Принципи виховання: ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ

Содержание

Основні принципи виховання — Закономірності і принципи виховання — Теорія і методика виховного процесу — Основи педагогіки

3. Теорія і методика виховного процесу

3.2. Закономірності і принципи виховання

3.2.2 Основні принципи виховання

Оптимізація змісту, форм і методів виховання потребує всебічного врахування його принципів, у яких відображені закономірності виховного процесу.

Принцип виховання — керівне твердження, яке відображає загальні закономірності процесу виховання і визначає вимоги до змісту його організації і методів.

Узагальнюючи досвід виховної діяльності, вони є системою вимог щодо всіх аспектів виховного процесу, спрямовують його на формування цілісної особистості.

До основних принципів виховання належать:

Цілеспрямованість виховання.

Цей принцип означає, що вся виховна робота має спрямовуватися на досягнення основної мети — виховання всебічно розвиненої особистості, підготовку її до свідомої й активної трудової діяльності. Реалізація його передбачає підпорядкованість усіх заходів загальній меті та нетерпимість до стихійності у вихованні. Знання мети створює перспективу, дає змогу проектувати бажаний рівень вихованості особистості.

Зв’язок виховання з життям. Відповідно до цього принципу виховна діяльність закладу освіти має спонукати учнів (студентів) до участі в житті суспільства вже під час навчання, в процесі підготовки до подальшої трудової діяльності. Для цього у виховній роботі використовують краєзнавчий матеріал, систематично знайомлять вихованців із суспільно-політичними подіями в країні, залучають їх до посильної участі в громадсько-корисній роботі.

Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Реалізується цей принцип через правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, попередження відхилень у свідомості та поведінці особистості, вироблення несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності протистояти їм.7. Виховання в праці. Передбачає усвідомлення учнями (студентами) того, що праця — єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людей, фактор всебічного розвитку особистості. Тому сумлінне ставлення до праці є важливою рисою людини. Педагог має прищепити вихованцям нетерпимість до порушень трудової дисципліни, розкрадання народного добра і приватної власності.

Комплексний підхід у вихованні. Будь-який систематичний виховний процес передбачає єдність:

— мети, завдань і змісту виховання;

— форм, методів і прийомів виховання;

— виховних впливів закладу освіти, сім’ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці;

— виховання і самовиховання.

Принцип комплексності вимагає враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів (студентів), а також постійно коригувати виховні впливи залежно від рівня їх вихованості.

Виховання особистості в колективі. Реалізація цього принципу сприяє усвідомленню вихованцями того, що колектив є могутнім засобом виховання і багато рис особистості формуються тільки в колективі. Педагог повинен докладати зусиль для згуртування колективу вихованців, заохочувати їх до участі у самоврядуванні, сприяючи розвитку їх самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін.

Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю вихованців.Необхідність педагогічного керівництва зумовлена незначним (недостатнім) життєвим досвідом вихованців. Водночас виховання творчої особистості можливе за умов її самостійності й творчості, ініціативи й самодіяльності.

Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього.В основі його — єдність вимог педагогів до вихованців, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага до їхніх поглядів тощо.

Індивідуальний підхід до кожного вихованця. Ефективність виховного процесу залежить і від того, наскільки в ньому враховують вікові та індивідуальні особливості особистості. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, — вважав К. Ушинський, — якою вона є в дійсності, з усіма її слабостями, в усій її величі, з усіма її буденними, дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами. Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу а засоби ці величезні».

Систематичність, послідовність і наступність у вихованні. Формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки вимагає системи виховних заходів, які застосовують у певній послідовності. Адже позитивних рис особистості не можна сформувати, якщо виховний процес буде випадковим набором епізодичних впливів.

Єдність педагогічних вимог закладу освіти, сім’ї і громадськості. Реалізується у постійній взаємодії, взаємному інформуванні учасників виховного процесу про результати виховних впливів.

Досягнення виховної мети є наслідком оптимального поєднання всіх принципів виховання з огляду на умови, в яких відбувається виховний процес. Важливо при цьому забезпечити гармонійну взаємодію універсальних і національних виховних принципів, які у кожного народу мають свої особливості.

Саме на поєднанні загальних і національних принципів виховання вибудовується концепція українського виховання.

Національні принципи виховання.

Вони закорінені у виховній традиції народу, тісно пов’язані з його історичною долею і ментальністю. Найпомітніші серед них народність, природо-відповідність, культуро-відповідність, демократизація, гуманізація, етнізація та ін.

Народність — принцип єдності загальнолюдського і національного. Передбачає національну спрямованість виховання: навчання рідною мовою; формування національної свідомості, прищеплення любові до рідної землі, свого етносу, шанобливого ставлення до його культурної спадщини, національно-етнічної обрядовості інших народів, що населяють країну.

Природо-відповідність — урахування багатогранної й цілісної природи людини, її вікових, індивідуальних, анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей.

Культуро-відповідність — органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь.

Гуманізація — створення умов для формування таких якостей молодої людини, як гуманність, щирість, людяність, доброзичливість, милосердя та ін. Передбачає гуманізацію взаємин між вихователями та вихованцями. Згідно із цим принципом першочерговими завданнями навчально-виховного процесу є повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір’я до неї.

Демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої суспільної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності. Педагог має також допомогти дитині глибоко усвідомити взаємозв’язок між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю.

Етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Принцип означає створення можливості для всіх молодих людей навчатися рідною мовою, спонукає виховувати в них національну гідність, національну свідомість, почуття етнічної приналежності до свого народу; відтворення в дітях менталітету свого народу, виховання їх як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків.

Нові особливості цивілізаційного розвитку (глобалізація, екологічні, мілітарні загрози людству) орієнтують педагогічну думку на осмислення реалій сучасного буття під кутом зору виховання особистості, на обґрунтування відповідних принципів виховання.

Принципи виховання

Принципи
виховання — керівні положення, які
відображають за­гальні закономірності
процесу виховання і визначають вимоги
до змісту, організації і методів виховного
впливу.

Вони
є узагальненою системою вимог, які
охоплюють усі аспекти виховного процесу,
відображають результати виховної
роботи.

Процес
виховання ґрунтується на принципах:

  1. Цілеспрямованість
    виховання.

    Початком
    будь-якої діяльності, зокрема виховної,
    є визначення мети. Педагог відповідно
    до мети своєї діяльності повинен
    спрямовувати всю виховну роботу. Маючи
    мету, він вчасно зможе поба­чити
    недоліки у вихованні, скоригувати
    виховний процес.

  1. Поєднання
    педагогічного керівництва
    з
    ініціати­вою
    і самодіяльністю учнів.

    Педагогічне
    керівництво зу­мовлене недостатнім
    життєвим досвідом молодої людини, а
    виховання творчої особистості можливе
    лише за умови поєднання зусиль вчителя
    з самостійністю, творчістю, іні­ціативою
    і самодіяльністю учнів.

Різноманітна
діяльність учнів — основа виховання.
Ді­яльність — трудова, пізнавальна,
художньо-творча — роз­виває соціальну
активність, ініціативу. Стимулюючи
розвиток
самостійних починань учнів, вчитель
дбає, щоб у їх поведінці органічно
поєднувались слово і діло, відпові­дальність
за результати справи. Цього можна досягти
за безпосередньої участі учнівських
колективів у плануван­ні справ,
усвідомлення їх необхідності і значення,
залу­чення їх до організації справ,
оцінювання їх результатів.

3. Повага
до особистості дитини, поєднана з
розум-
ною вимогливістю до неї.

