Майнова диференціація: Соціальна диференціація — Вікіпедія

Содержание

Соціальна диференціація — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Диференціація соціальна (від лат. differentia — розрізнення) — процес і стан подрібнення певної соціальної цілісності (суспільства, організації, групи) на складові частини чи елементи (інституції, сегменти, індивіди). Як процес соціальна диференціація означає подрібнення певного соціуму в ході його змін, історичного розвитку, коли шляхом відокремлення, розділення, уособлення тощо утворюються нові соціальні елементи (сфери і різновиди людської діяльності, типи соціальних організацій, цінності, взірці, норми тощо), які набувають певного статусу, виконуючи нові функції та ролі. Як стан соціальна диференціація відображає наявну гетерогенність певного соціуму, який складається з взаємопов’язаної множинності відповідних елементів, складових частин, сегментів.

До найважливіших вимірів соціальної диференціації належать: поділ праці, професійна спеціалізація, соціально-статусне розшарування, розрізнення інтересів, соціо-культурні відмінності. Соціальній диференціації сприяють такі чинники, як майнове, освітнє, вікове розшарування соціуму, етнічна, мовна та конфесійна різнорідність суспільства, його локально-регіональні відмінності тощо. Їй також сприяє відносний поділ суспільних форм життєдіяльності людей (політика, економіка, культура, повсякденне життя), уособлення міського й сільського стилів життя, існуючих субкультур тощо. Соціологи[які?] розрізняють[де?] диференціацію макросоціальну (виникнення нових соціальних верств, стилів життя, культурних форм), мезо-соціальну (особливості соціальної диференціації у локально-регіональному контексті — в центрі, на периферії, в містах, селах тощо) та мікро-соціальну (розрізнення типів домогосподарств, культурно-дозвільних занять, ціннісних орієнтацій, вірувань тощо). У соціологічних дослідженнях використовуються також поняття функціональної соціальної диференціації, коли йдеться про різноманітні функції, завдання та дії, напр., політичних партій, громадянських об’єднань, груп тиску, та вертикальної соціальної диференціації, коли мають на увазі відмінності в авторитеті (престижі, визнанні) владних структур, політичних партій, їхніх лідерів тощо.

Соціальна диференціація суспільства (1990-ті роки) • Минуле та теперішнє

Переглядів: 588

Соціальна диференціація притаманна будь-якому суспільству. Лише в первісну епоху та в утопіях майже всі люди рівні за своїми статками. Насправді майнового розшарування не обминути. У радянську добу воно існувало також, але різниця між благополучними та незаможними людьми була відносно незначною. Соціальна політика в СРСР, доступна освіта, медицина, дозвілля справляло враження відносного достатку. Ефект посилювався «залізною завісою»: радянські люди не могли порівняти своє благополуччя із зарубіжним.

Сучасна соціологія класифікує людей за майновим розшаруванням, виділивши три класи:

  • бідне населення;
  • середній клас;
  • заможні верстви.

Основою держави є середняки. Це не лише представники середнього або дрібного бізнесу, а люди, які за своїм доходом можуть собі дозволити достойно жити. Відсутність такого прошарку означає соціально-політичний та економічний занепад країни. У розвинених країнах середній клас становить більшість, створює половину й більше національного доходу. Натомість великі фірми та корпорації приносять менше капіталу.

На жаль, Україна не досягла подібних показників. Перший час незалежності в державі повсюдно та масштабно діяли схеми нелегального збагачення. Сформувався олігархат – представники великого капіталу, які збагатилися на розкраданні майна держпідприємств (т. зв. «дерибан») під час приватизації або рейдерства, завдяки «тіньової» економіки та ін. Як наслідок, тепер 5% населення визначають долю понад 50% доходів України. Майже 50% господарства перебуває в «тіні».

Соціальна диференціація суспільства прямо пов’язана з економічною ситуацією в державі. Саме через її погіршення в 1990-ті роки, становище українських громадян кардинально змінилося.

В Україні велика соціальна диференціація суспільства сильно виділяється на фоні матеріального розшарування серед громадян. Так, статки 10% найбагатших українців у десятки та сотні разів перевищують майно, яким володіють 10% найбідніших співгромадян. В успішних зарубіжних державах різниця коливається від 3 (Японія, Німеччина) до 10 (Франція) разів.

Такі цифри забезпечуються наявністю міцного та масового середнього класу. У 1990-ті роки в Україні він був зруйнований через падіння заробітної плати. 1990 року вона становила майже 60% усього виробленого національного доходу, 1993 року – біля 40%, 1994 року – 25–30%, 1995 року – 20%.

Диференціація соціальна

Диференціація соціальна (від лат. differentia — розрізнення) — процес і стан подрібнення певної соціальної цілісності (суспільства, організації, групи) на складові частини чи елементи (інституції, сегменти, індивіди). Як процес соціальна диференціація означає подрібнення певного соціуму в ході його змін, історичного розвитку, коли шляхом відокремлення, розділення, уособлення тощо утворюються нові соціальні елементи (сфери і різновиди людської діяльності, типи соціальних організацій, цінності, взірці, норми тощо), які набувають певного статусу, виконуючи нові функції та ролі. Як стан соціальна диференціація відображає наявну гетерогенність певного соціуму, який складається з взаємопов’язаної множинності відповідних елементів, складових частин, сегментів.

До найважливіших вимірів соціальної диференціації належать: поділ праці, професійна спеціалізація, соціально-статусне розшарування, розрізнення інтересів, соціо-культурні відмінності. Соціальній диференціації сприяють такі чинники, як майнове, освітнє, вікове розшарування соціуму, етнічна, мовна та конфесійна різнорідність суспільства, його локально-регіональні відмінності тощо. їй також сприяє відносний поділ суспільних форм життєдіяльності людей (політика, економіка, культура, повсякденне життя), уособлення міського й сільського стилів життя, існуючих субкультур тощо. Соціологи розрізняють диференціацію макросоціальну (виникнення нових соціальних верств, стилів життя, культурних форм), мезо-соціальну (особливості соціальної диференціації у локально-регіональному контексті — в центрі, на периферії, в містах, селах тощо) та мікро-соціальну (розрізнення типів домогосподарств, культурно-дозвільних занять, ціннісних орієнтацій, вірувань тощо). У соціологічних дослідженнях використовуються також поняття функціональної соціальної диференціації, коли йдеться про різноманітні функції, завдання та дії, напр., політичних партій, громадянських об’єднань, груп тиску, та вертикальної соціальної диференціації, коли мають на увазі відмінності в авторитеті (престижі, визнанні) владних структур, політичних партій, їхніх лідерів тощо.

