Виховання це процес: Суть і особливості процесу виховання — Студопедия

Содержание

Суть і особливості процесу виховання — Студопедия

ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ IV

Література

1. Амонашвили 111. А. Воспитательная й образовательная функция оценки учения школьников. — М.: Педагогика, 1984. — С. 16-43, 95-18, 153-175.

2. Волкова Н.М. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Видавничий центр „ Академія», 2001. — С.351-377.

3. Дидактика современной школы / Под ред. В.А.Онищука. -К.: Рад. школа, 1987. — С. 210-239.

4. Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти // Освіта України.- 2001 .-7 лютого.

5. Лозова В.І., Москаленко П.Г., Троцко Г.В. Педагогіка. Розділ «Дидактика». — К.: ІСДОУ, 1993. — С. 102-114.

6. Педагогіка / За ред. М.Д.Ярмаченка. — К.: Вища школа, 1986. -С. 229-242.

7. Педагогіка: Навчальний посібник / В.М.Галузяк, М.І.Сметанський, ВЛ.Шахов.- Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2006. — С. 235-255.

8. Полонский В.М. Оценка знаний школьников. — М.: Знание, 1981. — 72 с.

9. Подласый Й.1І.Педагогика. — М.: Просвещение, 1996. — С 401-420.

10. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителеві: п. 17. Оцінки мають бути вагомими // Вибр. твори: У 5-ти т. — Т. 2. — С. 465-466.

Тема 1. ВИХОВАННЯ В ЦІЛІСНОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ

ПРОЦЕСІ

План

1. Суть і особливості процесу виховання.

2. Структура процесу виховання.

3. Принципи виховання.

Процес виховання (виховний процес) — невід’ємна частина цілісного педагогічного процесу. Поняття «виховання» і «навчання» тісно пов’язані. У народній педагогіці слова «виховувати» і «навчати» часто використовувалися як рівнозначні. Спроби ототожнити процеси навчання і виховання мали місце і в історії наукової педагогічної думки. Німецький педагог І.ФТербарт навіть розробив теорію «виховуючого навчанняДехто і сьогодні вважає, що достатньо лише добре організувати навчальний процес і всі виховні проблеми знімуться самі собою. Але це не так. Виховання — явище значно ширше, ніж навчання; воно включає і освіту, і розвиток особистості. Ще К.Д.Ушинський застерігав від ототожнення цих двох процесів. На його думку, високий рівень розумового розвитку не веде автоматично до моральної зрілості. Також і відомий вчений В.М£ехтерев зазначав, що освіченість не гарантує вихованості, що є люди освічені, які відштовхують від себе навколишніх через невихованість.



Відмінність між процесами навчання і виховання пояснюється особливостями сприймання людиною світу. З одного боку, людина пізнає навколишній світ, а з другого — виробляє до нього ставлення. В основі пізнання лежить активність мислення людини. Ставлення ж до світу залежить від прагнень, переконань, інтересів, смаків, звичок, волі, характеру особистості. В основі вироблення ставлення до дійсності лежать почуття. Якщо в процесі навчання формується і розвивається інтелекту­альна сфера, то в процесі виховання — моральна, вольова, емоційна. Зрозуміло, усяка робота на уроці е завжди виховною, кожен урок несе свій виховний заряд, але, стверджував А.С.Макаренко, «зводити виховну роботу до освітньої я вважаю неможливим».[46]


Поняття «виховання» у данному контексті вживається у вузькому педагогічному значенні як цілеспрямована виховна робота педагогів у загальноосвітній школі з метою стимулювання активної діяльності вихованців по формуванню власної особистості, як процес цілеспрямованого, планомірного, систематичного формування позитивних якостей особистості.[47]

Сучасна педагогіка трактує процес виховання як складне і багатогранне явище. До визначення його суті існують різні підходи (Н. Щуркова).

Відносницький підхід розглядає виховання як формування у школярів системи відносин (ставлень): світоглядних, моральних, пізнавальних, естетичних і ін.

Діяльнісний підхід характеризує виховання як включення школярів у різноманітну діяльність, у ході якої формуються ставлення.

Особистісний підхід бачить процес виховання як розвиток і саморозвиток особистості із врахуванням її індивідуальних особливостей, визначених на діагностичній основі, та можливостей її розвитку і саморозвитку. Особистісно зорієнтований — як створення умов для розвитку і саморозвитку особистості.

Системний підхід сприяє побудові цілісної системи виховання як сукупності усіх їх компонентів (явищ, процесів, впливів, етапів), взаємодія яких породжує нову системну якість. Він дає підстави говорити про необхідність створення виховної системи освітнього закладу. Виховна система — це школа як цілісний соціальний організм. Саме виховна система визначає успіхи в діяльності навчально-виховного закладу. Найефективніше розвивається особистість у тих школах, де виховні системи спрямовані на моральне становлення учнів, формування у них критичного творчого мислення, відповідальності.

Реалізацію системи виховання забезпечує технологічний підхід — проектування способу організації процесу з послідовною орієнтацією на чітко визначені цілі, моделювання процесу, кінцевого результату, способів його досягнення, усієї системи виховання. Технологія — це визначення системи цілей, способів життя учнівського колективу, методів, прийомів, форм роботи, які приведуть до реалізації мети, на основі діагностики, творчості і наукового пошуку. Вперше термін «технологія» до виховного процесу застосував А.С.Макаренко, який вважав, що педагог повинен уміти «проектувати особистістьтобто чітко знати, які саме якості та властивості вихованця мають бути сформованими в процесі виховання.

Характеризуючи процес виховання, треба мати на увазі деякі його особливості. Перш за все, виховання завжди має конкретно- історичну національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина певної держави. Національне виховання — це виховання на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій виховній мудрості. Національне виховання є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання[48].

Виховання — процес двосторонній. Він включає взаємодію вихователя і вихованців. Діяльність вихователя у процесі виховання називають педагогічним впливом, діяльність вихованців — засвоєнням педагогічного впливу. У реальному виховному процесі ця взаємодія, звичайно, набагато складніша. Діяльність вихованців не зводиться лише до механічного засвоєння зовнішнього впливу. Це складна внутрішня робота особистості, яка передбачає як засвоєння зовнішніх впливів, так і самовиховання. Так само і діяльність вихователя неможлива без врахування результативності кожного етапу про­цесу виховання, без піклування про створення умов для самовиховання школярів. Наявність прямого і зворотного зв’язку у процесі виховання дозволяє говорити про самокерованість процесу виховання.

Процес виховання є цілеспрямованим. Мета виховання має суспільний характер, трансформується і конкретизується вихователем, сприймається, стає доступною і зрозумілою вихо­ванцеві. Лише за умови єдності цілей вихователя і вихованців, співробітництва у їх досягненні, процес виховання буде ефективним. Виховний процес носить багатофакторний характер. Основними факторами, від яких залежить ефективність виховання, є середовище (родина, педагоги, школа, суспільство тощо), спадковість та власна активність особистості.

Виховний процес довготривалий і безперервний. Він триває протягом усього життя людини. При цьому змінюється лише роль і співвідношення різних виховних факторів.

Процес виховання є комплексним. Якості й властивості особистості формуються не почергово, а одразу, комплексно. Ефективність виховної роботи залежить від того, наскільки цілі та завдання, зміст, форми і методи її будуть відповідати ідеї цілісності формування особистості, поглиблюватися і ускладнюватися у міру розвитку особистості.

Виховному процесу притаманна віддаленість результатів від моменту здійснення безпосереднього педагогічного впливу, викликана тривалістю утворення необхідних якостей і властивостей особистості, та їхня варіативність, що залежить від індивідуальних відмінностей вихованців.

