Функція комунікативна: Функції мови — Вікіпедія

Функції мови — Вікіпедія

Функції мови:

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Оскільки мова — явище суспільне, усі її функції виступають не публічно, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу.

Комунікативна функція[ред. | ред. код]

Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за ступенем виразності.

Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією.

Ідентифікаційна функція[ред. | ред. код]

Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Через мову сучасна людина відчуває свою спільність і з пращурами, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз’єднання, відокремлення, конфліктів і навіть ворожнечі.

Етнічна функція мови — функція, за допомогою якої ідентифікуються члени тієї чи тієї етнічної спільноти, рівень їх згуртування й відмежування від інших лінгвокультурних спільнот^[1]. Мова є однією з найважливіших та найстабільніших ознак і властивостей етносу, вагомим фактором розвитку і критерієм ідентифікації етногенетичних й етнокультурних процесів^[2].

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

Кожний Індивід має унікальний неповторний світ, сфокусований у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, почуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше повстаєш перед людьми як особистість. Те ж саме можна сказати і про націю, народ: «Говори — і я тебе побачу», — запевняли мудреці античності.

Гносеологічна функція (пізнавальна)[ред. | ред. код]

Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобто суспільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й далеко не однієї.

Пізнаючи будь-яку мову, людина пізнає різнобарвний світ крізь призму саме цієї мови. Оскільки кожна мова є неповторною картиною світу — зникнення якоїсь із них збіднює уявлення людини про багатогранність світу, звужує її досвід. Гносеологічна функція мови полягає не лише в прийнятті й нагромадженні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов’язана з функцією мислення, формування та існування думки.

Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєвим) й абстрактним (поняттєвим). Понятійне мислення — це оперування поняттями, позначеними певними словами, що без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою специфічних мовних засобів. Тому «мислити» означає «оперувати мовним матеріалом», Відомий вислів «обмінятися думками» насправді означає обмінятися певними мовними одиницями, у яких і закодовані думки. Цей обмін не завжди буває корисним для обох співрозмовників. Недарма кажуть: «Хто ясно мислить, той ясно висловлюється».

Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури. Ось чому виховання відчуття краси мови — основа естетичного виховання.

Культурологічна функція[ред. | ред. код]

Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв’язку культур між народами. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру.

Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління. Чим повнокровніше функціонує в суспільстві мова, тим надійніший зв’язок та багатша духовність наступних поколінь. Дотримання мовних норм, популяризація рідної мови — це поступ у розвитку загальної культури нації.

Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «oмовленням» світу. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, понять ознак тощо. У назвах не лише зафіксовані певні реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, але також її помилкові уявлення, і реальні сутності, фантазії тощо.

Фатична комунікація (дослівно – беззмістовна, пуста) – обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію. “Це є своєрідна мовна гра, яку зобов’язані підтримувати члени суспільства, дотримуючись етикетних настанов.” Це зачин розмов, стримані відповіді, стереотипні запитання про життя, сім’ю, справи, здоров’я, врожай, як-от: Як справи? Дякую, добре. А у вас? Як життя? Що нового? Як успіхи? та ін. Поетеса Ліна Костенко порівняла цей обмін репліками з ”настільним тенісом розмов”. Характер цих запитань умовний, але для встановлення контакту, підтримання розмови вони дуже важливі. Фатична комунікація має національну специфіку, а також відповідає нормам народної етики. Без дотримання фатичних ритуалів не буде мати успіху дипломатія, ділові перемовини.

Комунікативна функція

1. Мова.
   Функції

Жодне
суспільство, на якому б рівні розвитку
воно не перебувало, не може існувати
без мови, яка виконує цілу низку функцій,
життєво важливих для цього суспільства,
окремих гру кожної людини.

Мова
використовується для інформаційного
зв’язку між членами суспільства. Мова,
якою — спілкуються, стає мертвою;
народ, що втрачає
свою мову, зникає. Спілкування —
найважливіші функція мови, якій так чи
інакше підпорядковані всі
інші функції.

Для
повноцінного функціонування мови і її
розвитку вона повинна використовуватись
у  сферах
комунікації — у науці, техніці, виробництві,
ділових стосунках, освіті, культурі,
а ще
в побуті чи художній літературі.

Мова
є універсальним засобом вираження
внутрішнього світу особистості. Вона
дає можливість перетворити
внутрішнє  суб’єктивне
у зовнішнє, об’єктивне, доступне для
сприйняття. «Заговори — і я тебе побачу»,
— говорили мудреці античності. Саме
завдяки експресивній функції мова дає
можливість розкрити неповторний світ
людського інтелекту, волі та емоцій.

Мова
є засобом спілкування. Це правда. Але
додамо, — тільки для тих, хто її знає. Для
тих, хто її не знає, вона є засобом
роз’єднання, відокремлення своїх від
чужих. Спілкуватися за допомогою якоїсь
мови можуть лише носії цієї мови. Тільки
для них вона є засобом ідентифікації,
ототожнення в межах певної спільноти.
Кожен із нас має свій мовний «портрет»,
мовний «паспорт», у якому відображено
всі параметри нашого «Я» — національно-етнічні,
соціальні, культурні, духовні, вікові.

Мова
є засобом пізнання світу. Досвід
суспільства закодовано і зафіксовано
в мові, її словнику, граматиці, у текстах.
Пізнаючи мову, людина пізнає світ,
причому світ у баченні саме цієї мовної
спільноти. Гносеологічна (пізнавальна)
функція мови полягає не тільки в
накопиченні досвіду суспільства.
Мовлення є засобом мислення, формою
існування думки. Вислів «обмінюватися
думками» не варто розуміти дослівно.
Якби люди обмінювалися безпосередньо
думками, то вони завжди
розуміли б один одного і не було б ніяких
втрат при передаванні інформації.
Насправді люди обмінюються мовними
одиницями, в яких закодовано думки. Тим
більше, що адресат закодовує їх не завжди
вправно. Недарма говорять: хто ясно
думає, той ясно висловлюється.