Соціальна диференціація

Соціальна диференціація – структурний поділ відносно однорідного соціального цілого чи його частини на окремі якісно відмінні елементи (частини, форми, рівні, класи). Соціальна диференціація означає як процес розчленування, так і його наслідки.

 

Творець теорії соціальній диференціації – англійський філософ Г. Спенсер (кінець XIX ст.). Запозичив термін «диференціація» з біології, він розглядав диференціацію та інтеграцію як основні елементи всезагальної еволюції матерії від простого до складного на біологічному, психологічному і соціальному рівнях. У праці «Засади соціологи» розвинув положення про те, що первинні органічні диференціації відповідають первинним відмінностям у відносному стані частин організму, а саме «знаходженню зсередини». Описавши первинну диференціацію, Спенсер сформулював дві закономірності цього процесу. Перша – залежність у взаємодії соціальних інституцій від рівня організації суспільства загалом низький рівень визначається слабкою інтеграцією частин, високий – більш сильною залежністю кожної частини від усіх інших. Друга – пояснення механізму соціальної диференціації та походження соціальних інституцій як наслідку того, що «в індивідуальному, як і в соціальному, процес агрегації постійно супроводжується процесом організації», причому останній підпорядкований в обох випадках одному загальному закону, який полягає в тому, що послідовна диференціація відбувається завжди від більш загального до більш спеціального, тобто перетворення однорідного на різнорідне супроводжує еволюцію. Аналізуючи регулятивну систему, завдяки якій агрегат здатний діяти як єдине ціле, Спенсер доходить висновку, що її складність залежить від ступеня диференціації суспільства.

Французький соціолог Е. Дюркгейм розглядав соціальну диференціацію як наслідок поділу праці, як закон природи і пов’язував диференціацію функцій в суспільстві зі зростанням густоти населення та інтенсивності міжособистісних зв’язків.

Американський соціолог Дж. Александер, говорячи про важливість ідеї Спенсера для Дюркгейма щодо соціального перетворення як процесу інституційної спеціалізації суспільства, зазначав, що сучасна теорія. Соціальна диференціація ґрунтується на дослідницькій програмі Дюркгейма і відчутно різниться від програми Спенсера.

Німецький філософ і соціолог М. Вебер розглядав соціальну диференціацію як наслідок процесу раціоналізації цінностей норм і відносин між людьми.

С. Норт сформулював чотири головні критерії соціальної диференціації: за функцією, за рангом, за культурою, за інтересами. Таксономічному трактуванню поняття «соціальна диференціація» протистоїть концепція соціальної диференціації теоретиків соціологи дії та прихильників системного підходу (Т. Парсонс, Н. Луман, Етціоні та ін.). Вони розглядали соціальну диференціацію не лише як початковий стан соціальної структури, а й як процес, який зумовлює виникнення діяльності ролей і груп, що спеціалізуються на виконанні окремих функцій. Ці вчені чітко розмежовують рівні, на яких відбувається процес соціальній диференціації: рівень суспільства загалом, рівень його підсистем, рівень груп і т. д. Вихідною є теза, що будь-яка соціальна система може існувати лише за умови, що в ній реалізуються певні життєво важливі функції адаптація до середовища, визначення мети, регулювання внутрішніх колективів (інтеграція) та ін. Ці функції можуть здійснювати більш чи менш спеціалізовані інститути і відповідно до цього відбувається диференціація соціальної системи. З посиленням соціальної диференціації дії стають більш спеціалізованими, особисті й родинні зв’язки поступаються місцем безособовим речовим відносинам між людьми, що регулюються за допомогою узагальнених символічних посередників. У таких побудовах ступінь соціальній диференціації відіграє роль центральної змінної, яка характеризує стан системи загалом і від якої залежать інші сфери суспільного життя.

У більшості найновіших досліджень джерелом розвитку соціальній диференціації названо появу в системі нової мети. Від ступеня диференційованості системи залежить імовірність появи в ній нововведень. Так, С. Ейзенштадт довів, що можливість появи нового в політичних і релігійних сферах тим вища, чим більше вони відокремились одна від одної.

Поняттям «соціальна диференціація» широко послуговуються прихильники теорії модернізації. Так, Ф. Ріггс вбачає в «дифракції» (диференціації) найбільш загальну змінну в економічному, політичному, соціальному та адміністративному розвитку. Дослідники (зокрема німецький соціолог Д. Рюшсмейєр і американський соціолог Р. Баум) відзначають як позитивні (збільшення адаптаційної властивості суспільства, розширення можливостей для розвитку особистості), так і негативні (відчуження, втрата системної стійкості, поява специфічних джерел напруження) наслідки соціальній диференціації. Робляться спроби поглибити й деталізувати модель диференціації систем людської дії Т. Парсонса, виявити механізм цього еволюційного процесу. Так, німецький соціолог Н. Луман пов’язує проблеми соціальної диференціації з фундаментальною властивістю будь-якої людської взаємодії – т.зв. «континтенції» що зумовлює появу все більшої диференціації комунікативних символічних засобів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.

Соціальна та майнова диференціація. Виникнення приватної власності та суспільних класів,

⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 11Следующая ⇒

3. Розпад родової громади і формування патріархальних родин

4. Ранні форми експлуатації. Патріархальне рабство і його еволюція

5. Культура эпохи розкладу первіснообщинного ладу

 

ЗМІСТ

Передумови розкладу первісного суспільства. Металургія кольорових металів та її історичне значення. Розвиток ремесел в добу пізньої родової общини. Відкриття металургії заліза та її історичне значення. Розвиток обміну. Другий і третій великі суспільні поділи праці.

Зародження приватної власності. Зародження класів. “Воєнна демократія” як політична організація в період розкладу родового ладу. Рабство в первісному суспільстві. Моногамна сім’я. Шляхи переходу від первісного суспільства до цивілізації. Племінна організація в епоху розкладу первісного суспільства.

Патріархальна сім’я. Історія вивчення. Етапи розвитку: фратріальна сім’я, батьківська сім’я. Особливості патріархальної сім’ї в слов’янському світі.

Патріархальний рід. Історія вивчення. Передумови виникнення. Структура патріархального роду. Економічні та ідеологічні основи існування роду. Особливості патріархального роду в різних народів.