Рушійними силами процесу виховання с суперечності. Зовнішні суперечності — між суспільними вимогами і рівнем можливості задоволення цих вимог, внутрішні — між потребами, прагненнями учня і рівнем можливості їх задоволення. Основна потреба, що стимулює процес виховання — потреба у самовдосконаленні. Звідси, головним завданням вихователя є формування, підтримка, «плекання» (В.Сухомлинський) цієї потреби. В.О.Сухомлинський на основі великого життєвого і педагогічного досвіду стверджував, що «… найбільш відчутний результат виховання виражається в тому, що людина стала думати про саму себе. Задумалася над питанням: що в мені хорошого і що поганого? Найвитонченіші методи і прийоми виховання залишаться пустими, якщо вони не приведуть до того, щоб людина гюдивигась на саму себе, задумалася, над власною долею»‘.

Подібну думку висловлював і ПЛЯлонський, який вважав, що найбільш дієвим і плідним є виховання, яке звертається до власних

сил особистості, що виховується, і діє на останню не за допомогою зовнішнього впливу, а ~ зсередини.

Самовиховання — це діяльність, спрямована на перетворення класної особистості. Спрямовувати активність вихованця на таке перетворення, зробити його співучасником процесу виховання, його суб’єктом, вихователю треба докласти чимало зусиль, виявити найвищу майстерність.

Взаємодія, співробітництво з вихованцем у його вдосконаленні е найбільш органічною формою, яка об’єктивно покликана дати максимальний ефект. Адже кожна людина несвідомо намагається ствердити своє я, переживає потребу якнайповніше реалізувати себе у сфері людської діяльності та взаємин. Де намагання природне і для дитини. Педагог покликаний допомогти у досягненні цієї, не завжди висловленої, мети вихованця бути суб’єктом власного розвитку. Одночасно пробудити у нього довіру до себе, бажання співпрацювати на шляху становлення його особистості.

Кваліфікована практична допомога вихователя у самовихованні учня передбачає три взаємопов’язані і взаємозумовлені процеси.

1.Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів: самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів, спостереження за собою ніби з боку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення до себе об’єктивного ставлення.

2.Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування, самовідмови в разі нестриманості і нездійснення наміченого.

3.Самопримушування до здійснення позитивних дій, вчинків, добрих справ, за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із «зворотним знаком» — плюсом.1

Організація самовиховання здійснюється на засадах органічності (процеси виховання Гсамовиховання мають бути взаємопов’язані), добровільності, довіри, цілеспрямованості.

Зміст виховання на сучасному етапі визначається суспільними потребами і метою виховання2. Він має забезпечити націона­льний характер традиційних напрямів виховного процесу: форму­вання світогляду школярів, розумового, громадянсько-патріо- тичного, національного, морального, правового, трудового, економічного, естетичного, екологічного, фізичного, статевого

виховання.

Особливість засобів виховання полягає у тому, що до них відносять методи, прийоми, форми виховної роботи, а також види мистецтва й діяльності.

Результат виховання на певному його етапі можна визначити, оцінюючи рівень вихованості учнів.

Вихованість — це властивість особистості, яка харак­теризується сукупністю достатньо сформованих соціально значущих якостей, які в узагальненій формі відбивають ставлення людини до суспільства і оточуючих людей, до праці, до створених людьми матеріальних благ, до самої себе.

Виховання як процес цілеспрямованого формування та розвитку особистості

Процес виховання — система
виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфіка цього процесу полягає передусім
у цілеспрямованості. Наявність конкретної мети робить цей процес систематичним
і послідовним, не допускає випадковості, хаотичності у проведенні виховних заходів.
Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний
вплив, на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків
впливу негативних об’єктивних чинників.

Процес виховання залежить від об’єктивних і суб’єктивних чинників.

Об’єктивними чинниками є особливості розбудови системи закладів
освіти зокрема, перебудова економіки на ринкових засадах, особливості розвитку соціальної
сфери, відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки,
розширення сфери спілкування з іноземними громадянами, вплив природного середовища.

До суб’єктивних чинників належать соціально-педагогічна діяльність
сім’ї та громадських організацій, навчально-виховна діяльність навчальних закладів,
цілеспрямована діяльність засобів масової інформації, закладів культури, позашкільних
установ, церкви.

Виховний процес є двостороннім, тобто
у ньому обов’язкова участь і взаємодія учителя-вихователя та вихованця.

Перебудова навчально-виховного процесу
на демократичних засадах передбачає створення умов для співпраці педагогів і учнів,
за яких учні є суб’єктами власного виховання.

У процесі виховання формується внутрішній
світ дитини.

Процес виховання переслідує різні завдання,
розгортається різними напрямами. Його ефективність значною мірою залежить від того,
наскільки виховання здатне передбачити необхідність розв’язання конкретних виховних
завдань. Цей процес є неперервним. Вільний від навчання час заповнюють корисні справи,
які сприяють формуванню позитивних рис особистості. Це особливо стосується виховної
роботи з педагогічно занедбаними учнями, неповнолітніми правопорушниками. Виховання
є тривалим процесом. Людина виховується з дитинства до зрілості.

Процес виховання є комплексним. Особистість формується в цілому, певні риси та якості в неї розвиваються
не почергово, а одразу, комплексно. Це означає, що цілі, завдання, зміст, форми
і методи виховного процесу повинні підпорядковуватися ідеї цілісності формування
особистості, тобто педагогічний вплив повинен мати комплексний характер. Звичайно,
на певному етапі увага до вирішення тих чи інших виховних завдань може посилюватися.
Усі виховні завдання в процесі розвитку людини ускладнюються і поглиблюються.

Виховному процесові притаманна віддаленість
результатів
від моменту здійснення безпосереднього виховного впливу. Між
педагогічними впливами і проявом вихованості або невихованості знаходиться довгий
період утворення необхідних властивостей особистості. Великою € і варіативність
результатів, у тих самих умовах вони можуть суттєво різнитися. Це пов’язано із значними
індивідуальними відмінностями учнів, різним досвідом їх соціального формування,
ставленням до виховання. Рівень професійної підготовки вихователя, його майстерність,
уміння керувати виховним процесом значно впливає на хід і результати цього процесу.

Процесу виховання властива самокерованість. Він здійснюється в двох напрямках: від вихователя до вихованця (прямий зв’язок),
результатом чого є послідовність взаємопов’язаних виховних ситуацій; від вихованця
до вихователя (зворотний зв’язок), який дозволяє будувати кожну виховну ситуацію
з урахуванням результативності попередньої. Чим більше у розпорядженні вихователя
зворотної інформації, тим доцільнішим стає виховний вплив.

33. Поняття виховання, основні його категорії: виховання, самовиховання та перевиховання.

У цілісному педагогічному процесі
важливе місце посідає процес виховання
(виховний процес). Поняття «виховання»
вживається у педагогічному значенні —
як цілеспрямована виховна діяльність
педагогів (класних керівників) у
загальноосвітньому навчальному закладі
з метою вирішення конкретних виховних
завдань. Місце і роль процесу виховання
можна зрозуміти, порівнючи поняття
«формування особистості»,
«соціалізація особистості» і
«виховання».

Формування, як уже зазначалося, є процесом
становлення людини як соціальної істоти
під впливом усіх без винятку факторів
— соціальних, економічних, ідеологічних,
психологічних та ін. Соціалізація — це
процес засвоєння соціального досвіду,
освоєння і присвоєння суспільних
відносин, який триває протягом життя
індивіда і має певні стадії становлення
і розвитку особистості. Процес виховання
— це управління процесом особистісного
розвитку учня шляхом створення сприятливих
умов (X. Й. Лійметс). Сприятливими умовами
слід вважати педагогічно обґрунтовану
організацію середовища, діяльності,
спілкування, стимулювання тощо.