Мова
є знаряддям і водночас матеріалом
створення культурних цінностей. Фольклор,
художня література, театр, пісня — усе
це дає підстави стверджувати, що мова
— основа культури, її робітня, її храм.

Ключем
до образної структури твору, його
ідейно-естетичного потенціалу є мова
тексту. Чим краще знаємо мову, тим повніше
розкриваються перед нами глибини твору.

Крім
того, наша мова розвивається за законами
евфонії, милозвучності. Це, а також
досконала організація мовного матеріалу
в процесі спілкування може бути джерелом
естетичної насолоди, що найвиразніше
виявляється при сприйнятті ораторського
та художнього, зокрема поетичного,
мовлення.

Мова
— носій культури. Культура кожного народу
зафіксована в його мові. Пізнання народу,
його культури, його ментальності іншими
народами може бути поверховим
(«туристським») і глибинним, всебічним.
Для глибинного пізнання народу необхідне
знання його мови. У цьому випадку мова
виконує функцію каналу зв’язку між
народами. Пропагуючи свою мову в світі,
ми пропагуємо власну культуру. Згадаймо,
яке враження на Європу справили гастролі
українського хору «Кошиця» перед Першою
світовою війною, відкривши світові
цілий материк оригінальної і багатющої
культури, а з нею — і наш народ.

Людина,
пізнаючи мову свого народу, долучається
до джерел неповторної духовності нації,
стає її носієм і навіть творцем. Це
право і обов’язок
кожного, водночас — надійний показник
реального, а не лише декларованого
патріотизму. Не може вважатися патріотом
той, хто зі страху, для вигоди чи внаслідок
невігластва ігнорує мову й культуру
своєї нації або свідомо зрікається її
сам і відриває від неї своїх дітей. Така
людина втрачає цінність і повагу серед
своїх, не становить вона вартості й для
інших — хіба як робоча сила чи
знаряддя. здійснення
чужих інтересів.

Усе,
пізнане людиною, одержує свою назву і
тільки так існує у свідомості. Цей процес
називається «омовленням»світу.
У назвах зафіксовано не лише реалії,
адекватно пізнані людиною, але й помилкові
уявлення, ірреальні, уявні сутності.
Номінативними одиницями (словами,
словосполученнями та фразеологізмами),
як мозаїкою, покрита вся реальність.
Мова є картиною,
«зліпком» реального світу. Зрозуміло,
що кожна мова відбиває неповторну
картину дійсності (наприклад, у нас одне
слово «сніг», а в ескімоській — кілька
десятків слів на означення цього поняття;
по-різному мовно розчленовані в різних
мовах одні й ті ж фрагменти світу), І
дуже прикро, коли з різних причин існують
у мові великі прогалини, незаповнені
ділянки (лакуни)» Наявність таких
прогалин у мові змушує народ дивитися
на світ чужими очима, порушує національну
цілісність духовної культури. Ідеться
передусім про сферу науки, техніки,
виробництва, соціально-економічних
відносин.

Тому
піднімати статус рідної мови до рівня
мов, що обслуговують найпередовішу
науку, культуру, виробництво, — обов’язок
не тільки і не стільки мовознавців.
Народ творить мову, мова творить народ.
І кожен, хто усвідомлює себе частинкою
народу, повинен відчувати себе
відповідальним за долю мови, її творцем
(За В.
Івапишиним, Я. Радееичем-Винницьким).

Мо́ва виконує
цілу низку фу́нкцій,
життєво важливих як для всього суспільства,
так і для самої мови.

Оскільки мова — явище системне,
усі її функції виступають
не ізольовано, а проявляються в тісній
взаємодії. Відмінність чи неповнота
використання якоїсь із них згубно
впливає на мову в цілому, а це, у свою
чергу, відбивається на долі народу.

Комунікативна
функція мови полягає
в тому, що вона —
найважливіший засіб спілкування людей і
забезпечення інформаційних процесів
у сучасному суспільстві (у науковій,технічній, політичній,
діловій, освітній та
інших галузях життя людства).
У
цій ролі мова має універсальний характер:
нею можна передавати все те, що виражається,
наприклад,мімікою, жестами чи символами,
тоді як кожен із цих засобів спілкування
не може конкурувати з мовою за степенем
виразності.

Із
комунікативного боку слід розглядати
й сукупність текстів як
наслідок діяльності комунікантів,
здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією.

Ідентифікаційна функція

Ідентифікаційна функція
виявляється в часовому й
у просторовому вимірах.
Ми, сучасні українці,
відчуваємо свою спільність і з пращурами,
і з нащадками, і з тими, хто перебуває
поряд, і з тими, хто в інших краях.
Кожналюдина має
своєрідний індивідуальний мовний «портрет»,
мовний «паспорт»,
у якому відображено всі
їїнаціонально—естетичні, соціальні, культурні, духовні,
вікові та інші параметри. Лише для тих
хто знає мову, вона є
засобом спілкування, ідентифікації,
ототожнення в межах певної спільноти.
Доля тих, хто її не знає зовсім або знає
погано, вона може бути причиною
роз’єднання, відокремлення, конфліктів і
навіть ворожнечі.

Експресивна функція

Експресивна функція мови полягає
в тому, що вона є універсальним засобом
вираження внутрішнього світулюдини.

Кожний Індивід має
унікальний неповторний світ, сфокусований
у його свідомості,
у надрах інтелекту,
у гаміемоцій, почуттів, мрій, волі.
І цей прихований світ може розкрити для
інших лише мова: чим досконаліше володієш
мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше
постаєш перед людьми як особистість.
Те ж саме можна сказати і про націю, народ:
«Говори — і я тебе побачу», —
запевняли мудреці античності.