Патронімія. Структура. Важливіші риси (територіальні, економічні, ідеологічні) патронімії. Пережитки патронімії в різних європейських, в тому числі і слов’янських народів.

Господарська основа збереження родових інститутів. Соціальна і майнова диференціація. Формування військової організації.

Розкладання первісного суспільства в умовах патріархату. Економічне становище у скотарсько-землеробських суспільствах: питання володіння і спадкування майна. Чоловічі будинки і таємні чоловічі союзи як інструменти руйнування родо-племінної структури. Розпад родової громади і формування патріархальних родин. Розподіл колективної родової власності. Еволюція патріархальної родини, патронімії і племінні структури.

Ранні форми експлуатації. Форми зовнішньої експлуатації. Форми внутрішньої експлуатації: патріархальне рабство і його еволюція; традиційна форма експлуатації; кабала; скіпщина; лихварство й ін. Форми власності. Утворення суспільних класів і їхня соціальна основа.

Форми організації суспільства і влади в перехідний період. Військова демократія і військова олігархія. Традиційно-аристократична і плутократична форми. Кастова система. Теократія.

Виникнення державних інститутів і державної організації. Адміністративно-управлінська система. Армія. Поліція. Фіскальний апарат. Судова система.

Залишки первісності в класових суспільствах. Форми їхнього прояву.

Подальший розвиток землеробства. Мотичне, вогневе та орне землеробство. Моделі скотарства.

Етапи виникнення металургії як самостійної галузі виробництва. Моноцентризм та поліцентризм. Історичне значення впровадження у виробництво металів.

Домашні промисли. Становлення ремесла як професії. Гончарство, металообробка як найдавніші види ремісницької діяльності.

Форми та шляхи зростання надлишкового продукту, обмін та його роль в цей час. Виникнення приватної власності та шляхи її становлення. Приватна власність на землю.

Виникнення суспільних класів. Дві сфери розшарування первісного суспільства: економічна та соціальна. Накопичення надлишкового продукту та підвищення статусу окремих членів громади. Види залежності та форми експлуатації. Внутрішні та зовнішні механізми класоутворення.

Становлення держави. Шляхи і механізми інституціоналізації влади: військовий, аристократичний, плутократичний, чоловічі союзи, общинно-кастові структури. Політична організація її основні риси та інститути управління.

Відокремлення сім’ї та її трансформація. Механізми соціалізації. Зміни у суспільному положенні чоловіка і жінки.

Духовна культура часів пізньородової громади. Розвіт раціональних знань. Зародження наукових напрямків. Виникнення писемності. Зародження світових релігій. Міфологія. Мистецтво.

Релігійні представлення епохи. Еволюція тотемізму і культ людських предків. Скотарсько-землеробські культи землІ-праматері, небесного запліднюючого чоловічого початку. Поява уявлень про сили, сприятливі та несприятливі для людини, про боротьбу доброго і злого початків у світі. Персоніфікація стихійних явищ, заступників людських колективів і господарських занять: складання пантеону героїв і богів. Шаманізм. Космогонічні і культурні міфи. Мистецтво епохи розвинутого родового суспільства. Сюжетність і антропоморфність образотворчого мистецтва. Схематизм зображень. Символи, ритми і знаки в образотворчому мистецтві. Реалістичні скульптурні зображення. Музика, легенди, казки і сказання. Розвиток позитивних знань. Геометрія і математика. Сонячний і місячний календар. Медицина.

Народності. Шляхи виникнення. Основні риси народностей.

Сусідська община. Особливості її в землеробських народів Месопотамії та Єгипту. Характерні риси сусідської общини в європейських землеробських народів. Община в кочових племен Західної та Середньої Азії.

Оформлення ієрархічного язичеського пантеону. Оформлення ідеї посмертного “воздаянія”. Тенденції єдинобожжя. Виділення жрецтва. Соціальні функції релігії перехідної епохи.

Поділ розумової і фізичної праці. Виникнення писемності. Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, музика, театр, танець, зародження поезії і літератури. Виділення соціального прошарку, що обслуговує культурні запити й інтереси знаті. Розвиток ювелірної справи. Розповідачі казок, поети й усна народна творчість. Легенди, міфи і сказання перехідного періоду. Позитивні знання перехідної епохи. Матеріалознавство, металургія і математика. Географія. Військова справа і розвиток медицини. Архітектура.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

Алексеев В.П. Становление человечества. — М.:Политиздат, 1984.

Андреев И.Л. Происхождение человека и общества. — М.: Мысль, 1988.

Адрианов Б. В. Земледелие наших предков. – М.: Наука, 1978.

Анимисов А.Ф. Духовная жизнь первобытного общества.- М.-Л.: Наука, 1966.

Арутюнов С.А. Народы и культуры. Развитие и взаимодействие. — М.: Наука, 1989.

Березанська С. С. Про роль металургії у суспільному житті в епоху міді та бронзи // Археологія. – 1971. – Т. 2.

Давня історія України в трьох томах. Т. 1. Первісне суспільство. — К.: Наукова думка, 1997.

Сайко Э. В., Терехова Н. Н. Становление керамического и металлообрабатывающего производства. // Становление производства в эпоху энеолита и бронзы. – М.: Наука, 1981.

Бунятян К. П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку історії.- К.: Видавничий дім «Альтернатива», 1998.

Бунятян К.П. Розвиток форм власності у первісному суспільстві // Археологія. — 1992, №3.

Бутинов Н.А. Община, cемья, род // Советская этнография. — 1968, № 2.




©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.