Виховання є компонентом загальнолюдської
культури. Культурні досягнення складалися
протягом тисячоліть, а учень повинен
їх засвоїти у гранично короткий термін.
З цієї позиції процес виховання слугує
цілеспрямованою допомогою дитині в її
входженні в сучасну культуру. Він
неможливий без організованої взаємодії,
співробітництва, партнерства вігхователів
і вихованців. Головною суттю взаємодії
вихователя і вихованця є її спрямованість
на активну різноманітну діяльність
останнього, його самореалізацію і
самоствердження в цій діяльності.

У такому випадку процес виховання —
динамічна взаємодія (співробітництво,
партнерство) вихователя та вихованців,
спрямована на засвоєння вихованцем у
різних видах діяльності цінностей
культури, здійснення його самореалізації,
самоствердження, особистісний розвиток.

Основою процесу виховання є діяльність
учня як суб’єкта у різних видах та формах.
Генетично вихідною є зовнішня, предметна
діяльність, яка породжує усі види
внутрішньої психічної діяльності.
Загальну психологічну структуру
діяльності характеризують дії та
операції, що співвідносні з потребами,
мотивами, цілями учня; засоби діяльності,
її результати. Тому до складу процесу
виховання входять у якості компонентів:
цільовий, стимуляційно-мотиваційний,
змістовий, операцінно-діяльнісний,
контрольно-регулювальний,
оцінно-результативний.

У вихованні, як і в будь-якому іншому
суспільному процесі, теорія прогнозує
лише середній стан. Відхилення від нього
в конкретних випадках можуть бути
значними. Якщо їх не контролювати і не
коректувати процес, то можна отримати
неочікувані результати, далекі від
поставленої мети. У зв’язку з цим виховний
процес завжди має певну послідовність
корекцій, кожна з яких спрямована на
відновлення його оптимальної течії.

Частину виховного процесу, яка знаходиться
між двома корекціями, називають виховною
ситуацією. Як «відрізок» процесу,
виховна ситуація містить у собі всі
структурні компоненти цілісного процесу.

Основу ситуації складає виховна дія,
яка має завдання виховання, адекватний
йому зміст, способи виховання. Виховна
дія не ототожнюється лише із впливом
педагога. До її складу входять безпосередні
й опосередковані впливи. Серед них —
впливи, організовані педагогом, вплив
самої особистості вихователя, окремого
учня, групи, колективу; акт керівництва
самовихованням школяра. Суттєвою ознакою
виховної дії є завдання виховання.
Виховною ситуацією може бути відверта
розмова з учнями, диспут, зустріч, свято
тощо.

Виховання і самовиховання є двома
сторонами процесу формування особистості.

Самовиховання — свідома діяльність
людини, спрямована на вироблення у себе
позитивних рис і подолання негативних.

Передусім самовиховання потребує від
людини знання себе, вміння оцінювати
власні позитивні й негативні риси. Для
збагачення учнів знаннями і вміннями
проводять цикл бесід про психічну
діяльність людини, свідомість, волю,
почуття, характер, мотиви поведінки,
інтереси, здібності, потреби, темперамент,
а також розкривають сутність самовиховання,
методи і прийоми роботи над собою.

Самовиховання потребує тривалих вольових
зусиль, уміння керувати собою, досягати
поставленої мети, не занепадати духом
від невдач. Тому слід залучати школярів
до видів діяльності, які передбачають
зібраність, організованість,
відповідальність. Долаючи труднощі,
вони загартовують волю, доводять
розпочату справу до кінця, переконуючись,
що навіть невеликі успіхи роблять їх
сильнішими»

Підвищує ефективність процесу
самовиховання ідеал, до якого прагне
учень. Спостереження переконують, що
до самовиховання байдужі переважно ті,
хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому
важливо знати ідеали учнів, допомогти
сформувати ідеали тим, хто їх не має.

Процес виховання передбачає і подолання
негативних рис особистості, тобто
перевиховання і виправлення.

Перевиховання — виховний процес,
спрямований на подолання негативних
рис особистості, що сформувалися під
впливом несприятливих умов виховання.

Процес перевиховання спрямований на
подолання негативних рис особистості,
на виправлення важковиховуваних,
педагогічно занедбаних неповнолітніх,
правопорушників і злочинців.

Виправлення — складний психічний процес
перебудови особистості. що відбувається
під впливом перевиховання і самостійної
роботи особистості над усуненням
відхилень у своїй свідомості та поведінці.

Ці процеси можуть збігатися або не
збігатися в часі. Перевиховання учня
починають з реалізації відповідної
програми. Водночас нерідко починається
і процес виправлення. Якщо вихованець
протидіє процесу перевиховання, не
піддається виховному впливу, не змінюється
на краще, то не відбувається і процес
виправлення.

3. Виховання (у вузькому сенсі)

1.ВИХОВАННЯ — процес цiлеспрямованого,
систематичного формування особистостi,
зумовлений законами суспiльного розвитку,
дiєю багатьох об`єктивних i суб`єктивних
факторiв. У широкому розумiннi В.-це вся
сума впливiв на психiку людини, спрямованих
на пiдготовку її до активної участi у
виробничому, громадському й культурному
життi суспiльства. Сюди входить як
спецiально органiзований вплив виховних
закладiв, так i соцiально-економiчнi умови,
що дiють певною мiрою стихiйно. У вузькому
розумiннi слова В. є планомiрним впливом
батькiв i школи на вихованця. Метою В. є
сприяння розвитковi у вихованця виявленого
обдарування чи стримання якихось
задаткiв вiдповiдно до мети («iдеал
виховання»). Засобом В. є насамперед
приклад, який вихователь подає вихованцевi,
потiм — наказ (вимога й заборона),
переконання, привчання й навчання

ВИХОВАННЯ
— спецiально органiзований, цiлеспрямований
дiєвий вплив на процес гармонiйного
розвитку особистостi в рiзних видах
спiльної дiяльностi вчителя (викладача,
вихователя) й учнiв

ВИХОВАННЯ
В ШИРОКОМУ РОЗУМIННI розглядається як
передача i органiзацiя засвоєння
накопиченого людством соцiально-iсторичного
досвiду, його духовної культури

ВИХОВАННЯ
ЯК ПЕДАГОГIЧНА КАТЕГОРIЯ передбачає
педагогiчно цiлеспрямовану органiзацiю
дiяльностi, спiлкування людини, якi
сприяють формуванню у вихованцiв певного
ставлення до оточуючого свiту, до самого
себе, моральних норм i правил поведiнки
[Лозова В.I., Троцко Г.В. Теоретичнi основи
виховання i навчання

ВИХОВАННЯ
— передача старшими поколіннями і активне
засвоєння новими поколіннями соціального
досвіду, необхідного для життя і праці
в суспільстві

ВИХОВАННЯ
— цілеспрямований і організований процес
формування особи

ВИХОВАННЯ
— це соціальне явище, функція суспільства
по підготовці підростаючого покоління
до життя. Ст в педагогічному сенсі — це
спеціально організований і керований
процес формування людини, здійснюваний
педагогами в учбово-виховних установах
і направлений на розвиток особи

ВИХОВАННЯ
— це та частина педагогiчного процесу,
в якiй освiта, розвиток i формування
особистостi вiдбуваються в рiзних видах
дiяльностi пiд керiвництвом i в результатi
спецiальної дiяльностi вчителя

ВИХОВАННЯ
(У ШИРОКОМУ СЕНСІ) — цілеспрямований і
свідомо здійснюваний педагогічний
процес організації і стимулювання
активної діяльності формованої особи
по опануванню суспільного досвіду:
знаннями, практичними уміннями і
навиками, способами творчої діяльності,
соціальними і духовними стосунками

ВИХОВАННЯ
В ШИРОКОМУ ПЕДАГОГIЧНОМУ РОЗУМIННI — це
спецiально органiзований, цiлеспрямований
i керований вплив на гармонiйний розвиток
особистостi у навчально-виховному
закладi в рiзних видах спiльної дiяльностi
вихователя i вихованцiв

