Вовк Сергій Володимирович — Вікіпедія
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вовк.
Сергій Володимирович Вовк ( 2 березня 1978) — суддя Печерського районного суду Києва, скандально відомий своїми упередженими та політично вмотивованими рішеннями та численними відстороненнями[1].
Сергій Вовк народився 2 березня 1978 р.
Освіта[ред. | ред. код]
2000 — закінчив Одеський університет ім. Мечнікова, 2001 в цьому ж вузі здобув кваліфікацію магістра права.
2014 — закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом.
За час роботи суддею, Вовк отримав скандальну відомість через численні порушення законодавства, винесення політично вмотивованих рішень і кількаразове відсторонення від роботи[2].
У квітні 2011 року Вовк ухвалив вирок, згідно якого працівників Центру зайнятості визнав винними в отриманні хабаря (30 кг золота вартістю 7 млн $), замінивши покарання випробувальним терміном на 2 роки.
Незважаючи на вирок, суддя повернув обвинуваченим вилучене майно: начальнику управління — швейцарський годинник «Rado», мобільні телефони, було знято арешт з земельних ділянок та будинку, повернено 26 тис. грн. і 5 тис. $, вилучених зі службового кабінету та 1,9 млн грн., 200 тис. євро і 300 фунтів, що лежали у його банківській скриньці. Секретарці суд повернув $27 тис. і 10 тис. грн., вилучених під час обшуку в квартирі, а також $43 тис. і 1 тис. грн., що були вилучені в службовому кабінеті. Водію суд повернув $50 тис., що лежали у його банківській скриньці, а також $1802, 1336 грн. і 1750 російських рублів, вилучених під час особистого обшуку та знято арешт з двох автомобілів, житлового будинку та квартири[3].
Справа Юрія Луценка[ред. | ред. код]
2012 — Вовк засудив Юрія Луценка до 4 років тюрми за звинуваченням у незаконному святкуванні Дня міліції в палаці «Україна». Згодом Європарламент визнав, що Вовк засудив Луценка з політичних мотивів.
Справа Валерія Іващенка[ред. | ред. код]
Вовк був головою в колегії суддів, яка засудила колишнього в.о. міністра оборони Валерія Іващенка до 5 років ув’язнення. Його звинувачували у зловживанні службовим становищем 2009 року під час підписання плану санації ДП «Феодосійський судомеханічний завод». 2012 року Європейський суд визнав, що Вовк виніс таке рішення з політичних мотивів.
Справа Портнова[ред. | ред. код]
У серпні 2019 — Вовк задовольнив позов колишнього радника Януковича Андрія Портнова щодо захисту честі й гідності та ухвалив стягнення з бюджету 7 млн грн для Портнова.
Справа про вбивство «Сармата»[ред. | ред. код]
Червень 2019 — Вовк відхилив клопотання слідства щодо продовження утримання під вартою Михайла Сігіди, основного підозрюваного у вбивстві бердянського активіста та учасника АТО Віталія «Сармата» Олешка. Суддя відправив підозрюваного під домашній арешт.
Справа про вбивство Шеремета[ред. | ред. код]
З 14 квітня 2006 — суддя Печерського районного суду Києва, з 3 лютого 2011 згідно з постановою Верховної Ради обраний на цю ж посаду безстроково[4].
Вовк обирав запобіжний захід підозрюваним у вбивстві українського журналіста Павла Шеремета. Андрію Антоненку та Юлії Кузьменко Вовк обрав утримання під вартою до 8 лютого 2020 року[5].
Кримінальні провадження[ред. | ред. код]
2009 — прокуратура Києва відкрила проти Вовка кримінальну справу за підробку та використання підробленого рішення суду, викрадення цивільної справи та шахрайське заволодіння земельною ділянкою площею 70 га. 23 лютого 2010 Верховний суд підтвердив скасування постанови про порушення цієї справи.