Повага
до людини передбачає
гуманне ставлення
до неї. Вона є стрижнем взаємин між
учителем
і учнями.

Вимоги
вчителя (колективу педагогів) стають
особли­во ефективними тоді, коли вони
спираються на здорову громадську думку
учнівського колективу і підтримують­ся
нею. За таких умов громадська думка стає
одним із засобів подолання негативних
рис окремих учнів (проявів індивідуалізму,
егоїзму, інших відхилень від норм і
пра­вил співжиття).

4. Опора
на позитивне в людині.

Виховання
передбачає опору вихователя на хороше
в людині, його довіру до
здорових
намірів і прагнень учнів.

Зосередження
тільки на негативних рисах характеру
і поведінки учнів деформує виховний
процес, заважає фор­муванню позитивних
рис особистості. Не можна лише до­рікати
учневі за недоліки, бачити в ньому тільки
негатив­не. Це може створювати в нього
однобоке уявлення про себе, про свої
людські якості, взагалі про свою гідність.

Принцип
опори на позитивне в людині ставить
серйоз­ні вимоги до організації
життєдіяльності учнів, потребує створення
здорових стосунків між учителями та
учнями, продуманого змісту навчально-виховних
занять, їх форм і методів.

  1. Урахування
    вікових та індивідуальних особливос­тей
    учнів.

    Одне
    із завдань педагога — бачити
    неповтор­ність, творчу індивідуальність
    кожної дитини, виявля­ти, розкривати,
    плекати у неї неповторний індивідуаль­ний
    талант. Тому кожен педагог, вихователь
    повинен знати і враховувати індивідуальні
    особливості дітей, їх фізичний розвиток,
    темперамент, риси характеру, волю,
    мислення, пам’ять, почуття, здібності,
    інтереси, щоб, спи­раючись на позитивне,
    усувати негативне в їх діяльності та
    поведінці.

  2. Систематичність
    і послідовність виховання.

    Ефективність
    виховного процесу залежить від
    послідов­ності, безперервності
    педагогічних впливів на учнів. Йдеть­ся
    про систему педагогічних впливів, яка
    забезпечує фор­мування в кожного
    учня світогляду, переконань, ідеалів,
    інтересів, морально-вольових рис,
    навичок і звичок пра­вильно орієнтованої
    поведінки, цілісної особистості.

Рівень
розвитку суспільно значимих якостей в
учнів молодшого, середнього і старшого
віку різний. Саме тому важлива
послідовність, узгодженість,
систематичність, планомірність
педагогічних впливів, підпорядкованих
ме­ті, принципам, завданням, змістові,
формам і методам ви­ховної діяльності
загалом. У вихованні треба спиратися
на набутий учнями життєвий досвід,
закріплювати його в уміннях, навичках
і звичках правильної поведінки.

7. Єдність
педагогічних вимог школи, сім’ї та
громадськості.

За
результати виховання підростаючого
покоління відповідає не тільки школа,
а все суспільство. Дитина виховується
не тільки в сім’ї та школі. На неї впливає
багато інших чинників, у тому числі й
недостатньо контрольованих. Оскільки
«усім складним світом навколишньої
дійсності дитина входить у численні
стосунки, кожен з яких неминуче
розвивається, переплітається з іншими
стосунками, ускладнюється фізичним і
моральним
зростанням самої дитини»1,
виникають не тільки істотні
виховні
резерви, а й певні труднощі. Розумні,
стійкі та
єдині вимоги до дітей з боку
різних соціальних інститутів
посилюють
педагогічний вплив на них, підвищують
ефек-
тивність виховного процесу.

8. Єдність
свідомості й поведінки.

Поведінка
людини —
це
її свідомість у дії. Як суспільний
продукт, свідомість формується в процесі
суспільної практики.

Особливе
значення єдності свідомості й поведінки
як принципу виховання полягає в тому,
щоб світогляд набув для кожного учня
суб’єктивного смислу, став переконан­ням,
поєднанням зі знаннями і практичними
діями. Ви­ховання єдності свідомості
й поведінки — складний і су­перечливий
процес. Він не є автономним, відірваним
від обставин життя, зовнішніх впливів,
серед яких можуть бути й негативні.

Між
усвідомленням того, як треба діяти, і
звичною поведінкою існує певна
суперечність, нейтралізувати яку можна
з допомогою звичок і традицій поведінки.

9. Народність.
Передбачає
єдність загальнолюдського
і
національного. Національна спрямованість
виховання передбачає вивчення рідної
мови, формування національної свідомості,
любові до рідної землі і свого народу,
прищеплення шанобливого ставлення до
культури, спадщини, традицій і звичаїв
усіх народів, які населяють Україну.

  1. Природовідповідність.
    Враховує
    багатогранну і ціліс­ну природу
    дитини: анатомо-фізіологічні, психологічні,
    віко­ві, генетичні, національні,
    регіональні особливості. Нехту­вання
    або лише часткове врахування природи
    дитини не дає змоги ефективно використати
    виховні можливості, натомість породжує
    нерозвиненість задатків, нахилів,
    талантів учнів, невикористання засобів
    пізнання, загальмованість психічних
    процесів тощо. «Природа хоче, —
    писав
    французький філо-соф-просвітитель
    Жан-Жак
    Руссо (1712—1778), — щоб
    діти були дітьми, перш ніж бути дорослими.
    Якщо ми намагаємо­ся порушити цей
    порядок, та виростимо скороспілі плоди,
    які не матимуть ні зрілості, ні смаку
    і не забаряться зіпсува­тись: у нас
    вийдуть юні лікарі і старі діти»1.

  2. Культуровідповідність.
    Передбачає
    органічний зв’я­зок із культурним
    надбанням всього людства, історією
    сво­го народу, його мовою, культурними
    традиціями, народ­ним мистецтвом.
    Забезпечує розуміння духовної єдності
    та спадкоємності поколінь.

12.
Гуманізація.

Означає
створення умов для форму­вання кращих
якостей і здібностей дитини, джерел її
жит­тєвих сил. Виховання як основна
складова у навчально-виховному процесі
передбачає гуманізацію взаємин між
вихователями та вихованцями, повагу до
особистості, ро- зуміння її
запитів, інтересів, гідності, довіру до
неї. Сприяє вихованню гуманної особистості
— щирої, людяної, доб­розичливої,
милосердної.

  1. Демократизація.
    Мислиться
    як усунення авторитар­ного стилю
    виховання, сприйняття особистості
    вихованця як вищої соціальної цінності,
    визнання його права на свобо­ду, на
    розвиток здібностей і реалізацію
    індивідуальності. Забезпечує
    співробітництво вихователів і вихованців,
    враху­вання думки колективу й кожної
    особистості.

  2. Етнізація.
    Передбачає
    наповнення виховання на­ціональним
    змістом, спрямованим на формування
    само­свідомості громадянина. Створення
    можливості всім ді­тям навчатися у
    рідній школі, виховувати національну
    свідомість та гідність, відчуття
    етнічної причетності до свого народу.
    Відтворення в дітях менталітету свого
    наро­ду, збереження специфічних
    особливостей нації, вихован­ня дітей
    як типових носіїв національної культури,
    продо­вжувачів справи попередніх
    поколінь.

Будучи
органічно пов’язаними між собою, принципи
виховання охоплюють усі аспекти цього
процесу і спря­мовують його на
формування людини як цілісної особис­тості.
Реалізація принципів виховання дає
позитивні ре­зультати лише тоді, коли
їх застосовують у гармонії вза­ємодії
між собою.

11

6. Принципи виховання,характеристика.

