачив у дитині майбутнього діяча, мудреця
і з великою повагою та турботою ставився
до його особистості. 

Коменський ще в ХVII столітті
докладно описав у своїх працях сучасну
школу: урок, навчальний рік, чверть, дзвоник,
підручник, щоденник, наочне приладдя,
парту, учителя, обов’язкові предмети
для вивчення тощо.

Гуманіст Коменський вважав
людину образом Божим і був упевнений,
що учень бажає пізнати про світ усе. Тому
в школі «за Коменським» учителі впихали
в дитину стільки знань, на скільки вистачало
сил. 

Вчений різко критикував пануючу
середньовічну схоластичну систему навчання
та розробив нові напрямки навчання й
виховання — його метою було створення
«школи-майстерні мудрості та людяності».

Також Ян Коменський ввійшов
в історію як фундатор. Він один з перших
обґрунтував принципи природовідповідності
та наочності у своїх багатьох працях.
Проте найбільш чітко ці принципи проявляються
у «Великій дидактиці».

1. Ян Амос Коменський – батько дидактики
   та педагогічної науки.

Ян Амос Коменський народився
28 березня 1592 року в Південній Моравії
(Чехія), неподалік від міста Угерськи-
Брод у Моравії.

Коменського вважають батьком
дидактики. Він уперше створив ґрунтовне
вчення про сутність, основні принципи
і методи навчання, класно-урочну систему.
У «Великій дидактиці» учений визначив
сутність і завдання освіти, яка покликана
служити людині для вдосконалення її розуму,
мови і рук, щоб вона могла все потрібне
розумно споглядати, висловлювати словами
і здійснювати в дії. Педагог виступав
за енциклопедичність, посильність і доцільність
змісту освіти, єдність і наступність
шкіл усіх типів, пропонував концентричний
спосіб розміщення навчального матеріалу.

У своїх творах він обґрунтував
основні принципи навчання: наочності,
свідомості, міцності, послідовності та
систематичності, посильності, емоційності.
На його думку, їх дотримання зробить навчання
легким, ґрунтовним і коротким.

Учений увів поняття навчального
року з поділом його на чверті та канікули,
запровадив перевідні іспити в кінці року,
різні види контролю й перевірки успішності
учнів, розмірковував про організацію
навчального дня в школі. Велика його заслуга
в тому, що він запровадив класно-урочну
систему навчання; вимагав починати навчання
в школах щороку в один день і час; старанно
розподіляти навчальний матеріал за роками
навчання, одночасно вчити певну кількість
учнів (клас) і переводити їх з одного класу
до іншого. Класно-урочна система навчання
утвердилася в школах усього світу.

Я.-А. Коменський створив нові
підручники замість застарілих середньовічних.
Найвідоміші з них — «Відкриті двері мов
і всіх наук», «Видимий світ у малюнках».
Вважав, що підручники мають бути окремими
для кожного класу, доступними для розуміння
учнями, написані гарною мовою, відповідати
вікові дітей; у них не повинно бути нічого
зайвого.

Видатний педагог багато уваги
приділяв моральному вихованню та шкільній
дисципліні, був переконаний, що освіта
людини повинна сприяти підвищенню її
моральності, формуванню мудрості, помірності,
мужності й справедливості — головних
моральних якостей гуманної людини. До
основних засобів морального виховання
відносив приклади порядного життя батьків,
учителів, товаришів, вправи, привчання,
дисципліну. Особливу увагу звертав на
шкільну дисципліну, яку розглядав і як
незмінний порядок шкільного життя, обов»язковий
для всіх, і як умову правильної організації
навчання й виховання, і як систему покарань,
засіб впливу на школярів («школа без дисципліни
є млин без води»). Головним засобом дисциплінування
вважав авторитет учителя, у крайніх випадках
допускав і тілесні покарання (за богохульство,
за вперту неслухняність і свідому непокору
вчителеві, за пиху, недоброзичливість,
відмову допомогти товаришеві в навчанні).

Коменський наголошував на
тому, що успіхи школи в навчанні й вихованні
учнів залежать передусім від учителя.
Ця професія є «найпочеснішою під сонцем»,
а тому «найкращі з-поміж людей нехай будуть
учителями». Педагог повинен любити свою
справу, бути працьовитим, ентузіастом,
сповненим життя, діяльним і чуйним, любити
учнів, ставитися до них по-батьківськи,
бути високоосвіченою людиною, живою бібліотекою
і завжди прагнути до збагачення своїх
знань і досвіду, добре володіти методикою
передання знань учням. У педагогові він
бачив не лише вчителя, а й вихователя.

2. Принцип природовідповідності у «Великій дидактиці»

Я. Коменського.

У педагогічній науці поняття
«принципи природовідповідності» визначається
як принципи, які означають ставлення
до дитини як до частини природи, прагнення
зробити учня з його конкретними особливостями
і рівнем розвитку ядром будь-яких виховних
відносин, що передбачає його виховання
в єдності та злагоді з природою і турботу
про екологічно чисте природне середовище
її проживання та розвитку.

Принцип природовідповідності
— це загальнонауковий принцип раціонального
знання, який сформувався в науковій свідомості
в ході дослідження природного світу.

Коменський перший з педагогів
послідовно обґрунтував принцип природовідповідності
у вихованні. Він розглядав людину як частину
природи. Людина складається з усіх основних
елементів природи, вона – світ у зменшеному
вигляді, мікрокосмос.

У трактуванні Я. Коменського
принцип природовідповідності виховання
багатозначний, бо вимагає враховувати
і універсальні закони природи, і закони
природи людини, і закони природи самого
виховання. Оскільки це так, то і розвивається
людина за спільними з природою законами.
Отже, навчально-виховний процес повинен
будуватися у відповідності з цими законами.

Ось приклад принципу, визначеного
Я. А. Коменським як «Все из собственных
корней». Цей принцип взятий автором «із
природи», а також «із людського ремесла»
і виражається наступним чином: «Ибо, сколько
на дереве ни появляется древесины, коры,
листьев, цветов, плодов — все это рождается
только от корня … От корня у дерева является
все, и нет необходимости приносить со
стороны и прививать ему листья и ветви.
Точно так же оперение птицы не составляется
из перьев, которые побросали другие птицы,
но происходит из самых внутренних ее
частей … Так и предусмотрительный строитель
все устраивает таким образом, чтобы здание
опиралось исключительно на свой фундамент
и поддерживалось своими связями, без
подпорок со стороны» [Цит. за 2].

Виникає велике смислове поле
на базі знань з багатьох наук (у «Великій
дидактиці» — це філософські, психологічні,
педагогічні знання), інтегруються ідеєю
раціонального наукового обґрунтування
педагогічного процесу. До розуміння природи
цього процесу теоретик підходив від наукових
уявлень його часу. Загальна властивість
природи — доцільність, мимовільний рух
кожної «речі» до свого призначення, потенційна
можливість стати такою, якою вона має
бути.

У мистецтві виховання це означає
— розвивати те, що має людина «закладеним
у зародку», розвивати зсередини, очікувати
«дозрівання сил », не штовхати природу
туди, куди вона не прагне, слідувати загальному
правилу: «Нехай все тече вільно, геть
насильство у справах». Виходячи з тези
про те, що насіння розуму, моральності
і благочестя, і прагнення їх до розвитку
природи властиві всім людям, вчений визначав
роль виховання «Як найлегше спонукання
і деяке розумне керівництво» природним
процесом саморозвитку вихованця.

При цьому малися на увазі не
просто іманентність цього процесу, а
свідомий саморозвиток: педагогічний
процес звернений до особистості учня
та утвердження в ньому почуття власної
гідності, самоповаги, серйозного ставлення
до своїх обов’язків, до навчальної праці.

Коменський перший у світі піднявся
до усвідомлення наявності особливих
законів у вихованні і навчанні. У своїх
творах, і передусім у “Великій дидактиці“,
він намагається визначити ці закони.
Причому робить це шляхом проведення аналогій
із закономірностями (“основоположеннями“),
що діють у природі. Для прикладу: у природі
збираються дерева в лісі, трава в полі,
риба в морі, отже діти повинні бути зібрані
в школі.

