Процес виховання: 6. . — Studentam.net.ua

Содержание

Процес виховання

1.Сутність та особливості процесу виховання.

Процес
виховання — це система виховних заходів,
спрямованих на формування всебічно і
гармонійно розвиненої особистості. У
сучасній педагогіці до виховного процесу
мають місце різні підходи: системний,
комплексний, діяльнісний, особистісний,
особистісно-розвивальний, технологічний
та ін.

Специфічним
для процесу виховання є:

—
двосторонній характер;

—
багатогранність завдань і
змісту;

—
залежність від різноманітних
суб’єктивних і об’єктивних факторів;

—
трудність розкриття внутрішнього
світу дитини, який треба формувати;

—
багатство форм, методів і
прийомів, якими важко оволодіти;

—
неперервність — у вихованні
канікул бути не може;

—
тривалість у часі —людина
виховується все життя;

—
поступове виявлення результатів
виховних впливів.

Структурними
елементами процесу виховання є: мета,
зміст, завдання, форми, методи і засоби
виховання, його результати, корегування
результатів виховання.

Рушійні
сили виховного процесу — це сукупність
суперечностей, вирішення яких сприяє
просуванню процесу виховання до нових
цілей.

Є
такі суперечності:

—
між необмеженими можливостями
розвитку людської природи і обмежуючими
умовами соціального життя;

—
між зростаючими соціально значимими
завданнями, які треба вихованцю вирішувати
і тими можливостями, які обмежують його
вчинки і дії у вирішенні Цих завдань;

—
між зовнішніми впливами і внутрішніми
прагненнями;

—
між впливами сім’ї, школи, громадськості,
вулиці, засобів масової інформації;

—
між організованим впливом школи
і стихійним впливом оточення;

—
між окремими впливами вчителів,
які працюють у даному класі;

—
між рівнем розвитку особистості і
виконуваними нею функціями в колективі;

—
між набутим негативним досвідом
поведінки і новими умовами життя і
діяльності;

—
між усвідомленням учнем своїх прав
і обов’язків.

2.
Компонентами процесу виховання.Свідомість
— властива людині функція головного
мозку, яка полягає у відображенні
об’єктивних властивостей предметів і
явищ навколишнього світу, процесів,
що відбуваються в ньому, своїх дій, у
попередньому мисленному накресленні
їх і передбаченні наслідків, у регулюванні
відносин людини з людиною і соціальною
дійсністю.

Почуття
— психічні стани і процеси, в яких
відображено емоційний бік духовного
світу людини, її суб ‘єктивне переживання
подій та емоційне ставлення до
навколишнього світу.Навичка —психічне
новоутворення, завдяки якому індивід
спроможний виконувати певну дію,
раціонально, з належною точністю і
швидкістю, без зайвих витрат фізичної
і нервово-психічної енергії.

Звичка
— схильність людини до відносно усталених
способів дій.

Етапи
процесу виховання: а) виділення конкретних
рис і властивостей особистості, які
передбачається виховати; б) вивчення
вихованця і діагностика — проектування
його особистості на основі зразка-ідеалу;
в) засвоєння вихованцем виділених рис
і властивостей; г) організація досвіду
поведінки відповідно до ідеалу; г)
спонукання вихованця до самостійної
роботи над вдосконаленням своєї
особистості.Управління процесом
виховання— це діяльність педагогів,
що забезпечує планомірний і
цілеспрямований вплив на вихованців.
Воно передбачає: а) підбір змісту у
вихованні; б)підбір форм, методів і
прийомів для реалізації змісту виховання;
в) організація діяльності учнів і досвіду
їх поведінки; г) регулювання взаємовідносин
у колективі, координація впливу на
дитину вчителів, батьків і представників
громадськості; г) керівництво самовихованням
учнів; д) вивчення рівня вихованості
учнів, корекція змісту і методики
виховання.Виховання
і самовиховання
— дві сторони процесу формування
особистості.

Самовиховання
— свідома діяльність людини, спрямована
на вироблення у себе позитивних рис
і подолання негативних.

Сучасна
вітчизняна психолого-педагогічна наука
через аналіз і узагальнення основних
філософських, етичних і педагогічних
передумов виховного процесу виділяє
такі методологічні принципи ефективного
виховання:

Принцип
орієнтації на ціннісні відносини
вихованця передбачає постійну увагу
педагога до формування ставлення
вихованця до ціннісних основ життя —
добра, істини, краси й основних
соціально-культурних цінностей, таких
як людина, суспільство, природа, праця
й пізнавання.Принцип суб’єктності
вимагає від вихователя постійного
сприяння розвиткові здатності дитини
осмислювати власні дії, передбачати
їхні наслідки для інших людей і для
власної долі, усвідомлювати власне «Я»,
здійснювати осмислений вибір життєвих
рішень.Принцип особистісної свободи
дитини зобов’язує вихователя в кожний
конкретний момент спілкування з нею
узгоджувати соціальні норми й правила,
цілі й завдання виховання, які він несе
дитині, з правом її особистості на
автономність і неповторність власного
існування, на самостійний вибір життєвих
орієнтирів і цінностей. Обмеженням у
реалізації такого принципу виступають
лише два моменти: неприпустимість
обмежувати свободу інших людей;
неможливість для людини не розвивати,
не самоудосконалювати себе.Принцип
включення особистості у значущу для
неї діяльність (найчастіше провідну
для певного віку, але не обов’язково!),
оскільки лише таким способом педагог
може сподіватися на повноцінну активність
вихованця, яка в умовах організованого
виховного процесу забезпечить його
саморозвиток.Принцип зміни соціальної
позиції учня передбачає закладання в
соціальну технологію виховного процесу
умов, які дають вихованцеві змогу обирати
різні соціальні позиції (різні ролі й
статусні стосунки з іншими), вільно
переходити від однієї з них до іншої.
Ідеальні умови для реалізації зазначеного
принципу виникають при застосуванні
ігрових методів виховання, де зміна
ігрової ролі відповідає й зміні соціальної
позиції вихованця.

Принцип
цілеспрямованого творення емоційно
збагачених ситуацій приписує, насамперед,
стимулювання співпереживань дитини як
психологічного механізму, найбільш
комплементарного формуванню її соціальних
установок і ціннісних орієнтацій.

Принцип
демонстрації наслідків учинку вихованця
для референтної групи (особи), тобто
людей, ставлення й оцінка з боку яких
для нього важливі. Емпірично встановлено,
що дієва демонстрація бід і радощів тих
людей, для кого не байдужий вихованець,
усвідомлення ним того зла або добра,
джерелом якого для них він став, тягне
за собою перетворення його смислових
установок і ціннісних орієнтацій.

Принцип
розвитку особистісної і соціальної
рефлексії вихованця передбачає
систематичне спонукання його до
усвідомлення й аналізу своїх намірів
і характеру поведінки, її впливу на
почуття й ставлення навколишніх,
прогнозування їхніх соціальних очікувань,
зустрічних дій з метою дальшої
саморегуляції своєї соціальної поведінки
та оптимізації взаємовідносин з іншими
людьми.

Етапи процесу виховання. — Студопедия

Процес виховання передбачає певну послідовність етапів, знання особливостей яких дає вихователю змогу спланувати виховну роботу, передбачивши її зміст і методику проведення. Таких етапів виокремлюють чотири:

— Визначення сукупності рис і якостей особистості, які слід сформувати у вихованця (ідеал). Коли йдеться про виховання колективу класу (групи), то мають на увазі досягнення таких результатів, які б відповідали еталону, виробленому на основі мети виховання, поставленої суспільством перед закладом освіти.