Диференціація

Диференціація – це процес спеціалізації клітин, що обумовлює їх морфологічні відмінності. Іншими словами, це реалізація програми, яка була намічена детерминацией.
Різні види клітин еукаріотичного організму синтезують як однакові білки, так і специфічні. Залежно від типу клітин і стадії їх розвитку може варіюватися і рівень продукції будь-якого білка. У зв’язку з цим в біології розвитку розрізняють два види еукаріотичних генів:
1. Гени «домашнього господарства» (housekeeping genes) пов’язані з підтриманням універсальних клітинних функцій. Проявляються у всіх клітинах. У ссавців і людини частка таких генів становить приблизно 20%.
2. Гени «розкоші» пов’язані із здійсненням спеціалізованих клітинних функцій, специфічних для окремих типів клітин. Такі гени функціонують (експресуються) в одних клітинах і не функціонують в інших.
Високий рівень активності генів «домашнього господарства» є зазвичай попереднім етапом диференціації, наступним після встановлення детермінації. Цей етап, ймовірно, не має тканинної специфічності. Відомо, що клітинна детермінація відбувається задовго до формообразовательних процесів.
Диференціальна експресія генів «розкоші» обумовлює диференціацію клітин в певному напрямку. У результаті диференціальної активності генів формуються різні клітинні лінії, а на їх основі – тканини й органи.
У міру розвитку зародка посилюються зв’язки між клітинами і збільшується їх вплив один на одного. Вплив клітинних структур, що б розвиток інших клітинних структур, називається ембріональної індукцією. Найбільш наочно її дію можна спостерігати під час формування нервової системи. На диференціювання нервової тканини впливають експресія її власних генів, генів суміжних нейронів, генів віддалених нейронів, відростки яких досягають цієї клітини, а також диференціальна експресія генів, оточуючих гліальних клітин, генетичні системи ендокринних і нейроендокринних органів. На початковому етапі відбувається утворення нервової пластинки з ектодерми. Індуктором цього процесу є група клітин дорсальній губи бластопора – так званий гензеновскій вузлик. Саме дослідження цієї області і послужило поштовхом до створення засновником експериментальної ембріології Г. Шпеманом (1869-1941) вчення про «організаторах». У клітинах «гензеновского вузлика» активуються гени, що кодують білкові фактори, направляючі розвиток ектодерми по нейральной шляху. У свою чергу, закладка самого «гензеновского вузлика» ініціюється β-Катенін, градієнт якого встановлюється в ході оопластіческой сегрегації.
Диференціація, як і детермінація, у всіх тварин протікає в декілька етапів. Чи можна виділити якісь закономірності у всьому різноманітті онтогенезів? Виявляється, можна.
Для онтогенезів майже всіх тварин, включаючи людину, характерний процес поділу зародка на сегменти. Цей процес називається сегментацією. Його контролюють дві групи генів. Сегрегаційні гени – визначають кількість майбутніх сегментів. Вони послідовно активуються в процесі розвитку. Мутації за Сегрегаційні генам зазвичай несумісні з ходом ембріогенезу і викликають загибель зародка на різних стадіях.
Іншу групу становлять особливі регуляторні гени, які контролюють морфогенетичні процеси всередині сегментів, т. Е. Напрям розвитку кожного сегмента. Найбільш добре вивчені в цій групі регуляторні гени дрозофіли – гомеозісние гени. Ця назва походить від терміна «гомеозіс», який ввів ще У. Бетсон в 1894 р для феномена перетворення однієї частини тіла в іншу.
У дрозофіли гомеозісние гени контролюють розвиток різних структур на головному, грудному та черевному сегментах. Розуміння їх ролі допомогло вивчення гомеозісних мутацій. Гомеозісние мутації призводять до появи не властивою даному сегменту структури. Так, на грудних сегментах можуть виникати структури голови, і навпаки. Таким чином, гомеозісная мутація – це зміна напрямку детермінації.
Всі гомеозісние гени мають спільні нуклеотидні послідовності, які отримали назву гомеобокс, а колінеарний їм фрагмент білкової молекули – гомеодомен. Саме область гомеодомена відповідальна за з’єднання регуляторного білка з ДНК. Гомеобокс був відкритий Мак-Гіннісом на початку 1980-х рр.
Хоча гомеозісние гени найбільш грунтовно вивчені у дрозофіли, всі представники тваринного світу, що мають стадію сегментированного зародка (у тому числі осіб), мають гомеобокссодержащіе гени. Структура гомеобоксов (180 п. Н.) Виявилася виключно консервативна у найдальших філогенетичних груп. Так, з 60 амінокислот гомеодомена жаби і мухи 55 виявилися однаковими. Така консервативність характерна для структур, що визначають самі ранні стадії розвитку. Дійсно, гомеозісние гени дрозофіли починають експресуватися вже через 2 години після запліднення.
У ссавців виявлено 38 гомеобокссодержащіх генів (Корочкін Л. І., 2002). Вони отримали назву Нох-генів. Як гомеозісние гени дрозофіли, так і Нох-гени формують компактні групи – кластери. У людини 4 кластера розташовані на хромосомах 2, 7, 12, 17. На відміну від дрозофіли, у ссавців певна структура контролюється не окремими Нох-генами, а специфічною для цієї структури сукупністю експресій декількох Нох-генів. Одним з цікавих явищ, які спостерігаються в генетиці розвитку, є феномен «коллінеарності» (відповідності) між послідовностями гомеобокссодержащіх генів в кластері і зонами їх експресії уздовж осі тіла.
Оскільки диференційовані клітини втрачають мітотичну активність, в кожної тканини існує резерв клітин, що зберегли здатність до поділу. До таких клітин належать стовбурові клітини – недиференційовані клітини-попередники інших клітин, що зберігають високий потенціал розвитку. У зв’язку з цим один із класиків біології розвитку швейцарський вчений Е. Хадорн, розглядаючи детермінацію як складний і багатоступінчастий процес, розділив її на два види:
1) детермінація, ведуча до диференціації;
2) детермінація, ведуча до відтворення недиференційованих клітин, службовців своєрідним резервом для різних диференціювань.
Ембріональні стовбурові клітини зародка зазвичай тотипотентностью. Тотипотентність (еквіпотенційне) – це здатність клітини розвиватися в будь-якому напрямку. У дорослого організму стовбурові клітини мультипотентними, т. Е. Здатні диференціюватися в різні види клітин, але не в будь-які. Однак можна припустити, що ядра деяких з цих клітин зберігають тотіпотентность. Така можливість становить певний інтерес для вирішення проблеми оборотності детермінації.

« Детермінація
Проблема оборотності детермінації »

Селянська реформа в Російській імперії (1861) — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Пам’ятна монета

Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.

  1. Економічна відсталість Росії.
  2. Поразка Росії в Кримській війні (1853–1856).
  3. Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.
  4. Селянські виступи (1855 р. — «Київська Козаччина»; 1856 р. — «Похід у Таврію за волею»)

Зміцнення монархічної влади за збереження панування на селі її опори — поміщиків.

Після приходу Олександра ІІ до імператорського трону, він налаштований ліберальними поглядами, весною 1856 заявив про наміри скасування кріпацтва. Властиво практична підготовка реформи розпочалася в кінці 1856, коли був заснований таємний комітет, який мав вияснити питання про реформу «повільну, без крутих і різких переворотів, по докладно і пильно обміркованому наперед плану».