Однак, Я. Коменський обґрунтовував
принцип природовідповідності у вихованні
не на підставі спостережень над життям
рослин і тварин, а на підставі свого педагогічного
досвіду і намагався використати у процесі
виховання природні, вікові та психологічні
особливості дітей. 

Принципу природовідповідності
великий педагог підпорядковує усі теоретичні
положення своєї педагогічної концепції. Тобто
цей принцип виявився однією з методологічних
основ його вчення.

Мислитель вказує, що «точний
порядок школи треба запозичити від природи»,
що необхідно виходити зі спостережень
«над тими процесами, які всюди проявляє
природа в своїх діях». Він намагається
встановити закономірності виховання
шляхом аналогій з природними «основоположеннями»,
законами природи.

Коменський прийшов до своїх
глибоких узагальнень в області виховання
і навчання зі спостережень над життям
суспільства і станом виховання, з педагогічного
досвіду. На основі його особистої вчительської
діяльності та передового педагогічного
досвіду епохи народилися і оформилися
у нього глибокі теоретичні думки, які
ми знаходимо в «Великій дидактиці». Під
цей педагогічний досвід він підвів філософське
обгрунтування. Раніше кожне педагогічне
положення обгрунтовували релігійними
доводами, зазвичай цитатами з так званого
«священного писання».

Я. А. Коменський, не відмовляючись
зовсім від цього старого способу, вводить
поряд з ним новий прийом аргументації,
навіяний епохою Відродження, — посилання
на природу, і намагається сформулювати
загальні закономірності («основоположні»)
природи і виховання.

Говорячи про закони природи,
він вважав природу створенням провидіння.
Ця історична обмеженість властива була,
втім, майже всім ученим того часу, навіть,
які  відкрили дійсні закони в різних
областях природи, що спростовують церковне
вчення.

Поряд з розумінням принципу
природовідповідності виховання як слідування
загальним законам природи у Коменського
при обгрунтуванні вікової періодизації,
шкільної системи та деяких дидактичних
принципів і правил зустрічаються посилання
на природу (вроджені риси) людини і на
природні вікові особливості дітей.

На підставі принципу природовідповідності,
Ян Коменський створює грандіозний, і
за сучасними масштабами також, проект
виховання людини про народження до двадцяти
чотирьох років. Його універсальність
Коменський пояснює тим, що забезпечувалася
відповідність педагогічного процесу
людській природі і «земному призначенні»
людини. Проект був орієнтований на ідею
«вчити всіх усьому» — на раціональну організацію
«масової школи».

Принцип природовідповідності
у вихованні, починаючи від Коменського,
буде неодноразово зустрічатися у педагогічних
концепціях педагогів XVIII-XIX ст. (Руссо,
Песталоцці, Дістервег та ін.), причому
кожний з педагогів буде трактувати цей
принцип по-своєму. Даний принцип є актуальним
і знаходить своє застосування і в сучасній
прогресивній педагогіці.

2.1 Вікова періодизація.

Я. А. Коменський, виходячи з
природи людини, ділить життя підростаючого
покоління на чотири вікових періоди ,
по 6 років кожен:

• дитинство — від народження до 6 років включно;
• отроцтво — від 6 до 12 років;
• юність — від 12 до 18 років;
• змужнілість — від 18 до 24 років.

В основу цього поділу він кладе
вікові особливості: дитинство характеризується
посиленим фізичним ростом і розвитком
органів чуття; отроцтво — розвитком пам’яті
і уяви з їх виконавчими органами — мовою
і рукою; юність, крім зазначених якостей,
характеризується більш високим рівнем
розвитку мислення (« розуміння і судження»)
і змужнілість — розвитком волі і здатністю
зберігати гармонію.

Для кожного з цих вікових періодів,
слідуючи характерним віковим особливостям, 
педагог відмічає особливий рівень освіти
.

Для дітей до 6 років включно
він пропонує материнську школу, під якою
розуміється дошкільне виховання під
керівництвом матері. Для отроцтва (тобто
для дітей від 6 до 12 років ) призначається
шестирічна школа рідної мови в кожній
громаді, селищі, містечку. Для юнаків
(від 12 до 18 років) повинна бути в кожному
місті латинська школа, чи гімназія. Для
змужнілих молодих людей (від 18 до 24 років)
в кожній державі або великій області
— академія .

Кожний наступний рівень є продовженням
попереднього. Таким чином, Коменський
висунув демократичний принцип єдиної
школи .

Для кожного рівня (крім академії
) великий педагог детально розробив зміст
навчання. Материнська школа, враховуючи
природні особливості дітей, повинна дати
дітям до шестирічного віку початкові
уявлення, живі враження про навколишню
природу і суспільне життя. Діти повинні
дізнатися з природознавства, що таке
вода, земля, повітря, вогонь, дощ, сніг,
лід, камінь, залізо, дерево, трава, риба,
птиця, бик тощо. З астрономії дитина дізнається,
що називається небом, сонцем, місяцем,
зірками і де вони сходять і заходять.
Діти отримують також початкові відомості
з географії (гора, долина, річка, селище,
місто і т. п. ).

Принцип природовідповідності

1. Теоретичні
   засади методики українського
   народознавства у дошкільному закладі.
   Витоки народної педагогіки.

Народ
і виховання ­ це два взаємопов’язані
поняття. Так повелось в історії людства,
що кожен народ від покоління до поко­ління
передає свій суспільний та соціальний
досвід, духовне багатство як спадок
старшого покоління молод­шому. Саме
так створюється історія матеріальної
і духовної культри нації, народу,
формується його само­свідомість.

Народ
завжди виступає вихователем молодшого
покоління, а виховання при цьому набуває
народ­ного характеру. Тільки народне
виховання, зауважував К. Ушинськй, є
живим органом в історичному про­цесі
народного розвитку, таке виховання
набуває надзвичайної впливової сили
на формування національного характеру,
національної психології людини.[24]

В
сучасній педагогічній літературі
існують різні підходи щодо тлумачення
цього наукового поняття. Так,
російський учений Г. Виноградов
харатеризує народну педагогіку як
сукупність навичок та прийомів, котрі
використовує народ для фор­мування
особстості в певному напрямі, як
сукупність народних поглядів, засобів
впливу на молоде покоління для його
навчння та виховання. Автор пов’язує
народну педагогіку не з педагогічною
теорією, а з педагогічною практикою, за
його словами, «це не стільки система,
скі­льки сума знань та вмінь».

Натомість,
Г. Волков, дослідник чуваської народ­ної
педагогіки, розглядає її як педагогічну
науку. Він
уперше ввів в педагогічну літературу
термін «етнопедагогіка», дав її наукове
визначення. Етнопедагогіка — це наука
«про досвід народних мас у вихованні
підростаючого покоління, їхні педагогічні
погляди; це наука про педагогіку побуту,
педагогіку сім’ї, роду, племені, народності,
нації. Етнічна педагогіка досліджує
особливості національного характеру,
що склався під впливом історичних умов».

Автор
розмежо­вує поняття народної педагогіки
та етнопедагогіки з двох позицій —
етнічної та наукової. На його думку,
народна педагогіка включає в себе
передусім емпіричні педагогічні знання
незалежно від конкретної етнічної
спільності, натомість, етнопедагогіка
обов’язково відбиває належність до
конкретної етнічної спільності з тільки
їй притаманними педагогічними традиціями.
Г.
Волков вбачає в народній педагогіці
лише народний досвід та його опис. За
його визначенням, народна педагогіка
— це сукупність емпіричних знань з
питань виховання, які розповсюджуються
переважно усно, це практична діяльність
у вихованні підростаючого покоління

Народна
педагогіка передбачає передавання
соціального досвіду, норм по­ведінки,
суспілних традицій, тієї чи іншої
ідеології, ви­мог до вихованя дітей.
Вона виступає в моральних законах,
звичаях, закріплює традиції. Народна
педгогіка — це сукупність накопичених
та перевірених пратикою емпіричних
знань, умінь та нави­чок, що передаються
від покоління до покоління пере­важно
в усній фрмі як продукт історичного й
соціального досвіду народу.