— Вивчення індивідуальних особливостей вихованця (колективу), його позитивних рис, недоліків у характері й поведінці, визначення рис, які ще не сформовані або перебувають у зародку. Знання особистості вихованця (колективу), порівняння її з ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. Зважаючи на це, планують виховну роботу, ознайомлюють вихованця (колектив) із запланованим і домагаються прийняття пропонованого взірця для наслідування.

— Реалізація програми виховання шляхом залучення вихованців до різних видів діяльності, участь у яких сприяє формуванню досвіду поведінки відповідно до ідеалу.

— Самостійна робота учня (студента) над собою. Початок такої роботи свідчить про досягнення мети цього етапу.

Всі етапи процесу виховання потребують умілого педагогічного управління. Воно передбачає передусім визначення змісту виховної роботи згідно з вимогами суспільства до рівня вихованості молодого покоління. Реалізація змісту виховання можлива за умови, що форми, методи іі прийоми виховної роботи імпонуватимуть тим, на кого вона спрямована. З цією метою використовують виховні можливості сім’ї, громадськості, культурно-освітніх установ, засобів масової інформації. Не менш важлива й відповідна організація колективного та індивідуального життя й діяльності вихованців, створення умов для збагачення їх досвіду. Велику роль відіграють гармонійні демократичні стосунки між вихованцями й вихователями.

Невід’ємними аспектами виховання є постійне вивчення його результатів, наявного рівня вихованості молодих людей і колективу, виховних можливостей педагогічного колективу та громадськості й коригування змісту і методики виховного процесу з метою її удосконалення.

Управління виховним процесом слід спрямовувати на розвиток самостійності, ініціативи вихованців. Цього досягають за умови, що педагоги націлюють їх на самостійний пошук цікавих видів діяльності та створення для них сприятливих умов. Вихователь має залишатися мудрим старшим другом і наставником молодої людини, але на умовах співпраці з нею, яка передбачає, що його виховний вплив доповнюватиметься її роботою над собою — самовихованням.

3. Управління процесом виховання.

На всіх етапах процесу виховання здійснюють педагогічне керівництво, управління цим процесом.

Управління процесом виховання — діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців.

Воно передбачає передусім підбір змісту виховної роботи з урахуванням вимог суспільства до рівня вихованості учнівського колективу взагалі й кожного його члена зокрема. Для реалізації змісту виховання потрібні форми, методи і прийоми виховної роботи, які б імпонували школярам. Усе це допоможе зробити виховний процес цілеспрямованим і систематичним. Суть управління виховним процесом — виявлення виховних можливостей сім’ї, громадських організацій, культурно-освітніх установ, засобів масової інформації для ефективнішого використання їх впливу на школярів. У процесі управління вихованням важливо організовувати і спрямовувати колективне та індивідуальне життя й діяльність учнів, створювати умови для збагачення їх власного досвіду. Тому першорядне значення має встановлення гармонійних стосунків між вихованцями і вихователями на демократичних і гуманістичних засадах. Авторитарний стиль педагогів призводить до формування безініціативного виконавця чужої волі, невпевненої у власних силах людини. Інша крайність — відсутність вимогливості та контролю за поведінкою дітей, що сприяє формуванню безвідповідальності, недисциплінованості та інших негативних рис у вихованців.

Важливим в управлінні процесом виховання є формування гуманних взаємин між учнями. Треба не лише навчити дітей бути доброзичливими й гуманними до однокласників, а й формувати організаторські навички, виховувати вимогливість до товаришів, непримиренність до порушень дисципліни і порядку в школі та за її межами.

Управління виховним процесом слід спрямовувати на розвиток самостійності, ініціативності школярів. Це можливо за умови, що педагоги націлюють учнів на самостійний пошук цікавих видів діяльності, самостійне забезпечення необхідних для їх здійснення умов. Тому завдання педагогічного колективу — допомогти школярам самостійно організувати діяльність у школі та за її межами. Виховання самостійності, ініціативності школярів не повинно применшувати керівної ролі педагога. Він має залишатися мудрим старшим другом і наставником дітей, але на умовах співпраці з ними.

Управління процесом виховання потребує постійного вивчення результатів виховної роботи, рівня вихованості учнів і колективу, виховних можливостей педагогічного колективу та батьківської громадськості й коригування змісту і методики виховного процесу з метою їх удосконалення.

За концепцією національного виховання психолого-педагогічний аспект готовності педагога до виховної діяльності поєднує в собі:

— високий рівень національної самосвідомості, знання національної психології та характеру народу, його культурно-історичних традицій, морально-етичної спадщини, історії та сучасного буття;

— втілення типових якостей рідного народу, його духовного, культурного і морального багатства; бездоганне володіння українською мовою;

— високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукову ерудицію, духовне багатство та емоційну культуру вчителя, прагнення до постійного самовдосконалення;

— любов до дітей і високу педагогічну культуру в тісному поєднанні з наполегливістю, витримкою, педагогічним тактом;

— досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними, перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;

— розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, здатність відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учнів;

— мистецьке володіння словом, уміння чітко й точно формулювати, дохідливе, образно, емоційно передавати власні думки.

Ведучи мову про вимоги до сучасного вчителя, варто навести актуальні й нині думки О. Довженка з його «Щоденника» від 28 червня 1942 року:

«Треба категорично перебудувати становище і роль учителя у суспільстві і в школі Прибитий, неінтелігентний учитель — це величезне зло нашого народу. Безправний, нешанований, брудний, малоосвічений учитель і такий же малорозумний Наркомос з усім його авгієвим апаратом не може забезпечити державі гарну молодь. Народний учитель, учитель народу — серце і сумління села, зразок і предмет наслідування (для) дитини, достойний, чистий, авторитетний, ушанований батьками, — нема, нема у нас народного учителя. Ми зробили з нього безправного попихача будь-якого голови колгоспу, будь-якого дядька, і потонула молодь у неуцтві, у безхарактерності, слабкодухості, безвідповідальності і нехлюйстві».

Тема 13. Основні закономірності і принципи виховання.

План

Сутність процесу виховання

Самостійна робота

з курсу «Загальна
педагогіка»

студента групи
ФУБ-2-12-4.0д

Телець Юрія

Тема: Сутність
процесу виховання. Концепції виховання.

Заповніть
схему: Структура
процесу виховання

Проаналізуйте
опорну схему «Суть процесу виховання»
(за О.А. Дубасенюк).

Процес виховання
Ознаки	Характеристика ознак
Суть	1. Процес, що веде до певних змін
	2. Управління і керівництво розвитком особистості
	3. Дія всіх суб’єктів і об’єктів процесу
	4. Розвиваюча діяльність
Мета	Формування гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, високим моральним потенціалом, яка бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої
Діалектика	У безперервному розвитку, взаємозумовленості, рухливості, суперечливості
Рушійні сили	Внутрішні та зовнішні суперечливості і боротьба протилежностей
Категорії	Виховання, самовиховання, перевиховання
Виховання у вузькому розумінні	Навмисний і систематичний вплив дорослих на поведінку дітей і підлітків

Процес
виховання
– система виховних заходів, спрямованих
на формування всебічно і гармонійно
розвиненої особистості. Він має свою
специфіку, передусім цілеспрямований
характер. Наявність конкретної цілі
робить його систематичним і послідовним,
не допускає випадковості, епізодичності
та хаотичності у проведені виховних
заходів.