Гносеологічна функція

Гносеологічна функція мови виражається
в тому, що вона є своєрідним засобом
пізнання навколишнього
світу.
На відміну від інших істот людина користується
не лише індивідуальним досвідом і знаннями,
а й усім набутком своїх попередників і
сучасників, тобто суспільним досвідом.
Але за умови досконалого
знання мови, й далеко не однієї.

Пізнаючи
будь-яку мову, людина пізнає
різнобарвний світ крізь
призму саме цієї мови. Оскільки кожна
мова є неповторною картиною світу —
зникнення якоїсь із них
збіднюєуявлення людини про
багатогранність світу, звужує її досвід.
Гносеологічна функція мови полягає не
лише в прийнятті й нагромадженні досвіду
суспільства. Вона безпосередньо пов’язана
з функцією мислення,
формування та існування думки.

Мислетворча функція

Мислетворча функція
реалізується в тому, що, формуючи думку,
людина мислить мовними
нормами.
Мислення може бути конкретним
(образно-чуттєве) й абстрактним(понятійним).
Понятійне мислення — це
оперування поняттями,
позначеними певними словами,
що без цих слів перестали б існувати.
До того ж, у процесі мислення ці поняття
зіставляються, протиставляються,
поєднуються, заперечуються, порівнюються
тощо за допомогою специфічних мовних
засобів. Тому «мислити» означає «оперувати
мовним матеріалом», Відомий вислів
«обмінятися думками» насправді означає
обмінятися певними мовними одиницями,
у яких і закодовані думки.
Цей обмін не завжди буваєкорисним для
обох співбесідників.
Недарма кажуть: «Хто ясно мислить, той
ясно висловлюється».

👉 Функції ділового та комунікативного спілкування

функції спілкування дуже важливі для характеристики спілкування. Адже спілкування є надзвичайно складним багатостороннім процесом комунікативної взаємодії між людськими індивідами, що полягає у взаємному обміні даними, осягненні і сприйнятті партнерами по комунікаційному взаємодії один одного. Комунікативна взаємодія вважається одним із стрижневих понять в психологічній науці сьогодні. Поза комунікацій неможливо осягнути процес формування особистості окремого індивіда, простежити закономірності суспільного розвитку.

Спілкування характеризується багатофункціональністю. Виділяють п’ять основних функцій комунікативної взаємодії. Головним чином комунікації виконують у громадському людської діяльності сполучну роль. Ця функція умовно називається прагматичної і виступає в якості найважливішого чинника об’єднання індивідів в ході будь-якої спільної діяльності.

Види і функції спілкування

Комунікативна взаємодія поряд із зовнішньою простотою являє собою складний багатогранний процес, який містить в собі встановлення, формування і розвиток міжособистісних контактів.Спілкування – це фізичний прояв потреби індивідів у колективному взаємодії. У процесі комунікацій відбувається взаємообмін повідомленнями, сприйняття і розуміння партнера. Комунікативна взаємодія володіє власною індивідуальною структурою, має власні цілі, види та функції.

Рівні, види, засоби та функції спілкування психологія характеризує з різних аспектів, які допомагають краще розуміти механізм комунікативної взаємодії. Без урахування характеристик спілкування дуже складно результативно взаємодіяти з людьми. Види спілкування та його функції вважаються одними із стрижневих характеристик, що дозволяють зрозуміти саму сутність взаємодії з іншим суб’єктом або соціумом.

Види комунікацій поділяють на формальний, примітивний, формально-рольової, ділової, міжособистісний, маніпулятивний і світський.

Формальна комунікація передбачає застосування під час спілкування звичних моделей поведінки (маски) для того щоб заховати свої справжні емоції. При такому спілкуванні прагнення зрозуміти партнера відсутня.

Примітивна комунікація має на увазі під собою взаємне оцінювання індивідами один одного в якості об’єкта здатного допомогти або, навпаки, заважає.При такому спілкуванні суб’єкт, отримавши бажане, припиняє взаємодія.

Формально-рольова комунікація вибудовується на співвідношенні різних соціальних ролей.

Ділова комунікація полягає в обліку при спілкуванні особливостей особистості індивіда, його настрою. В основі даної комунікації завжди лежать загальні ділові інтереси.

Комунікація — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Фрагмент картини Запорожці пишуть листа турецькому султанові,
автор І. Рєпін (1880)

Комуніка́ція (від лат. communicatio — єдність, передача, з’єднання, повідомлення, пов’язаного з дієсловом лат. communico — роблю спільним, повідомляю, з’єдную, похідним від лат. communis — спільний) — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

Вивчення спілкування можна поділити поміж такими дисциплінами:

Історія розвитку засобів спілкування[ред. | ред. код]

Існує ряд гіпотез про походження мови, але жодна з них не може бути підтверджена фактами через величезну віддаленість походження мови від нашого часу. Вони залишаються гіпотезами, оскільки їх не можна ні спостерігати, ні відтворити в експерименті. Вважається, що з появою мови пов’язана зміна гену FOXP2.

Найдавніше прото-кіпу, виявлене при розкопках культури Каралья (долина Супі, Перу) археологом Рут Марта Шейді Соліс (Ruth Martha Shady Solís), датується по стратиграфічному шару приблизно 3000 роком до н. е., у зв’язку з чим може вважатися найдавнішим засобом писемної комунікації у людства.

Різноманітні види й способи комунікації можна поділити на три групи: усну, письмову й візуальну^[1].

У свою чергу, саме спілкування можна умовно поділити на вербальне, невербальне та письмове спілкування. До невербального спілкування відносяться: мова тіла, візуальний контакт, мова жестів та ін. В сучасних умовах зростає роль мережевого спілкування.