ВИХОВАННЯ
У ВУЗЬКОМУ ПЕДАГОГIЧНОМУ ЗНАЧЕННI — це
процес i результат виховної роботи,
спрямованої на розв’язання конкретних
виховних завдань формування соцiально
зумовлених якостей особистостi

2. Вихова́ння — процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Визначення терміну

Термін «виховання»
вживається в педагогічній
науці
 в чотирьох
значеннях:

  • у широкому соціальному,
    йдеться про виховний вплив на людину
    всього суспільства і
    всієї дійсності, яка містить в собі не
    лише позитивну спрямованість, а
    й конфлікти та
    протиріччя; тут особистість може
    не тільки формуватися під впливом соціального
    середовища
    , а й
    деформуватися, або, навпаки, загартуватись
    у боротьбі з труднощами, «робити саму
    себе»;

  • у широкому педагогічному,
    коли мається на увазі виховання в
    діяльності шкілтехнікумівуніверситетів та
    інших закладів, де персонал керується
    педагогічною теорією та її практичними
    методичними рекомендаціями;

  • у вузькому педагогічному,
    коли виховання є цілеспрямованою
    виховною діяльністю педагога (наприклад,
    класного керівника в школі, куратора в вищому
    навчальному закладі
    ),
    щоб досягти певної мети в студентському
    колективі;

  • у гранично вузькому, коли
    педагог або батько вирішують конкретну
    індивідуальну проблему виховання
    або перевиховання (наприклад,
    у юнака прагнуть виховати чесність,
    ввічливість).

  • .Виховання
    і життєтворчість

Останнім часом поняття
«виховання» в обмежено вузькому розумінні
все більше набуває значення життєтворчості.

Життєтворчість, приміром,
передбачає відкритість життя студентів для
добрих справ, колективної праці для
інших людей (близьких і далеких), турботи
про них, взаємодопомоги,милосердя та
ін. У цьому контексті «виховання» означає
спільну діяльність вихователя і
вихованця, спрямовану на формування
суб’єктивної основи особистості —
її свідомості,духовних
цінностей
,
переживань, досвіду.

Процес виховання

Процес виховання
є двостороннім (обов’язкова
взаємодія (вихователя і
вихованця), цілеспрямованим
(
наявність конкретної
мети), багатогранним
за завданнями і змістом
,
складним щодо формування і розкриття
внутрішнього світу вихованця, різноманітним
за формами, методами і прийомами, неперервним (у
вихованні канікул бути не може), тривалим
у часі (людина виховується все життя).
Ефективність його залежить від рівня
сформованості мотиваційної бази.

Мотиви виховання

Мотиви виховання —
спонукальна причина дій і вчинків
людини.

Внутрішні спонукальні
чинники певних дій і вчинків людини,
зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними
і соціально-психологічними потребами.

Моделі виховання

Американський психолог Абрахам
Маслоу
 (19081970)
визначив ієрархічну
багатоступеневу піраміду потреб
 людини,
усі компоненти якої перебувають
у діалектичному взаємозв’язку
(схема Ієрархічна
система потреб
).
У цілому вони ніби програмують виховний
процес
. Якщо якась
ланка випадає, порушується цілісність
структури, а отже й програма виховного
процесу.

Структура процесу виховання

Структура процесу виховання
передбачає:

  1. Оволодіння знанняминормами і
    правилами поведінки.

  2. Формування почуттів (стійких емоційних відносин
    людини до явищ дійсності).

  3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного
    ставлення суб’єкта до будь-якого знання
    як до істинного (або неістинного).

  4. Формування умінь і звичок поведінки.

Напрямки виховання

Основним напрямком
виховання є громадянське
виховання
 —
формування громадянськості як
інтегрованої якості особистості, що
дає людині можливість відчувати себе
морально, соціально і юридично дієздатною
та захищеною. Покликане воно виховувати
у вихованця високі моральні ідеали,
почуття любові до Батьківщини,
потребу у служінні їй.

Громадянське виховання
чи виховання громадянина має бути
спрямованим на

  • розвиток патріотизму,

  • національної
    самосвідомості
    ,

  • політичної
    культури
    ,

  • дбайливого ставлення
    до природи,

  • моральності,

  • культури
    поведінки
     особистості.

Перевиховання

Перевиховання —
виховний процес, спрямований на подолання
негативних рис особистості, що сформувалися
під впливом несприятливих умов виховання

2.
Людина є вінцем живої природи і суспільної
діяльності. Ще древні філософи говорили:
«Людина — міра всіх речей». Варто
розуміти, що природа не творить людину
як цілісну, завершену особистість. Вона
лише закладає основи й передумови для
формування особистості. Людина є
багаторівневою системою, яка виявляється
в діалектичній взаємодії біологічних
і соціальних чинників. Вступаючи в життя
шляхом практичної, соціальної діяльності,
вона вливається у світ соціального
досвіду, який є багатовіковим надбанням
людства і виступає основною школою
становлення її як особистості.

Тому основним
завданням
 окремої
людини, сенсом життя якої є продовження
роду людського, євиховання
народженої людини
 в
широкому розумінні цього слова. Саме
це завдання залишається головним і для
суспільства: воно має постійно дбати
про створення оптимальних умов для
всебічного гармонійного розвитку кожної
особистості.

Суспільство як
соціальне об’єднання людей може
функціонувати та розвиватися лише за
умов цілеспрямованої й систематично
організованої роботи в справі виховання.
Якби цей процес припинився, людина не
змогла б піднятися до рівня особистості,
а суспільство перестало б існувати.
Я.А. Коменський зауважував, що нехтування
вихованням — це загибель людей, сімей,
держав і всього світу. Тому виховання
не варто розглядати лише як вплив на
людину з метою використання її з погляду
меркантильних потреб. Своєю спрямованістю
воно насамперед є виявом турботи про
всебічний розвиток людини, становлення
її як вільної особистості.

Отже, виховання,
з погляду суспільного розвитку,
є провідною
сферою діяльності
 як
окремої людини, так і людської спільноти
в цілому. Завдяки вихованню людство
забезпечує свою безсмертність у
соціальному розвитку.

10. Сутність процесу виховання, його особливості. Проблема мети виховання та розвитку особистості. Державна національна програма «Освіта» про національне виховання.

Виховання
— процес цілеспрямований, який орієнтує
виховате­ля і вихованця на досягнення
визначеної мети як ідеального пе­редбачення
результатів процесу. На сучасному етапі
становлення України постало питання
про розбудову її державності й
суверенітету, що вимагає системи
національного виховання як цілеспрямованого,
систематичного процесу з метою утвердження
у свідомості кожного громадянина кра­їни
національних цінностей, ідеалів, норм
моральної поведінки, етнічної культурної
мовної єдності, підтримання виховних
тради­цій, звичаїв народу. Тому в
державній національній програмі «Освіта:
Україна XXI
століття» головна мета національного
виховання молоді на сучас­ному етапі
визначається як формування
особистісних рис громадя­нина
України,
що включає в себе національну
самосвідомість, роз­винену духовність,
моральну, художньо-естетичну, правову,
тру­дову, фізичну, екологічну культуру,
розвиток індивідуальних здібностей і
таланту.
Мета
виховання
в
єдності
соціального
змісту
й психологічної форми
ще не є власне компонентом реального
виховного проце­су, Для цього вона
повинна бути конкретизована

1)
за віковими ступенями; 2) за
соціально-психологічними умовами того
чи іншого ви­ховного закладу; 3) за
раніше реалізованими цілями виховання,
що здійснюєть­ся під час планування
виховної роботи
в
окремих
педагогічних системах (сім’я—дитина,
вчитель—учень, контактний колектив—
особистість і т. ін.), а її оптимальність
залежить від рівня майстер­ності
суб’єкта виховного
впливу.
Особливість виховного процесу і в тому,
що виховання — це
процес
багатофакторного
впливу
на особистість. Процес
виховання
передбачає
концентричність
організації
виховного впливу на індивідуум. Дитина
розвивається на всіх
ві­кових
етапах як цілісна особистість, і це
вимагає одночасного формування різних
якостей особистості: чесності, доброти,
відпо­відальності, самостійності
тощо. Виховання — процес довготривалий
і безперервний
(Гельвецій
говорив, що все його життя було лише
довгим виховним проце­сом), який
вимагає системи регулярного педагогічного
впливу.