Пам’ятки
народної педагогіки зберігаються в
казках, загадках, епосах, прислів’ях,
приказках, які створив сам народ,
відбиваються в національних звичаях,
традиціях різих народів, передбачають
цілеспрямоване вихованя та навчання
молоді на кращих ідеалах народу.

Народна
педагогіка існує стільки, скільки існує
народ, корені її сягають у сиву давнину.
Отже, вона є фундаментом наукової
педагогіки, зокрема таких її галузей,
як педагогіка сім’ї, педагогіка духовності,
моралі, педагогіка виховання.
Народна
педагогіка стимулює розвиток наукової
педагогіки. Тому сьогодні вона сама є
предметом наукового дослідження багатьох
учених.

.
Предметом методики ознайомлення дітей
з українським народознавством у
дошкільному закладі є засоби, форми,
методи, прийоми ознайомлення дітей
раннього та дошкільного віку з українськими
народними тради­ціями, культурою,
звичаями, оберегами, символами та
прилучення їх до національного духовного
надбання українського народу

Образ
рідного слова в народному вихованні.

Народна
дидактика здавна використовувала рідну
мову як провідний засіб виховання дітей.
Немає народу, байдужого до материнської
мови, до рідного слова, рідної домівки,
рідної землі. Рідна мова та національна
культура взаємопов’язані. Поняття
духовної культури формуються в
національній мові, оскільки «мова для
культури — те саме, що центральна нервова
система для людини».

.
Відомий лінгвіст О. Потебня підкреслював
тісний зв’язок між культурою і мовою
народу, мова формує й передає людські
думки, немає мови й наріччя, які б не
були здатні стати знаряддям необмежено
різноманітної і глибокої думки». О.
Потебня вважав, що кожна мова, як і кожний
народ, неповторні, і люди добровільно
не відмовляються від своєї мови.

Функціонування
рідної мови — основа духовного життя
кожної нації. Рідне слово виховує
національну психологію, національний
характер, національну самосвідомість.
Основоположник вітчизняної народної
педагогіки К. Ушинський в той час, коли
в Україні заборонялися школи рідною
мовою навчання, відстоював думку про
те, що мова й духовне життя народу
нерозривні. Використовуючи яскраві
образні вирази, він писав: «Мова народу
— кращий, що ніколи не в’яне й вічно
знову розпус­кається, цвіт усього
його духовного життя, яке почина­ється
далеко за межами ­ історії».

Перші
місяці життя немовляти. Над колискою
схилилася мати і тихо наспівує ніжні
мелодії колисанки, кожне слово якої
переливається в кровинку дитини, стає
її наданням. Таке емоційне спілкування
матері з новонародженою дитиною через
рідне слово, втілене у колисковій
мелодії, є прикладом єднання поколінь,
постійного діалектичного взаємозв’язку
минулого і прийдешнього

Народна
дидактика, використовуючи рідне слово,
навчає дитину різним наукам. З вуст
батьків, близьких дорослих
людей діти отримують перші знання з
народної філософії, народної астрономії,
народної метеорології, математики,
геометрії тощо. Адже «засвоюючи рідну
мову, дитина засвоює не самі тільки
слова, їх сполучення та видозміни, а
безліч понять, поглядів на речі, велику
кількість думок, почуттів, художніх
образів, логіку й філософію мови,— і
засвоює легко й швидко, за два — три
роки, стільки, що й половини того не може
засвоїти
за
двадцять років старанного й методичного
навчання. Такий цей великий народний
педагог — рідне слово!»

Принципи
методики ознайомлення дітей з українським
народознавством.

Принцип
народності

Принцип
народності передбачає єдність і
взаємозбагачення загальнолюдських і
національних цінностей; забезпечення
національної спрямованості виховання;
оволодіння духовними багатствами свого
народу — мовою, традиціями, звичаями,
національно-етнічною культурою; шанобливе
ставлення до національних надбань
народів, які населяють Україну

Принцип
демократичності

Принцип
демократичності вимагає подолання
авторитарного стилю виховання й
утвердження демократичного устрою
суспільства; забезпечення педагогічного
співробітництва виховатслів і вихованців;
врахування думки колективу і кожної
особистості; визнання особистості
людини як вищої природної і соціальної
цінності; формування колективу на
засадах волі та прагнень його членів;
формування вільної особистості.

Принцип
природовідповідності спрямований на
врахування багатогранної природи
людини, особливостей ц анатомо-фізіологічного
розвитку з погляду віку і статі. Цей
принцип обстоювали відомі педагоги
Я.А. Коменський, Жан-Жак Руссо, К.Д.
Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський
та ін. Зокрема, Ж.-Ж. Руссо (1712—1778) писав:
«Природа хоче, щоб діти були дітьми,
перш ніж бути дорослими. Якщо ми
намагаємося порушити цей порядок, то
виростимо скороспілі плоди, які не
матимуть ні зрілості, ні смаку і не
забарять* ся зіпсуватися: у нас вийдуть
юні лікарі і старі діти»1.

Принцип гуманності

Принцип
гуманності передбачає створення
оптимальних умов для інтелектуального
і соціального розвитку молоді; виявлення
глибокої поваги до людини; визнання
природного права кожної особистості
на свободу, на соціальний захист, на
розвиток здібностей і вияв індивідуальності,
на самореалізацію фізичного, психічного
та соціального потенціалу, на створення
соціально-психічного фільтра проти
руйнівних впливів негативних чинників
навколишнього природного і соціального
середовища; виховання у молоді почуття
гуманізму, милосердя, доброчинності.

Принцип неперервності

Принцип
неперервності випливає з того, що
виховання є багатогранним і багатофакторним
процесом, який не обмежується ні часовими,
ні віковими рамками; виховання здійснюється
з часу народження дитини і триває
впродовж усього життя; соціальне та
природне середовище і діяльність
особистості так чи інакше впливають на
формування у неї певних якостей; процес
навчання — важливий чинник виховання
особистості як через зміст навчального
матеріалу, так і через організацію
навчальної діяльності.

Принцип індивідуальності та диференціальності

Принцип
індивідуальності та диференціальності
передбачає: врахування у навчально-виховному
процесі індивідуальних особливостей
фізичного, психічного і соціального
розвитку особистості; моделювання на
основі індивідуальних програм розвитку;
стимулювання фізично-оздоровчої,
предметно-практичної, навчально-пізнавальної,
соціально-комунікативної, орієнтаційно-оцінної
діяльності вихованців.

Особистість
вихованця — багатогранний, складний
світ фізичних, психічних та соціальних
якостей. Треба ґрунтовно вивчати ці
якості і відповідно до них визначати
засоби і методи виховного впливу на
особистість. Це важливо, передусім, коли
добираємо навчальні завдання, громадські
доручення, рекомендуємо обрати в
перспективі той чи інший вид професійної
діяльності. Для педагогів (батьків,
учителів-вихователів, керівників
виробничих колективів) важливо знати
особливості фізичного розвитку, здоров’я
конкретної особистості, переважаючий
тип темпераменту, особливості характеру,
інтересів, уподобань і т. ін.

Вихователеві
важливо на основі знань індивідуальних
особливостей вихованців зважати на
різні аспекти міжособистісних стосунків:
кого з ким посадити за однією партою;
кого рекомендувати старостою, керівником
первинного дитячого колективу; які
доручення запропонувати тому чи іншому
вихованцеві

Принцип єдності виховання та життєдіяльності

Процес
виховання — це не відокремлена сфера
діяльності уособлених людей, вона є
цілісною системою організації
життєдіяльності дітей і дорослих у
сім’ї, школі, на виробництві, в
соціально-природному середовищі. Кожний
компонент такої діяльності певним чином
впливає на формування тих чи інших
якостей особистості, тому організовуючи
будь-який вид діяльності, необхідно
турбуватися, щоб вона містила в собі
виховний потенціал.