Березень 2015 — ГПУ відкрила кримінальну справу через розблокування Вовком грошей з рахунків колишнього міністра АПК Миколи Присяжнюка, якого звинувачували у розкраданні грошей Аграрного фонду на 540 млн грн, що були виділені на регулювання ціни на цукор. Цього ж місяця Верховна рада ухвалила згоду про арешт Вовка[6].
2016 — проти Вовка велося досудове слідство щодо прийняття ним завідомо неправосудного рішення у цивільній справі, тоді суддя незаконно позбавив громадянина права власності на майно.
Липень 2019 — Вовк скасував арешт 415 об’єктів нерухомості, що належать на праві власності ТОВ «Пріватофіс», пов’язаного з Коломойським. Майно було заарештовано 2017 року на вимогу ГПУ[7]. Вовк вирішив, що арешт було накладено без доказів співмірності вартості нерухомого майна, на яке було накладено арешт, з розміром шкоди, завданої порушенням. 2017 року за клопотанням ГПУ було накладено арешт на майно під час кримінального провадження щодо видачі кредитів Приватбанком до націоналізації пов’язаним особам на невигідних умовах, що призвело до заборгованості підприємств перед банком на 373 млн грн[8].
П’ять разів Сергія Вовка було відсторонено від роботи, щоразу він повертався до роботи у Печерському суді Києва.
1 березня 2011 — Вища рада юстиції звільнила Вовка з посади судді Печерського райсуду за порушення присяги.
4 березня 2015 — Верховна Рада підтримала зняття недоторканності з суддів Печерського суду: Оксани Царевич, Сергія Вовка і Віктора Кицюка. Вже 6 березня Голосіївський суд відмовився підтримати вимогу ГПУ про арешт Вовка. У лютому 2016 Вовк повернувся на роботу, ГПУ звернулася до ВККС щодо відсторонення Вовка від посади.
4 квітня 2016 — за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів Вовка відсторонили від роботи на два місяці. Це був п’ятий випадок відсторонення.
15 січня 2020 суддя Вишгородського районного суду Київської області Олексій Рудюк визнав Вовка невинним у винесенні завідомо неправосудного рішення[9], але 20 лютого ГПУ подала апеляцію на це рішення[10].
- Дружина: Вовк Ксенія Михайлівна (2012—2017 — старший консультант відідлу аналізу судової статистики управління вивчення та аналізу судової практики у Верховному суді України)
- Син: Вовк Іван Сергійович
- Син: Вовк Філіп Сергійович
- Син: Вовк Юліан Сергійович[11]
- Татарчук Федор Михайлович (брат дружини) — з 2012 року адвокат. З січня 2012 по липень 2012 — працював у МВС, старший оперуповноважений в особливо важливих справах відділу оперативних розробок управління оперативної роботи Департаменту внутрішньої безпеки[12]
- Татарчук Іван Михайлович (брат дружини) — з 2017 року помічник судді патронатної служби управління забезпечення роботи першої судової палати секретаріату касаційного цивільного суду у Верховному суді. З 2012 року працював у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних та кримінальних справ[13].
- У декларації 2015 року Вовк зазначив, що має квартиру площею 67,5 м2 (дата набуття права власності — 25.10.2005)[14], але в декларації 2014 року цієї інформації немає[15].
Вовк Павло Вячеславович — Вікіпедія
Вовк Павло Вячеславович ( 07.07.1978, Краматорськ, Донецька область) — голова Окружного адміністративного суду Києва. Кандидат юридичних наук (2009)[1].
Народився 7 липня 1978 року в Краматорську.
2000 — закінчив Юридичну академію ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю «правознавство»[2].
Кар’єра[ред. | ред. код]
2000—2004 — слідчий і старший помічник прокурора з питань статистики прокуратури в прокуратурі Шевченківського району Києва[2].
2005—2006 — заступник гендиректора юридичної компанії «Рада»[2].
2006—2007 — помічник народного депутата ВРУ V скликання Сергія Ківалова (Партія регіонів)[3].
З 2007 року — суддя Окружного адміністративного суду Києва.
У 2009 році захистив кандидатську дисертацію за темою: «Захист прав, свобод та інтересів громадян в адміністративному суді першої інстанції»[1].