Принцип
виховання — це основа, вихідне положення,
яке ста­новить фундамент змісту, форм,
методів, засобів і прийомів ви­ховання.
Принципи зумовлюються метою виховання.

Розглянемо
сутність і вимоги основних принципів
виховання.

1.Принцип
народності
 передбачає
єдність загальнолюдсь­ких і національних
цінностей; забезпечення національної
спря­мованості виховання; оволодіння
духовними багатствами свого народу:
мовою, традиціями, звичаями,
національно-етнічною культурою; шанобливе
ставлення до національних надбань тих
народів, які мешкають в Україні.

2.Принцип
демократичності
 потребує
подолання автори­тарного стилю
виховання; забезпечення співробітництва
вихова­телів і вихованців; врахування
думки колективу й кожної особи­стості;
виховання особистості як вищої природної
і соціальної цінності; формування
колективу на засадах волі і прагнень
його членів; в цілому формування вільної
особистості.

3.Принцип
природовідповідності
 спрямований
на врахуван­ня багатогранної природи
людини, особливостей її анатомо-фізіологічного
і психічного розвитку.

4.Принцип
гуманізації
 передбачає
створення оптимальних умов для
інтелектуального і соціального розвитку
кожного ви­хованця; виявлення глибокої
поваги до людини; визнання при­родного
права кожної особистості на свободу,
на соціальний за­хист, на розвиток
здібностей і вияв індивідуальності, на
самореалізацію фізичних, психічних і
соціальних потенцій, на створен­ня
соціально-психічного фільтра проти
руйнівних впливів нега­тивних чинників
навколишнього природного і соціального
сере­довища; виховання у молоді
почуттів гуманізму, милосердя,
доб­рочинності.

5.Принцип
неперервності
 випливає
з того, що виховання є багатогранним і
багатофакторним процесом, який не
обмежуєть­ся ні часовими, ні віковими
рамками; виховання здійснюється з часу
народження і триває впродовж усього
життя; соціальне і природне середовище,
діяльність особистості так чи інакше
впли­вають на формування певних
якостей; процес навчання — важ­ливий
чинник виховання як через зміст
навчального матеріалу, так і через
організацію діяльності.

6.Принцип
індивідуалізації та диференціації:
 врахування
у навчально-виховному процесі
індивідуальних особливостей фізичного,
психічного і соціального розвитку
особистості; засто­сування засобів
впливу на особистість з урахуванням її
індивіду­альних фізичних і
соціально-психічних властивостей;
моделю­вання на основі індивідуальних
потенцій групових та індивіду­альних
програм розвитку, стимулювання
фізично-оздоровчої, предметно-практичної,
навчально-пізнавальної,
соціально-кому­нікативної,
орієнтаційно-оцінної діяльності
вихованців.

Організовуючи
виховний процес у вищих навчальних
закла­дах, педагоги мають вдумливо,
творчо і конструктивно підходи­ти до
реалізації принципів виховання. Це
стосується як змісту, так і форм, засобів,
методів виховної діяльності

7. Методи виховання,класифікація.

На
попередніх лекціях ми ознайомлювались
з такими алегоріями педагогіки як мета,
зміст, процес виховання, які розкривають
суть виховного процесу. Проте вони ще
не давали відповіді на питання – як
саме виховувати, якими шляхами і т.п.
Способи теоретичного і практичного
освоєння дійсності визначаються як
методи (грец. metodos – шлях дослідження,
пізнання), а їх сукупність позначається
поняттям “методологія”.

Таким
чином одні вчені під методами
виховання розуміють шляхи дослідження
виховних цілей, другі – як способи
взаємозв’язаної діяльності вчителя і
вихованців; треті – виховний
“інструментарій”. Крім поняття “метод”
виховання існують поняття “прийом” і
“засіб” виховання.

Прийом
виховання —  це частинка методу
виховання, один з його елементів,
необхідний для ефективного застосування
методу в конкретній ситуації.Наприклад,
бесіда з учнями будується як ціла система
прийомів: прийом яскравого початку,
прийом звертання до життєвого досвіду
дітей, прийоми утримання і переключення
уваги, прийом завершення розмови тощо.

Засоби
виховання – надбання матеріальної
та духовної культури (художня, наукова
література, радіо, телебачення, інтернет,
предмети образотворчого, театрального,
кіномистецтва та ін.), форми і види
виховної роботи (збори, бесіди, конференції,
гуртки, ігри, спортивна діяльність) які
задіюють під час використання певного
методу.

Основним
критерієм оцінювання виховного методу
є відповідність його виховним цілям і
завданням.

У
педагогічній науці існує кілька
класифікацій виховних методів: Г.Щукіної,
В.Сластьоніна, В.Ярмаченка, Н.Волкової
та ін.

Класифікація
методів виховання випливає з логіки
цілісного педагогічного процесу,
необхідності безпосередньої організації
всіх видів діяльності дітей, їх взаємин
з педагогами і між собою, стимулювання
самодіяльності та самоосвіти. Тому
найбільш поширеною є класифікація
Г.І.Щукіної і близька до неї класифікація
В.Сластьоніна.. 

Щодо
четвертої групи методів виховання, то
одні вчені сюди відносять методи
самовиховання Волкова Н.П., Сластьонін
В.І., а Фіцула М.М. – методи контролю й
аналізу рівня вихованості.

Класифікація:за
характером(переконання,вправи,заохочення,виконання),
за результатами(впливи,що створюють
мораль мотиву і настанови;впливи,що
утворюють звички),за спрямованістю.

4

2. Принципи виховання

Принципи
виховання
— основні початкові
положення, виконання яких дозволяє
вихователеві добитися якнайкращих
результатів у формуванні особи вихованця.
Основні принципи виховання:

1. Принцип цілеспрямованості і ідейності виховання

Принцип
цілеспрямованості і ідейності виховання
орієнтує вихователя на конкретну мету
в його роботі, прихильну системі передових
ідей і ідеалів свого часу. Вибір мети
виховання залежить від діагнозу рівня
морального, політичного, правового
розвитку вихованця і від оцінки важливості
досягнення її на даному етапі виховної
роботи. Цілеспрямованість виховання
припускає планування. Раніше бувало:
план виховної роботи складався поспішно
і зводився до перерахування одноманітних
заходів, якими вихователь “охоплював
масу”. Але життя довело, що планувати
виховання можна не тільки для групи,
колективу, але і для однієї людини.

2. Принцип обліку державних і національних інтересів у вихованні

Принцип
обліку державних і національних інтересів
у вихованні зобов’язує вихователя
керуватися в своїй роботі Конституцією
України, що регламентує основи державного,
суспільного і національного пристрою
України. Держава піклується про те, щоб
кожен громадянин України був освіченою
і вихованою людиною. У Конституції
України указується: “Кожен має право
на освіту. Повна загальна середня освіта
є обов’язковою”. Обов’язковим також є
всебічна вихованість громадянина
України. Конституція України гарантує
кожному право на свободу думки і слова,
вільний вираз своїх поглядів, переконань,
що має на увазі і вільне виховання, але
в допустимих межах, коли не порушуються
права, свободи, гідністьінших людей,
не порушується законодавство.

3. Принцип гуманності виховання

Принцип
гуманності виховання — основоположна
закономірність формування особи як
вищій соціальній цінності. Гуманність
виховання реалізується двома шляхами:
гуманним, людяним відношенням вихователя
до вихованця і формуванням у вихованця
гуманістичних якостей особи. Щоб виховати
вільну людину в демократичній країні,
потрібно виключити диктат і жорстокість
вихователя по відношенню до вихованця.
Гуманне відношення до вихованця народжує
бажання бути добрим, чуйним, чуйним, а
потім це бажання перетворюється на
стійке етичне переконання і гуманістичні
риси особи.