Принцип природовідповідності

Принцип
природовідповідності спрямований на
врахування багатогранної природи
людини, особливостей ц анатомо-фізіологічного
розвитку з погляду віку і статі. Цей
принцип обстоювали відомі педагоги
Я.А. Коменський, Жан-Жак Руссо, К.Д.
Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський
та ін. Зокрема, Ж.-Ж. Руссо (1712—1778) писав:
«Природа хоче, щоб діти були дітьми,
перш ніж бути дорослими. Якщо ми
намагаємося порушити цей порядок, то
виростимо скороспілі плоди, які не
матимуть ні зрілості, ні смаку і не
забарять* ся зіпсуватися: у нас вийдуть
юні лікарі і старі діти»1.

К.Д. Ушинський
у своїй ґрунтовній праці «Людина як
предмет виховання. Спроба педагогічної
антропології» неодноразово вказував
на необхідність повсякчас зважати на
анатомофізіологічні і психічні
особливості розвитку дітей, зокрема на
становлення їхньої нервової системи.
Аргументував це аналізом типових
психічних явищ. «Скільки дітей, які
в дитинстві вважалися маленькими геніями
і справді подавали блискучі надії,
стають потім людьми ні до чого не
здібними! Це явище так часто повторюється,
що, безумовно, відоме читачеві. Але
небагато хто вдумувався в його причини.
А причина саме та, що нервовий організм
таких дітей справді дуже складний,
багатий і чутливий і міг би справді бути
джерелом прекрасної людської діяльності,
якби був підкорений ясній свідомості
й волі людини. Але в тому-то й лихо, що
він сам своїм багатством подавив волю
суб’єкта і зробив його іграшкою своїх
примхливих, випадкових проявів, а
необережний вихователь замість того,
щоб підтримувати людину в боротьбі з
її нервовим організмом, ще більше
роздратовував цей організм»3.

Таке
зауваження стосується безпосередньо
виховної роботи з дітьми і нашого часу.
«Добрі наміри» батьків, педагогів
якомога раніше завантажити нервову
систему дитини ще до початку навчання
в школі вивченням іноземної мови,
освоєнням комп’ютерної техніки,
математикою та іншим відбувається
всупереч вимогам принципу
природовідповідності. Та й у період
навчання в школі спостерігається
непосильне навантаження вихованців
змістом навчального матеріалу, особливо
у профільних школах з математичним,
природознавчим ухилом та ін. Навіть з
погляду часу 7—10-річ ні діти вимушені
займатися розумовою діяльністю 8—10
годин на добу. А в якому психологічному
стані перебувають вихованці, які не
мають достатніх інтелектуальних
можливостей?

Виходячи
з вимог принципу природовідповідності,
не можна дітей передчасно позбавляти
дитинства. Мова йде не лише про надмірне
навантаження і передчасне руйнування
нервової системи дітей, але й про фізичний
стан. Перебування дітей у статиці за
партами чи столами впродовж 5—8 годин
при частковому кисневому голодуванні
призводить до того, що велика кількість
випускників загальноосвітньої школи
є хворими людьми. Як бачимо, нехтування
вимогами принципу природовідповідності
в системі виховання спричиняє негативні
наслідки.

Повернемося
ще до роздумів К.Д. Ушинського з приводу
збереження фізичного і психічного
здоров’я дітей:

«На основі
фізіологічно-психологічної причини,
яку ми намагалися з’ясувати вище,
педагогіка

1) забороняє
дітям давати чай, каву, вино, ваніль,
усякі прянощі

— словом,
усе, що специфічно подразнює нерви;

2) забороняє
ігри, що подразнюють нерви, як, наприклад,
усякі азартні ігри, яких розвелося тепер
для дітей дуже багато (а що тоді можна
сказати про масив сучасних ігор, особливо
комп’ютерних. — Авт.) забороняє дитячі
бали та ін.;

3) забороняє
раннє й надмірне читання романів,
повістей і особливо на ніч;

4) припиняє
діяльність дитини або гру, якщо помічає,
що дитина виходить з нормального стану;

5) забороняє
взагалі будь-чим дуже збуджувати почуття
дитини;

6) вимагає
педантично суворого розподілу дитячого
дня, бо ні що так не заспокоює нерви, як
точний порядок у діяльності, і ніщо так
не розладнує нерви, як безладне життя;

7) вимагає
постійної зміни розумових вправ
тілесними, прогулянок, купання та ін.»‘.

Таким чином,
мова йде про здоров’я молодого покоління
та й суспільства в цілому. У педагогічних
колах уже поширюється думка: «Врятуємо
дітей — врятуємо Україну». Економіка

— важливий
аспект життєдіяльності громадян. Але
хто буде її рухати, якщо виростимо хворе
покоління? Можливо, виховання здорового
й освіченого покоління могло б стати
важливим аспектом національної ідеї.

Мета
виховання – це те, до чого прагне
виховання. Метою виховання в педагогіці
прийнято вважати кінцевий результат
формування особистості. Разом з тим,
таке означення досить умовне, бо
«кінцевого» результату формування
особистості не існує. Людина формується
протягом усього життя в залежності від
об’єктивних і суб’єктивних умов її
онтогенезу. (Онтогенез – розвиток
індивіда на відміну від розвитку виду
– філогенезу). Але, оскільки педагогічні
системи (дошкільна, шкільна і позашкільна)
мають певні хронологічні межі, які дають
змогу фіксувати певні рівні і якості
сформованості особистості, то можна
говорити і про відносно кінцеві результати
освіченості і вихованості на певних
етапах.

Мета
виховання підростаючого покоління –
прерогатива держави, яка за широкої
участі науки і громадськості формулює
її як головний компонент своєї педагогічної
політики. Держава зобов’язана конституювати,
узаконити забезпечення економічних,
правових і організаційних умов досягнення
декларованих виховних завдань.

Меті
виховання підпорядковується все: зміст,
організація, форми, методи виховання.
Тому проблема мети виховання є
найважливішою в педагогіці.

Виділяється
загальна та індивідуальна мета виховання.

Загальна
мета виражає якості, які повинні бути
сформовані у всіх людей, а індивідуальна,
якщо передбачається виховання окремої
людини. Прогресивна педагогіка передбачає
єдність загальної та індивідуальної
мети.

Мета виражає
загальну цілеспрямованість виховання.
На практиці вона реалізується через
систему конкретних завдань. Мета і
завдання співвідносяться як ціле й
частина, система і її компоненти. Тому
є й таке означення: мета виховання – це
система виховних завдань.

Завдань,
які визначають мету виховання, як
правило, багато – загальних і конкретних.
Але в межах конкретно взятої виховної
системи мета завжди одна. Мета —
визначальна характеристика виховної
системи. Саме мета і засоби її досягнення
відрізняють одні системи від інших.

4.2. Принцип природовідповідності виховання

Коменський
був першим із педагогів, який послідовно
обгрунтував принцип природовідповідності
у вихованні [1]. Він розглядав людину як
частину природи. Людина складається з
усіх основних елементів природи, вона
– світ у зменшеному вигляді, мікрокосмос.
Оскільки це так, то і розвивається людина
за спільними з природою законами. Отже,
навчально-виховний процес повинен
будуватися у відповідності з цими
законами [3].
Для Коменського теорія природовідповідності
у вихованні означала визнання рівності
всіх людей і те, що їх права на осіту є
рівними. Але проголошуючи рівність
людей від природи, Каменський не
заперечував наявності в кожного
індивідуальних задатків[1].

Він першим у світі
піднявся до усвідомлення наявності
особливих законів у вихованні і навчанні.
У своїх творах, і передусім у “Великій
дидактиці“, він намагається визначити
ці закони. Причому робить це шляхом
проведення аналогій із закономірностями,
що діють у природі. Для прикладу: у
природі збираються дерева в лісі, трава
в полі, риба в морі, отже діти повинні
бути зібрані в школі. Однак, Коменський
обґрунтовував принцип природовідповідності
у вихованні не на підставі спостережень
над життям рослин і тварин, а на підставі
свого педагогічного досвіду і намагався
використати у процесі виховання природні,
вікові та психологічні особливості
дітей.

Принципу
природовідповідності Коменський
підпорядковує усі теоретичні положення
своєї педагогічної концепції. Тобто
цей принцип виявився однією з методологічних
основ його вчення.