12. Актуальні проблеми виховання.

Підлітковий
вік відноситься до критичного періоду
психічного розвитку. Зростає самостійність,
стають багатогранними і змістовнішими
відносини з ровесниками і дорослими,
розширюються їх види і форми. Найважливішим
психологічним фактором підліткового
періоду стає становлення самосвідомості,
важливим моментом якого є почуття
дорослості. Суб’єктивно дорослість
підлітка пов’язана не з копіюванням,
а з приєднанням підлітком себе до
суспільства, з проявом у нього соціальної
відповідальності, як можливості і
необхідності відповідати за себе і за
справу на рівні дорослої людини.

Сутність
відповідальності — це інтегральна
якість особистості, в якій об’єктивно
втілюються основні вимоги суспільства
до поведінки особистості, а суб’єктивно
являє собою своєрідний стан свідомості,
який знаходить свій прояв в мотивації
вчинків та їх оцінці з точки зору
інтересів суспільства.

Найвищім
рівнем вихованості відповідальної
поведінки є усвідомлення моральної
відповідальності перед суспільством,
перед батьками, педагогами, ровесниками
і самим собою через внутрішні переконання.
І досягнення цього рівня має бути метою
виховання відповідальної поведінки.
Проте формуванню моральних вчинків
учнів все ще приділяється недостатньо
уваги, що призводить до випадків
безвідповідальності в поведінці,
породжує важковиховуваність, ізоляцію
особистості учня. Існує кілька факторів,
які справляють вплив на формування
відповідальності у підлітків: зовнішні
і внутрішні. До зовнішніх факторів
відносяться вимоги з боку вчителів,
батьків, наслідком невиконання яких
може бути покарання. До внутрішніх —
безпосередня необхідність і розуміння
вимог відповідальної поведінки, виконання
їх в силу внутрішніх переконань. У
категорії «підлітки-вчителі» найчастіше
виникають протиріччя. Вчителі дуже
часто використовують авторитарний
стиль відносин з учнями, незважаючи на
психологічні зміни, що відбулися у
самоусвідомленні підлітків, незважаючи
на необхідність переоцінки відносин і
вимог. Як наслідок, це призводить до
погіршання ставлення до навчання
взагалі, збільшення критичності відносно
школи, а в крайніх випадках — до
особистісного конфлікту з вчителями.
Для
того, щоб змінити ситуацію необхідно,
в першу чергу, враховувати психологічні
зміни, які відбуваються в підлітковому
віці. По-друге, перейти до дружньо-ділових
відносин, коли поряд з вимогами і поданням
прикладу власною поведінкою учням
надається можливість висловлювати
власну думку, відмінну від думки вчителя,
і відповідати за наслідки своїх вчинків
перед собою та іншими. Але стосунки
категорії «підлітки-вчителі» не є єдиною
складовою процесу формування відповідальної
поведінки. Суттєвими є стосунки з
ровесниками і батьками, які можна
визначити як категорії — «підлітки-підлітки»
та «підлітки-батьки». Категорія
«підлітки-підлітки». Спостереження
відносин між підлітками під час їхнього
перебування в школі показало, що навчальна
діяльність в цьому віці втрачає
першочергове значення. Більше уваги
приділяється відносинам з протилежною
статтю. Але тут виникає конфлікт між
бажанням привернути увагу до себе і
відсутністю елементарної культури
поводження з протилежною статтю. Не
володіючи основами цієї культури
підлітки можуть навіть нанести шкоду
здоров’ю один одному. Наприклад, занадто
сильно вдарити чи штовхнути.
Характерним
також є об’єднання підлітків в моргінальні
групи як в середині класного колективу,
так і за його межами.

Статеве виховання — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Викладачка Стенфорду Барбара Гастінгс-Асатуріан, ініціаторка просвітницької кампанії проти секс-табу в Китаї на боротьбу з лавиною абортів, спричинених нестачею сексуальної освіти у школах, демонструє карткову гру «Контрацепція», в яку грають у британських школах.

Сексуальна освіта (просвіта) (англ. Sex education) або статеве виховання — це надання знань про анатомію статевих органів людини, статеве розмноження (зачаття, запліднення, розвиток зародка і плоду, пологи), секс та статевий акт, репродуктивне здоров’я, емоційні стосунки з сексуальним партнером/партнеркою, репродуктивні права і відповідальності, планування сім’ї, контрацепцію, контроль над народжуваністю та інші аспекти сексуальної поведінки людини.

Сексуальна освіта може також включати відомості про всі аспекти сексуальності людини, в тому числі: про зовнішній вигляд оголеного тіла, розмаїття сексуальніих орієнтацій, сексуальне задоволення, цінності, прийняття рішення про секс, спілкування, знайомства, взаємини, інфекції, що передаються статевим шляхом, і як уникнути їх (безпечний секс), а також матеріали для батьків та матерів про те, як говорити з дітьми про їх появу[1], менструацію, сексуальний досвід, контрацепцію тощо.

Оскільки секс та сексуальність (особливо жіноча) є суспільно табуйованою та стигматизованою темою (див. напр. Менструальні табу, Гомофобія, Мізогінія), зарубіжна сексуальна просвіта спрямована на популяризацію знань про нормальну та патологічну репродукцію, сексуальність і розмаїття, і уникає прищеплювати очікувані стереотипні норми сексуальної поведінки, як це характерно для вітчизняного «статевого виховання» радянського зразка, котре радше замовчувало необхідну інформацію про секс («В СРСР сексу немає»).

Сексуальна освіта покликана підвищити рівень сексуального здоров’я, зокрема, жіночого, знизити рівень небажаних вагітностей та абортів та розвивати сексуальну культуру (запобігати зґвалтуванням та іншому сексуальному насильству через розуміння згоди на секс та рефлексію культури зґвалтування).

Сексуальна освіта з плином часу дуже відрізняється від тієї, яка була у давніх українців.[2]

  • Емілі Нагоскі «Як хоче жінка» (рос. Как хочет женщина)[3] — популяризація компендіуму сучасних наукових знань про жіночу сексуальність.

Основну роль у гальмуванні розвитку сексуальної освіти у школах та дитячих садках відіграють церковні інституції. Посилюючи наявну в суспільстві етичну інерцію і гендерні стереотипи, замовчування знань про секс і контрацепцію хоча й призводить до пандемій абортів і сексуального насильства, проте має стійку тенденцію зберігатись.

Сексуальна освіта дітей, за словами українського педагога Григорія Ващенка, має ґрунтуватися на їх моральному вихованні: «…українську молодь треба виховувати в дусі статевої чистоти і стриманості… кожний українець мусить бути моральним у дусі української традиційної моралі, заснованій на засадах християнства. Це потрібне і для особи, і для суспільства… Статева розпуста приводить до розкладу родини, а розклад родини — до розкладу держави «.[4]

  1. Холодный В. А. Психолого-педагогическое сопровождение психосексуального развития личности мужчины на этапе формирования психосексуальной ориентации // Вестник практической психологии образования. (рос.)‒ 2012. ‒ № 3 (32). — С. 115–126.
  2. Холодный В. А. Детерминанты психосексуального развития // Развитие личности. 2013. № 1. С. 99—115. ISSN [https://www.worldcat.org/search?fq=x0:jrnl&q=n2:2071-9788 2071-9788.] (рос.)
  3. Facts on American Teens’ Sources of Information About Sex (англ.)