З 16 квітня 2009 — член Вищої кваліфікаційної комісії суддів за квотою Верховної Ради.
Березень 2015 — голова Окружного адміністративного суду Києва.
2017 — брав участь в конкурсі в новий Верховний суд, отримав негативний висновок щодо його доброчесності від комісії[4].
14 березня 2017 року Автомайдан направив інформаційний запит щодо законності приватизації суддею Євгенієм Абловим службової квартири. У відповідь Вовк погрожував активістам притягнути їх до кримінальної відповідальності[5].
2 серпня 2019 ГПУ провели допит Вовка, йому вручили підозру[6]. 1 серпня Павло звільнився з посади голови суду й пішов у відпустку, але Вища рада правосуддя залишила скандального суддю на посаді, також рада відмовила Генпрокуратурі щодо відсторонення Павла від посади. Виконувачем обов’язків голови суду призначено Володимира Келеберду[7].
21 січня 2020 Вовка знову обрали головою Окружного адмінсуду Києва[8].
17 липня Вовку повідомили про підозру у створенні злочинної організації та захопленні влади[9]. Вовк як Голова Окружного адміністративного суду Києва, разом з іншими суддями ОАСК підозрюються, серед іншого, у прийнятті замовних рішень, а сам Вовк — у захопленні влади в системі судоустрою[10]. При цьому сам Павло заперечував отримання підозри, заявивши, що він у відпустці[11]. Павло заявив, що не має наміру йти з посади після скандалу з плівками, а записи розмов назвав сфальсифікованими[12].
11 серпня НАБУ оголосив в розшук Вовка та сімох інших фігурантів справи щодо захоплення влади Окружним судом. При цьому сам Вовк продовжував знаходитись на робочому місці. Загалом в розшук також були оголошені: Володимир Калеберда, Ігор Качур, Микола Сірош, Ігор Погрібніченко, Олексій Огурцов, Сергій Остапець[13].
НАБУ опублікувало аудіозаписи, де судді обговорюють позови до Окружного адмінсуду щодо зупинення повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів, зміну складу ВККС, введення до її складу лояльних осіб, кваліфікаційного оцінювання тощо. ГПУ запросила у Вищої ради правосуддя тимчасове відсторонення Вовка, Погрібніченка і Шепітка, але отримала відмову. У листопаді 2019 року ГПУ за рішенням Шевченківського суду зупинила розслідування справи Вовка. Прокурорка ГПУ Юлія Малашич заявила, що в жовтні прокурори подали клопотання про продовження терміну попереднього слідства, але судді не змогли вчасно його розглянути[14].
У декларації за 2016, поданій у березні 2017, Павло вказав володіння однією квартирою в Києві. У травні 2017 року НАБУ провело обшук у заміському будинку колишньої дружини Вовка. Цей будинок було внесено до декларації лише за 2017 рік.
Після обшуків львівський суд заарештував частину майна: документи, 20 тис. $, цінні монети, три золоті зливки по 50 грам. У жовтні 2017-го Апеляційний суд Київської області скасував арешт, пояснивши це тим, що його повинні були накладати в Києві.
За 2014 рік задекларував 400 тис. грн як «дарунки, призи, виграші» і 1 млн грн «доходу від провадження підприємницької та незалежної професійної діяльності» у стовпчику «сума одержаного доходу членів сім’ї»[15].
За 2015 рік задекларовано колекцію картин, ікони, колекцію марок, три елітні годинники (два золоті), автомобіль Acura MDX (2008), 30 тис. $ і 20 тис. євро готівкою[16].
Одружений. Є син і донька.
Вовк, Василий Васильевич — Википедия
В Википедии есть статьи о других людях с фамилией Вовк.
Василий Васильевич Вовк (род. 29 июня 1959 года, село Руданское, Шаргородский район, Винницкая область) — украинский чиновник и член партии, руководитель Главного следственного управления Службы безопасности Украины (с 27 марта 2014). Выпускник школы КГБ СССР[1] (Московская Высшая Краснознамённая школа КГБ СССР). Генерал-майор. Заслуженный юрист Украины. Член политсовета партии «Справедливость».