Види вербальної комунікації[ред. | ред. код]

• Контакт масок — формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості тощо) — набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.
• Світське спілкування — його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.
• Формально-рольове спілкування — це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, лицар і дівчина, співробітник міліції і порушник, стюардеса і пасажири літака тощо..
• Ділове спілкування — це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі і з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.
• Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) — розкриваються глибинні структури особистості.

Умови здійснення комунікації[ред. | ред. код]

Для здійснення процесу комунікації необхідні, принаймні, 4 умови:

• наявність щонайменше двох осіб: відправника — особи, яка генерує інформацію, що призначена для передачі; та одержувача — особи, для якої призначена інформація, що передається.
• наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації, призначеної для передачі;
• наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація;
• наявність зворотного зв’язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення.^[2]

Екологічність комунікації[ред. | ред. код]

Екологічність комунікації — дотримання комунікативних етичних та емотивних норм користування мовою. Етикетні висловлення формують етикетну рамку спілкування, виконуючи комунікативну й апелятивну функції — встановлення, продовження чи завершення контакту між учасниками спілкування. Усі мовленнєві висловлення є або екологічними, тобто спрямованими на успішність комунікації та досягнення певної кооперації у спілкуванні, або неекологічними, тобто орієнтованими на конфлікт та деструкцію.

• Комунікативна. Комунікативна сторона спілкування (чи комунікація у вузькому сенсі слова) складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються.
• Інтерактивна. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються (обмін діями).
• Перцептивна. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

У процедурі спілкування виділяють такі етапи[ред. | ред. код]

• Потреба у спілкуванні (необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співрозмовника тощо) — спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.
• Орієнтування з метою спілкування, в ситуації спілкування.
• Орієнтування в особистості співрозмовника.
• Планування змісту свого спілкування — людина уявляє собі (звичайно несвідомо), що саме скаже.
• Несвідомо (іноді свідомо) людина вибирає конкретні засоби, фрази, якими буде користуватися, вирішує як говорити, як себе вести.
• Встановлення контакту.
• Обмін думками, ідеями, фактами.
• Сприйняття і оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв’язку.
• Коригування напряму, стилю, методів спілкування і способів їх взаємодії.

Види комунікативних бар’єрів[ред. | ред. код]

Далеко не завжди процес комунікації є ефективним, адже між тим, хто доносить інформацію і тим, хто її сприймає можуть виникати комунікативні бар’єри — психологічні перепони, які людина установлює, аби захиститися від небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації. Виділяються такі типи бар’єрів, залежно від причин їх виникнення:

• Бар’єр взаєморозуміння. Може виникати через похибки в процесі передачі інформації. Наприклад, коли комунікатор говорить невиразно, надто швидко, нечітко або вживає велику кількість звуків-паразитів.
• Семантичний бар’єр. Виникає, коли одне і те ж слово різні люди розуміють по-різному, вкладають у них свій власний сенс. Таке викривлення може бути наслідком особливостей особистісного сприйняття людини, її професійної діяльності.
• Стилістичний бар’єр. Він виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і ситуації спілкування або стилю мови, стану того, хто в цей час слухає.
• Логічний бар’єр. Виникає, коли логіка міркування того хто говорить або занадто складна для розуміння слухаючого, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері доказів.
• Соціально-культурний бар’єр. Його причиною стають соціальні, політичні, релігійні і професійні розбіжності в поглядах, звичках, традиціях, що призводять до різного пояснення і сприйняття тих або інших понять, явищ, розумінь.
• Бар’єр авторитету. Іноді перешкодою може стати саме несприйняття того, хто говорить через його неавторитетність в очах слухача. Або ж навпаки, під час спілкування з людиною, яка є для співрозмовника дуже авторитетною, він може губитися, бути неуважним, не знати, що відповісти.
• Бар’єр відносин. Йдеться про виникнення почуття ворожості, недовіри до того хто говорить, а потім — і до інформації, яку він передає.^[3]

Середовища і комунікація[ред. | ред. код]

Середовище можна умовно поділити на мікросоціальне та макросоціальне. У мікросоціальному середовищі (родина, формальна група (професійна, навчальна)) між людьми є певний рівень довіри. У родині зв’язки між її суб’єктами є безпечними. Макросоціальне середовище — це усі інші, які є часто небезпечними. Інтерактивні процеси у макросоціальному середовищі нерідко сприяють розвитку алкоголізму, тютюнової залежності, апатії, наркоманії і т.д. Це говорить про те, що у макросоціальному середовищі перебувати небезпечно і це потребує певних правил поводження, щоб уникнути негативного впливу дикого, архаїзованого суспільства, у якому особливо у кризові часи інтенсифікований природний відбір. Тому для індивіда важливо будувати двохконтурну систему комунікацій.

Комунікативна функція — Студопедия

Мова як суспільне явище. Основні функції мови

Мова — це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об’єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мова — явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування — людське суспільство. Це феномен людської цивілізації. Зв’язок мови й суспільства обопільний. Вона — одна з головних ланок ланцюга «суспільна свідомість — праця — мова», що робить людину власне людиною. Мова — найважливіше знаряддя соціалізації людини. Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до свого оточення, зміцнює суспільні зв’язки, взаємодіє зі суспільними групами.

Мова — засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського досвіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

Мова лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту, вона є «найдосконалішим, незамінним засобом етнічної (національної) єдності» (В. Чапленко), «найголовнішим і найміцнішим цементом, що об’єднує етнографічний народ і перетворює його в свідому націю» (І. Огієнко). У ній виявляється генотип нації, досвід її буття, закладено код нації, її ментальність. Мова — найважливіша ознака нації і засіб репрезентації її у світі.

Формою існування мови є мовлення-конкретний, практичний вияв мови, «мова в дії*», реалізація мови у різних сферах життєдіяльності.

Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Узагальнити їх можна як функції спілкування, повідомлення і впливу.

Комунікативна функція

Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми.

Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної людини, для існування суспільства і для життя самої мови.