4. Принцип демократизації виховання

Принцип
демократизації виховання виключає
авторитарний стиль вихователя, жорсткість
вимогливості, упередженість і надмірну
різкість в критиці недоліків вихованця.
Принцип зобов’язує вихователя створювати
такі умови, при яких вихованці розвивали
б ініціативу, гласність, громадську
думку, активно прагнули б до самовиховання.
Він відображає співпрацю у виховній
роботі, і припускає спілкування вихователя
з вихованцями, при якому обидві сторони
процесу є рівноправними, такими, що
інформують і виховують один одного.

5. Принцип виховання особи в колективі

Принцип
виховання особи в колективі, групі —
найважливіша закономірність соціалізації
дитини, підлітка, хлопця. Будь-яка група
(сім’я, студентська група і ін.) грає свою
роль у вихованні учнів лише тоді, коли
вони вважають себе членами цієї групи.
Вихователеві потрібно знати, до якої
групи входить вихованець, яку соціальну
роль він в ній грає, чи має авторитет,
кому наслідує або кому підкоряється,
що дозволить вибрати педагогічні прийоми
дії на вихованця. Виховувати одну людину
складно, але виховувати групу ще
складніше. У групі діють різні
соціально-психологічні чинники: симпатії
— антипатії, дружба — ворожнечі, тяжіння
— відштовхування. У групі зароджується
групова думка, яка інший раз діє сильніше
на хлопцеві або дівчину, чим цикл лекцій
про виховання.

16. Принципи процесу виховання (принцип гуманізму виховання, виховання в діяльності і спілкуванні, цілісного підходу до виховання).

Виховання

процес
цілеспрямований,
який
орієнтує вихователя і вихованця на
досягнення
мети
як ідеального передбачення результатів
процесу.

Принцип
гуманізації виховання

Гуманізм

система
поглядів, яка визначає цінність людини
як осо­бистості, її право на свободу,
ща­стя, розвиток і виявлення всіх
здібностей.

Принцип гуманізації
про­цесу виховання передбачає ви­знання
цінності дитини як особистості, її прав
на свобо­ду, щастя, захист і охорону
життя, здоров’я, створення умов для
розвитку дитини, її творчого потенціалу,
схильно­стей, здібностей, надання їй
допомоги у життєвому само­визначенні,
повноцінної самореалізації.

У
«Декларації прав дитини» говориться
про необхідність за­коном, іншими
засобами забезпечувати соціальний
захист дитини, можливостей і сприятливих
умов для її фізичного, розумового,
морального,
духовного
розвитку в атмосфері свободи і гідності.

Реалізація
принципу
вимагає від вихователя його гуманістичної
орієнтації,
яка
включає: ставлення педагога до педагогічної
діяль­ності як до покликання, яке
спрямоване не лише на викладання
предмета, але й, у першу чергу, на дитину.

Принцип
передбачає також повагу
до особистості дитини.
У
ді­яльності вчителя повага до учнів
викликає в останніх довіру, від­вертість,
увагу до порад і пропозицій викладача.
«Діти, підлітки, — як зазначає А.Г.
Ковальов, — дуже чутливі до оцінки їх
актив­ності, умінь, виявів розуму,
фізичної сили і спритності, які
роз­глядаються як якості, гідні поваги
і заохочень».

Повага до
особистості школяра виявляється:

— у
знанні вихователем індивідуальних
особливостей
дитини, у забезпеченні умов
для
її розвитку; в урахуванні інтересів
учнів, їх індивідуальних смаків, потреб,
поглядів та ін.;

— у
вияві довіри
до дитини, доброти, чуйності;

увазі,
співчутті,
співстражданні,
сердечній турботі; в емпатичному
ставленні
до особистості, що передбачає бажання
і уміння відчувати іншого як самого
себе, ставати на його позиції, розуміти
внутрішній світ дитини, тобто перейматися
проблемами індивіда;

— у
діалогізмі
спілкування,
який
не можливий без бажання і уміння слухати
і чути дитину, без ведення діалогу на
основі рівностей позицій, взаємоповаги
і довір’я, коли засобами спілкуван­ня
педагога з вихованцями є не настанови,
заборона, погрози, а врахування точки
зору співбесідника, розумні вимоги.

Звідти виходить
тактика співробітництва, взаємодії в
сумісній діяльності і спілкуванні.

Гуманізм вихователя
передбачає також терпимість, його
педа­гогічний такт.

Все це повинно
стверджувати неповторність кожної
дитини. Саме стверджувати, а не декларувати.

А.С.
Макаренко теоретично обґрунтував і в
своїй практичній діяльності реалізував
принцип оптимістичної
гіпотези
у відношен­ні до дитини. В.О. Сухомлинський
неодноразово висловлював думку про те,
що кожна дитина талановита, і завдання
вихователя в тому, щоб знайти «ізюминку»
в кожній дитині.

Ш.О. Амонашвілі
пише, звертаючись до вчителів: «Вірте
в дити­ну. Вірити треба навіть тоді,
коли опускаються руки, коли зробив все,
а нічого не виходить. Пам’ятайте, що доля
дитини залежить тільки від Вас. Якщо в
дитину ніхто не вірить, вона стає зовсім
без­порадною, їй ні на кого обіпертися,
і ми обов’язково втратимо її».

Щоб вірити, треба
виявляти саме позитивні риси характеру,
діяльності, спілкування школя­рів.
Вирішенню цього завдання сприяє
організація різноманітної діяльності
дитини, де б вона мо­гла виявити своє
«я».

Але
вихователь повинен знати, як пред’яв­ляти
вимоги. Вимоги повинні бути посильними,
доступними
для розуміння дітей, відповідати
можливостям індивіда, бо при непо­сильному
завданні вся робота приречена на невдачу.
Важливо, щоб дитина усвідомлювала
необхідність
виконання
тих чи інших вимог. Самі вимоги повинні
мати позитивний
характер,
коли
переважає не частка
«не»
(не кричи), а стимулювання до позитивних
дій: будь уважним, слухай товаришів,
бережи свою пам’ять тощо.

Суттєвою
умовою виконання вимог є не лише їх
формулюван­ня, визначення того, що
треба, а й розкриття
способів виконання
вимог,
тобто відповідь на запитання: «Як?».

Умовою
прийняття дітьми вимог є
педагогічний такт
вихователя,
коли
вчитель повинен стати на місце учня і
розмовляти з ним так,
як
хотів би, щоб спілкувались з ним. При
аналізі результатів виконання вимог
не порівнювати
одну дитину з іншою.
Можна
говорити
про
успіхи чи невдачі тільки конкретної
дитини.

Реалізація
принципу веде до сформованості у школяра
гуманності
як
вершини його моральності, яка знаходить
своє виявлення:

— у
свідомому засвоєнні універсальних
цінностей загальнолюдської та національної
культури;

— в
осмисленні єдності людського роду і
себе як його неповторної частки, зв’язку
з іншими людьми, суспільством, природою,
культурою;


у виявленні любові до людей, всього
живого, милосерді, оброті, здатності до
співчуття, умінні проявляти доброзичливість
до
всіх людей, незалежно від їх раси,
національності, віроспові­дання,
положення у суспільстві, допомагати
близьким і далеким;

— у
прагненні до згоди, добросусідства,
свободи, рівності, брат­ства;

— у
готовності вихованців до самозахисту
своїх інтересів;

— у прагненні до
оволодіння способами самовиховання,
само­вдосконалення з метою оволодіння
художніми, науковими, есте­тичними,
моральними цінностями, шляхом ознайомлення,
охо­рони, відродження, відтворення в
різних видах діяльності та ін.