Процес виховання
залежить від об’єктивних і суб’єктивних
чинників.

Об’єктивними
чинниками є:

особливості
розбудови України взагалі та системи
закладів освіти зокрема;
перебудова
економіки на ринкових засадах;
особливості
розвитку соціальної сфери;
відродження
національних традицій, звичаїв, обрядів,
народної педагогіки;
розширення сфери
спілкування з іноземними громадянами;
вплив природного
середовища.

До
суб’єктивних чинників відносять:

соціально-педагогічну
діяльність сім’ї та громадянських
організації;
навчально-виховну
діяльність закладів освіти в особі їх
працівників;
цілеспрямовану
діяльність засобів масової інформації;
діяльність закладів
культури;
виховну діяльність
позашкільних установ та діяльність
церкви.

«Виховує, — писав
А.Макаренко, — все : люди, речі, явища, але
насамперед і найбільше – люди. З них на
першому місці – батьки і педагоги».

У процесі
виховання формується внутрішній світ
дитини, проникнути в який дуже важко.
Потрібні методики, які давали б змогу
виявляти погляди, переконання і почуття
кожного вихованця, щоб збагачувати
внутрішній світ кожної особистості й
вносити певні корективи.

Процес
виховання складається з мети
і завдання, змісту й методики організації
виховного впливу,
а також його результату
та корекції.
Щодо формування особистості структура
процесу виховання має такі компоненти
: свідомість особистості, емоційно –
почуттєва
сфера, навички та звички поведінки.

Свідомість
– властива людині функція головного
мозку, яка полягає у відображенні
об’єктивних властивостей предметів і
явищ навколишнього світу, процесів, що
відбуваються в ньому, своїх дій, у
попередньому мисленному накресленні
їх і передбаченні наслідків, у регулюванні
відносин людини з людиною і соціальною
дійсністю. Структурними елементами
свідомості є відчуття, мислення, емоції,
воля, самосвідомість.

Почуття
– психічні стани та процеси, в яких
відображено емоційний бік духовного
світу людини, її суб’єктивне переживання
подій та емоційне ставлення до
навколишнього світу.

Навичка
–
психічне новоутворення, завдяки якому
індивід спроможний виконувати певну
дію, раціонально, з належною точністю,
без зайвих затрат фізичної та
нервово-психічної енергії.

Звичка
– схильність людини до відносно усталених
способів дій.

Процес
виховання
– динамічний, неперервний, безупинний.
Його рушійними силами є сукупність
суперечностей, вирішення яких сприяє
просуванню до нових цілей. Розрізняють
внутрішні й зовнішні суперечності.

Внутрішні
суперечності :

суперечність між
зростаючими соціально значущими
завданнями, які потрібно розв’язати
вихованцю, і можливостями, що обмежують
його вчинки та дії, спрямовані на їх
розв’язання;
суперечність
між зовнішніми впливами і внутрішніми
прагненнями вихованця.

Зовнішні
суперечності:

невідповідність
між виховними впливами школи і сім’ї
зіткнення
організованого виховного впливу школи
зі стихійним впливом на школярів
навколишнього світу;
неоднакове
ставлення до учнів учителів, які не
завжди дотримуються принципу єдності
вимог, внаслідок чого в учнів формується
ситуативна поведінка;
суперечність,
породжена тим, що окремі учні, які мають
досвід негативної поведінки, постійно
конфліктують з педагогами, однокласниками,
батьками.

Одна зі сторін
виховання – це самовиховання.

Самовиховання
–
свідома діяльність людини, спрямована
на вироблення у себе позитивних рис і
подолання негативних.

Процес
виховання передбачає і подолання
негативних рис, тобто перевиховання і
виправлення.

Перевиховання
– виховний процес, спрямований на
подолання негативних рис особистості,
що сформувалися під впливом несприятливих
умов виховання.

Виправлення
– складний психічний процес перебудови
особистості, що відбувається під впливом
перевиховання і самостійної роботи,
особистості над усуненням відхилень у
своїй свідомості та поведінці.

Виховання — Вікіпедія

Вихова́ння дітей або батьківство (англ. Parenting, child rearing) — процес заохочення та підтримки фізичного, емоційного, соціального та інтелектуального розвитку дитини від народження до дорослості; також комплекс прав, обов’язків та відповідальності в цьому питанні з точки зору законодавства. Батьківство/материнство стосується виховання дітей та не обмежується ексклюзивністю біологічної спорідненості^[1]. У вітчизняній етиці вихованням також називають соціалізацію — процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Найчастіше вихованням займаються біологічні батьки дитини, також це може бути старший сиблінг, дідусь чи бабуся, законний опікун чи опікунка, тітка, дядько чи інші рідні люди, а також друзі родини^[2]. Уряди та суспільства також можуть брати участь у вихованні дітей. У багатьох випадках осиротілі або покинуті діти отримують батьківський догляд у стосунках, не підкріплених кровною спорідненістю. Інші можуть бути всиновлені, жити з прийомній сім’ї чи у сирітському притулку.

Навички батьківства (англ. parenting skills) широко варіюються, а особа з хорошими навичками батьківства може вважатися хорошим вихователем/вихователькою (англ. good parent)^[3].

Стилі виховання варіюються за історичним періодом, расою/етнічністю, соціальним класом та іншими соціальними змінними^[4]. Дослідження також виявили, що батьківська історія з її якістю прив’язаності, як і батьківська патопсихологія, особливо внаслідок негативних досвідів, може суттєво впливати на чутливість батьків та наслідки для дітей, тобто стратегії та досвід батьківства транслюються між поколіннями^[5]^[6]^[7].

Докладніше — Стилі виховання^[en]

Стилі батьківства або стилі виховання — це матриці поведінки, що найчастіше використовуються особами, котрі виховують дітей, у спілкуванні з ними.

Авторитетне виховання (характеризується справедливістю та рівноправним діалогом з дитиною),
Авторитарне виховання (характені контроль та системи заборон і покарань),
Вседозвільне виховання (характерні гіперопіка і задобрювання дитини),
Відсторонене виховання (характерне ігнорування та дистантність).

Визначення терміну[ред. | ред. код]

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:

у широкому соціальному, йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, «робити саму себе»;
у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями;
у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога (наприклад, класного керівника в школі, куратора в вищому навчальному закладі), щоб досягти певної мети в студентському колективі;
у гранично вузькому, коли педагог або батько вирішують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, у юнака прагнуть виховати чесність, ввічливість). (Педагогіка / За редакцією Ю. К. Бабанського).

Виховання та життєтворчість[ред. | ред. код]

Останнім часом поняття «виховання» в обмежено вузькому розумінні дедалі більше набуває значення життєтворчості.

Життєтворчість, приміром, передбачає відкритість життя студентів для добрих справ, колективної праці для інших людей (близьких і далеких), турботи про них, взаємодопомоги, милосердя та ін. У цьому контексті «виховання» означає спільну діяльність вихователя і вихованця, спрямовану на формування суб’єктивної основи особистості — її свідомості, духовних цінностей, переживань, досвіду.

Мотиви виховання[ред. | ред. код]

Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами.

А. І. Манастирський. Козацька школа.

Американський психолог Абрахам Маслоу (1908—1970) визначив ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному взаємозв’язку. У цілому вони ніби програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.

Структура процесу виховання[ред. | ред. код]

Процес виховання є двостороннім (обов’язкова взаємодія (вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу вихованця, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

Структура процесу виховання як соціалізації передбачає:

Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки.
Формування почуттів (стійких емоційних відносин людини до явищ дійсності).
Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб’єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного).
Формування умінь і звичок поведінки.