Усе життя людини-це її спілкування з оточенням і взаємний вплив один на одного. Спілкування, стосунки з іншими людьми — життєва доконечна потреба, а водночас і найбільша розкіш, яка дає щастя. Неможливість спілкуватися означає важку і гнітючу самотність.

Досліджуючи закони спілкування, психологи визначили, що контакти людини зі світом вкладаються у сім кіл спілкування, перше з яких — це сім’я, де вона народилася, а найширше, сьоме, — спілкування зі світом (цьому сьогодні сприяють розвинені інформаційні технології). Поміж ними — стосунки між друзями, партнерами, колегами, «службовими людьми», земляками. У кожному з цих кіл людина формує свою мовну поведінку. Професійне спілкування — одна з важливих ланок цього ланцюга.

Мова — засіб обміну інформацією у всіх суспільно важливих сферах комунікації: політиці, науці, у галузі економіки, виробництві і діловій сфері, в освіті, культурі та ін. Обслуговуючи потреби суспільства у забезпеченні інформаційних процесів, мова утверджує свою пол і-функціональність, повнокровність і силу. Спілкування дає життя самій мові, адже мова, якою ніхто не спілкується, стає мертвою.

Мова — це універсальний засіб спілкування. Описи усіх можливих знакових систем, які спроможні передати інформацію, лише доводять, що це «роди мов», — мова зору, слуху, дотику. «Без розуміння мови немає мови взагалі»¹. Невербальна комунікація є похідною від мовної комунікації, бо всі можливі знаки і сигнали нам щось «промовляють».

Комунікативна функція

1.
Історія становлення української мови
як мови національної, державної. Функції
та роль мови в суспільному житті.

Починається
від праслов’ян. мовної єдності (до 6 ст.
н. е.). Вже в доістор. період слов’яни
ділилися на венедів (зх. слов’яни), антів
(сх. слов’яни) і склавенів (пд. слов’яни).
У формуванні східнослов’ян. племен
брали участь анти і склавени. Нащадками
антів є руси, або русичі — наддніпрянське
слов’ян, плем’я, яке зіграло велику
роль в об’єднанні ін. східнослов’ян.
племен в одну державу — Русь. Ці
східнослов’ян. племена — поляни,
древляни, дуліби, волиняни (бужани),
угличі (уличі), тиверці, білі хорвати,
сіверяни, дреговичі, кривичі, словени,
в’ятичі, радимичі — мали спільну в
своїй основі мову, яка, однак, розпадалася
на племінні діалекти. Сукупність цих
говірок утворювала східнослов’ян.
мовний масив, або давньоруську мову.
Зважаючи на пост. контакти між
східнослов’ян. племенами, можна
припускати можливість змішування їхніх
говірок. Проте були, принаймні, три
фонет. риси, які чітко відділяли
північносхіднослов’ян. племена від
південносхіднослов’янських.
Останніми
роками  в Україні з’являються
публікації, автори яких коренів
української мови дошукують в
індоєвропейській прамові. Дослідниками
доведено, що найдавніший шар «Рігведи»
(близько 4500-2500 р.р. до н. е.) –книги
давньоіндійських священних гімнів,
пов’язаний з територією на північ від
Чорного моря.

На
початку 18 ст. указом російського царя
Петра І у Східній Україні було заборонено
друкувати українською мо­вою релігійну
літературу. Це позначилося на
книгови­давничій справі в цілому.
Староукраїнська літературна мова
силоміць витіснялася російською.
Українська мова функці­онувала
фактично лише на західноукраїнських
землях, які перебували в складі
Австро-Угорщини.

З
кінця 18 ст. зароджується нова українська
літературна мова на народній основі.
Основоположником її став Іван
Котляревський.Тарас
Шевченкосвоєю творчістю під­ніс
українську літературну мову до рівня
загальнонародної. Традиції Шевченка в
розвитку української літературної мови
провадили далі у своїй творчостіПантелеймон
Куліш,І. Я. Франко,Леся
Українка,Панас
Мирний,М. М. Коцюбинськийта
інші письменники. У 60—80-х рр. 19 ст.
розвиток української літературної мови
галь­мувався царськими заборонами
(Валуєвський
циркуляр1863,Емський
акт1876).

З
початку 20 століття українська літературна
мова була представлена не тільки
у художній,
а й унауковійтапубліцистичнійлітературі.
Особ­ливо бурхливо вона розвивається
післявіднов­лення
української державності(1917)
і практично до кінця 1-ї третини 20 ст.
Вона входить у всі сфери суспільного
буття, ставши знаряддям освіти, науки
й культури. З її допомогою виросла нова
українська інтелігенція. І хоч у роки
більшовицьких репресій робилося усе,
щоб загальмувати процес роз­витку
української мови, однак знищити мову,
укорінену в системі освіти й культури,
засобах масової ін­формації, було вже
неможливо. Новий наступ на неї здійснено
в часизастою:
вона почала зникати з навчальних
закладів, науки, інших сфер суспільного
життя.

1989року
завдяки зусиллям патріотичної української
громадськостіBP
республікиприйняла Закон УPCP «Про
мови в Українській PCP», який на­дав У.
м. статус державної. Цей статус закріпле­но
вКонституції
України1996.

Мо́ва виконує
цілу низку фу́нкцій,
життєво важливих як для всього суспільства,
так і для самої мови.

Оскільки мова — явище системне,
усі її функції виступають
не ізольовано, а проявляються в тісній
взаємодії. Відмінність чи неповнота
використання якоїсь із них згубно
впливає на мову в цілому, а це, у свою
чергу, відбивається на долі народу.