Принцип виховання
в діяльності і спілкуванні

Діяльність
людини

— основа життя суспільства в цілому і
роз­витку кожної особистості, бо в
ній містяться об’єктивно-суб’єк­тивні
процеси і можливості її формування,
здійснюється взаємо­дія суб’єктів
діяльності — їх спілкування.

Діяльність і
спілкування особистості являють собою
єдине ціле, тому що в основному взаємодія
з предметами є одночасно і взає­модією
з людьми.

Важливим у цьому
процесі є те, що в спілкуванні конкретний
індивід виступає і які суб’єкт, і як
об’єкт взаємодії: не лише оточу­ючі
люди впливають на особистість, а й вона
сама впливає на інших, на характер
міжособистісних стосунків.

Залежність
виховання від характеру діяльності та
спілкування вихованців —
одна
із закономірностей процесу виховання.

Принцип
виховання в діяльності і спілкуванні
вимагає такої їх організації, щоб вони
стали засобом формування особистості,
формою виявлення її ставлення, оціночного
ставлення до оточу­ючої дійсності,
ареною самореалізації можливостей,
потреб, інте­ресів людини. С.Л.
(Рубінштейн писав: «Ставлення до
оточуючого світу — це, перш за все,
ставлення індивіда до того, що складає
умови його життя. Але найперша умова
життя людини —
це
інша людина. Ставлення до іншої людини
складає основну тканину люд­ського
життя, її серцевину».

Але
не будь-яка організація діяльності і
спілкування сприяє цьому однаковою
мірою. Умовами
ефективної організації діяль­ності
та спілкування є
:

1.
Забезпечення активності особистості
в діяльності і спілку­ванні, яке
передбачає обмін інформацією з проблем
етики, естетики,
праці, спорту, досвіду, обмін уміннями,
результатами діяль­ності, взаємодію
у цьому процесі, тобто діяльність
повинна
бути
значущою для дитини,
мати
для неї особистісний сенс.

2.
Залучення дітей до різноманітних
видів діяльності:
ігрової,
пізнавальної, трудової, громадської,
спортивної, естетичної — для реалізації
мети всебічного розвитку особистості
школяра, його самореалізації. У процесі
цієї діяльності людина спілкується з
ба­гатьма групами: членами сім’ї,
класним колективом, учителями, з іншими
людьми в часи відпочинку, занять спортом
та ін., кожна з яких впливає в тій чи
іншій мірі на її розвиток.

При
цьому вільний перехід від одного виду
діяльності до ін­шого є тим важелем,
за допомогою якого здійснюється
формуван­ня прагнення і мотивів
особистості. Саме зміна соціальної
позиції й різних видів діяльності
допомагає у розв’язанні таких питань
виховання, як подолання морального
егоцентризму, формування у вихованців
здатності співчувати іншим людям1.

3.
Створення
умов для того, щоб школяр відчував
задоволення
в
процесі виконання конкретної роботи.
Лише така діяльність стає справжнім
фактором розвитку.

4.
Педагогічне керівництво розвитком
дитини у процесі діяль­ності і
спілкування на основі співставлення
«зони актуального до­сягнення» з
«зоною найближчого розвитку» (Л.С.
Виготський), що дозволяє об’єктивно
враховувати новоутворення,
зміни,
які відбу­ваються у суб’єкта.

5.
Забезпечення позитивних
міжособистісних стосунків
між
ви­хователем і вихованцями — відношення
поваги, взаємодопомоги, довіри,
співтворчості, спрямованих на розумне
поєднання педаго­гічного керівництва
з розвитком ініціативи, активності,
самостій­ності школярів.

Майстерність
педагога полягає в тому, щоб діти не
бачили впливу педагога. Всі конкретні
справи дітей повинні сприйматися ними
як їх власна ідея, яку вони будуть
реалізовувати.

У
своїх наукових працях і практичній
діяльності СТ. Шацький, А.С.
Макаренко, В.О. Сухомлинський розкрили
значення діяль­ності і спілкування
для виховання особистості, визначили
конк­ретні шляхи її організації.

Принцип цілісного
підходу до виховання

Цей принцип
розглядається як теоретична основа
організації виховної діяльності. Він
передбачає:

1. Необхідність
обліку всієї сукупності економічних,
соціаль­них, моральних та інших умов,
які мають вплив на формування людини
як особистості. З урахуванням цих
факторів конкретизу­ється мета
організації виховної діяльності з
колективом школярів або з окремою
дитиною.

2. Формування
різноманіття якостей особистості
школяра, ос­нов інтелектуальної,
моральної, естетичної, економічної,
політич­ної, правової, екологічної,
фізичної, комунікативної культури,
культури праці, сімейних відносин як
цілісного процесу. Все це потребує
відбору змісту виховної діяльності.

3.
Оптимальний вибір методів і засобів
досягнення мети, їх ди­ференціація в
залежності від соціально-економічних,
вікових особливостей,
рівня культури вихованців. А.С. Макаренко
писав: «Ніякого засобу взагалі, хоч би
який ми взяли, не можна визначи­ти ні
добрим, ні поганим, якщо ми розглядаємо
його окремо від інших засобів, від цілої
системи, від цілого комплексу впливів».

4.
Визначення
умов, які забезпечують успіх реалізації
мети. Одні­єю з важливих загальних
умов є систематичність і послідовність
в ор­ганізації виховання, тобто процес
виховання потребує обгрунтова­ної
системи, що враховує попередній досвід
вихованців і розробляє перспективи
взаємодії вихователів і вихованців,
передбачає усклад­нення завдань
виховання і безперервність виховного
процесу.

Цілісність
виховного процесу вимагає:

— диференціації
форм і засобів масового та індивідуального
впливу в залежності від психологічних,
вікових особливостей, ос­вітнього і
культурного рівня вихованців;

— координації
зусиль учасників процесу;

— творчого
підходу до організації процесу виховання;

— врахування
конкретної виховної ситуації та
закономірнос­тей, принципів, особливостей
виховання;

— варіативність
методів, форм, засобів виховання та ін.

5. Облік
результатів виховної діяльності і
корегування за необ­хідності мети,
завдань, змісту, методів, умов досягнення
мети.

Це одна з найскладніших
проблем, яку досліджували А.С. Мака­ренко,
В.О. Сухомлинський, Б.М. Бітінас, О.С.
Богданова, Т.М. Куриленко, І.С. Мар’єнко,
Н.І. Монахов та ін.

Вивчення
результативності виховної діяльності
пов’язане із визна­ченням сформованості
у школяра в залежності від його вікових
мож­ливостей важливих рис особистості,
які є показниками
вихованості.

На
основі праць М.В. Єфременко, МЛ.
Монахова можна
назвати такі головні
якості особистості школяра
:
громадянськість, допитливість,
ретельність, сумлінність, працелюбність,
повага до старших, гуманність, доброта,
чуйність, чесність, ввічливість,
ощад­ливість, дисциплінованість,
гідність, самостійність, активність,
відповідальність, єдність слова і діла,
правдивість, скромність, са­мокритичність,
ініціативність, сила волі, любов до
прекрасного, прагнення до фізичної
досконалості та ін.

7. Сутність і принципи процесу виховання.