Даний принцип є
актуальним і знаходить своє застосування
і в сучасній прогресивній педагогіці.

Коменський
не виділяв людини з природи, а розцінював
її як частину природи, підпорядковував
загальним законам природи [3].

4.3. Принцип свідомості і активності навчання

Коменський
вважав основною умовою успішного
навчання розуміння сутності предметів
і явищ. Разом
з тим Коменський вважає основною
властивістю свідомого знання не лише
розуміння, але й використання його на
практиці. При вивченні явищ слід підводити
учнів до усвідомлення причин цього
явища [3].

4.4. Принцип послідовності і систематичності

Послідовність
і систематичність в першу чергу торкаються
таких питань: яким чином розподіляти
матеріал, щоб не порушити логіку науки;
з чого починати навчання і в якій
послідовності будувати його; як встановити
зв’язок між новим і вже вивченим
матеріалом тощо. Тут,
як і скрізь, Коменський виходить з ідеї
природовідповідності і пише: «Розум в
пізнанні речей йде поступово».Виходячи
з цього, Коменський приходить до висновку,
що навчання повинно вестись послідовно.

Це, з точки зору
Коменського, означає: встановлення
точного порядку в часі; відповідність
навчання рівню знань учнів; вивчення
всього послідовно від початку і до
завершення, звідси випливають такі
дидактичні положення: а) основи повинні
бути глибокими; б) все наступне повинно
ґрунтуватись на попередньому; в) все
повинно йти в неперервній послідовності,
щоб сьогоднішнє закріплювало вчорашнє
і прокладало шлях завтрашньому; показ
детермінованості того чи іншого явища
чи речі [3].

24.5.Принцип вправ і міцності засвоєння знань

Показником
повноцінності знань і навичок є не лише
ступінь їх усвідомлення, але й те,
наскільки глибоко, ґрунтовно і міцно
засвоїли учні ці знання і навички. Цьому
важливому завданню навчання і виховання
спеціально служать вправи і повторення,
що проводяться систематично.

Надаючи велике
значення
вправам і повторенню, Коменський висуває
ряд вказівок і правил для здійснення
цього принципу в навчанні: перші вправи
початківців повинні обертатися навколо
відомого їм матеріалу; вправи слід
починати з елементів, а не з виконання
цілих робіт; вправи повинні відповідати
середнім здібностям учнів; вправи і
повторення повинні мати місце доти,
поки матеріал не розуміють всі; вправи
і повторення повинні проводитись
систематично. З цих положень і вказівок
добре видно, що Коменський вправу і
повторення повністю підпорядковує
завданню свідомого і міцного засвоєння
знань учнями [3].

2. Принцип природовідповідності, вікова періодизація і система шкіл за я.А. Коменським

Коменський
розробив вікову періодизацію і систему
шкільної освіти. Все життя дитину він
розділив на чотири вікові періоди по
6 років в кожному. І для окремого періоду
пропонувалася своя школа: дитинство
–
від народження і до 6-ти років –
материнська
школа;
отроцтво
–
від 6-ти до 12-ти років – школа
рідної мови;
юність
–
від 12-ти до 18-ти років – латинська
школа або гімназія;
змужнілість
–
від 18-ти до 24-ти років – академія
або університет.

У системі
Коменського першим ступенем навчання
балу материнська
школа –
це сім’я, де проходить життя дитини від
народження до 6-ти років. Вихованню
дітей цього вікового періоду він
присвятив роботу «Материнська
школа».
Головним призначенням цієї школи він
вважав захист дитини від шкідливих
впливів, а також створення твердої
основи для всієї системи подальшого
навчання і виховання. Тут визначається
зміст, організація, методи виховання
дітей в сім’ї і обов’язки батьків.
Головним обов’язком батьків є турбота
про здоров’я дітей, починаючи з процесу
зачаття, для чого жінка повинна саме в
цей період піклується про своє здоров’я,
щоб не нашкодити майбутній дитині.
Велике значення в материнській школі
він надавав грі.

Коменський
пропонував в цьому віці здійснювати
необхідний розумовий розвиток дітей.
У той час панувала точка зору, що діти
народжуються наділені такою ж душею,
інтелектуальними здібностями і якостями,
що і дорослі люди. При цьому не бралися
до уваги вікові особливості духовного
розвитку дитини. Коменський висуває в
своїх роботах принцип природовідповідності,
згідно якому в учбовому процесі необхідно
враховувати вікові особливості дитини.

Другим
ступенем в системі освіти і виховання
Коменського є школа
рідної мови,
яка, на його думку, повинна бути в кожній
общині, в кожному населеному пункті.
Навчання на цьому етапі повинне
здійснювати на рідній мові, при чому
навчатися повинні всі діти не залежно
від статі, положення, віросповідання
і національності.

Третин
ступенем освіти, запропонованим
Коменським, була латинська
школа або гімназія.
На його думку, це повинна бути
загальноосвітня школа., де навчалися
б юнаки не залежно від їх матеріального
положення. Такі гімназії повинні бути
відкриті в кожному місті і складатися
з 6-7 класів. Тут окрім «семи
вільних мистецтв» (граматики,
діалектика, риторика, арифметики,
геометрія, музика і астрономія),
пропонувалося вивчати фізику, географію,
історію, мораль.

Кожному
з 6-ти класів гімназії привласнювалася
своя назва, і кожен з класів включав
історію як предмет і підпорядковував
її викладання вивченню основної науки.
Так, наприклад, 1-й
клас –
граматичний.
2-й клас –
фізичний, де передбачалося вивчення
історії природознавства. 3-й
клас –
математичний, де повинна вивчатися
історія мистецтв разом з історією
винаходів. 4-й
клас –
етичний, у нім повинні вивчатися історія
моралі і кращі приклади добра. 5-й
клас –
діалектичний – передбачав вивчення
звичаїв різних народів. 6-й
клас –
риторичний, предметом вивчення повинна
бути загальна історія, тобто історія
всієї землі і всіх народів.

Встановлюючи таку
послідовність вивчення наук, Коменський
виходив зі своїх філософських поглядів,
а також з теорії сенсуалізму і був у
той час педагогом-новатором.

Академії,
університет і подорожі
(18-24
р.) останній, вищий ступінь навчання в
системі Коменського, це вік змужнілості
або зрілості. Під час Коменського
академія мала три традиційні факультети:
богословський, юридичний, медичний.
Велике значення надавалося забезпеченню
вищої школи висококваліфікованими
ученими, необхідною літературою,
додавалася велика увага комплектації
добре підготовлених студентів. До
системи занять, разом з лекціями, входила
обов’язкова система самостійної роботи
студентів, а також подорожі, які сприяли
розширенню знань і вважалися обов’язковою
частиною вищої освіти.

Вікова періодизація
і система шкіл Я. Коменського

Йоганн Генріх Песталоцці — Вікіпедія

Йоганн Генріх Песталоцці
нім. Johann Heinrich Pestalozzi
Народився	12 січня 1746(1746-01-12)[1][2][…] Цюрих, Швейцарія[4]
Помер	17 лютого 1827(1827-02-17)[1][2][…](81 рік) Бруггd, Ааргау, Швейцарія[4] ·хвороба
Поховання
Громадянство (підданство)	Швейцарія
Діяльність	педагог, філантроп, філософ, політик, письменник, фермер
Галузь	педагогіка
Alma mater	Цюрихський університет
Вчителі	Johann Rudolf Tschiffelid
Відомі учні	Аллан Кардек, Фребель Фрідрих Вільгельм і Louis-Vincent Tardentd
Знання мов	французька і німецька[1]
Заклад	Цюрихський університет
Членство	Ілюмінати, Баварська академія наук і Helvetic Societyd
Посада	професор
У шлюбі з	Anna Pestalozzid

Йо́ганн Ге́нріх Пестало́цці (нім. Johann Heinrich Pestalozzi; 12 січня 1746, Цюрих — 17 лютого 1827) — видатний швейцарський педагог-новатор.