У 1857 дворяни литовських і білоруських губерній (Ковенської, Віленської й Городенської) звернулися до уряду з заявою, що вони готові покласти кінець кріпацьким відносинам шляхом добровільного порозуміння з селянами. Цар у своїм указі 20 листопада 1857 похвалив литовсько-білоруських поміщиків за їх бажання «увільнити селян від кріпацької залежности» й звелів заснувати у кожній із трьох губерній особливі комітети для обмірковування програми реформи. По зразку цих комітетів почали утворюватися комітети й по іншим губерніях. На початку 1858 таємний головний комітет був зроблений явним і одверто зайнявся підготовкою реформи.

Літом 1858 при Головному Комітеті була заснована спеціально Редакційна Комісія, яка зайнялася систематичним зводом усіх проектів, які вироблялися на провінції губерніальними комітетами. До цієї комісії були закликані також два видатні українські діячі, поміщики Чернігівської губернії Василь Тарновський і Григорій Галаган, які працювали в своєму губерніальному комітеті й енергійно обстоювали інтереси селян.

19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов’язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.

Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.

  1. Скасування кріпацтва.
  2. Соціальна диференціація селян.
  3. Збереження поміщицького землеволодіння.
  4. Тимчасово зобов’язаний стан.
  5. Викупна операція.
  6. Зниження купівельної спроможності селян.
  7. Обмеження самоврядування і правового статусу селян.

Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були безземельними, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів — від 1 до З десятин на душу.

Значення селянської реформи[ред. | ред. код]

  1. Було запроваджено загальноросійську систему селянського управління: сільські громади об’єднувались у волості.
  2. Кругова порука.
  3. Загальна відповідальність за сплату податків.

Способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх «дарчими ділянками». Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл. Найзначнішими були Безуглівське, Бездненське повстання та Кам’янсько-Слобідське заворушення.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Основные формы дифференциации

Различные типы дифференциации

Хорошее использование дифференциации жизненно важно в учебной программе для более способных. Здесь особенно полезны два текста:

«Дифференциация: практическое руководство по стратегиям работы в классе» , Крис Дикинсон и Джули Райт (NCET, 1993)

«Эффективные учебные мероприятия» , Крис Дикинсон (Network Educational Press, 1996).

Методы дифференциации жизненно важны для способных учеников в любой системе образования.

Дифференциация по результату или реакции

Это, пожалуй, наиболее широко используемая из всех форм дифференциации. Один и тот же материал или стимул используется для всех учеников или, альтернативно, для всех в группе ставятся одни и те же задачи. Дифференциация достигается за счет того, что люди отвечают на их собственном уровне способностей, так что очень разные результаты являются результатом одной и той же задачи или части работы.

Этот метод лучше всего работает, когда задания являются открытыми, чтобы учащиеся имели возможность высказать свое мнение.Основным преимуществом этой формы дифференциации является то, что студентов не нужно сначала группировать.

Однако имейте в виду, что некоторые инспекторы немного обеспокоены, если процесс используется слишком часто, и особенно когда задачи не являются достаточно открытыми. Это потому, что возможно, что учитель не продумал то, что он или она делает, и просто ставит ту же задачу без какой-либо стратегии.

Дифференциация по ресурсу или тексту

Этот метод основан на том факте, что некоторые студенты способны работать с более продвинутыми ресурсами, чем другие.Учащиеся могут отвечать на один и тот же основной вопрос, но используют материалы разного уровня, на которых основываются свои ответы. В более простых текстах меньше прозы и больше иллюстраций, они менее плотны и используют ограниченный словарный запас и концепции. Для более способных, словарный запас должен быть более развитым, а идеи выражаться более сложным образом.

В истории и географии, например, можно визуализировать ряд текстов на основе одной и той же базовой информации. На современных иностранных языках некоторым студентам также могут быть предоставлены более подробные и сложные материалы.

Из-за значительных различий в способах работы учащихся нам необходимо предоставить самые разные ресурсы.

В «Эффективные учебные мероприятия» Крис Дикинсон отстаивает эти задачи. Это обеспечивает гибкость, облегчающую дифференциацию по ресурсам.

Разграничение по задачам

Здесь представлены различные задания, которые охватывают основную область содержания и предназначены для отдельных учащихся в группе.Одно особое соображение — это отправная точка. Более способные студенты могли начать «дальше по дороге». Еще один важный фактор — количество шагов, которые необходимо выполнить. Чем меньше возможностей, тем меньше должны быть дополнительные шаги. Чем более способным будет ученик, тем больше могут быть пробелы и, следовательно, меньше шагов, которые необходимо включить в планирование.

Один из методов состоит в том, чтобы иметь разные карточки, рабочие листы или упражнения для разных учеников. Некоторые учителя беспокоятся о социальных последствиях раздачи разных работ разным ученикам.Возможно, стоит задуматься о том, что гораздо больше вреда можно нанести, если увлекать учащихся материалом, который им не по силам, или расстраивая или утомляя более способных, не давая им достаточного вызова.

Другое применение — групповая работа. Некоторые учителя используют «непрерывные действия», в которых разные этапы проекта обрабатываются разными группами, основанными на способностях, в зависимости от сложности выполняемой задачи.

Третий метод достижения дифференциации по задачам включает в себя рабочие листы, которые становятся все сложнее.Ранние задания намного проще, хотя некоторые ученики могут это сделать. Последующие задачи намного сложнее, и их решают только способные ученики, которые быстро ответили на предыдущие вопросы. Некоторые учителя считают это более приемлемым, поскольку всем выдаются одинаковые листы. Опасность состоит в том, что на старте будет потрачено слишком много времени для более способных.

Дифференциация диалогом

Самый важный ресурс для любого ученика — это не бумага или электричество, а люди.Дифференциация посредством диалога делает акцент на роли учителя и разговоре между учителем и учениками. Диалог позволяет различать разные аспекты.

Словарный запас и сложность используемого языка должны различаться для разных учеников. Менее способному ученику вполне может потребоваться подробное объяснение простым языком. Более способный ученик требует устного диалога на более сложном уровне. Всем учащимся нужна соответствующая обратная связь в рамках диалога.

Квалифицированный руководитель класса подсказывает и поощряет студентов комментариями, соответствующими способностям каждого ученика и степени его прогресса.

Дифференциация по поддержке

Этот подход связан с дифференциацией посредством диалога и основан на представлении о том, что некоторым студентам требуется больше помощи, чем другим, для выполнения рабочего набора. Объем и степень оказываемой помощи могут варьироваться в зависимости от потребностей отдельных учащихся.