Напрямки виховання[ред. | ред. код]

Основним напрямком виховання є громадянське виховання — формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально і юридично дієздатною та захищеною. Покликане воно виховувати у вихованця високі моральні ідеали, почуття любові до Батьківщини, потребу у служінні їй. Громадянське виховання має бути спрямованим на розвиток патріотизму, національної самосвідомості, політичної культури, дбайливого ставлення до природи, моральності, культури поведінки особистості.

Перевиховання[ред. | ред. код]

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

↑ Jane B. Brooks (13-07-2018). The Process of Parenting: Ninth Edition. McGraw-Hill Higher Education. ISBN 978-0-07-746918-4. For the legal definition of parenting and parenthood see: Haim Abraham, A Family Is What You Make It? Legal Recognition and Regulation of Multiple Parents (2017)
↑ Bernstein, Robert. «Majority of Children Live With Two Biological Parents». Перевірено 13-07-2018.
↑ Johri, Ashish. «6 Steps for Parents So Your Child is Successful». humanenrich.com. Перевірено 13-07-2018.
↑ JON., WITT, (2017). SOC 2018 (5TH EDITION ed.). [S.l.]: MCGRAW-HILL. ISBN 9781259702723. OCLC 968304061.
↑ Schechter, D.S., & Willheim, E. (2009). Disturbances of attachment and parental psychopathology in early childhood. Infant and Early Childhood Mental Health Issue. Child and Adolescent Psychiatry Clinics of North America, 18(3), 665—687
↑ Grienenberger, J., Kelly, K. & Slade, A. (2005). Maternal Reflective Functioning, Mother-Infant Affective Communication and Infant Attachment: Exploring The Link Between Mental States and Observed Caregiving. Attachment and Human Development, 7, 299—311.
↑ Lieberman, A. F.; Padrón, E.; Van Horn, P.; Harris, W. W. (2005). «Angels in the nursery: The intergenerational transmission of benevolent parental influences». Infant Ment. Health J. 26: 504—520. doi:10.1002/imhj.20071.

М. Михальченко. Виховання політичне // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. ISBN 978-966-611-818-2.
Тимошенко Людмила Николаевна. Воспитание старшеклассниц. Книга для учителя. — 2—е, дополненное и переработанное. — Москва : «Просвещение», 1990. — 192 с. — 800 000 прим. — ISBN 5-09-000789-6. (рос.)

24.Поняття про процес виховання

Процес виховання
– це динамічне складне педагогічне
явище, яке відбувається на основі
цілеспрямованого й організованого
впливу вихователів, соціального
середовища на розум, почуття, волю
вихованця з метою формування всебічно
і гармонійно розвинутої особистості.

«Виховання – процес
цілеспрямованого, систематичного
формування особистості, зумовлений
законами суспільного розвитку, дією
багатьох об’єктивних і суб’єктивних
факторів».
Автори ряду навчальних
посібників (наприклад, «Педагогіка:
теорія та історія», «Педагогіка», «Теорія
і методика виховання») уникають
використання педагогічного поняття
«процес виховання» і, відповідно, не
дають його характеристики або
використовують побіжно і без обґрунтування.
Також немає чіткості стосовно педагогічних
термінів «процес виховання» і «виховні
заходи». «Процес виховання – це система
виховних заходів, спрямованих на
формування всебічно і гармонійно
розвиненої особистості»; процес виховання
не можна звести до самих лише виховних
заходів. Система виховних заходів – це
конкретна методика виховної роботи, а
не виховний процес.
На думку Б. А.
Битинаса, процес виховання являє собою
взаємопов’язану ланку виховних ситуацій,
що розвиваються (виховні справи). Виховна
ситуація – це частина виховного процесу,
що перебуває між двома корекціями. Як
«відрізок» виховного процесу вона
містить всі структурні компоненти
цілісного процесу. Основа ситуації –
це виховна дія, спрямована на вирішення
певного виховного завдання.
З такого
погляду процес виховання є саморозвиваючою
системою, в якій розвиваються не лише
вихованці, виховна діяльність, його
взаємодія з вихованцями; розвивається
цілісний об’єкт, який, будучи системою,
є дещо більшим, ніж сукупність складових.
Так долається однобічність відокремлених
підходів до розуміння виховання –
психологічного, соціально-психологічного,
соціологічного, технологічного; теорія
виховання набуває власний об’єкт
дослідження. Сучасну характеристику
виховного процесу дає І. Підласий:
«Процес виховання – це процес формування,
розвитку особистості, який включає як
цілеспрямований зовнішній вплив, так
і самовиховання особистості»

Специфічним для
процесу виховання є:
– цілеспрямованість;
–
двосторонність;
– неперервність і
тривалість;
– багатогранність завдань
і різноманітність змісту;
– залежність
від специфіки професійних завдань і
необхідності формування громадянина
України;
– багатство форм, методів і
засобів виховного впливу;
– поступове
виявлення результатів виховних впливів;
–
самокерованість.

25.Принципи вихавання

Принципи (лат.
рrincipium — першооснова) — це основні вимоги
до діяльності педагога, вихідні положення,
якими керується вихователь у побудові
виховного процесу: визначенні його
змісту, форм організації спільної
діяльності, методів, засобів тощо.

Загальні закономірності
гуманістичного виховання обумовлюють
принципи виховного процесу (принципи
виховання). Найголовнішими принципами
гуманістичного виховання учня є:

1. Принцип
безперервного загального розвитку
особистості. Виховання реалізує
гармонійний розвиток особистості, якщо
воно зорієнтоване на «зону найближчого
розвитку» (Л. С. Виготський). Така
орієнтація вимагає постановки завдань
виховання, які забезпечують об’єктивно
необхідні базові якості для розвитку
особистості у певному віковому періоді.

2. Принцип
культуровідповідності виховання. Він
визначає відношення між вихованням і
культурою як середовищем, у якому
виховується учень, а також відношення
між вихованням і учнем як людиною .

3. Принцип включення
особистості в діяльність вимагає
реального залучення вихованця до
діяльності

4.
Принцип природовідповідності виховання.
У Його основі лежить врахування
багатогранної природи дитини:
анатомофізіологічних, психологічних,
вікових, генетичних, національних,
регіональних та інших особливостей.

5.
Принцип індивідуально-особистісного
виховання Він означає визнання
кожного вихованця активним суб’єктом
виховного процесу.

6. Принцип цинічної
— смислової спрямованості виховання.
Він передбачає створення умов для
здобуття кожним вихованцем смислу своєї
життєдіяльності.

7.
Принцип діалогічного (полісуб’єктного)
підходу. Цей принцип обумовлений тим,
що лише в умовах суб’єкт-суб’єктних
відносин, взаємодії, співробітництва
і партнерства можливий гармонійний
розвиток особистості.

8.
Принцип індивідуально-творчого підходу
передбачає створення умов для творчого
розвитку особистості в атмосфері
співробітництва і співтворчості.

9.
Принцип комплексності передбачає
встановлення у вихованні тісної взаємодії
і поєднання навчального та виховного
процесів, зусиль найрізноманітніших
інституцій — сім’ї, школи, громадських
спілок, дитячих, молодіжних самодіяльних
об’єднань, релігійних організацій, усіх
причетних до виховання і самовиховання.

10. Принцип наступності
та безперервності означає проходження
ряду етапів, протягом яких поступово
ускладнюються й урізноманітнюються
зміст та напрями розвитку тих утворень,
які загалом складають цілісну систему
характеристик особистості

2.Структура процесу виховання.