27. Виховання як процес формування цілісної особистості. Вікові аспекти виховання. Критерії вихованості школярів

Виховання
як процес формування цілісної особистості

Виховання
є основною категорією педагогічної
психології. Водночас виховний процес
має не лише педагогічну, а й психологічну
складові. Психологія виховання займається
дослідженням психологічної сутності
виховного процесу.

У
сучасній науці не існує єдиного підходу
до виховання. Вчені, які розробляють
проблеми виховання, в основу даного
поняття вкладають наступний зміст.
По-перше, виховання трактується як
процес активного і цілеспрямованого
формування особистості. По-друге,
виховання розглядається як процес
формування моральності особистості.
По-третє, процес виховання являє собою
систему впливів на формування особистості.
По-четверте, виховання є засобом
психологічної перебудови особистості.
Найбільш прийнятним є розгляд виховання
як процесу, який здійснюється при
взаємодії вихователів і вихованців.

Виховання
– це цілеспрямований вплив


процесі
навчання, паралельно з ним або поза його
межами)
на
людину
з метою

фор­м
ування
у
неї
певних

(які
розглядаються суспільством на кожному
конкретному історичному етапі розвитку
як суспільно значущі, позитивні)
ціннісних
ор
ієнтацій,
принцип
ів
повед
інки,
систем оц
інок,
ставлення
до себе
,
до
інших

люд
ей,
до
праці
,
до
суспільства
,
до
світу в цілому
.
Виховання
розглядається як цілісний вплив всього
освітнього середовища.

Виховання
представляє собою діяльність
педагогів-вихователів, спрямовану на
зміну свідомості, світогляду, психіки,
ціннісних орієнтацій, знань і способів
діяльності особистості, що сприяє її
моральному, духовному зростанню і
вдосконаленню. Метою
виховання

є очікувані зміни особистості в результаті
реалізації системи виховних дій. Сутність
виховання

полягає не у формуванні окремих рис
особистості, а у становленні її як
цілісної структури, де наявність однієї
підструктури обумовлює утворення іншої.

Виховання
є багатоаспектним процесом, який залежить
від об’єктивних (соціально-історичні
особливості, культурні традиції країни,
система освіти тощо) і суб’єктивних
(особистісні якості, рівень майстерності
педагогів, психологічні особливості
та ціннісні орієнтації учасників
виховного процесу і т. ін) чинників.

Ядром
виховної норми у педагогічній культурі
кожного народу є його виховний ідеал –
певна модель досконалої людини, що
відображає мету виховної системи в
країні.

Виховання,
як і навчання, реалізується у процесах
співпраці дорослих і дітей або спільної
діяльності однолітків, пов’язаної із
презентацією, засвоєнням норм культури,
цінностей, смаків, ідеалів, поглядів
тощо. За цих умов і вихователі, і вихованці
є активними учасниками процесу виховання
і розглядаються як суб’єкти
виховання.

Процес
виховання потребує усвідомлення цілей,
знання чинників, умов, механізмів
становлення і розвитку різнобічно
розвиненої, гармонійної, психічно
здорової особистості; цілеспрямованого
управління вихованням особистості,
вмотивованого використання виховних
впливів; конструктивної взаємодії
вихованців; опанування вихованцем
навичок суб’єкта самовиховання. При
цьому важливо враховувати такі принципи
виховання
:


включення особистості у значущі види
діяльності, які обов’язково
містять доброчинні дії;


зміни соціальної позиції особистості
в референтній групі;


врахування домінуючої мотивації
особистості в організації виховного
процесу;


цілеспрямованого створення емоційно
збагачених виховних ситуацій, залучення
у них дітей;


особистісно розвивального морального
спілкування, що передбачає спілкування
з молодшими, ровесниками, старшими,
людьми похилого віку;


використання співпереживання,
ідентифікації особистості з позитивним
ідеалом і зразками поведінки;


систематичного аналізу вихованцем
вчинків (власних, інших людей), виявлення
їх наслідків для іншої людини чи
референтної групи.

Головним
психологічним об’єктом виховання є
спонукальна сфера особистості: особистісні
смисли, смислові установки і цінності,
які виникають у процесі життя, регулюють
дії та вчинки особистості у різноманітних
проблемно-конфліктних ситуаціях
морального вибору.

На
формування ціннісної сфери особистості
впливають цінності авторитетних для
неї осіб (для учнів – батьки, однолітки,
друзі, учителі та ін.), а також традиції,
звичаї, забобони тощо. Дія цих чинників
має позитивні і негативні моменти, що
підкреслює важливість ставлення
особистості до існуючих норм спілкування
та взаємодії між людьми. За словами
Л.С.Виготського, «з наукової точки зору
не можна виховувати іншого… Дитина
виховується сама». Педагог є організатором
і керівником соціального виховного
оточення, а також його складовою. Вчитель
повинен створювати, впорядковувати,
поєднувати елементи оточення відповідно
до мети і завдань виховання.

Отже,
оптимальний виховний процес передбачає
активність учня, вчителя, створеного
оточення. Дитину, учня виховує не вчитель
безпосередньо, а педагогічно організоване
ним соціальне оточення, де учень
самовиховується. Учитель повинен
створити для цього відповідні умови, в
яких сформувалася б різнобічно розвинена,
гармонійна індивідуальність, психічно
здорова особистість без антагоністичних
внутрішніх переконань.

Конкретними
цілями виховання

є: розвиток в учнів ієрархії розумних
потреб, гуманістичної спрямованості,
почуття обов’язку, рішучості,
організованості, несуперечливого «Я»,
навичок спілкування, здатності до
співпереживання тощо.

У
процесі виховання виробляється певний
зміст психічного, соціального, морального
і духовного життя дитини, який іншим
шляхом не може виникнути.

Становлення
і розвиток цілісної особистості

мають бути добре організованим, керованим
процесом, ефективність якого значною
мірою залежить від грамотного послідовного
керування ним на усіх етапах. Педагог,
включаючи учня в різні системи діяльності,
стосунків і спілкування, знаючи внутрішні
(психологічні) умови, механізми і
закономірності процесу виховання
(закономірності функціонування
спонукальної, емоційно-вольової та
інших сфер особистості та
соціально-психологічні закономірності
особистісної взаємодії та функціонування
групи), цілеспрямовано впливає на
поведінку і діяльність особистості, її
розвиток, створює умови для самовиховання.
Розширення самостійності, ініціативності,
творчості є дієвим виховним чинником.
Керівництво становленням і розвитком
особистості лише тоді матиме позитивний
ефект, коли впливатиме на поведінку
вихованця через створення та організацію
внутрішніх сил (потреб, інтелекту,
самосвідомості), що визначають її.

Ефективне
керівництво виховним процесом ґрунтується
на знанні педагогом внутрішніх
(психологічних) умов, механізмів і
закономірностей цього процесу. Він
спрямовує свої зусилля на створення
умов та забезпечення морально спрямованої
зовнішньої та внутрішньої активності
вихованців.

Найголовнішими
закономірностями виховання

є:

1.
Дія зовнішніх виховних впливів на дитину
відбувається через внутрішні умови,
залежність результату виховного впливу
від внутрішньої позиції, потреб, ідеалів,
Я-концепції, ціннісних орієнтацій
вихованця.

2.
Цілеспрямоване включення дорослим у
життя дитини правил, норм поведінки,
контроль за їх виконанням. Перетворення
вимог дорослих, суспільства на вимоги
«до себе» починається з їх вимушеного
прийняття (спочатку вони є зовнішніми
для школяра). З часом відбувається
добровільне, усвідомлене прийняття,
перетворення на внутрішні вимоги до
себе.