Виховання — процес
цілеспрямованого — формування особистості.
Це спеціально організована взаємодія
вихователів і вихованців, спрямована
на формування особистості, потрібної
та корисної собі і суспільству. Це також
цілеспрямоване формування емоційного
ставлення до дійсності у відповідності
з прийнятою системою цінностей.

Сутність виховання
полягає у тому, що вихователь навмисне
намагається вплинути на вихованця.
Тобто виховання є одним з видів діяльності
по перетворенню людини чи групи людей.
Це практико-перетворювальна діяльність,
спрямована на зміни психічного стану,
світогляду і свідомості, знань та
способів діяльності, ціннісних орієнтацій
вихованця. При цьому потрібно враховувати
єдність природної, генетичної,
психологічної та соціальної сутності
вихованця, а також його вік та умови
життя.

Принципи виховного
процесу

Принципи виховного
процесу (принципи виховання) — це загальні
вихідні положення, в яких виявлені
основні вимоги до змісту, методів,
організації виховного процесу.

Основні вимоги до
принципів:

1. Обов’язковість
— вони вимагають обов’язкового та повного
втілення у практику.

2. Комплексність —
передбачає їх одночасне, а ізольоване
застосування на всіх етапах виховного
процесу.

3. Рівнозначність
— серед них немає головних та другорядних.

— гуманістичний
характер виховання — вимагає гуманного
ставлення до особистості дитини, поваги
її прав та свобод, відмови від принижуючих
особу методів виховання, подання до неї
посильних і розумно сформульованих
вимог;

— врахування вікових
та індивідуальних особливостей кожного
учня — вимагає постійного вивчення і
доброго знання особливостей темпераменту,
характеру, поглядів, смаків, звичок
вихованців, уміння діагностувати
реальний рівень сформованості важливіших
якостей особистості (спосіб мислення,
мотиви, інтереси, установки, спрямованість,
ставлення до праці, ціннісні орієнтації),
залучення вихованця до посильної для
нього виховної діяльності;

— зв’язок виховання
з життям — вимагає широкого ознайомлення
вихованців з громадським та трудовим
життям людей та залучення їх до реальних
життєвих відносин, різних видів
суспільно-корисної діяльності;

— громадська
спрямованість виховання — вимагає
орієнтації виховання на підтримку та
зміцнення державного устрою, формування
у вихованців громадянських і соціальних
якостей;

— єдність виховних
впливів — вимагає врахування впливів
інших сфер виховання (родина, колектив
тощо), підтримки розумних вимог інших
членів педагогічного колективу,
координування зусиль причетних до
виховання соціальних інститутів.

Принципи національного
виховання:

— природовідповідність;

— культуровідповідність;

— етнізація;

— гуманізм;

— демократизм;

— єдність сімї та
школи;

— наступність;

— спадкоємність
поколінь.

8. Інноваційні педагогічні технології в практиці роботи сучасного загальноосвітнього навчального закладу

Під педагогічними
інноваційними технологіями розуміється
якісно нова сукупність форм, методів і
засобів навчання, виховання й управління,
яка приносить суттєві зміни у результат
педагогічного процесу. Важливою проблемою
педагогічної технології є забезпечення
цілісного педагогічного впливу,
зорієнтованого не на окремі якості
особистості, а на структуру особистості
в цілому.

Принципово нові
педагогічні ідеї і положення вимагають
переорієнтації методичної роботи на
пошук та розробку інноваційних шляхів
розвитку всіх ланок і складових систем
освіти, формування в освітньому середовищі
справді нового педагогічного мислення
на всіх рівнях педагогічної діяльності.

Аналіз інноваційної
діяльності показує, що в їх практиці в
основному впроваджуються технології,
серед яких можна виділити: особистісно
орієнтоване навчання та виховання,
громадянську освіту, профільне навчання,
технологію групової навчальної
діяльності, теорію рівневої диференціації
навчання, психолого-педагогічне
проектування соціального розвитку
особистості учнів, інформаційні
технології, здоров’я зберігаючі
технології навчання, проективне навчання,
теорію проблемного навчання, інтерактивні
технології, технологію формування
творчої особистості, театральну
педагогіку, технологію навчання як
дослідження, технологію гуманізації
педагогічної діяльності, розвиток
критичного мислення, технологію
комплексно-цільового управління закладом
освіти, теорію ігрових технологій,
теорію раннього та інтенсивного навчання
грамоті.

Найбільш поширеною
в Україні є Технологія розвивального
навчання. Система розвивального навчання
передбачає формування активного,
самостійного творчого мислення учнів
і на цій основі поступового переходу в
самостійне навчання.

Інтерактивні
технології, ідея якої полягає в тому,
що процес пізнання відбувається за
умови постійної активної взаємодії
всіх учнів. Залежно від мети уроку, форм
організації навчальної діяльності
використовуються інтерактивні технології
кооперативного навчання, колективно-групового
навчання, ситуативного моделювання,
опрацювання дискусійних питань.

Технологічний
концепт проектних технологій орієнтує
на дієвий спосіб здобуття нових знань
у контексті конкретної ситуації та їх
використання на практиці. Метод проектів
як технологія у сучасних умовах
трансформувався у проектну систему
організації навчання, за якою учні
набувають знань і навичок у процесі
планування й виконання практичних
завдань проектів.

Технологія
особистісно орієнтованого навчання
полягає у створенні оптимальних умов
для розвитку й становлення особистості
як суб’єкта діяльності і суспільних
відносин, яка будує свою діяльність і
стосунки відповідно до стійкої ієрархічної
системи гуманістичних і буттєвих
особистісних цінностей.

Інформаційні
технології навчання надають доступ
учням до нетрадиційних джерел інформації.
Створюють можливості для творчої
діяльності, формування професійних
навиків. Можливість реалізувати нові
форми та методи навчання.

Освітня програма
«Крок за кроком» передбачає спрямування
ранньої освіти дітей на виховання рис,
необхідних для життя у демократичному
суспільстві: вміння критично мислити,
самостійно здійснювати свідомий вибір,
окреслювати та вирішувати проблеми,
сприймати зміни та ефективно впливати
на них, бути творчими та чуйними,
толерантно ставитись до відмінностей.

Тема 6* Основні закономірності і принципи виховання

  1. Закономірності
    процесу виховання.

  2. Основні
    принципи виховання.

1.
Закономірності
виховання

— це стійкі, повторювані, об’єктивно
існуючі суттєві
зв’язки у ньому, реалізація яких сприяє
забезпеченню ефективності розвитку
особистості
школяра.

Перша
закономірність полягає в органічному
зв’язку виховання із суспільними
потребами
і умовами виховання. Значні зміни в
житті народу ведуть за собою і зміни
в його виховній системі. У зв’язку з
розбудовою незалежної держави України

настала
потреба формування в підростаючого
покоління української національної
свідомості,
любові до України, української мови,
свого народу, його традицій, історії,
культури.

Друга
закономірність виявляється в тому, що
людина виховується під впливом
різноманітних факторів.

Не дарма говорять, що виховує все: і
люди, і речі, і явища. Серед
цих факторів насамперед і найбільше
виховують люди. І в першу чергу — батьки
і педагоги. Це накладає на них особливу

відповідальність.

Третя
закономірність полягає в тому, що
найбільш успішно проходить процес
виховання
в природному для нього національному
руслі з врахуванням
національного
менталітету вихованця.

З огляду на це дитину має оточувати
рідна мова,
природа, національна культура, звичаї,
традиції тощо.