Структура
процесу виховання передбачає:

1.
Оволодіння знаннями, нормами і правилами
поведінки. Це перший етап входження в
систему виховного впливу, на якому діють
норми, правила, особливості життєвої
поведінки. Людина (дитина) стає членом
певної соціальної системи (сім’ї,
колективу), де вже діють певні правила,
норми, яких їй доведеться дотримуватись.

2.
Формування почуттів (стійких емоційних
відношень людини до явищ дійсності).
Вони сприяють трансформації певних дій
особистості із сфери розумового
сприймання у сферу емоційних переживань,
що робить їх стійкими, та активізації
психічних процесів людини;

3.
Формування переконань (інтелектуально-емоційного
ставлення суб’єкта до будь-якого знання
як до істинного (або неістинного).
Переконання, що ґрунтуються на істинних
знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним
мотивом діяльності, а з другого —
«стрижнем» поведінки особистості. Тому
виховання дітей і є формуванням у них
психологічного «стрижня», без якого
особистість буде безвольною, позбавленою
власного «Я».

4.
Формування умінь і звичок поведінки.
Формування умінь (засвоєного способу
виконання дій, основаного на сукупності
набутих знань і навичок) і звичок
(схильності людини до відносно усталених
способів дій) потребує поступовості й
систематичності вправляння, посильності
та доцільності поставлених вимог, їх
відповідності рівню розвитку учнів.
Воно пов’язане з активною діяльністю
особистості у сфері реальних життєвих
ситуацій.

3.Рушійні сили виховного процесу.

Процес
виховання —
динамічний, неперервний, безупинний.
Його рушійними силами є сукупність
суперечностей, вирішення яких сприяє
просуванню до нових цілей. Розрізняють
внутрішні й зовнішні суперечності.

Внутрішні
суперечності:

а)
суперечність між зростаючими соціальне
значущими завданнями, які потрібно
розв’язати вихованцю, і можливостями,
що обмежують його вчинки та дії, спрямовані
на їх розв’язання. Ця суперечність
супроводжує виховання особистості,
тому її розвиток може призупинитися,
якщо не ставити перед нею нових ускладнених
завдань;

б)
суперечність між зовнішніми впливами
і внутрішніми прагненнями вихованця.
Виховний процес повинен будуватися
таким чином, щоб його зміст або форми
реалізації цього змісту не викликали
спротиву вихованця.

Зовнішні
суперечності:

а)
невідповідність між виховними впливами
школи і сім’ї. Нерідко батьки не
дотримуються вимог, які висуває до їх
дітей школа, внаслідок чого порушується
єдність вимог, що негативно позначається
на вихованні школярів;

б)
зіткнення організованого виховного
впливу школи зі стихійним впливом на
школярів навколишнього світу. Серед
таких негативних чинників, — вуличні
підліткові групи, зарубіжні
телефільми-бойовики та ін. Вирішення
цієї суперечності можливе лише за умови
формування у школярів внутрішньої
стійкості й уміння протистояти негативним
явищам;

в)
неоднакове ставлення до учнів учителів,
які не завжди дотримуються принципу
єдності вимог, внаслідок чого в учнів
формується ситуативна поведінка,
пристосовництво, безпринципність, що
негативно позначаються на виховному
процесі взагалі;

г)
суперечність, породжена тим, що окремі
учні, які мають досвід негативної
поведінки, постійно конфліктують з
педагогами, однокласниками, батьками.
Йдеться про сформований динамічний
стереотип, який характеризується
наявністю постійних, стабільних, стійких
негативних нервових зв’язків, що створює
особливі труднощі у перевихованні. Ця
категорія школярів потребує спеціальної
виховної роботи.

Хоча
зовнішні суперечності є тимчасовими,
вони можуть знижувати ефективність
виховного процесу. Тому виявлення їх і
усунення повинні перебувати завжди в
центрі уваги педагогів. Але найважливіший
чинник — профілактична робота щодо
запобігання таким суперечностям.

принципи та закономірності. Реферат – Освіта.UA

Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості

Основні закономірності процесу виховання. Організований виховний процес має свої закономірності.

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі істотні зв’язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

У виховному процесі виявляються такі закономірності.

Виховання органічно пов’язане із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної мови, до свого народу, його традицій, історії та культури.

Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.

Процес виховання відбувається найуспішніше в природному для нього національному річищі з урахуванням менталітету вихованця. З огляду на це, дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.

Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).

Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямованих на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. У разі не сприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив.

Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається процес взаємо виховання. і навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.

Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи (у плануванні, організації, оцінюванні процесу виховання) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв’язків, на дійсність.

Характеристика принципів виховання

Складність виховного процесу потребує, щоб його цілеспрямована організація здійснювалася на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися кожна школа і кожен вихователь.

Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах.

Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізується цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

Зв’язок виховання з життям. Його суть — виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності. Реалізація цього принципу передбачає використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадській роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, можуть і повинні брати посильну участь у процесі державотворення. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідне правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності боротися з ними.

Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Реалізується за умови усвідомлення учнями, що праця — єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, чинник усебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до неї — важлива позитивна риса.

Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає:

єдність мети, завдань і змісту виховання;
єдність форм, методів і прийомів виховання;
єдність виховних впливів школи, сім’ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці;
врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;
єдність виховання і самовиховання;
постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

Наголошуючи на важливості та необхідності дотримання цього принципу, В. Сухомлинський писав, що не можна вилучати з системи виховання жоден аспект. Упустивши щось одне — виховання переконань, виховання людяності, виховання любові до праці — вже не вдасться вирішити інші завдання.

Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов’язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип виховання зумовлений об’єктивними закономірностями ^розвитку дитини і відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив — могутній засіб виховання, що певні риси особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості колективу та його думки для виховання школярів, участь учнів у самоврядуванні сприяють розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін.

Найбільша виховна цінність колективу в тому, що між його членами виникають найрізноманітніші стосунки: взаємної відповідальності й залежності, ділові, організаторів і виконавців, між вихователями і вихованцями, між старшими й молодшими, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).

Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьому важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності дитячого самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.

Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін. Його втілення в життя ускладнюється тим, що серед учнів нерідко є складні, озлоблені діти.

Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей без винятку, поважати їх людську гідність. А. Макаренко наголошував, що треба висувати якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявляти якнайбільше поваги до неї. Розумна вимогливість є також свідченням поваги до особистості дитини, її виховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, випливає з потреб виховного процесу, із завдань всебічного розвитку особистості.

Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому малоефективні. Результати виховного процесу значною мірою залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К. Ушинський, — якою вона є насправді, з усіма її слабостями і в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами… Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, — а засоби ці величезні».

Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер. Реалізація цього принципу передбачає передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними.

З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності. Підвищується і вимогливість до нього вихователів. Важливо прогнозувати можливі наслідки заходів впливу на школяра. Індивідуальний підхід потрібен до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється незвичною поведінкою. Досвідчені педагоги намагаються бачити кожного учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботу з класом.

Єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім’ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї справи сім’ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

народність — єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;
природо відповідність — урахування багатогранної й-цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;
культуровідповідність — органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;
гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; виховання — центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір’я до неї; виховання гуманної особистості;
демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв’язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю;
етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв національної культури. Принцип етнізації — невід’ємна складова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що живуть в Україні.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв’язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.