Эту поддержку может оказать учитель или другие взрослые. Очевидным примером может служить помощь классного ассистента студенту с трудностями в обучении. Поддержка может исходить от других студентов или от оборудования и информационных технологий. Способного ученика может поддержать независимый учебный пакет. Стоит отметить, что учащиеся всех способностей заслуживают и нуждаются в поддержке учителей, но характер такой поддержки должен быть разным.

Дифференциация по темпам

Некоторым ученикам нужно продвигаться вперед очень постепенно, иначе они запутаются.Многие способные ученики могут выдержать гораздо более быструю программу, и они расстраиваются, если темп недостаточно высок. Даже простые задачи становятся сложнее, если их нужно решать за ограниченное время.

Планирование уроков можно дифференцировать с точки зрения количества и скорости выполнения задач. Срочность и более высокая скорость — ключевые ингредиенты для удовлетворения потребностей способных студентов.

Дифференциацию по темпам можно интерпретировать двояко.По линейным предметам, таким как математика и современные иностранные языки, он может вовлечь более способных учеников, которые намного быстрее проходят установленный курс и постепенно продвигаются вперед. Это часто называют ускорением или ускорением. По другим предметам, например по гуманитарным наукам, это было бы неуместно. Здесь дифференциация по темпам предполагает, что более способные ученики будут работать быстрее, но они будут выполнять задания по обогащению или расширению, а не переходить к следующему разделу. Ясно, что эту вторую интерпретацию можно применить и к предметам, основанным на линейности.

Дифференциация по содержанию

Некоторые учащиеся благодаря быстрому и успешному усвоению «основ» тратят время на то, чтобы смотреть на содержание за пределами нормы. Это важное использование времени, а не пустая трата времени на «то же самое».

Разграничение по независимости или ответственности

Это согласуется с некоторыми проблемами, возникающими при дифференциации по поддержке. Оценка сверстников и самооценка рекомендуется как часть процесса преподавания и обучения.Предполагается, что способные студенты более способны к таким формам оценивания.

НАДЛЕЖАЩИЙ И КЛАССИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ДИФФЕРЕНЦИАЦИИ ВАЖНО ДЛЯ СОЗДАНИЯ СПОСОБНЫХ УЧАЩИХСЯ

ДИФФЕРЕНЦИАЦИЯ НЕ ДОЛЖНА БЫТЬ ПРЕДНАЗНАЧЕНА, А НАПИСАНО В СХЕМЫ РАБОТЫ.

В ОДНОЙ ЗАДАЧЕ ИЛИ ЧАСТИ РАБОТЫ МОЖНО РАБОТАТЬ БОЛЬШЕ ОДНОГО ВИДА ДИФФЕРЕНЦИАЦИИ.

Стратегии обеспечения в классе, в школе или колледже в целом и за его пределами

Такие стратегии могут включать:

1.схемы работы для всех разделов всех учебных программ, которые предусматривают, в плановом порядке, наиболее способных в группе одним или несколькими методами обогащения и / или расширения;

2. групповая политика, основанная на потребностях людей;

3. Использование различных форм дифференциации — темп, задача, диалог, поддержка, результат, ресурс, содержание, ответственность;

4. дифференцированные домашние задания;

5. клубы в обеденное время или в нерабочее время, охватывающие академические и другие мероприятия;

6.услуга аренды дополнительных материалов из библиотеки или где-либо еще;

7. специальные соревнования;

8. настолько широкая внеклассная программа, насколько это возможно;

9. визиты поэтов, писателей, актеров, танцоров и т. Д .;

10. Использование опыта и интересов способных студентов для помощи в реализации учебной программы;

11. Регулярное празднование всех разделов учебной программы;

12. Создание газеты и / или тематических журналов;

13.недели занятий, чтобы можно было исследовать более необычные области, и более длинные блоки времени для занятий;

14. Дополнительные занятия в течение дня;

15. наставничество либо со стороны столь же талантливого взрослого, либо достаточно воодушевляющего взрослого;

16. Кластерная деятельность с другими школами или колледжами;

17. использование преимуществ деятельности LEA, где это уместно и доступно;

18. Использование мастер-классов в местном университете;

19.сотрудничество с соответствующими старшими группами;

20. Совместные действия с местным сообществом;

21. рассмотрение мероприятий по обогащению, предоставляемых сторонними ассоциациями и организациями, как предметных, так и более общих.

По материалам Эффективные ресурсы для способных и талантливых детей Автор: B

Нравится:

Нравится Загрузка …

.

Правила дифференцирования

Это сводка правил дифференцирования , то есть правил для вычисления производной функции в исчислении.

Элементарные правила дифференциации

Если не указано иное, все функции будут функциями от R до R , хотя в более общем плане приведенные ниже формулы имеют смысл, если они четко определены.

Дифференциация линейная

Основная статья: Линейность дифференцирования

Для любых функций f и g и любых вещественных чисел a и b .

Другими словами, производная функции h ( x ) = a f ( x ) + b g ( x ) по отношению к x равна

В обозначениях Лейбница это написано

Особые случаи включают:

Произведение или правило Лейбница

Основная статья: Правило продукта

Для любой из функций f и g ,

Другими словами, производная функции h ( x ) = f ( x ) g ( x ) по отношению к x равна

В обозначениях Лейбница это написано

Цепное правило

Это правило для вычисления производной функции от функции , т.е.е., из комбинации двух функций f и g :

Другими словами, производная функции h ( x ) = f ( g ( x )) по отношению к x равна

В обозначениях Лейбница это записано (предположительно) как:

Полиномиальное или элементарное правило степени

Основная статья: Исчисление с многочленами

Если f ( x ) = x n , для некоторого натурального числа n (включая ноль), то

Особые случаи включают:

  • Постоянное правило : если f — постоянная функция f ( x ) = c , для любого числа c , то для всех x
  • Производная линейной функции постоянна : если f ( x ) = ax (или, в более общем смысле, с учетом правила константы , если f ( x ) = ax + b ), то

Сочетание этого правила с линейностью производной позволяет вычислить производную любого многочлена.

Правило взаимности

Основная статья: Взаимное правило

не

Для любой (отличной от нуля) функции f производная функции 1/ f (равная при x до 1/ f ( x )) равна

Другими словами, производная h ( x ) = 1/ f ( x ) равна

В обозначениях Лейбница это написано

Правило обратной функции

Основная статья: обратные функции и дифференцирование

Это не следует путать с обратным правилом: обратная величина 1/ x ненулевого действительного числа x является его обратной величиной по отношению к умножению, тогда как обратная функция функции является ее обратной по отношению к композиции функций.