Биография
Василий Васильевич родился 29 июня 1959 года в селе Руданское, Шаргородский район, Винницкая область в семье колхозников. Служил во внутренних войсках по обслуживанию судебно-следственных органов в Поволжье. Сначала работал на заводе (Винницкий радиоламповый), а затем решил поступить в школу КГБ СССР. Первый экзамен провалил. Со второго раза поступил на следственный факультет Московской Высшей Краснознамённой школы КГБ СССР. После этого из Москвы поехал в Винницу.
Затем работал на таможне[2].
Возглавлял Главное следственное управление СБУ при президенте Викторе Ющенко, но его уволили в 2010 году. Потом, после Евромайдана, с 27 марта 2014 занял этот пост опять[3][4].
Получил орден Богдана Хмельницкого за расследование дела о геноциде украинского народа в 1932—1933 годах. По его мнению в геноциде оказались виноваты двое евреев (Каганович и Хатаевич)[2].
До 2004 года занимался тайными делами в Виннице и за это время он успел собрать немало темной информации о всех местных чиновниках из Винницы[5]. В 2004 году переехал в Киев.
В 2011 году в Академии МВД Украины защитил степень кандидата юридических наук.
Одновременно вступил в движение Валентина Наливайченко «Справедливость», где входит в политсовет[6], а также является спикером по вопросам силового блока, координатор по социальным вопросам.
24 июня 2015 года Народный депутат Верховной Рады Украины VIII созыва Вадим Рабинович рассказал о коррупционных схемах Вовка и предоставил многочисленные доказательства, которые передал СБУ[7][8][9].
23 апреля 2017 года заявил, что Украина не заинтересована в раскрытии убийств Вороненкова и Шеремета и они не будут раскрыты[10].
В День Победы 2017 года Вовк заявил:
Украиной должны управлять украинцы, а не всякие жиды, которые достали уже украинский народ[11]
Впоследствии, после перепалки в личных сообщениях с украинским политиком и адвокатом Константином Бедовым, генерал удалил своё сообщение, но не только не извинился, а пообещал уничтожать евреев и подтвердил это заявление[11]. Данные слова нарушают статью 161 Уголовного кодекса Украины «Нарушение равноправия граждан в зависимости от их расовой, национальной принадлежности или отношения к религии» по которой полагается ограничение свободы на срок до пяти лет[12]. В частности, Вовк призвал к физическому уничтожению (убийству) Народного депутата Верховной Рады Украины VIII созыва от партии «Оппозиционный блок», кандидата в Президенты Украины на выборах 2014 года, президента Всеукраинского еврейского конгресса Вадима Рабиновича[2], добавив:
Всё я имею против евреев. Украина имеет против евреев. Вы не украинцы и вас я буду уничтожать вместе с Рабиновичем. Ещё раз говорю — пошли вы нахрен, жиды, достали уже украинский народ
Открытый призыв к убийству не просто из уст высокопоставленного генерала Службы безопасности Украины, а руководителя Главного следственного управления Службы безопасности Украины вызвал большой резонанс. Как отметил директор Украинского еврейского комитета Эдуард Долинский:
Я считаю, что угроза физического уничтожения в адрес евреев из уст генерала СБУ — достаточное основание для СБУ Генпрокуратуры, чтобы обратить на это внимание[1]
Антисемитские призывы к уничтожению евреев возмутили и официальный Израиль, так в частности Посольство Украины в Тель-Авиве заявило, что оно «сожалеет о том, что генерал Службы безопасности Украины оставил очень провокационный пост антисемитского характера на своей странице в Facebook»[13]. Украинское правосудие и правительство Порошенко никак не отреагировало на ксенофобские высказывания высокопоставленного члена СБУ. Кроме этого нота протеста поступила и из США, где Антидиффамационная лига, международная правозащитная организация, обратилась к президенту Украины Петру Порошенко с призывом уволить антисемитского генерала СБУ Василия Вовка[14]. В частности организация отметила: «Украинские власти не должны проявлять толерантность к вопиющим антисемитским заявлениям и угрозам насилия со стороны генерала Вовка»[15].