Народна педагогіка про принципи виховання:

Діти, як квіти: полий, то ростимуть (гуманізм). Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале (природо відповідність).
У всякої пташки свої замашки.
Од тиха все лихо (індивідуальні особливості).
Розумний батько сина питати не соромиться.
Дитині волі не давай.
Хто дітям потаче, той сам плаче (вимогливість).
У семи няньок дитина без ока (єдність вимог).
Батьків хліб не навчить, як треба жить (самостійність).

19.01.2011

§ 6.5 Производные соединения

Словообразовательные
соединений
или соединения-производные
как длинноногий
сделать
не подходят под определение составных слов как слов, состоящих более чем из
один свободный шток, т.к. их второй элемент (-забойник)
это
не свободный стебель. Производные соединения включены в этот

127

глава
по двум причинам: потому что количество корневых морфем больше, чем
один, и потому что они ближе всего к соединениям в узорах.

Словообразовательные
соединений
или соединения-производные
слова, в которых структурная целостность двух свободных основ
обеспечивается суффиксом, относящимся к комбинации в целом, а не к
один из его элементов: добрых,
старожил, школьник, подросток возраст.
В
чеканка производных соединений два типа словообразования
на работе. Суть производных соединений будет ясна.
если сравнить их с производными и собственно соединениями, обладающими
аналогичная структура.Возьмем, к примеру, мозговой поиск ,
молодоженов и
мельница.

основные составляющие всех трех: существительное
стержень +
имя существительное
шток + -er .
Анализируя непосредственные составляющие, мы видим, что непосредственные
составляющие (ИК) комплекса владелец мельницы
соток
две основы существительных, первая простая, вторая производная: мельница + владелец,
из
который последний, детерминат, а также все соединение,
называет человека. За слово молодоженов
нет
такое деление возможно, так как * мунер
делает
не существует как свободный стержень.IC на медового месяца + -ее,
и
суффикс -er
сигналов
что целое обозначает человека: структура (мед + луна) + — эр.

процесс словообразования в этих, казалось бы, похожих словах
разные: мельница
это
придуман по композиции, молодоженов
—
по
вывод
от поселка медовый месяц.
Медовый месяц будучи
комплекс, молодоженов
это
производная. Сейчас мозгов
траст ‘a
группа экспертов — это фраза, поэтому мозговой механизм
это
образованный двумя одновременными процессами —
по
состав и по происхождению и может быть назван производным
соединение.Его IC — (мозги +
траст) + -е r ¹ .

суффикс -er
это
один из продуктивных суффиксов при образовании производных соединений.
Другие примеры того же шаблона: backbencher
‘ан
М.П. занимая заднюю скамейку », добро пожаловать
(по иронии судьбы
используется в AmE), для открытия глаз
«просветительский
обстоятельства », первой ночи
‘привычный
завсегдатай первых спектаклей », любителя
(разн.)
«Толкающий», опоздавший,
левша ‘левша
лицо или удар ».

Nonce-слова
показать несколько вариантов этого типа. Процесс их формирования
ясно видно на следующих примерах: « Есть
ты когда-нибудь думал
свести их вместе? ”
«О, не дай бог. Как вы могли заметить, я
нет
большая часть собрания в лучшие времена. ”
(Пломер)
“
магазины здесь очень современные, ”
он продолжал, говоря со всеми скорее
обидчивое стремление к актуальности, которое характеризует
жилой itants
страны (Хаксли) с недостаточными ваннами и памятниками.

Другой
частым типом производных соединений являются притяжательные соединения
типа добросердечный:
прилагательное
основа + основа существительного + -ed.
Его
IC — это существительное вида
сердце и
суффикс -ed
, что
объединяет элементы фразы и превращает их в элементы
сложное прилагательное. Подобных примеров чрезвычайно много.
Соединения этого типа могут быть созданы очень свободно, чтобы соответствовать
требования различных ситуаций.

¹
Видеть
по этому поводу статья о соединениях в «Второй Барнхарт»
Словарь нового английского языка »(с. 115).

128

Очень
немногие возвращаются к староанглийскому, например одноглазый
и
трехголовый,
большинство
падежей созданы на современном английском языке. Примеры практически
без ограничений, особенно в словах, описывающих внешний вид или
персонаж: рассеянный,
босоногий, черноволосый, голубоглазый, жестокий — сердечный,
легкомысленный, невоспитанный, разносторонний, недалекий, недальновидный зрячий,
и др.

первый элемент также может быть основанием существительного: bow-legged,
в форме сердца и
очень часто цифра: трехцветная.

производные соединения часто становятся основой для дальнейшего образования.
Ср
воинственно настроенных
:
: воинственность;
искренний :
: искренность — душевность
:
: от всего сердца,
школьный :
: Школьность;
сделай это- самостоятельно
:
: Самостоятельность.

процесс также называют фразовым образованием: мини-юбка> мини-юбка,
ничего, кроме> ничего, бутизма, наряжаться> одеваться,
Ромео и Джульеттизм, или
цитаты, когда нежелание что-либо делать
охарактеризован как let-George-do-it-ity.
Все
это несуразные слова, имеющие какой-то иронический или шутливый оттенок.

§ 5.5 Валентность аффиксов и основ. Шаблоны словообразования и их значение

Другой
Важная особенность аффиксов, которую нельзя упускать из виду, — это
их объединяющая сила или валенсу
и
словообразовательный
узоры
в которых они регулярно встречаются.

Мы
уже видели, что не все комбинации существующих морфем
фактически использовал. Таким образом, недовольных,
не соответствует действительности и
непривлекательный
соток
вполне обычные комбинации, на первый взгляд аналогичные * unsad,
* UN-FALSE, * unpretty do
не существует.Возможность конкретного стебля
аффикс зависит от фономорфологического, морфологического и семантического
факторы. Суффикс -ance / -ence, ¹
для
Например, встречается только после г.
т, д, дз, в, л ,
р,
м, н :
нарушение,
настойчивость, независимость, но
не через с
или
z :
конденсация,
организация.

¹
Эти
алломорфы.Видеть §
5,7.

Это
Конечно, невозможно описать всю систему. Сделать наш
Ясно, мы возьмем в качестве примера суффиксы, образующие прилагательное.
В основном они прикрепляются к основам существительных. Это: ~ ред.
(колючая), -en (золотая), -ful (осторожная), -less (небрежная), -ly
(солдатский), -like (детский), -y (сердечный) и
некоторые другие. Высокопроизводительный суффикс -able
банка
сочетаться с основами существительных и глаголами как (клубный,
терпимо). Это
особенно часто встречается в паттерне un-
+
устный
стержень + -таблица
(Невыносимый). Иногда
это даже прилагается к фразам, в которых состав и аффиксирование
одновременно производят соединения-производные (несмываемые щеткой,
ungetatable). Эти
характеристики имеют большое значение как конструктивно, так и
семантически.

Их
структурное значение становится ясным, если мы понимаем, что для описания
системе данного словаря необходимо знать типичные закономерности на
которые его слова придуманы.Для этого необходимо не только
знать морфемы, из которых они состоят, но также раскрыть их
повторяющиеся регулярные комбинации и отношения, существующие между
их. Такой подход обеспечивает строго лингвистическую основу для
определение лексико-грамматических классов внутри каждой части
речь. На английском языке эти классы мало изучаются, поэтому
далеко, хотя исследование этой проблемы кажется очень многообещающим. ¹

Это
также стоит отметить, что с точки зрения теории информации
тот факт, что не каждый аффикс может сочетаться с любым заданным основанием
делает код более надежным, защищает его от шума, ²
ошибки и недоразумения.