Четверта
закономірність виявляється в тому, що
результати виховання є
залежними
від виховного впливу на внутрішній світ
дитини, її духовну зокрема

на формування
її думок, поглядів, переконань, ціннісних
орієнтацій, емоційну сферу.
Виховний
процес має постійно трансформувати
зовнішні виховні впливи у внутрішні,
духовні процеси особистості (її мотиви,
установки, орієнтації, ставлення).

П’ята
закономірність полягає у визначальній
ролі діяльності і спілкування у вихованні.

Діяльність виступає як головний фактор
єдності свідомості і поведінки, коли
учнем здійснюється певна система видів
діяльності (навчальна, трудова, ігрова,
спортивна і ін.). За таких умов можливий
всебічний розвиток особистості.

Закономірні
зв’язки проявляються у вихованні в
усьому розмаїтті взаємозв’язків і
взаємоперетворень. Під час організації
будь-якої виховної ситуації їх необхідно
враховувати.

Усвідомлення
закономірних зв’язків дозволяє педагогу
не просто механічно, а свідомо
відпрацювати задану схему дій, щоб
прийти до поставленої мети.

Врахування
закономірностей допомагає педагогу у
процесі його виховної роботи
(в ході планування, організації, оцінки
процесу виховання) перетворити можливість,
що випливає із закономірних зв’язків,
у дійсність.

2.
Принципи
виховання — це керівні положення, які
відображають загальні закономірності
процесу виховання і визначають вимоги
до змісту, організації і методів
виховного процесу.

Основними
принципами виховання є:

  1. Ц
    іл е спрямованість

    (підпорядкованість всієї виховної
    роботи загальнійметі,
    знання цієї мети вихователями і
    вихованцями, нетерпимість до стихійності
    увихованні,
    наявність перспективи,
    проектування рівня вихованостіособистості
    відповідно до запланованої мети).

  2. Зв’язок
    з життям

    (використання у виховній роботі
    краєзнавчогоматеріалу,
    систематичне ознайомлення
    учнів із суспільно-політичнимиподіями
    в країні, залучення їх до посильної
    участі в громадське корисній роботі).

  1. Єдність
    свідомості і поведінки

    (правильне співвідношення
    методівформування
    свідомості і суспільної поведінки,
    попередження відхилень усвідомості
    та поведінці учнів, вироблення
    несприйнятливості до будь-якихнегативних
    впливів, готовності вести проти них
    боротьбу).

  2. Виховання
    в праці

    (праця — єдине джерело задоволення
    матеріальних ідуховних
    потреб людей, праця як фактор
    всебічного розвитку особистості,сумлінне
    ставлення до праці — важлива риса
    людини, нетерпимість до порушень

трудової
дисципліни, розкрадання народного добра
І Т.Д.).

5. Комплексний
підхід

(єдність мети, завдань і змісту виховання;
єдність форм,методів
і прийомів виховання; єдність виховних
впливів школи, сім’ї, громадськості,засобів
масової інформації, вулиці;
врахування вікових та
індивідуальнихособливостей
учнів у вихованні; єдність
виховання і самовиховання;постійне
вивчення рівня вихованості учня
і внесення корективів у виховнуроботу).

  1. Виховання
    особистості в колективі

    (колектив — могутній засіб виховання,певні
    риси особистості формуються тільки в
    колективі, значення згуртованостіколективу
    і його громадської думки для виховання
    школярів, участь учнів уроботі
    самоврядування сприяє розвитку
    самостійності, самодіяльності,ініціативи
    іт.д.).

  2. Поєднання
    педагогічного керівництва з ініціативою
    і самодіяльністю учнів
    (педагогічне
    керівництво зумовлюється відсутністю
    життєвого досвіду в учнів;виховання
    творчої особистості можливе, якщо
    створюються умови для прояву
    їхсамостійності
    і творчості, схвалюються прояви
    ініціативи і самодіяльності).

8. Повага
до особистості вихованця з розумною
вимогливістю до нього
(єдність
вимог до вихованців з боку педагогів,
контроль за поведінкоювихованців,
гуманне ставлення до учнів, повага до
їхньої думки і т.д.).

9. Індивідуальний
підхід

(індивідуальні відмінності у школярів,
знання психікикожного
учня і врахування їх особливостей у
виховній роботі.

10. Наступність
(молодші школярі — підлітки — юнаки,
переведення із класув
клас чи в іншу школу, зміна
класних керівників, поєднання
вихованняна
уроці і в позакласній виховній роботі).

11. Єдність
педагогічних вимог школи, сім’ї і
громадськості

(взаємнаінформація
між учасниками виховного процесу про
результати виховних впливів).

Концепція
національного виховання розглядає такі
принципи виховання:

Народність
— єдність загальнолюдського і
національного. Національна спрямованість
виховання, оволодіння рідною мовою,
формування національної свідомості,
любові до рідної землі і свого народу;
прищеплення шанобливого ставлення
до культури, спадщини, народних традицій
і звичаїв, національно-етнічної
обрядовості усіх народів, що населяють
Україну.

Природ
овід повід ність

— врахування багатогранної і цілісної
природи людини, вікових
та індивідуальних особливостей дітей,
учнівської молоді, їх анатомічних,
фізіологічних, психологічних, національних
та регіональних особливостей.

Культуровідгіовідність
— органічний зв’язок з історією народу,
його мовою, культурними
традиціями, з народним мистецтвом,
ремеслами і промислами, забезпечення
духовної єдності поколінь.

Гуманізація
— створення умов для формування кращих
якостей і здібностей дитини,
джерел її життєвих сил; гуманізація
взаємин між вихователями та вихованцями,
постановка виховання в центр
навчально-виховного процесу, повага до
особистості, розуміння її запитів,
інтересів, гідності, довір’я до неї;
виховання гуманної
особистості, щирої, людяної, доброзичливої,
милосердної.

Демократизація
— усунення авторитарного стилю виховання.
Сприйняття
особистості вихованця як вищої соціальної
цінності, визначення його права
на свободу, на розвиток здібностей і
виявлення індивідуальності. Формування
глибокого
усвідомлення взаємозв’язку між ідеалами
свободи, правами людини і громадською
відповідальністю.

Етнізація
— наповнення виховання національним
змістом, спрямованим на формування
самосвідомості громадянина. Принцип
етнізації однаково стосується всіх
народів України. Створення можливості
всім дітям навчатися у рідній школі,
виховувати
національну гідність, національну
свідомість, відчуття етнічної причетності
до свого народу. Відтворення в дітях
менталітету свого народу, увічнення
в підростаючих поколіннях специфічного,
що є в кожній нації, виховання дітей
як типових носіїв національної культури,
продовжувачів справи батьків. Принцип
етнізації — невід’ємна складова
соціалізації дітей.

Народна
педагогіка про принципи виховання:

«Діти, як квіти: полий, то ростимуть»
(гуманізм), «Гни дерево, доки молоде,
вчи дитя, поки мале» (природовідповідність),
«У всякої пташки свої замашки», «Од
тиха все лихо» (індивідуальні
особливості), «Розумний батько сина
питати не соромиться», «Дитині волі
не давай», «Хто дітям потаче, той
сам плаче» (вимогливість), «У семи
няньок дитина
без носа (єдність вимог), «Батьків
хліб не навчить, як треба жить»
(самостійність).

Запитання
і завдання

1. Яке
з тверджень не є закономірністю процесу
виховання?

L Зумовленість
виховання суспільними потребами та
умовами.

  1. Взаємозалежність
    процесів виховання і розвитку.

  2. Зв’язок
    виховання з життям.

  3. Визначальна
    роль діяльності і спілкування у
    вихованні.

  4. Взаємозв’язок
    вихователя і вихованців у вихованні.