Народився в Цюриху в родині лікаря. Вищу освіту здобув у Каролінському колегіумі. Протягом третини століття керував навчально-виховними закладами, де на основі дослідної роботи здійснював і розвивав свої педагогічні ідеї. Спочатку організував у своїй садибі «Нойгоф» «Установу для бідних» (1774—1780 рр.) — один з перших в історії дослідний навчально-виховний заклад. З 1798 по 1799 рр. створив і утримував притулок для сиріт у місті Штансі. Упродовж 1800—1804 років Песталоцці керував інститутом у Бургдорфі, який являв собою комплекс середніх шкіл — базу для підготовки вчителів. Цей інститут у 1804 р. було переведено до міста Івердон і там він керував ним до 1825 р. Роботу свого закладу поставив на високому рівні, чим здобув світову славу.

Свій багатий педагогічний досвід Песталоцці теоретично узагальнив у творах «Лінгард і Гертруда» (1781—1787), «Як Гертруда вчить своїх дітей» (1801), «Лебедина пісня» (1826) тощо. У його працях спостерігається великий вплив Руссо, особливо ідея зосередження головної уваги на особі вихованця як центральної точки всіх виховних дій.

Освіту та виховання Песталоцці розглядав як основний засіб перебудови суспільства на розумних і справедливих началах. Він одним із перших серед педагогів звернувся до питання всенародної загальної освіти, оскільки головну причину бідувань простих людей вбачав у їх неуцтві та невмінні раціонально вести господарство. Спрямувавши свої зусилля на покращання життя селян, Песталоцці вважав, що виховання їх дітей повинно полягати в розвитку всебічної здатності до праці та «діяльної любові один до одного».

Народну школу Песталоцці бачив, передусім, як трудову. Підготовку дітей до праці він мислив собі в тісному поєднанні з їх фізичним, моральним і розумовим розвитком. Песталоцці висунув ідею поєднання навчання дітей з їх продуктивною працею, яку реалізував у «Нойгофі». Проте це поєднання в нього носило механічний характер.

Головним методологічним положенням у поглядах Песталоцці виступає його твердження, що моральні, розумові та фізичні сили людської природи (за його термінологією сили серця, розуму і руки) мають властивість до саморозвитку, до діяльності. Виховання ж покликане допомогти саморозвитку і спрямувати його у потрібному напрямку.

Основним у вихованні Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожній дитині від народження задатки сил і здібностей треба розвивати, вправляючи їх у тій послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини, тобто починати з найпростішого і поступово підніматися до дедалі складнішого.

Метою виховання повинен бути різнобічний і гармонійний розвиток всіх природних сил та здібностей дитини.

У пошуках загального методу виховання Песталоцці розробив теорію «елементарної освіти», яка складає так званий метод Песталоцці. Спираючись на принцип природовідповідності, він виділив три найпростіші елементи, з яких повинно починатися будь-яке навчання: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово (звук). Елементарне навчання в нього зводиться, передусім, до вміння вимірювати, рахувати і володіти мовою. Свій елементарний метод Песталоцці поширює на всі сторони виховання дитини.

Інтелектуальне виховання Песталоцці ґрунтує на ідеї розвиваючих цілей і завдань навчання. Він був першим з педагогів, хто диференціював змістову і розвиваючу сторони навчального процесу та розвинув ідею розвиваючого шкільного навчання. Надаючи велике значення оволодінню знаннями він вважає, що воно повинно підкорятися головнішому — розвитку здібностей дитини.

Песталоцці намагається здійснити навчання через розроблену ним систему спеціальних вправ. Процес навчання повинен будуватися на принципі послідовного і повного переходу від частини до цілого, від простого і легкого до більш складного і важчого. Оволодіння знаннями необхідно поєднувати з розвитком у дітей уміння користуватися ними.

Пізніше К. Д. Ушинський назвав ідею розвиваючого навчання «великим відкриттям Песталоцці», яке назавжди залишить за ним ім’я першого народного учителя. Хоч слід відзначити, що Песталоцці дещо розмежовує і протиставляє розвиток мислення дитини і нагромадження нею знань.

Прагнучи психологізувати навчання, Песталоцці розробив теорію «природного шляху пізнання». Він вважав, що в дитини процес пізнання починається з чуттєвих сприймань, які після цього переробляються свідомістю. Отже, всяке навчання повинно спиратися на спостереження і дослідження. Тому найважливішою основою навчання Песталоцці вважав наочність, через яку дитина шляхом спостереження отримує правильні уявлення про світ, розвиває мислення і мову. В обґрунтуванні цього принципу Песталоцці пішов далі від Коменського. Він розкрив роль наочності у розвитку логічного мислення дитини під час навчання і, спираючись на свою теорію пізнання, дав цьому психологічне пояснення.

Виходячи із своїх загальнодидактичних положень, Песталоцці заснував методику початкового навчання. Він відкинув книжне початкове навчання, яке ґрунтується на запам’ятовуванні і переповіданні, і вимагав, щоб дитина з ранніх років сама вела спостереження і розвивала свої здібності. Песталоцці відстоював звуковий метод навчання грамоти, що було надзвичайно важливо тоді, коли скрізь панував буквоскладальний метод. Для навчання дітей рахунку, вимірюванню, засвоєнню дробів, а також написання елементів букв, Песталоцці використовував квадрат. Цю ідею розвинули його послідовники, створивши так званий «арифметичний ящик», який використовують у деяких західних школах і понині.

Фізичне виховання Песталоцці називає найпершим видом розумного впливу дорослих на дитину. Його основою є природне прагнення дитини до руху. Здійснювати фізичне виховання потрібно через систему вправ, що спираються на найпростіші рухи, коли дитина ходить, бігає, їсть, п’є, піднімає тощо. Песталоцці підкреслює значення фізичного виховання не тільки для розвитку фізичних сил і можливостей дитини, але й для підготовки її до праці.

У сфері трудового виховання Песталоцці прийшов до думки про необхідність підкорення дитячої праці педагогічним вимогам і висунув принципово нове положення: дитяча праця здійснює позитивний вплив на дитину лише за умови, коли ставить перед собою виховні та моральні завдання. Розглядаючи трудове виховання однією з найважливіших складових свого методу, Песталоцці мав на меті створити «Азбуку умінь», яка б вміщувала фізичні вправи в сфері найпростіших видів трудової діяльності: бити, носити, кидати, штовхати тощо.

Трудова елементарна освіта, як вважає Песталоцці, повинна допомогти молоді оволодіти основними прийомами і загальною культурою праці. Ці його висловлювання історично підготували виникнення теорії політехнічної освіти.

Релігійно-моральне виховання за Песталоцці полягає вихованні гуманних почуттів до людей, дійової любові до них. Велика роль у цьому належить сім’ї, особливо важливе значення надається материнському вихованню. Моральне виховання повинно вдосконалюватися і в школі. Песталоцці наполягав, щоб моральну поведінку дітей формувати не повчаннями, а розвитком у них через вправи і вправляння моральних почуттів і нахилів. Найпростішим моральним почуттям Песталоцці називає інстинктивно виникаючу в немовляти любов до матері. У подальшому це почуття усвідомлюється дитиною і переноситься спочатку на батька, сестер, братів, потім на вчителя і шкільних товаришів i, нарешті, на свій народ, на всіх людей.

Песталоцці був одним із перших педагогів, які звернулись до розробки проблеми взаємозв’язку сім’ї і школи у вихованні дітей. Розробляючи теорію «елементарної освіти», Песталоцці передбачав, щоб вона була простою і доступною для опанування кожній матері. На основі цієї теорії він розробив завдання, зміст і методику першочергового виховання і навчання у сім’ї, яке має удосконалюватись у школі. Вважав, що мати повинна з раннього віку розвивати фізичні сили дитини, прививати їй трудові навички, виховувати любов до оточуючих людей, вести до пізнання оточуючого світу.

Запропонований Песталоцці підхід до виховання і навчання дітей має індивідуалізуючий характер, що тоді було великою новиною. Він вимагає від педагога вивчення і врахування на практиці індивідуальності дитини, надання їй не тільки елементарних відомостей, але й розбуджування та скріплювання її духовних сил, морального і суспільного ушляхетнювання. Цим Песталоцці переосмислив соціальну роль учителя і дав зрозуміти, що для успішного виховання молоді потрібні професійно вишколені вчителі.