Спустя неделю после призывов к смерти[16] и международного скандала[17] украинские власти никак не отреагиовали, утверждает адвокат Константин Бедовой[18]. После продолжения игнорирования украинскими властями угрозы уничтожения евреев по национальному признаку к Украине обратился и американский Центр Симона Визенталя, который призвал правительство Украины принять правовые меры в отношении Василия Вовка[19][20][21]. Бездействие украинских властей против генерала-антисемита отметило и израильское издание The Jerusalem Post, которое тоже призвало правительство Украины принять меры[22].
Примечания
См. также
Ссылки
Вовк, Василий Григорьевич — Википедия
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Василий Григорьевич Вовк | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
укр. Васи́ль Григо́рович Вовк | |||||||
Президент | Кучма, Леонид Данилович | ||||||
Предшественник | Бойко, Богдан Фёдорович | ||||||
Преемник | Коломийчук, Василий Степанович | ||||||
| |||||||
Президент | Кучма, Леонид Данилович | ||||||
Рождение | 6 января 1948(1948-01-06) село Куты, Маньковский район, Черкасская область, Украинская ССР, СССР | ||||||
Смерть | 18 марта 2001(2001-03-18) (53 года) Бучач, Тернопольская область, Украина | ||||||
Место погребения | Нагирянський кладбище | ||||||
Партия | Коммунистическая партия Украины | ||||||
Награды |
Василий Григорьевич Вовк (1948—2001) — советский и украинский хозяйственный и государственный деятель.
Биография
Окончил Уманский сельскохозяйственный институт (1975).
В 1975-1983 — главный агроном, председатель колхоза «Золотой колос» в селе Предместье Бучачского района.
С 1983 — секретарь, с 1985 — 2-й секретарь Бучачкого районного комитета Коммунистической партии Украины. С 1987 — председатель Бучачкого райисполкома, с 1990 — 1-й секретарь Бучачкого РК КПУ, с 1995 —- председатель Бучачской районной государственной администрации.
С 1997 по апрель 1998 — начальник управления сельского хозяйства и продовольствия Тернопольской областной государственной администрации.
С апреля 1998 по сентябрь 1999 — председатель Тернопольской областной государственной администрации.
Похоронен на кладбище у церкви святого Михаила (Нагорянка).
Награды
Литература
Дем’янова І. Вовк Василь Григорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 290. — ISBN 966-528-197-6.
Вовк, Вера — Википедия Переиздание // WIKI 2
В Википедии есть статьи о других людях с фамилией Вовк.
Вера Вовк (укр. Віра Вовк, урождённая Вера Остаповна Селянская (Ві́ра Остапівна Селя́нська), род. 2 января 1926) — украинская писательница, литературовед, прозаик, драматург и переводчик. Живет в Бразилии.
Биография
Родилась 2 января 1926 года в Бориславе (ныне Львовская область) в семье врача и археолога. Вырастала на Гуцульщине в городке Куты. Училась в гимназии во Львове, затем в средней женской школе им. Клары Шуманн в Дрездене.
В эмиграции с 1945 года (сначала в Германии, затем — в Бразилии). Изучала германистику, славистику, музыку в Тюбингенском университете. С 1949 года вместе с матерью переехала в Рио-де-Жанейро, где окончила университет, стажировалась также в Колумбийском (Нью-Йорк) и Мюнхенском университете, где изучала сравнительное литературоведение. Получила степень доктора философии. Профессор немецкой литературы в Федеральном университете Рио-де-Жанейро. С 1957 года — заведующий кафедрой германистики этого университета.
В 1965 году Вовк посетила советскую Украину, а затем «совершила поездку по США и Канаде, где выступала в клубах националистов, в университетах»[1]. Встретили ее плохо. В Торонто Вовк пытались стащить с трибуны с криками, угрожали ей[2]. Вовк обвиняли в том, что она «пошла на службу к коммунистам»[2].