3.
Результат виховання залежить від дії
стихійних (вплив на дитину засобів
масової культури та інформації,
спілкування із друзями, ровесниками,
старшими, позашкільні організації,
самодіяльність дитини) та керованих
(школа, сім’я) чинників. Абсолютно
керованих чинників не існує.

4.
Створення педагогом умов для духовної
і моральної самореалізації, самоствердження
та самовираження школярів в індивідуальній
і спільній діяльності, спілкуванні,
пізнанні світу та самопізнанні, а також
створення умов для самотрансцендентації
(виходу за межі себе у сферу Вищого,
Божественного. Пошук сенсу свого життя).

До
загальних
механізмів виховання
,
які опосередковують ефект виховних
впливів педагога відносять:

1.
Механізм
задоволення потреб
.
Закріплення форми поведінки, що виникає
з метою задоволення потреби дитини, з
часом робить її новою потребою, звичкою,
що означає становлення нової якості.

2.
Механізм
оцінювання та самооцінювання

полягає у відповідності — невідповідності
між оцінкою дитини з боку дорослих людей
і власною оцінкою, що сприяє (не сприяє)
ефективному вихованню.

3.
Психічне
зараження
.
Його суть полягає в безпосередній
передачі емоційного стану від вихователя
до вихованця, від однієї особистості
до іншої.

4.
Наслідування.
Ця форма зовнішньої і внутрішньої
активності суб’єкта полягає у відтворення
ним певних рис, зразків поведінки, манер,
дій, вчинків, позицій, поглядів інших
людей. Особливо важливу роль цей механізм
відіграє на ранніх етапах розвитку.

5.
Емпатію,
що дає можливість розвинути у дитини
здатність співчувати, співпереживати,
сприймати та відчувати моральні якості,
обов’язки іншої людини, і, як наслідок,
сприяє формуванню у неї відповідних
якостей.

6.
Ідентифікацію,
яка вчить дитину ставити себе на місце
іншої людини і в процесі цього «присвоювати»
цінності, норми, ідеали конкретної
особистості.

7.
Раціональне
усвідомлення
.
Цей механізм проявляється у соціальній
пам’яті (збереження і відтворення
соціального досвіду у ситуації виконання
(невиконання) обов’язку, дотримання
норми тощо) і соціальному мисленні
(розуміння соціальної і моральної
дійсності).

8.
Рефлексію,
що передбачає пізнання та аналіз
особистістю власних дій, якостей, станів
і корегування їх з урахуванням соціальних
і моральних норм з метою позитивного
сприймання і оцінки з боку інших людей.

9.
Механізм
осмислення та переосмислення
.
Норми, ідеали, цінності стають рушіями
поведінки дитини, якщо набувають для
неї певного особистісного значення.

10.
Саморегулювання
мотивації
,
яке може здійснюватись як вольова
поведінка щодо подолання внутрішніх
перешкод, конфліктів і суперечностей
у ситуації морального вибору.

Вікові
аспекти виховання

Врахування
своєрідності психічного та особистісного
розвитку учня на кожному віковому етапі
є необхідною умовою правильної організації
виховного процесу. Виховання починається
ще з раннього
дитинства

і є процесом, який сприяє формуванню
особистості. Під впливом виховання у
родині, дитячому садку, в школі у людини
з’являються
вимоги до себе, внутрішні санкції, які
складають основу її моральності і
вихованості. Важливою виховною метою
у молодшому
шкільному віці

є цілеспрямована орієнтація дитини на
ситуації особистісної взаємодії, події,
в яких люди є суб’єктами своєї поведінки.
У молодших школярів налаштованість на
сприйняття виховного впливу виникає у
стосунках зі значущими для них людьми.
Основою впливу дорослого є враження,
що надає особливого значення вихованню
на прикладі інших. Знецінення гідних
для наслідування прикладів унеможливлюватиме
формування в дитини відповідних норм,
спричинюватиме нехтування нею етичними
нормами. За сприятливих умов у молодших
школярів проявляється схильність до
піклування про значущих людей. У
становленні морально цінних і духовно
збагачених особистісних стосунків
молодших школярів суттєву роль відіграє
своєчасний перехід від співдії до
співпраці з іншими людьми. Основою
впливу дорослого на даному етапі вікового
розвитку виступає механізм емоційного
зараження. Також неабияке значення у
цьому віці має виховання на прикладі
інших.

Виховання
у підлітковому
віці

зумовлюється якісно новою соціальною
ситуацією розвитку. У підлітка виникає
суперечність між його прагненнями і
реальними можливостями, подолання якої
стає рушійною силою розвитку та виховання.
Тенденція до дорослості і самостійності
є важливим явищем в особистісному
розвитку підлітка.
Підтримуючи
цю тенденцію вихователь створює
можливості для становлення соціально
ціннісної спрямованості їх активності.
Така підтримка виражається у довірі до
можливостей підлітка, у нових способах
і формах взаємодії з ним, у відкритті
можливостей для прояву ініціативи,
самостійності, творчості, відповідальності.
У роботі з підлітками особливу увагу
слід приділяти вихованню здатності
орієнтуватися у духовних, моральних,
громадянських, естетичних та інших
цінностях. Для цього підліток має вчитися
самостійно і, водночас, спільно з
ровесниками аналізувати, оцінювати
життєві явища, ситуації, приймати
відповідальні рішення та шукати шляхи
і засоби їх реалізації. Педагогу не
варто активно реагувати на помилкові
судження підлітків, його завдання
полягає у спокійному і зваженому аналізі
їх позиції, аргументованому висловлюванні
своїх суджень щодо цього. У ранньому
юнацькому віці виховні зусилля повинні
бути спрямовані на сприяння становленню
у старшокласників самості (почуття
неповторності, цілісної Я-концепції),
самовизначення, розвитку світогляду
тощо. За сприятливих умов учень виступає
активним, зацікавленим суб’єктом
виховання, а педагог повинен уміло
керувати його самовихованням, яке
починається ще в підлітковому віці.

Критерії
вихованості школярів

Успішність
виховної діяльності визначається
критеріями
вихованості
:
єдністю слова і дії, поведінки, рівнем
довільності поведінки, моральною
стійкістю учня, вмінням перемагати
труднощі в умовах вибору тощо. Основою
вихованості людини є її мораль. Моральна
вихованість – це особлива форма
внутрішньої самоактивності людини, яка
дає змогу не тільки наслідувати певні
моральні норми суспільства, а й критично
ставитись до їх моральної цінності
відносно конкретних життєвих ситуацій.
Критеріями моральної вихованості є:
ставлення до суспільства, праці, людей;
активна життєва позиція, спрямованість
особистості; знання відповідних моральних
норм і правил; здатність протистояти
спокусі порушити їх; переживання почуття
провини у разі їх порушення. (показниками
вихованості вважають такі важливі
якості особистості як патріотизм,
гуманізм, відповідальність, чуйність,
сумлінне ставлення до праці,
дисциплінованість, активність,
принциповість, цілеспрямованість,
допитливість, естетичний розвиток,
прагнення до фізичної досконалості).

поступлений | TSE

Отказ от платы и стипендии

Отказ от платы за магистерские программы, международный курс

Дополнительные вступительные взносы в размере 5 500 евро применяются к магистерским программам, международная программа ( за исключением степени магистра 2 ETE ).

TSE ежегодно предлагает отказ от платы в размере 5 500 евро для нескольких студентов, принятых на магистерские программы, международный курс, на основе академических и географических критериев .Это действие является частью политики TSE и будет поддерживаться для следующих кампаний по набору персонала. Обратите внимание, что эти отказы от платы не касаются вступительных взносов в университет (в размере 243 евро) и CVEC, «студенческого налога на жизнь» (в размере 91 евро), которые остаются за вами.