принципов природы: путь наименьшего сопротивления | Связь с природой

На другом конце спектра значений находится дуалистический взгляд на природу, который сформировал западную традицию и лежит в основе современной цивилизации. С этой точки зрения мы, люди, отделены от природы и выше ее в силу наших уникальных умственных способностей, таких как интеллект или разум. Хотя человечество могло развиться из низших форм жизни, наша уникальная форма менталитета возвышает нас над простой природой, позволяя и давая нам право использовать ее по своему усмотрению.Этот дуалистический взгляд, который противопоставляет нас природе и дает нам моральное господство над ней, несомненно, является точкой зрения, которую большинство защитников окружающей среды хотят опровергнуть, заменив ее «экологической этикой», которая морально требует от нас уважения и защиты природы.

Так что же такое природа в экологическом смысле?

Ответить на этот вопрос оказывается непросто. Если мы определяем природу в биологических терминах, как сумму всех жизненных систем на Земле, то очевидно, что люди действительно являются частью природы, но это не требует экологической этики.Ибо, если мы, люди, решили спроектировать биосферу, радикально изменив ее для исключительного использования людьми, уничтожив при этом большинство видов, отличных от человека, и вернув остальных на службу себе, тогда сумма жизни в конце могла бы быть таким же великим, как в начале. Единственное отличие будет заключаться в том, что полученная биомасса будет в основном человеческой. Таким образом, природа в смысле суммы жизни не уменьшилась бы. Но наша моральная цель, как защитников окружающей среды, определенно не была бы достигнута.

Таким образом, кажется, что мы, как защитники окружающей среды, неизбежно движемся к определению «природы» как остальных жизни на Земле — области других, чем человек, компонентов биосферы. Мы стремимся защитить иных, чем человек, видов, существ, сообществ — деревья и травы, грибы, животные, водно-болотные угодья, леса и т. Д.

Но чтобы понять природу в этом смысле и затем заявить, что мы морально обязаны признать ее право на собственное существование — обычно на том основании, что мы не на выше ее, поскольку она фактически разделяет ментальные свойства, которые дуалисты приписывать исключительно людям — может быть, просят слишком многого.Поскольку это предполагает, что мы, люди, должны занять минималистскую позицию, не обращая внимания на деревья, травы, экосистемы и т. Д., Оставив их, насколько это возможно, их собственным устройствам. Если бы мы искренне придерживались такой этики, мы, несомненно, были бы вынуждены сократить численность нашего населения на порядки и минимизировать наше культурное и технологическое влияние, ограничившись чем-то вроде образа жизни наших примитивных предков-гоминидов. Какими бы ни были моральные достоинства такого минималистского заключения, у него нет никакой надежды на то, что он будет принят современными современными обществами.

Чтобы избежать этого вывода, нам нужно еще раз пересмотреть, что мы подразумеваем под «природой». С философской точки зрения может оказаться более конструктивным истолковать природу не внешне, как состоящую из определенных видов сущностей — деревья, травы, экосистемы и т. Д., — а скорее внутренне, в терминах определенных внутренних принципов, в частности тех, которые различимы в природе. поведение ненарушенных организмов и экосистем. Это принципы — я сейчас их определю — которые создают модели возрождения, которые мы связываем с жизнью.Мы можем выбрать, как следовать этим принципам в нашем собственном поведении, так и наблюдать их в поведении систем, отличных от человека. И мы можем закоротить их в системах, отличных от человека, точно так же, как мы можем сами отклониться от них. Таким образом, природа, с этой точки зрения, состояла бы не из класса сущностей «снаружи», а из паттерна развертывания, который мы можем подавить или позволить либо себе, либо другим, кроме людей.

Принципы, которые я здесь имею в виду, могут быть определены как (i) принцип конативности и (ii) принцип наименьшего сопротивления.

Под совместимостью я подразумеваю импульс, который заставляет все живые существа сохранять и увеличивать свое собственное существование. Только благодаря этому стремлению к самосуществованию живые существа вообще считаются живыми. Но в природе это стремление определяется принципом наименьшего сопротивления: организмы, которые сохраняют свою энергию, адаптируя свои концы, насколько это возможно, к концам окружающих их организмов, естественным образом будут отбираться среди организмов, которые без нужды вызывают сопротивление и конкуренцию со стороны других.В Китае принцип приспосабливания одних целей к интересам других и при этом позволяя усилиям других вести его к своему месту назначения, называется wu wei . Wu wei переводится как бездействие , но бездействие можно понимать не как пассивность, а как сам процесс приспособления и адаптации к целям других. [1] Wu wei позволяет сохранять собственную энергию, желая того, что одновременно служит желаниям других, вместо того, чтобы противопоставлять себя им.

В биосфере поведение большинства видов в целом следует принципу наименьшего сопротивления, потому что это стратегия, которая, будучи энергосберегающей, логически вытекает из естественного отбора. Конфликты, соперничество и хищничество, конечно, все еще происходят в природе. Если интересы одного вида или особи не могут быть согласованы с интересами других, возникнет конфликт. Но такой конфликт всегда влечет за собой затраты энергии для рассматриваемых видов или людей, а сами способы конфликта, в свою очередь, будут формироваться по принципу наименьшего сопротивления (по аналогии с боевыми искусствами, в которых практикующий учится сохранять свои собственные силы). энергии, обращая силу, используемую противниками, против них).В конце концов, императив желать того, что нужно другим, будет тем, что гарантирует, что каждое живое существо, стремясь к собственному самосуществованию, в то же время увековечивает большую систему.

Здесь, в Австралии, например, беттонги (крошечные макроподы) желают трюфелей и в процессе выкапывания для них аэрируют лесные почвы и улучшают условия для прорастания семян, тем самым помогая обеспечить будущее лесных массивов, от которых зависят сами беттонги. В этом смысле принцип приспосабливания к другим путем приспособления собственных желаний к их целям обеспечивает постоянное возрождение жизни.

Как люди, мы освободились от эволюционной логики наименьшего сопротивления. Исторически сложилось так, что мы заменяли внешними источниками энергии, такими как рабство или, в последнее время, ископаемым топливом энергию, доступную нам от нашего собственного тела. Это позволило нам — в отличие от других видов, которые стремятся противопоставить себя другим, но в результате страдают от истощения и избирательного неблагополучия — безнаказанно навязывать себя окружающей среде. Более того, благодаря нашей высокоразвитой рефлексивности (нашей способности размышлять и, следовательно, изменять свое поведение) мы также можем заменить произвольные, культурно опосредованные цели на цели, запечатленные в нас в процессе эволюции.Так, например, вместо того, чтобы желать сладких фруктов, которые мы, возможно, были естественным образом выбраны для того, чтобы жаждать, потому что, потребляя их, мы рассеяли их семена, теперь мы можем желать мороженого, где потребление мороженого никоим образом не служит интересам других видов. Мы действительно в значительной степени перестали желать того, что нужно нам на земле, и нам это сошло с рук. И, возможно, нам удастся избежать этого, заменив биосферу технически спроектированными системами, предназначенными исключительно для обслуживания человеческих интересов.

Но он всегда остается открытым для нас, благодаря нашей способности к рефлексии, пересмотреть и пересмотреть свои желания, заново согласовать их с тем, чего наши земные родственники нуждаются в желании. Сделать это означало бы восстановить природу внутри нас — да, с нашего сознательного согласия, но с тем же результатом, что и биологическая эволюция: постоянное обновление и возрождение жизни.

В качестве нормативного принципа наименьшего сопротивления эта идея wu wei, не сводит к минимуму проявление человеческого потенциала.Он может служить принципом разработки технологий любого уровня сложности, а также принципом как управления, так и личного поведения. Он может обеспечить основу, технологически, социально и духовно, для богатой и утонченной цивилизации, как это (частично) было в Китае, по крайней мере до двадцатого века.