поэтому валентность стеблей не безгранична. Основа существительного может быть
с последующими суффиксами, образующими существительное: -age
(кабала), -дом (крепостной дом),
-eer / -ier (спекулянт, угольщик), -ess (официантка), -ful (ложка),
-чехол (детство),
-ian (врач), -ics (лингвистика), -iel-y (папа), -ing
(этаж ing),
-ism (героизм), -ist (скрипач), -let (облачко), -ship
(дружба) -, по
суффиксы, образующие прилагательное: -al / -ial
(докторская), -an (африканский), -ary (революционный),
-ed (лесной), -ful (обнадеживающий), -ic / -ical (исторический, исторический кал),
-ish (по-детски), -like (по-деловому), -ly (по-дружески),
-ous / -ious / -eous (просторный),
-some (красивый), -y (облачный) ’, образующих глагол
суффиксы: -ate
(аер ел),
-en (приободрить), -fy / -ify (озвучить), -ise (сочувствовать).

словесный
основы почти равны основам существительных по валентности. Они сочетаются
со следующими суффиксами, образующими существительное: -age
(обрыв), -al (быть trayal),
-ance / -ence (руководство, справочник), -ant / -ent (ассистент, студент),
-ее
(сотрудник), -er / -or (художник, редактор), -ing (восстание),
-ion / -tion / -ation (действие,
информация), -ment (правительство).
суффиксы, образующие прилагательное
используются с глагольными основами: -able / -ible
(приятный, понятный), -ive / -sive / -tive
(разговорчивый), -some (назойливый).

Имя прилагательное
стебли составляют более короткий список: -дом
(свобода), -изм (реализм), -ты / -ты
(реальность, жестокость), -ness (яркость), -ish (красноватый), -ly (твердо),
• ate (дифференцировать), -en (резкость), -fy / -ify (затвердеть).

¹ См.
произведения И.В. Арнольд, Т. Беляева, С.С. Хидекель, Е.С.
Кообрякова, О. Мешков, И. Архипов и другие.

² Шум
как термин теории информации используется для обозначения любого вида
вмешательство в процесс общения.

возможности комбинирования (или валентности) очень важны семантически
потому что значение производной зависит не только от
морфемы, из которых он состоит, но также и комбинации основ
и аффиксы, которые можно ему противопоставить. Контраст нужно смотреть
для использования одной и той же морфемы в разном окружении, а также
в использовании разных морфем в окружении, в остальном то же самое.

разница между суффиксами -ity
и
-изм,
для
Например, станет ясно, если мы сравним их в сочетании с
идентичные основы в
следующие оппозиции: формальность
:
: формализм
:: человечество:: гуманизм; реальность
:
: реализм. Примерно,
слова в -й
среднее
качество того, что описывает соответствующее прилагательное, или
экземпляр этого качества. Полученные существительные исчисляемы.
суффикс -ism
форм
существительные, обозначающие расположение к тому, что описывает прилагательное, или
соответствующий тип идеологии. Бесчисленные, они принадлежат к
другой лексико-грамматический класс.

сходство, на котором основано возражение, может состоять, поскольку
материал, рассматриваемый в настоящем пункте, в
одинаковость суффикса.Описание суффиксов по основанию
с которыми они сочетаются, и лексико-грамматические классы, с которыми они
служить для различения может быть полезным при анализе значений
они используются для рендеринга.

хороший пример представлен суффиксом -ish,
как
суффикс прилагательных. Комбинирующие возможности суффикса
-иш
соток
обширный, но не безграничный. Мальчишеский
и
оса
соток
используется, тогда как * враг
и
* аспиш
соток
не.Ограничения здесь имеют семантический характер. Это регулярно
присутствует в названиях национальностей, например: британцев,
Ирландский, испанский. ¹ Когда
добавляется к основам существительных, образует прилагательные типа «имеющий
характер с умеренно уничижительной окраской: книжный,
грубый, обезьяноподобный, робкий, свирепый. Детский имеет а
уничижительный поворот значения, прилагательное с хорошим смыслом
по-детски.
А
можно сказать, что человек ведет себя с a
детское раздражение, но
с а
детская простота. сравнить
также женственный
«имеющий
качества, присущие женщине », как в женских
сострадание, женственная грация, женственная такт, с
унизительный женский
«женоподобный»,
как в: женский
страхи, изменники любви и долга (Кольридж).

С участием
прилагательное определяет значение не является уничижительным, прилагательное передает
умеренная степень названного качества: зеленоватый
«несколько
зеленый, жестковатый
«несколько
жесткий, тонкий
«несколько
тонкий.Модель особенно часто встречается с цветами: черноватый,
коричневатый, красноватый. A аналогичный
но стилистически своеобразный смысл наблюдается в сочетаниях с
числовые основы: восемьдесят,
сорок и
подобные эквивалентны «около восьмидесяти», «около
сорок’. Например: « What’s
ей нравится, Мин ? »
« Шестьдесят.
Stout. Седые волосы. Ткани. Красное лицо.» (МакКрон)

В
разговорная речь суффикс -ish
это
добавлены слова, обозначающие время
день: четыре часа
или
чаще четырехлистный
означает
«Около четырех часов».Напр .: Роберт
и я пошел на коктейль у Аннетт. (Это называлось «напитки
в шесть тридцать девять —
г.
слово «коктейль» было пропущено ing
вых.) (W.
Купер).

¹
Но не всех национальностей. E. g. Россия,
Итальянский, китайский, японский. 92

изучение корреляции производных и основы также полезно в
раскрывая значение аффикса. Лексико-грамматическая
значение суффикса -ness
, что
образует существительные качества от основы прилагательного становится понятным из
изучение корреляций производной и лежащей в основе основы.
несколько случайно подобранных примеров будут достаточным доказательством: хорошо
:
: добро;
добрый:: доброта; одинокий:: одиночество; готово
:: готовность; праведный:: праведность; медленно:: медлительность.

суффиксы -ion
(и
его алломорфы -sion
и
-ция)
и
-или
соток
суффиксы, образующие существительное, в сочетании с глагольными основами. Оппозиция
между ними
служит для различения двух подклассов существительных: абстрактный
существительные
и агент
существительные, e.грамм. Накопление
:: аккумулятор; действие:: актер; выборы:: избиратель; освобождение :
: Либератор;
угнетение:: угнетатель; вибрация:: вибратор, и т. д.
Абстрактное существительное в этом случае может означать действие, состояние или результат
действие, остающееся в том же подклассе. Таким образом, выращивание
обозначает
процесс обработки почвы (чаще всего обработки почвы) и
состояние культивирования. Ситуация может быть несколько иной с
суффикс -или,
потому что
а
культиватор есть
«Человек, который обрабатывает ¹
и «машина для рыхления земли, рыхления земли вокруг
выращивание растений и уничтожение сорняков ».Таким образом, два разных подкласса
вовлечены: одно — одушевленные существа, другое — неодушевленные предметы.
Они различаются не только семантически, но и грамматически; Существует
регулярное противопоставление одушевленных и неодушевленных существительных в английском языке:
первая группа заменяется на
он или
она,
и
второй по местоимению ит.
В
происхождение этого противопоставления одушевленных личных существительных всем остальным
существительные в некоторых случаях дополняются такими суффиксами, как -ard / -art
(хвастун), -ист (писатель) и
несколько других, но чаще всего нейтрализованные.Термин нейтрализация
может быть определено как временное приостановление работы в противном случае
оппозиции. Нейтрализация, как в слове культиватор ,
это
также наблюдается с такими суффиксами, как -ant,
-er , что
также встречаются в существительных агента, как одушевленных, так и неодушевленных. Ср бухгалтер
‘a
лицо, ведущее бухгалтерию »и охлаждающую жидкость
‘a
охлаждающее вещество »; слесарь
‘механик
кто устанавливает все виды металлоконструкций »и ставни
(дюйм
фотография) ‘устройство, регулирующее засветку пластины
фильма »; бегун
‘a
вестник »и« лезвие конька ».