Порядок подачи заявления об отказе от комиссии

  • Чтобы подать заявку на освобождение от уплаты сбора , соискатели, которые были приняты в магистратуру, международный курс, должны предоставить сопроводительное письмо с просьбой об отказе от платы за обучение и отправить его в tse-studentrecruitment @ ut-capitole.фр.
  • Будет проведено две комиссии за отказ от комиссии:
    • 24 марта 2020 г. : для соискателей стипендии Eiffel и иностранных студентов. Пожалуйста, отправьте запрос об отказе от платы за обучение до 15 марта 2020 г.
    • июнь 2020 : для соискателей французского диплома. Для студентов, имеющих французское образование и подающих заявку во время кампании с 5 по 26 мая 2020 года, отправьте запрос об отказе от платы за обучение по электронной почте в Службу приема с 27 мая по 7 июня 2020 года в tse-studentrecruitment @ ut-capitole .пт
  • Вы будете должным образом проинформированы о решении по вашему запросу об отказе от платы за обучение по электронной почте службой приема.

Дифференцированные регистрационные сборы и политика отказа от частичного регистрационного сбора TSE

ВАЖНО:

Из-за текущих особых обстоятельств, связанных с Covid-19, Университет Тулузы 1 Capitole решил не применять реформу дифференцированных регистрационных сборов для студентов из стран, не входящих в ЕС, на 2020-2021 учебный год.Таким образом, студентов из стран, не входящих в ЕС, должны будут оплатить такие же регистрационные сборы, как и студенты из ЕС.

Реализация реформы дифференцированной оплаты и политики отказа от частичного регистрационного сбора TSE для студентов из стран, не входящих в ЕС, переносится на следующий 2021-2022 учебный год.

Стипендии

UniCredit and Universities Master Scholarship
UniCredit & Universities Foscolo Foundation предлагает стипендию студенту-гражданину одной из 15 европейских стран, в которых UniCredit Group работает с выдающимся академическим образованием и допущена к «докторантуре» магистра 2 в Экономика (магистр 2 по экономической теории и эконометрике).

Студенты не могут подать заявку на стипендию . Докторантура TSE предлагает от трех до четырех кандидатов, принятых в магистратуру 2 в TSE, в UniCredit, которые выбирают одного лауреата. На 2020/2021 учебный год UniCredit еще не предоставил стипендию.

Стипендии Eiffel
Стипендии Министерства иностранных дел Франции могут быть присуждены выдающимся иностранным студентам из развивающихся стран и Восточной Европы (1180 евро в месяц, от 9 до 24 месяцев) http: // www.campusfrance.org/fr/eiffel

Кандидаты, желающие получить стипендию Eiffel, должны будут подать заявку в ноябре через нашу процедуру (см. Сроки подачи заявок ).

«Bourses du Gouvernement Français»

Эти стипендии (также от Министерства иностранных дел Франции) присуждаются через канал посольств Франции и офисы Campus France.

Для получения дополнительной информации и сроков посетите веб-сайт посольства Франции в вашей стране или веб-сайт Campus France.

Стипендия American Friends of TSE Excellence
Эта стипендия , финансируемая Американскими друзьями TSE, будет присуждена одному жителю США на его / ее первый и второй годы магистратуры (2020-2022) в TSE в Тулузе. Общая сумма стипендии составляет 24 000 евро (выделяется на два года). Для получения дополнительной информации о стипендии и процедуре подачи заявки ( крайний срок 10 апреля 2020 года ), нажмите на эту ссылку.

Министерство образования США: отсрочка федерального займа

Обычные учащиеся Тулузской школы экономики, которая является частью Université Toulouse 1 Capitole (код федеральной школы: 04266200 только для отсрочки), имеют право на предоставление отсрочки погашения в рамках Федеральной программы семейного образования и Federal Direct Студенческие займы.

Дополнительная информация

Заявка:

  • Форма, которую необходимо заполнить (учащиеся заполняют разделы 1-3 формы, а школа заполняет раздел 4).

Гранты TSE (только для студентов M2 ETE, докторантура)

Некоторые гранты TSE могут быть выделены студентам, поступившим в M2 ETE «Докторская степень» (от 8 000 до 12 000 евро). Обратите внимание, что выделение грантов является частью процесса подачи заявки на докторскую программу.Чтобы подать заявку, вы должны отправить электронное письмо в докторантуру после получения подтверждения о зачислении на M2 ETE (контакт: [email protected]). Пожалуйста, приложите сопроводительное письмо к электронному письму с объяснением вашего личного и академического образования. Отборочная комиссия докторантуры соберется в апреле или начале мая, чтобы рассмотреть заявки и приписать гранты TSE лучшим кандидатам.

Грант ассоциации имени Жана-Жака Лаффона (только для Мастера 2)

Ассоциация Jean-Jacques Laffont ежегодно выделяет один или несколько грантов студентам из развивающихся стран в зависимости от их заслуг (от 5 000 до 8 000 евро).

Процесс подачи заявки на грант Жан-Жака Лаффона: если вы допущены к магистратуре 2, вы приехали из развивающейся страны и у вас есть отличный файл заявки, вы можете отправить сопроводительное письмо на следующий адрес электронной почты (крайний срок будет будет отображаться в ближайшее время): [email protected]

Студенты, которые были успешно зачислены в магистратуру по международной программе в TSE и получили грант от ассоциации Жан-Жака Лаффона, могут быть освобождены от уплаты платы за обучение в магистратуре в размере 5 500 евро (в пределах 2 студентов на каждого. год).

Стипендии для аспирантов

Исследовательские стипендии Министерства высшего образования и исследований Франции предоставляются лучшим студентам первого года обучения (магистерские исследования 2). На момент присуждения стипендии бенефициары должны быть не старше 30 лет (1300 евро в месяц в течение трех лет). В исключительных случаях выдающимся студентам, не имеющим права на эти стипендии, программа TSE может предложить эквивалентные стипендии.

.

Что означает TSE?

24

Transmission Spongology

24

Transmission Spongology

TSE

TüRk Standartlari EnstitüSü

Международный »Турецкий

Оценить это:
TSE

TSE

Оцените:
TSE

Фондовая биржа Торонто

Бизнес »Фондовая биржа — и многое другое…

Оцените:
TSE

В некоторой степени

Интернет »чат

TSE

Tribunal Supremo Electoral

International »Guatemalan

Оцените это:
TSE Оценить:
TSE

Тест разговорного английского

Сообщество »Образовательное

Оценить:

03

9004 9000 Тайваньская фондовая биржа

Bu siness »Фондовая биржа

000 TSE

Чрескожный спинномозговой элемент ctroanalgesia

Медицина »Физиология

000

:

900

Team Star Edit

Sports

14

14

Оцените

902 9000 .

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

2021 © Все права защищены.
Оцените:
TSE

Terminal Server Edition

Computing» Networking

TSE

Спутниковая энциклопедия

Правительственный »NASA

Оцените его:
TSE

Медицинское обследование

Медицинское обследование

Оцените:
TSE

Torque Shader Engine

Business »Продукты

Оцените это:
TSE

Трансформация среднего образования

Сообщество

TSE

The Seeing Eye

Сообщество »Некоммерческие организации

Оценить:
TSE

Exposed Сообщество »Новости и СМИ

Оцените:
TSE

The Sims Editor

Сообщество» Новости и СМИ

TSE

Техас Юго-Восточная железнодорожная компания

Региональные »Железные дороги

Оцените это:
TSE

Инженер службы технической поддержки

Бизнес» Профессия и должности

45

Оцените:
TSE

Tomorrow Space Enterprises

Бизнес »Компании и фирмы

TSE Оцените:
TSE

Расширение усеченной серии

Академия и наука

Оцените:
TSE

Резьбовые для малых предприятий

Бизнес »Продукты

Оцените:
TSE

, Казахстан

000 Регион Акмола, Казахстан

000

Оцените это:
TSE

Для экономии выбросов

Правительственный »Экологический