Комунікативна
функціямовиполягає
в тому, що вона — найважливіший
засібспілкуваннялюдейі
забезпеченняінформаційнихпроцесів
у сучасномусуспільстві(унауковій,технічній,політичній,
діловій,освітнійта
інших галузяхжиттялюдства).
У цій ролі мова має універсальнийхарактер:
нею можна передавати все те, що виражається,
наприклад,мімікою,жестамичисимволами,
тоді як кожен із цих засобів спілкування
не може конкурувати з мовою за ступенем
виразності.

Ідентифікаційна функція

Ідентифікаційнафункція
виявляється вчасовомуй
упросторовомувимірах.
Ми, сучасніукраїнці,
відчуваємо свою спільність і з пращурами,
і з нащадками, і з тими, хто перебуває
поряд, і з тими, хто в інших краях.
Кожналюдинамає
своєрідний індивідуальниймовний«портрет»,
мовний«паспорт»,
у якому відображено всі
їїнаціонально-естетичні,соціальні,культурні,духовні,
вікові та інші параметри. Лише для тих
хто знає мову, вона є
засобомспілкування,ідентифікації,
ототожнення в межах певноїспільноти.
Для тих, хто її не знає зовсім або знає
погано, вона може бути причиною
роз’єднання, відокремлення,конфліктіві
навіть ворожнечі.

Експресивна функція

Експресивнафункціямовиполягає
в тому, що вона є універсальним засобом
вираження внутрішньогосвітулюдини.

Кожний Індивідмає
унікальний неповторний світ, сфокусований
у йогосвідомості,
у надрахінтелекту,
у гаміемоцій,почуттів,мрій,волі.
І цей прихований світ може розкрити для
інших лише мова: чим досконаліше володієш
мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше
постаєш перед людьми якособистість.
Те ж саме можна сказати і пронацію,народ:
«Говори — і я тебе побачу», —
запевняли мудреціантичності.

Гносеологічна функція

Гносеологічнафункціямовивиражається
в тому, що вона є своєрідним засобом
пізнаннянавколишнього
світу. На відміну від інших
істотлюдинакористується
не лише індивідуальнимдосвідомізнаннями,
а й усім набутком своїх попередників і
сучасників, тобтосуспільнимдосвідом.
Але заумовидосконалого
знання мови, й далеко не однієї.

Пізнаючи
будь-яку мову, людина пізнає
різнобарвний світкрізь
призму саме цієї мови. Оскільки кожна
мова є неповторноюкартиноюсвіту —
зникнення якоїсь із них
збіднюєуявленнялюдинипро
багатогранність світу, звужує її досвід.
Гносеологічна функція мови полягає не
лише в прийнятті й нагромадженні досвіду
суспільства. Вона безпосередньо пов’язана
з функцієюмислення,
формування та існуваннядумки.

]Мислетворча функція

Мислетворчафункція
реалізується в тому, що, формуючидумку,
людина мислитьмовними
нормами. Мислення може бути
конкретним (образно-чуттєве)
йабстрактним(понятійним).
Понятійне мислення — це
оперуванняпоняттями,
позначеними певнимисловами,
що без цих слів перестали б існувати.
До того ж, у процесі мислення ці поняття
зіставляються, протиставляються,
поєднуються, заперечуються, порівнюються
тощо за допомогою специфічних мовних
засобів. Тому «мислити» означає «оперувати
мовним матеріалом», Відомий вислів
«обмінятися думками» насправді означає
обмінятися певними мовними одиницями,
у яких і закодованідумки.
Цей обмін не завжди буваєкориснимдля
обохспіврозмовників.
Недарма кажуть: «Хто ясно мислить, той
ясновисловлюється».

Естетична функція

Естетичнафункція
мови полягає в тому, що вона є першим
джереломкультури,
знаряддя і водночас матеріал створення
культурнихцінностей.
Існуваннямовиуфольклорі,красному
письменстві,театрі,піснітощо
дає безперечні підстави стверджувати,
що вона є становим хребтом культури.
Ось чомувихованнявідчуття
краси мови — основа естетичного
виховання.

Функція мовлення — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Функція мовлення — лінгвістична модель мовної комунікації, стала співвіднесеність мовлення з комунікативною ситуацією.

Німецький учений К.Бюлер виявив наявний, вибірковий та подієвий типи мовних актів. Роман Якобсон модифікував схему Бюлера. Перед ним стояло завдання визначити місце поетики в лінгвістичній структурі мови. В рамках послідовного вивчення поетичної функції комунікації, Якобсон розробляє свою модель мовної події: «Мовлення слід вивчати у всій різноманітності його функцій. Перш ніж перейти до розгляду поетичної функції мови, ми повинні визначити її місце серед інших його функцій. Щоб описати ці функції, слід вказати, з яких основних компонентів складається будь-який мовленнєвий акт, будь-який акт мовного спілкування».

Свою модель Р. Якобсон описує наступним чином: Адресант посилає повідомлення адресату. Для того, щоб повідомлення могло безперешкодно виконувати покладені на нього функції, необхідно дотримання таких факторів, як:

• Адресант (addresser) — Суб’єкт, що відправляє повідомлення;
• Адресат (addressee) — Суб’єкт, який отримує повідомлення;
• Повідомлення — Інформація, що відправляється адресату;
• Контекст (context), про який йде мова. Адресат повинен однозначно сприйняти цей контекст. Контекст повинен або спочатку бути вербальним, або допускати вербалізацію;
• Код (code). Код повинен бути зрозумілим і адресанту і адресату, тому повинен бути абсолютно загальним або хоча б частково загальним для обох;
• Контакт (contact) — канал фізичного зв’язку або ж наявність психологічного зв’язку між адресантом та адресатом. Контакт обумовлює можливість встановлення і підтримання комунікації між сторонами.

Кожному з шести зазначених чинників відповідає окрема функція мови. Під «функцією мови» мається на увазі установка або призначення самого повідомлення по відношенню до інших факторів мовного спілкування. Як правило, повідомлення виконує відразу кілька функцій, при цьому словесна структура повідомлення залежить перш за все від основної функції.