структурная
наблюдения, подобные этим, показывают, что анализ суффиксов в
свет их валентности и лексико-грамматических подклассов, которые
они служат для дифференциации, могут быть полезны при анализе их
семантические свойства. Понятия оппозиции, соотношения и
нейтрализация, введенная в языкознание Н. Трубецким, доказать
актуален и полезен также для морфологического анализа.

словообразование или словообразование
шаблон
используется для обозначения значимой комбинации основ и аффиксов, которые
происходят достаточно регулярно, чтобы обозначить часть речи,
лексико-семантическая категория и семантические особенности, общие для большинства
слова с таким расположением морфем.¹
Каждый тип словообразования (аффиксация, композиция, преобразование,
композиционное происхождение, сокращение и т. д.), а также каждая часть
речи имеют характеристический набор

¹
См. Также: Гинзбург
Протоколист et
др.
А
Курс современной английской лексикологии. С. 103.

узоры.
Некоторые из них, особенно с деривационным суффиксом -ish,
имеют
уже было описано в этом параграфе.Это также ясно из
предыдущее описание, что группировка паттернов возможна
по типу стержня, по аффиксу или стартовой
с некоторой семантической группировкой. ¹

группировка паттернов, их описание и изучение могут быть основаны на
тот же принцип объяснительных преобразований, который мы использовали для
компонентный анализ в главе 3
(видеть
§3.6).

Позволять
Обратимся снова к аффиксации и посмотрим, как словарь определяет слова
с префиксом ун-:

без акцента
а
-без
акцент или ударение

открутить
v
—
в
снимите болт, чтобы разблокировать

беззаботность
п
—
отсутствие
беспокойства

отменить
v
—
в
обратить эффект действия

безотказный
а
—
не
неисправный, постоянный

Эти
несколько примеров показывают, что отрицательный префикс un-
мая
использоваться в следующих схемах:

И. ун-
+

основа прилагательного un-
+
Часть.
I шток ун-
+
Дет.
II шток

с
значение «не», «без», «противоположность»

II. ун-
+
а
устный
стержень
—
с участием
значение «отменить действие» как

эффект… ‘

III. ун-
+
а
глагольная основа , которая
происходит от основы существительного —
с участием

reversative
значение «освободить от»

Внутривенно ун-
+
а
основа существительного показывает
отсутствие качества обозначено

примеры для схемы I: неопределенный,
несправедливый, невероятный, бессознательный, несбалансированный, неизвестный, нерожденный,
неподходящий », за
образец II:
отогнуть,
развяжите, распакуйте, разверните; для
образец III:
отцепить,
распаковать, разблокировать, раскопать.

С участием
основы существительных (образец IV) un-
это
используется очень редко. E. g. человек
‘чел.
лишенный подобия человечности », unperson
‘a
общественный деятель, утративший влияние ».

Эти
случаи семантического перекрытия показывают, что значение или, скорее,
может быть установлено разнообразие значений каждого словообразовательного аффикса
только когда мы соберем множество случаев его использования, а затем увидим его
функционирование в структуре словообразовательных моделей
выведено из собранных примеров.Было бы также неправильно сказать
что существует определенный смысл, связанный с тем или иным
паттерн, так как они часто многозначны, а аффиксы одноименные.
Это также можно увидеть из следующих примеров. Очень продуктивный
узор из- +
V = Vt. Это означает «делать что-то быстрее, лучше, дольше, чем
кто-то или что-то ». E. g. превзойти,
out-grow, out-live, численность,

¹
Так как
например, а
цифровая ножка +
-иш
с
возраст имеет значение «примерно столько лет»: пятьдесят лет,
шестьдесят, семьдесят, и
имеет разговорный оттенок.

переиграть.

количество возможных комбинаций практически не ограничено.
орфография, переносимая, сплошная или отдельная, во многих случаях
по желанию. Если образовано не глаголами, а именами людей, значит
«Превзойти этого человека в том, что известно как его особенное
свойство’.
Классический пример — «от до
вне Ирода Ирода » (Шекспир)
«в
превзойти кого-либо в жестокости ». ¹

На
с другой стороны, тот же формальный образец out- + V
мая
происходят с локативом out-
и
произвести существительные, например, outbreak
или
вспышка.
Второй элемент здесь на самом деле является существительным действием.

Приведенные выше примеры не исчерпывают возможностей паттернов с выходом .
как
их первый элемент. Out-
мая
использоваться с глагольными основами и производными от них (выдающийся),
с
основные (полевые),
с
прилагательные (исходящий)
и
наречия (прямо).

чем продуктивнее аффикс, тем более вероятно существование рядом
обычный образец некоторой семантической вариации.Таким образом, -ee
это
свободно добавляются к глагольным основам для образования существительных, означающих «Тот, кто
В-ред, адресата , г.
разведенный, сотрудник, эвакуируемый, испытуемый, часто
существительные параллельного агента
в -е,
как
работодатель,
экзаменатор. Иногда,
однако он добавляется к непереходным
глаголы; в этих случаях образец V + -ee
означает
«Тот, кто V-s» или «Тот, кто V-ed», как в беглец,
пенсионер. В
дело баржи
‘a
человек, отвечающий за баржу ‘шток — существительное.

Это
также может случиться, что из-за омонимии аффиксов слова, которые выглядят
подобные антонимы на самом деле являются синонимами. Хороший пример анализирует
В.К. Тарасова. Прилагательные воспламеняющийся
и
легковоспламеняющийся
соток
не
антонимы, как можно предположить по их морфологическому внешнему виду
(см. неофициальный
:: формальный, негостеприимный:: гостеприимный) но
синонимы, потому что легковоспламеняющийся
это
«Легко поджечь». Они также взаимозаменяемы в
нетехнические тексты. легковоспламеняющийся
мая
образно употреблять как «легко возбуждаемый». Легковоспламеняющийся
это
предпочтительно в техническом письме.

Дело в том, что существует два префикса в-.
Один
отрицательный префикс, а другой может указывать на движение внутрь,
интенсивного действия или как в случае воспаления ,
легковоспламеняющиеся и
воспаление
имеют
причинная функция. ²

Это
невозможно провести резкую грань между элементами формы
выражающие только лексическое значение и выражающие только грамматическое значение
и трудность не решается введением вместе с термином
мотивация

словообразование
смысл.

к
Резюмируем: шаблон словообразования является структурным и семантическим
формула, более или менее регулярно воспроизводимая, выявляет
морфологическая мотивация слова, грамматическая часть речи
значение и в большинстве случаев помогает отнести слово к некоторым
лексико-грамматический класс, компоненты лексического значения
в основном снабжается штоком.

¹ Ирод
— правитель Иудеи во время Рождества Христова был известен
его деспотический характер и жестокость.

² В.K.
Тарасова изучает возможности этой омонимии слова.
легковоспламеняющийся
когда
она комментирует стихотворение Огдена Нэша под названием «Филология,
Этимология, ты должен мне извиниться ».