Таким образом, с нынешней точки зрения, природу следует рассматривать не в терминах границы, в пределах которой или за пределами которой люди могут упасть, а в качестве нормативного принципа приспособления к нуждам всех земных — других, где это в широком смысле. приравнивается к Закону, который лежит в основе культур аборигенов здесь, в Австралии, и который аборигены читают с самой земли.[2] Это Закон, который мы все можем выбрать в любой момент, поддерживать или нет.

.

Новый принцип может помочь объяснить, почему природа квантовая

Принцип «принятия фактов» подразумевает, что квантовый бит (обычно изображаемый как «шар Блоха») может выглядеть как сфера, но не как многогранник. Многогранные биты были связаны с теориями дискретного пространства-времени. Исключая различные альтернативные теории природы, этот принцип может помочь объяснить, почему мир квантовый. Предоставлено: Тимоти Йео / CQT, Национальный университет Сингапура.

Как маленькие дети, ученые всегда задают вопрос «почему?».Один вопрос, на который им еще предстоит ответить, — почему природа выбрала квантовую физику во всей ее странной красе как разумный способ поведения. Исследователи Корсин Пфистер и Стефани Венер из Центра квантовых технологий Национального университета Сингапура обсуждают этот извечный вопрос в статье, опубликованной сегодня в журнале Nature Communications .

Мы знаем, что вещи, которые следуют квантовым правилам, такие как атомы, электроны или фотоны, составляющие свет, полны сюрпризов.Например, они могут существовать более чем в одном месте одновременно или существовать в общем состоянии, где свойства двух частиц показывают то, что Эйнштейн назвал «жутким действием на расстоянии», независимо от их физического разделения. Поскольку такие вещи были подтверждены экспериментами, исследователи уверены, что теория верна. Но все равно было бы легче проглотить, если бы можно было показать, что сама квантовая физика возникла из интуитивных основополагающих принципов.

Один из способов подойти к этой проблеме — представить все теории, которые можно было бы придумать для описания природы, а затем выяснить, какие принципы помогают выделить квантовую физику.Хорошее начало — предположить, что информация следует за

Специальная теория относительности Эйнштейна и не может двигаться быстрее света. Однако одного этого недостаточно, чтобы определить квантовую физику как единственный способ поведения природы. Корсин и Стефани думают, что они нашли новый полезный принцип. «Мы нашли принцип, который очень хорошо исключает другие теории», — говорит Корсин.

Короче говоря, следует исходить из того, что если измерение не дает информации, значит, измеряемая система не была нарушена.

Квантовая физика признает, что получение информации из квантовых систем вызывает возмущения. Корсин и Стефани предполагают, что в разумном мире верно и обратное. Если вы ничему не научитесь, измеряя систему, значит, вы не могли ее нарушить.

Рассмотрим знаменитый парадокс кота Шредингера, мысленный эксперимент, в котором кот в коробке одновременно существует в двух состояниях (это известно как «квантовая суперпозиция»). Согласно квантовой теории возможно, что кошка и мертва, и жива — до тех пор, пока состояние здоровья кошки не будет «измерено», открыв коробку.

Когда ящик открывается, позволяя измерить здоровье кошки, суперпозиция разрушается, и кошка окончательно становится мертвой или живой. Измерение обеспокоило кошку.

Это свойство квантовых систем в целом. Выполните измерение, результат которого вы не можете знать заранее, и система изменится в соответствии с полученным вами результатом.Что будет, если вы посмотрите второй раз? Исследователи предполагают, что система не развивается во времени и не подвергается никакому внешнему влиянию, что означает, что квантовое состояние остается разрушенным. Тогда вы ожидаете, что второе измерение даст тот же результат, что и первое. В конце концов, «если вы заглянете в коробку и найдете мертвую кошку, вы не ожидаете, что позже снова посмотрите и обнаружите, что кошка воскресла», — говорит Стефани. «Можно сказать, что мы формализовали принцип признания фактов», — говорит Стефани.

Корсин и Стефани показывают, что этот принцип исключает различные теории природы. Они особо отмечают, что класс теорий, которые они называют «дискретными», несовместим с принципом. Эти теории утверждают, что квантовые частицы могут принимать только конечное число состояний, а не выбирать из бесконечного, непрерывного диапазона возможностей. Возможность такого дискретного «пространства состояний» была связана с теориями квантовой гравитации, предлагающими аналогичную дискретность в пространстве-времени, где ткань Вселенной состоит из крошечных элементов, похожих на кирпичи, а не из гладкого непрерывного листа.

Как это часто бывает в исследованиях, Корсин и Стефани достигли этой точки, поставив перед собой задачу решить совершенно другую проблему. Корсин пытался найти общий способ описать влияние измерений на состояния — проблему, которую он считал невозможной. Пытаясь добиться прогресса, он записал особенности, которые должен иметь «разумный» ответ. Это свойство получения информации по сравнению с помехами было в списке. Затем он заметил, что, если он установит свойство в качестве принципа, некоторые теории потерпят неудачу.

Корсин и Стефани стремятся указать, что это еще не полный ответ на большой вопрос «почему»: теории, отличные от квантовой физики, включая классическую физику, совместимы с этим принципом. Но поскольку исследователи составляют списки принципов, каждая из которых исключает некоторые теории, чтобы достичь набора, который выделяет квантовую физику, кажется, что лучше всего включить принцип получения информации против возмущения.

Вероятность исходит из квантовой физики?

Дополнительная информация:
«Теоретико-информационный принцип подразумевает, что любая дискретная физическая теория является классической», Nature Communications , doi: 10.1038 / ncomms2821 (2013) Препринт доступен на arxiv.org/abs/1210.0194

Предоставлено
Национальный университет Сингапура

Цитата :
Новый принцип может помочь объяснить, почему природа квантовая (2013, 14 мая)
получено 28 августа 2020
с https: // физ.org / news / 2013-05-Principle-Nature-Quantum.html

Этот документ защищен авторским правом. За исключением честных сделок с целью частного изучения или исследования, нет
часть может быть воспроизведена без письменного разрешения. Контент предоставляется только в информационных целях.

.

«Наука успеха» Ричарда Коха

Заявление об ограничении ответственности: хотя я стремлюсь быть объективным, я получил копию этого документа бесплатно для ознакомления.

Я не был уверен, чего ожидать от этого — Кох обещает научить вас науке успеха, и он, конечно, не разочаровывает. Он использует установленные научные принципы и теории, чтобы упростить и объяснить сложный мир бизнеса, и это великолепно.

Верно, иногда вам нужно совершить прыжок веры, но это потому, что Кох использует установленную науку как метафору, а не предлагает ее как

. обзор.

Я не был уверен, чего ожидать от этого — Кох обещает научить вас науке успеха, и он, конечно, не разочаровывает. Он использует установленные научные принципы и теории, чтобы упростить и объяснить сложный мир бизнеса, и это великолепно.

Верно, иногда вам нужно совершить прыжок веры, но это потому, что Кох использует установленную науку как метафору, а не предлагает ее как прямое сравнение. Во многом именно это делает эту книгу таким интересным для чтения — вы чертовски много узнаете о бизнесе, но вы узнаете чертовски много и о науке.

На самом деле, это наука, которую я нашел увлекательной — мы так много знаем, как виды, о мире и о том, как он работает, но есть также много чего, чего мы тоже не знаем. Тем не менее, интересно читать о теории мемов Ричарда Докинза и узнавать, как она применяется к концепциям и идеям в бизнесе, точно так же, как увлекательно, когда теория хаоса взрывает ваш разум, а затем восстанавливает его с некоторой дозой здравомыслия.

Сейчас я работаю в сфере маркетинга в социальных сетях, и были десятки концепций, которые я мог сразу применить в своей повседневной работе.И я готов поспорить, что это будет то же самое для всех — концепции Коха достаточно просты для понимания, и когда вы думаете о них как о основе для собственных экспериментов, они становятся экспоненциально более мощными.

Купите копию и прочтите. Затем выясните, как вы можете применить полученные знания в своем бизнесе, чем бы это ни было.

.

Принцип природы ▷ Испанский перевод

Эль принципио (53959)

лос-принципы (684)

Эль Принципиос (5)

.