Якобсон виділяє наступні функції в комунікативному акті:

• Емотивна (експресивна) функція — функція, сконцентрована на адресанті, мета якої — пряме вираження ставлення мовця до того, про що він говорить. Емотивний шар мови представлений в основному вигуками, які надають певну тональність всьому висловлюванню. Якобсон наводить приклад з театральної практики Станіславського. Режисер на прослуховуваннях у МХАТ ставив завдання скласти з слів «сьогодні ввечері» 40 різних висловлювань, змінюючи лише їх експресивне забарвлення. Аудиторії при цьому передбачалося розкрити контекст ситуації, виходячи лише з інтонаційної забарвлення цих слів.
• Конативна функція (функція засвоєння) — функція, орієнтована на адресата. Може бути виражена або наказовим способом або кличним відмінком. Не підпорядковується правилам оповідних речень.
• Референтивна (комунікативна) функція — функція, що співвідноситься з предметом, про який йде мова. Ця функція зав’язана зі ставленням повідомлення до референта або контексту.
• Фатична функція — функція, за допомогою якої встановлюється необхідність продовження або переривання комунікації, тобто перевірка роботи каналу, наявність встановленого зв’язку з реципієнтом. Здійснюється ця перевірка за допомогою обміну риторичними формулюваннями, єдина функція яких — підтримка комунікації.
• Метамовна функція (функція тлумачення) — функція, що встановлює значення висловлювання за допомогою визначення однаковості коду.
• Поетична функція мови — функція, яка позначає спрямованість уваги на повідомлення заради самого повідомлення, а не заради інших компонентів комунікації. Р. Якобсон вважає цю функцію найважливішою в творі мистецтва.

Модель коммуникативных функций

Дисциплины
> Политика> Политические кампании
> Модель коммуникативных функций

Наплавка |
Первичные | Номинация | Выборы |
Также

Модель коммуникативных функций описывает четыре стадии политического
кампании, особенно типичной для американских президентских выборов.

Наплавка

Эта стадия также называется «просеиванием», так как она похожа на извлечение
ценное зерно из никчемных стеблей кукурузы. Это то, на что кандидат смотрит
узнайте, какая у них реальная поддержка и каков ее истинный характер.

Избрание на любой высокий пост — не личное дело каждого. Вам нужны ноги на
улица и вам нужны средства. Одно дело, когда люди говорят вам стоять за
выборы, и совсем другое дело — вкладывать в игру свое время и деньги.Это этап, на котором вы узнаете, какая у вас реальная поддержка.

Ранние части этого этапа также включают составление карты территории, а затем
проверяя все части, чтобы определить, насколько реальная поддержка у вас есть
поле и не только в вашем домашнем офисе. Это серьезное испытание, в котором вы
испытать свою избирательную политику и то, как вы ее реализуете
люди. Это может включать серьезные социальные исследования, чтобы понять, что избиратели
поддержит (и нет).

Первичные

На этом этапе первоначальное широкое поле кандидатов сокращается до
работоспособный набор потенциалов. Партийная иерархия может принимать решения комитетом или
может использоваться более широкая система голосования.

Перед этим отбором будет проводиться большая агитация по мере обмена кандидатами.
обещает и ищет внутренней поддержки. Даже до выборов это еще можно
очень дорогостоящий процесс, и кандидаты в президенты могут потратить миллионы на
их дело к партии верных.

Номинация

В процессе выдвижения окончательный кандидат выбирается из
вечеринка и представляется средствам массовой информации как лицо и бренд того, что вечеринка
представляет сегодня.

Это очень тщательный процесс коммуникации, так как первые впечатления легко
Неосторожные слова могут повредить бренду вечеринки.

Выборы

Наконец-то начинается гонка за пост, и кандидаты больше не борются
внутри партийных стен, но соревнуются между собой.фракция
различия исчезают (или, по крайней мере, устраняются), и начинается битва между
разные партийные коммуникационные машины.

Все средства массовой информации используются в полной мере, включая рекламные щиты, прессу, телевидение и
каналы социальных сетей в Интернете. Кандидаты появляются везде и так часто.
насколько возможно. Они произносят звуковые фрагменты, целуют младенцев и дуэли в теледебатах.
Верные партии выходят на улицы и выходят в интернет, чтобы всех уговорить
они могут найти.

В день выборов призывы достигают апогея, и если вы не можете
на избирательный участок, тогда обязательно кто-нибудь придет и отвезет вас туда и обратно
очередной раз.

Затем идет подсчет (и, возможно, пересчет), и победитель
объявил миру. Речи о победах великодушны, вечеринки — осторожны.
постановка, в которой победитель не может расслабиться до некоторого времени.

См. Также

Этапы кампании

Трент Дж.С., Фриденберг, Р.В. (1995). Связь политической кампании ,
Нью-Йорк: Praeger

,

Как обучать языковым функциям на основе коммуникативных принципов

Что такое языковая функция?

Языковая функция — это причина, по которой мы общаемся. Каждый раз, когда мы говорим или пишем, мы делаем это с определенной целью или функцией. Вот несколько примеров функций:

Примеры языковых функций

• Извинения.
• Приветствие.
• Уточнение.
• Приглашение.
• Консультации.
• Согласен и не согласен
• Принимаю
  & отказ
• Выражение
  обязательство
• Выражение предпочтений …………. и т.д.

Функции — это способ использования языка. Мы используем языковую лексику и грамматику через функции. Мы подчеркиваем использование языка и его значение в контексте.

Что такое языковые экспоненты?

язык, который мы используем для выражения функции, называется экспонентой. Экспоненты
может выражать несколько различных функций.Это
все зависит от контекста, в котором он используется. Одна функция
также можно выразить через
разные
экспонент.

Вот пять разных
экспоненты
приглашение кого-то
на обед. Посмотри как они
отличаются друг от друга.