Пишет на украинском, немецком и португальском языках. Проза: «Ранние рассказы» (1943−1954), «Легенды» (1958), «Сказки» (1956), «Духи и дервиши» (1956), «Рассказы для детей» (1960−1962), «Витражи» (1961), «Святая роща» (1983), «Карнавал» (1986), «Старые барышни» (1995), «Калейдоскоп» (1979—2001). Активно пропагандирует украинскую культуру и язык. Выступала с литературными докладами, лекциями и авторскими вечерами в Нью-Йорке, Вашингтоне, Лондоне, Париже, Риме, Мадриде, Киеве и многих других городах.
Награды и премии
Примечания
- ↑ Дитковская С. А. Деятельность Украинского общества дружбы и культурных связей с заграницей по приему иностранных туристов в период 1959—1991 гг. // Сервис в России и за рубежом. — 2015. — Т. 9. — № 4 (60). — С. 147.
- ↑ 1 2 Дитковская С. А. Деятельность Украинского общества дружбы и культурных связей с заграницей по приему иностранных туристов в период 1959—1991 гг. // Сервис в России и за рубежом. — 2015. — Т. 9. — № 4 (60). — С. 148.
Литература
- Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 // Укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.
- Гординський С. Віра Вовк: Елегії // Київ. Філядельфія, 1957. № 4;
- Рубчак Б. Поезія погідного патосу // Укр. літ. газ. 1957. Ч. 2; Драч І. Поезії Віри Вовк // ЛУ. 1967, 22 верес.;
- Онишкевич Л. Віра Вовк як перекладач // Сучасність. Мюнхен, 1984. № 6;
- Кочур Г., Доценко Р. На схилі віку й на світанку надій // Україна. 1989, 23 квіт.;
- Покальчук Ю. Різні світи Віри Вовк // Всесвіт. 1990. № 2;
Ссылки
Эта страница в последний раз была отредактирована 25 мая 2020 в 15:04.
Вовк, Владимир Яковлевич — Википедия
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
В Википедии есть статьи о других людях с такой фамилией, см. Вовк.
Владимир Яковлевич Вовк (1908, Екатеринослав — ?) — советский партийный деятель, 1-й секретарь Черновицкого обкома КП(б)У, прокурор Днепропетровской области. Депутат Верховного Совета УССР 2-го созыва.
Биография
Родился в семье служащего-конторщика железнодорожной станции. Трудовую деятельность начал в 1920 году учеником слесаря в частной мастерской в Екатеринославе. Работал формовщиком, кочегаром Днепропетровского завода имени Коминтерна.
С 1930 года в Красной армии: краснофлотец Балтийского флота. Учился в машинной школе, был политическим работником на крейсере «Аврора» в Ленинграде. Член ВКП(б).
После службы на флоте три года учился во Всесоюзном коммунистическом университете имени Сталина в Ленинграде.
В 1937—1939 годах — заведующий культурно-пропагандистского отдела Кировского районного комитета КП(б)У города Днепропетровска; секретарь Кировского районного комитета КП(б)У города Днепропетровска.
В 1939—1941 годах — прокурор Днепропетровской области.
В начале Великой Отечественной войны эвакуирован в восточные районы СССР. В 1941—1943 годах — заведующий промышленного отдела Фрунзенского областного комитета КП(б) Киргизии; исполняющий обязанности заместителя прокурора Украинской ССР по специальным делам.
В 1943—1944 годах — прокурор Днепропетровской области.
В 1944 году работал 3-м секретарём Днепропетровского областного комитета КП(б)У.
В 1944—1946 годах — 2-й секретарь Черновицкого областного комитета КП(б)У.
В 1946—1948 годах — 1-й секретарь Черновицкого областного комитета КП(б)У.
Награды
Источники
- Газета «Радянська Буковина» (Чернівці) — 1947 р. — 12 січня.
Ссылки
Вовк, Вера — Википедия
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
В Википедии есть статьи о других людях с фамилией Вовк.