Если функция f имеет инверсию g = f −1 (так что g ( f ( x )) = x и f ( g ( y )) = y ) затем

В обозначениях Лейбница это записано (предположительно) как

Другие правила дифференциации

Правило частного

Основная статья: Правило частных

Если f и g — функции, то:

везде, где г не равно нулю.

Это может быть получено из правила взаимности и правила продукта. И наоборот (используя правило констант) правило взаимности — это частный случай f ( x ) = 1.

Обобщенное правило мощности

Основная статья: Правила власти

Элементарное властное правило значительно обобщает. Во-первых, если x положительное значение, оно выполняется, когда n — любое действительное число. Тогда обратное правило — это особый случай: n = -1 (хотя в этом случае необходимо проявлять осторожность, чтобы избежать путаницы с обратным правилом).

Наиболее общим правилом мощности является функциональное правило мощности : для любых функций f и g ,

везде, где обе стороны четко определены.

Логарифмические производные

Логарифмическая производная — это еще один способ сформулировать правило дифференцирования логарифма функции (с использованием цепного правила):

везде, где f положительный.

Производные экспоненциальной и логарифмической функций

обратите внимание, что приведенное выше уравнение верно для всех c , но производная для c <0 дает комплексное число.

Вышеприведенное уравнение также верно для всех c , но дает комплексное число.

Производная натурального логарифма с обобщенным функциональным аргументом f ( x ) равна

При применении правила изменения базы производная для других баз составляет

Производные тригонометрических функций

Производные гиперболических функций

Производные от специальных функций

N-е производные

Следующие формулы могут быть получены эмпирически путем многократного дифференцирования с учетом закономерностей; либо вручную, либо вычислено с помощью CAS (системы компьютерной алгебры). [1] Ниже y — зависимая переменная, x — независимая переменная, константы действительных чисел A , B , N , r , действительные целые числа n и j , F ​​ ( x ) — это непрерывно дифференцируемая функция (существует производная n th ), а i — мнимая единица.

См. Также

Список литературы

Внешние ссылки

Калькулятор производных с упрощением формул

.

Дифференцированное обучение: определение, примеры и стратегии

Представьте себе учителя, который ходит по комнате, а ученики работают над заданием на своих местах. Один ученик быстро записывает ответы, которые после наблюдения верны. Другой ученик, находящийся в двух местах от него, пристально смотрит на вопрос, пытаясь придумать ответ или, возможно, разгадать сам вопрос. Еще одна ученица вертит карандашом на пальце, записывая неправильные ответы, и кивает головой под музыку, играющую в наушниках.Каждый ученик учится по-своему, но всем нужно чему-то научиться. Дифференцированное обучение может помочь учащимся достичь результатов независимо от того, как они учатся и что они знают.

Что отличает?

Каждый ученик работает в разном темпе по разным причинам. Вот почему важно дифференцированное обучение. Дифференцированное обучение отвечает потребностям каждого студента. Первая часть дифференцированного обучения — выяснить, что знают ученики, чтобы учителя могли помочь им в обучении.Есть множество способов сделать это с помощью какой-либо предварительной оценки. Отличные инструменты предварительной оценки включают в себя Quizizz, Pear Deck и Google Forms.

После выяснения того, что знает каждый ученик, начинается сложная часть. Создание различных уроков и занятий, соответствующих уровню и интересам каждого учащегося, может быть сложной задачей, но необходимо помочь учащимся учиться. Например, одному учащемуся может быть сложно определить, что такое существительное, в то время как другому ученику не составит труда определить их.Каждый из них готов к другому уроку. Первому ученику нужно задание, которое поможет ему определить существительные, а последний может быть готов написать предложения с разными типами существительных. Оба могут добиться успеха на своих условиях и исходя из собственных целей.

Последняя часть дифференциации — это оценка роста каждого ученика. Можно создавать оценки, чтобы увидеть, может ли первый учащийся теперь определять существительные. Может ли другой ученик писать предложения с разными типами существительных? Если они добились успеха с этой целью, значит, они чему-то научились.Это позволяет учащимся и учителям праздновать успех независимо от их академического уровня или индивидуальных способностей.

Дифференциация в классе

Дифференцированное обучение в классе может осуществляться несколькими способами. Группировка, изменение количества времени или изменение задачи — наиболее распространенные типы дифференциации. Что касается группировки, студенты могут быть сгруппированы по уровню способностей, интересам или смешанным уровням понимания. Группировка учащихся по одинаковому уровню способностей помогает как учителям, так и ученикам.Когда учащиеся работают в группах, учителя могут работать с каждой группой один на один и давать очень прямые инструкции каждой группе в зависимости от их потребностей. Смешанные группы позволяют больше сотрудничать между студентами. Учащиеся, лучше понимающие содержание, могут помочь своим сверстникам, которым это нужно. Эти типы групп могут функционировать немного более независимо.

Изменение количества времени или смена задачи — отличная альтернатива группировке. Некоторые студенты могут легко выполнить задание, в то время как другим нужно больше времени.Предоставление студентам списка задач позволяет им двигаться в своем собственном темпе. Изменение задачи может больше походить на предоставление студентам возможности выбрать тип конечного результата, например, проект. Варианты всегда — отличный способ заинтересовать студентов и вдохновить на творчество.

Примеры дифференцированных инструкций

Один из способов выделить классную комнату — заставить учеников работать в группах, перемещаясь по нескольким станциям в классе. С помощью 3-5 станций учащиеся могут вместе работать над навыками, которые каждый должен знать самостоятельно.Учитель может работать с отдельными группами на одной из этих станций, поэтому учащиеся получают индивидуальные уроки, разработанные с учетом того, что им необходимо изучить в группе.

Еще один пример дифференцированного обучения — создание кружков литературы. Хотя это звучит как концепция английского языка, ее можно применить в любом классе, где вы можете сгруппировать студентов с выровненными текстами. Все студенты могут читать о гражданской войне, но они могут читать текст на их уровне чтения.

Группирование учащихся по стилям обучения — еще один способ дифференцировать обучение в классе.Студенты, обучающиеся на слух, будут лучше работать вместе, потому что у них, вероятно, схожие стили общения.