  1. Обґрунтуйте,
    що загальні принципи виховання включають
    в себе і принципи
    педагогіки
    народознавства.

  2. Охарактеризуйте
    шляхи реалізації принципів виховання
    у процесі виховної
    роботи
    школи.

Консультації.
1.
Зв’язок
виховання з життям є не закономірністю,
а принципом виховання.

Рекомендована
література: 3; 17; 28; 37; 46.

§ 5.2 Цели и принципы морфемного и словообразовательного анализа

А
синхроническое описание английского словаря имеет дело с его
современная система и ее схемы словообразования путем сравнения
слова, одновременно существующие в нем. 1

Если
анализ ограничивается указанием количества и типа морфем
составляющие слово, оно называется морфемическим.Для
Например, слово девичье
мая
можно разбить на три морфемы: корень -girl-
и
два суффикса -ish
и
-ность.

Морфемическая классификация слов следующая: морфема одного корня —
а
корневое слово (девочка),
один
морфема корня плюс один или несколько аффиксов —
а
производное слово (девичий,
девичье),
два
или более стеблей —
а
составное слово (подружка),
два
или несколько основ и общий аффикс —
а
сложное производное (стародеческое).
морфемический анализ устанавливает только основные составляющие
составляющие слово (см. стр. 85).

А
структурный словообразовательный анализ идет дальше: он изучает
структурный
корреляция
другими словами, структурные шаблоны или правила, по которым слова
построен.

это
делается по принципу противопоставлений
(видеть
п. 25),
т.е.
изучая частично похожие элементы, разница между которыми
функционально актуален; в нашем случае этой разницы достаточно
создать новое слово. Девушка
и
девичий
соток
члены морфемной оппозиции. Они похожи на корень
морфема -девушка-
это
тот же самый. Их отличительной особенностью является суффикс -ish.
Срок
к этому суффиксу второй член оппозиции отличается
слово, принадлежащее другой части речи. Эта бинарная оппозиция
состоит из двух элементов.

А
взаимоотношения
представляет собой набор бинарных оппозиций. Он состоит из двух подмножеств, образованных
первым и вторым элементами каждой пары, т.е.е. оппозиция.
Каждый элемент первого набора связан ровно с одним элементом
второй сет и наоборот. Каждый второй элемент может быть производным
от соответствующего первого элемента по общему правилу, действующему для всех
члены отношения (см. стр. 26).
Наблюдая
пропорциональная оппозиция:

девочка
ребенок женщина обезьяна старая девица книга

девичьи детские, женские обезьяньи, девичьи, книжные

1
В
Вклад советских ученых в эту проблему виден в работах
М.Д. Степанова, С.С. Хидекель, Е.С. Кубрякова, Т. Беляева,
О. Мешков, П.А. Соболева и многие другие авторы.

6
И. В. Арнольд 81

Это
можно сделать вывод, что в английском языке существует тип производных
прилагательные, состоящие из основы существительного и суффикса -ish.
Наблюдение
также показывает, что основы в основном принадлежат одушевленным существительным, и
позволяет нам определить взаимосвязь между структурным паттерном
слова и его значения. Любое слово, построенное согласно этому
шаблон содержит семантическую составляющую, общую для всей группы,
а именно: «типичный или имеющий плохие качества.Это также
некоторые другие варианты использования прилагательного, образующего « ish»,
но
они нас здесь не касаются.

В
в приведенном выше примере результаты морфемного анализа и
структурный
словообразование
анализ
практически
совпадают.
Однако есть и другие случаи, когда они необходимы.
разделены. Например, морфемический анализ недостаточен в
показывая разницу между структурой неудобства
в
и нетерпения
п;
он классифицирует оба как производные.С точки зрения
по схеме словообразования, однако, они принципиально разные. Это
только второе, образованное производным. Сравнить:

нетерпение
n
= терпение
п
=
полнота
п.
нетерпеливый
а
пациент
а
тучный
а

В
корреляция, которая может быть установлена ​​для глагола неудобство
это
разные, а именно:

неудобства
в
= боль
в
= отвращение
в
= гнев
в
=
мечты
v

неудобство
п
боль
п
отвращение
п
гнев
п
мечта
п

Вот
существительные, обозначающие какое-то чувство или состояние, соотносятся с глаголами
вызывая это чувство или состояние, нет разницы в стеблях
между членами каждой отдельной оппозиции.Ли разные
пары в корреляции структурированы одинаково или по-разному.
не имеет значения. Некоторые из них — простые корневые слова, другие —
производные или соединения. С точки зрения словообразования мы утверждаем, что
глагол неудобство
когда
по сравнению с существительным неудобство
выставок
отношения, характерные для процесса преобразования. Ср.
в
позиция
где
суффикс -tion
делает
не относить это слово к абстрактному существительному, но показывает, что оно является производным
от одного.

это
подход также дает возможность различать составные
слова, образованные композицией, и слова, образованные другими процессами.
Слова медовый месяц
п
и медового месяца
в
оба соединения, содержащие
два свободных стебля, но первый образован составом: мед
п
+
луна
п
>
медовый месяц
п,
и второй по конверсии: медовый месяц
п>
медовый месяц
в
(см. гл. 8).
В
лечение остается синхронным, потому что это не источник слова
это установлено, но его настоящие корреляции в словаре
и образцы, продуктивные в современном английском языке, хотя
иногда трудно сказать, какая именно производная форма.

В
анализ на непосредственные составляющие, описанные ниже, позволяет нам
получить морфемную структуру и дает основу для дальнейшего
словообразовательный анализ.

82

.

Принцип против принципала

Принципал

Как прилагательное , главный означает что-то первостепенной важности. Это в первую очередь. Например —

· Главное место Манхэттена — Таймс-сквер.

· Основная причина увольнения — плохое поведение на рабочем месте.

Точно так же, как существительное , Руководитель означает кого-то первостепенной важности или самого важного (или самого старшего) человека в организации.Вот почему мы называем директора школы / колледжа «директором»!

· Наш директор — очень знающий человек.

· Директор колледжа каждый день ходил на обходы.

· Набросок главного подозреваемого готов.

Основная сумма также означает первоначальную сумму денег, которая ссужается или инвестируется во что-либо, и на эту сумму выплачиваются проценты после наступления срока погашения. Например, если вы положили 100 рупий в банк, это «основная» сумма.Общая сумма может увеличиться через определенный период времени, но основная сумма останется прежней.

Принцип

Принцип — существительное, означающее истину, предположение или закон. Вы можете жить по своему собственному набору из принципов, , то есть у вас есть определенные правила и этика, которые определяют, как вы решите прожить свою жизнь.

· Принципы, которыми руководствуется этот офис, сильны и этичны.

Principle vs. Principal

· Не позволяйте обмануть себя большим деньгам.Придерживайтесь своих принципов!

· Этот эксперимент основан на том принципе, что воздух имеет собственный вес.

· План был одобрен в принципе, но для его реализации необходимо проделать большую работу.

Разница довольно проста, однако во время написания многие пользователи не понимают, как будет выглядеть написание. Если основной смысл укоренился в уме, вы можете быстро придумать значение и написать правильно.

Для справки:

Принцип le — правила, законы, допущения

Принцип al — самое важное лицо или вещь

Вот предложение, чтобы было понятнее —

Наша школа Директор очень принципиальный человек.Десять лет назад он вложил 20 000 долларов в банк в качестве основной суммы для школьных фондов, и теперь эта сумма удвоилась.

В приведенном выше предложении « принципиальный» является прилагательной формой «принцип» и указывает на человека с высокими моральными принципами или этикой.

.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.