Вера Вовк (укр. Віра Вовк, урождённая Вера Остаповна Селянская (Ві́ра Остапівна Селя́нська), род. 2 января 1926) — бразильская писательница, литературовед, прозаик, драматург и переводчик украинского происхождения.
Биография
Родилась 2 января 1926 года в Бориславе (ныне Львовская область) в семье врача и археолога. Вырастала на Гуцульщине в городке Куты. Училась в гимназии во Львове, затем в средней женской школе им. Клары Шуманн в Дрездене.
В эмиграции с 1945 года (сначала в Германии, затем — в Бразилии). Изучала германистику, славистику, музыку в Тюбингенском университете. С 1949 года вместе с матерью переехала в Рио-де-Жанейро, где закончила университет, стажировалась также в Колумбийском (Нью-Йорк) и Мюнхенском университете, где изучала сравнительное литературоведение. Получила степень доктора философии. Профессор немецкой литературы в Федеральном университете Рио-де-Жанейро. С 1957 года — заведующий кафедрой германистики этого университета.
В 1965 году Вовк посетила советскую Украину, а затем «совершила поездку по США и Канаде, где выступала в клубах националистов, в университетах»[1]. Встретили ее плохо. В Торонто Вовк пытались стащить с трибуны с криками, угрожали ей[2]. Вовк обвиняли в том, что она «пошла на службу к коммунистам»[3].
Пишет на украинском, немецком и португальском языках. Проза: «Ранние рассказы» (1943−1954), «Легенды» (1958), «Сказки» (1956), «Духи и дервиши» (1956), «Рассказы для детей» (1960−1962), «Витражи» (1961), «Святая роща» (1983), «Карнавал» (1986), «Старые барышни» (1995), «Калейдоскоп» (1979—2001). Активно пропагандирует украинскую культуру и язык. Выступала с литературными докладами, лекциями и авторскими вечерами в Нью-Йорке, Вашингтоне, Лондоне, Париже, Риме, Мадриде, Киеве и многих других городах.
Награды и премии
- Национальная премия Украины имени Тараса Шевченко (2008) — за книги «Стихотворения» (2000), «Проза» (2001), «Воспоминания» (2003), «Седьмая печать» (2005), «Ромен-зелье» (2007) и переводы произведений украинской литературы на португальский язык
- премия имени И. Я. Франко (1957, 1979, 1982; Чикаго; 1990, Киев)
- премия Благовест (2000)
- премия имени Ивана Кошеливца (2012)
- орден княгини Ольги III степени (2003)
- премия «Глодоское сокровище» (2013; вместе с Лидой Палий)
Примечания
- ↑ Дитковская С. А. Деятельность Украинского общества дружбы и культурных связей с заграницей по приему иностранных туристов в период 1959—1991 гг. // Сервис в России и за рубежом. — 2015. — Т. 9. — № 4 (60). — С. 147.
- ↑ Дитковская С. А. Деятельность Украинского общества дружбы и культурных связей с заграницей по приему иностранных туристов в период 1959—1991 гг. // Сервис в России и за рубежом. — 2015. — Т. 9. — № 4 (60). — С. 148.
- ↑ Дитковская С. А. Деятельность Украинского общества дружбы и культурных связей с заграницей по приему иностранных туристов в период 1959—1991 гг. // Сервис в России и за рубежом. — 2015. — Т. 9. — № 4 (60). — С. 148.
Литература
- Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006 // Укладачі: Віра Боднарук, Володимир Білецький. — Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. — 140 с.
- Гординський С. Віра Вовк: Елегії // Київ. Філядельфія, 1957. № 4;
- Рубчак Б. Поезія погідного патосу // Укр. літ. газ. 1957. Ч. 2; Драч І. Поезії Віри Вовк // ЛУ. 1967, 22 верес.;
- Онишкевич Л. Віра Вовк як перекладач // Сучасність. Мюнхен, 1984. № 6;
- Кочур Г., Доценко Р. На схилі віку й на світанку надій // Україна. 1989, 23 квіт.;
- Покальчук Ю. Різні світи Віри Вовк // Всесвіт. 1990. № 2;