Последний способ выделить класс — это выровненные графические органайзеры и рабочие листы. LMS очень полезна для дифференциации обучения таким образом. Если учащиеся узнают о проблеме и ее решении в классе английского языка. Учителя могут поручить учащимся, испытывающим трудности, задачу, в которой они должны определить проблему и решить текст. Средней группе учеников нужно будет не только определить проблему и решение в рассказе, но и придумать собственное решение.Группа студентов, готовых к расширению, определит проблему и решение, а также предложит два разных решения и объяснит, почему они могут не работать при решении проблемы. Учитель может назначить каждый из них индивидуально, чтобы учащиеся даже не знали, что они изучают разные аспекты одного и того же навыка.

Стратегии дифференцированного обучения

Учителя могут дифференцировать свои классы, изменяя содержание, процесс, продукт или среду обучения для учащихся.Изменение этих различных аспектов классной комнаты может помочь учащимся чувствовать себя более комфортно и добиться большего успеха.

Изменение содержания урока связано с тем, как учащиеся получают доступ к информации. Учителя могут изменять содержание, используя разные стили обучения и разные чувства при проведении урока. Проведите мини-урок, на котором вы покажете студентам, как выполнять задание, а затем выполните практические задания. Используйте видео, чтобы представить или усилить тему дня.

Изменение процесса для включения дифференцированного обучения может выглядеть как перевернутый класс.Здесь учащиеся смотрят дома видео на тему следующего дня, а затем, когда они приходят в класс, учитель добавляет немного больше глубины в материал. Затем класс работает над заданием или работой в классе. Это дает учителю возможность пройтись по комнате и посмотреть, с чем ученикам нужна помощь и как они справляются с материалом. У учеников также есть возможность обратиться за помощью к учителю вместо того, чтобы ждать ответа на свои вопросы по возвращении в школу. Мгновенная обратная связь вселяет в учащихся уверенность и направляет учителей в дальнейшем обучении.

Для изменения продукта с использованием дифференцированных инструкций, предоставление выбора для конечных продуктов, кроме оценок, было бы хорошим вариантом. Учителя могут создавать проекты для одного и того же блока, которые вызывают интерес у разных стилей обучения. Затем учащиеся могут выбрать, какой проект завершить, при этом демонстрируя мастерство содержания.

Наконец, изменение учебной среды для дифференцированного обучения может быть столь же простым, как позволить ученику работать в более тихой обстановке в коридоре или даже сидеть на полу.Это может показаться простым, но они могут помочь учащимся чувствовать себя более непринужденно, что поможет им выполнять задание более эффективно и точно.

Дифференцированная оценка

Дифференциальные оценки так же эффективны, как и дифференцированное обучение. Он включает в себя больше формирующих оценок, чем итоговых оценок. Это должны быть небольшие контрольные точки по всему блоку, чтобы видеть, насколько хорошо учащиеся усваивают материал. Эти оценки позволяют получить представление о том, что знает каждый ученик.Эти формирующие оценки могут быть выходными билетами, Google Forms, Socrative или множеством других стратегий и инструментов.

Дифференцированная оценка может также включать сдачу экзамена домой. Это работает только для сложных оценок, когда учащимся нужно сделать больше, чем просто запомнить ответ. Домашний тест дает учащимся время для выполнения задания.

Студенты также могут создать тест. После того, как все усвоили материал, можно создать комитет, который будет создавать тестовые вопросы и ключ для ответа.Им придется работать вместе, чтобы проверять работу друг друга. Таким студентам не нужно будет проходить тест позже, поскольку они уже доказали, что знают материал.

Другой вариант — освобождение от испытаний. Учащиеся, которые могут продемонстрировать, что усвоили материал с помощью домашних заданий и оценок, а также любых формирующих оценок, могут быть освобождены от прохождения теста.

Дифференцированное обучение может показаться сложной задачей, пытаясь удовлетворить потребности каждого отдельного ученика каждый день.Используйте это руководство, чтобы получить несколько советов и стратегий по внедрению новых отличительных идей в класс.

У вас есть какие-нибудь советы по дифференцированному обучению? Расскажите нам в Twitter @Schoology

.

определение дифференциации по The Free Dictionary

Таким образом, эти виды также будут «одновременной» точкой природы, которые, принадлежащие к одному роду, отличаются каждый от каждого одним и тем же методом дифференциации. Существует веский аргумент в пользу резкой дифференциации каст. и рас (и даже полов; см. примечание к главе XVIII), проходящее через все сочинения Ницше. «Видя легкость и безопасность, в которых жили эти люди, я чувствовал, что это близкое сходство полов было, в конце концов, тем, чем хотелось бы ожидать; ибо сила мужчины и мягкость женщины, институт семьи и дифференциация занятий — всего лишь воинственные потребности эпохи физической силы; там, где население сбалансировано и много, деторождение становится для государства скорее злом, чем благом; там, где насилие случается, но редко и потомство надежно, потребность в эффективной семье становится меньше — в действительности нет необходимости — и исчезает специализация полов в отношении потребностей их детей.Такой человек будет изучать вибрации так же, как Дарвин изучал дифференциацию видов. Тесс считала свою потерю такой же большой, как потерю Мэриан, но, поддерживая достоинство жены Ангела, по крайней мере в письме, она приняла дифференциацию Мэриан. кто жил до разделения труда, был доведен до такой степени дифференциации и кто следовал примитивной экономической максиме: «Каждый человек — своя лошадь». Лучшим из них был Хирон, который к мудрости и добродетелям лошади добавил быстроту человека.В этих замечаниях мы упомянули, что особые части или органы все еще изменчивы, потому что они недавно изменились и, таким образом, стали различаться; но мы также видели во второй главе, что тот же принцип применим ко всему индивиду; ибо в районе, где встречается много видов любого рода, то есть там, где было много прежних вариаций и дифференциаций, или где производство новых специфических форм активно работало, — там, в среднем, мы сейчас найти большинство разновидностей или зарождающихся видов.Это дифференциация, к которой вырастают все организмы. Были изменения, дифференциации, вызванные разнообразными условиями и вливаниями другой крови; но в глубине их существ, скрученных в их волокна, было общее наследие, подобие вида, которое время не стерло. Знание генов, которые контролируют эту дифференциацию, и пути, по которым клетки идут к своему окончательному, Дифференцированные формы — важный биологический вопрос, потому что нарушение регуляции этого процесса связано с патологиями, такими как ожирение, остеопороз, рак, потеря зубов и старение.Повышение способности дифференцировки BMSC в олигодендроциты устраняет ограничение достаточного образования олигодендроцитов.
.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.