• Приходите на обед.
• Приходите на обед
  с нами.
• Хотели бы вы прийти на обед с
  нас?
• Почему бы тебе не прийти
  на обед с нами?
• Мы бы
  очень рад, если вы могли бы присоединиться к нам для
  обед.

Три уровня формальности

Эти показатели выражают три различных уровня l формальности .

1. Формальные (серьезные и осторожные) экспоненты используются в формальных ситуациях.
2. Неформальные (расслабленные) экспоненты в неформальных ситуациях.
3. Нейтральные (между формальным и неформальным) представители в нейтральных ситуациях.

Важно использовать тот уровень формальности, который соответствует ситуации. Это называется Присвоение.

Обучение языковым функциям на основе коммуникативной
Принципы

1.Представление функции в диалоге:

• Выбор
  реальные взаимодействия между
  настоящие спикеры.
• Установка и указание роли
  отношения между спикерами.
• Разрешение целевой функции
  происходят естественно и представляют
  один
  что носители языка используют
  чаще всего в этой ситуации.
• Избегать
  диалоги, которые кажутся искусственным контекстом для
  функция.

2. H Выделение функции
в диалоге

• Используйте диалоги и попросите учащихся обнаружить экземпляры целевой функции (лингвистические показатели) и подчеркнуть их.
• Разработка сетки, которая позволяет визуально отображать языковые формы, связанные с социальными переменными ситуации.
• Перенос лингвистических форм целевой функции из диалога, чтобы увидеть изолированно (на доске или OHP), и расположить их в соответствии с уровнем формальности.

3. Практика
Этап:

• Точное создание и предоставление соответствующей лингвистической формы функции.
• Обеспечение упражнений на языковые формы целевой функции.
• Предоставление содержательных и реалистичных упражнений и заданий (обмены, подобные тем, которыми занимаются носители языка).
• Удостовериться, что упражнения — это не просто механическое преобразование, при котором учащиеся могут предоставить правильную лингвистическую форму для функции, не принимая во внимание значение всего обмена.
• Использование парных и групповых тренировок везде, где это возможно.
• Обеспечение достаточного количества обменов практикой, чтобы студенты могли практиковаться, пока вы ходите по классной комнате, чтобы при необходимости оказать помощь.
• Достижение необходимого баланса между использованием правильных языковых форм (точность) и сосредоточением внимания на значении и общении (беглость).
• Поощрение обмена личной информацией во время общения.

Примеры мероприятий для
Практика языка
Функции

студентов
есть проблема и должен общаться, чтобы ее решить.

студентов
заявить о своих личных предпочтениях, взглядах или чувствах.

• Ролевая игра (имитация драмы):

Студенты
свободно разыгрывать роли и
ситуации после начальных сигналов, часто имитирующие
реальная жизнь
действия и переживания.

Студенты создают и используют язык в настройке языковой игры.

Студенты получают информацию
из
друг друга.

Студенты обсуждают указанную тему; стороны могут быть назначены или не назначены.

Есть ли у вас еще какие-нибудь предлагаемые шаги для обучения языковым функциям или примеры упражнений для отработки языковых функций? Сообщите мне свою мысль, оставив комментарий ниже.

Если вам понравилась эта статья, поделитесь ею со своей сетью с помощью кнопок ниже.

Вы также можете подписаться на мой список рассылки, чтобы получать уведомления о последних статьях в моем блоге: Уведомлять меня о последних обновлениях.

Похожие сообщения, на которые стоит обратить внимание:

Если вам это нравится, поделитесь им на:

Связанные

,

Коммуникативная функция  Коммуникативная функция — это язык, который мы используем для выражения определенных идей или достижения определенных результатов в определенных ситуациях.

Презентация на тему: «Коммуникативная функция  Коммуникативная функция — это язык, который мы используем для выражения определенных идей или для достижения определенных результатов в определенных ситуациях» — стенограмма презентации:

1

Коммуникативная функция  Коммуникативная функция — это язык, который мы используем для выражения определенных идей или достижения определенных результатов в определенных ситуациях. Мы смотрим на цель высказывания, а не анализируем его составные части.  Предложения или примеры используемого языка известны как «показатели» функции. Например, «У вас есть время?» является показателем функции «запрос информации»

2

 Некоторые показатели представляют собой фиксированные формулы, которые допускают незначительные изменения или не допускают никаких изменений: вы не можете изменять никакие слова, не теряя смысла.Например, «У вас есть время?»  У других экспонентов больше возможностей для генерации: «Не могли бы вы указать мне дорогу к станции?» можно использовать в различных ситуациях, заменяя станцию ​​другим словарем.

3

Функция: «Выражение сожаления». Экспоненты: 1. Хотел бы я это сделать 2. Если бы я не пошел туда 3. Почему я не купил это, когда у меня была возможность?

4

Рассмотрение осознания адекватности. Ударение и интонация очень важны.Изменение ударения и интонации может заставить показатель изменить свою функцию. Большая часть работы в области функций связана со здравым смыслом и обычной вежливостью — и, прежде всего, с пониманием аудитории.

5

Соображения таковы:  С кем вы говорите / пишете? Насколько хорошо вы их знаете?  Насколько официальные / неформальные отношения?  Где ты? Какие неписаные правила или кодексы поведения применяются?

6

Идеи для интеграции функциональной работы в курс:  Сосредоточение внимания на функциональной области и изучение ряда экспонентов;  Ролевые игры — учитывая, что сказать в конкретных отношениях;  Слушание — отработка взаимоотношений между спикерами;  Определение того, как в разных ситуациях одно предложение означает разные вещи;  Создание диалогов и бесед в виде рассказов;  Разыгрывание игровых сценариев;  Написание писем разным людям;  Изменение письменных разговоров, чтобы изменить отношения.

.

коммуникативная функция — это … Что такое коммуникативная функция?

,