Принципи соціальної педагогіки: Основоположні принципи соціальної педагогіки — Студопедия

Основоположні принципи соціальної педагогіки — Студопедия

Соціальна педагогіка базується на певних принципах, які випливають із закономірностей і особливостей організації цілісного навчально – виховного процесу. Назвемо найбільш основоположні з них.

Принцип соціально – історичної обумовленості. Виходячи з даного принципу, джерела розвитку особистості слід шукати в конкретно – історичних і соціокультурних умовах розвитку суспільства, притаманних йому ідеалах, цінностях, переконань, суспільно схвалених нормах поведінки. Даний принцип підкреслює значну роль конкретної мікросфери у формування особистості, необхідність бачити в середовищ них факторах витоки інтелектуального, морального, фізичного, психологічного та соціального розвитку особистості, особливості її неповторного внутрішнього світу.

Принцип соціальної спадковості, що передбачає необхідність врахувати у вихованні і навчанні традиції, звичаї, погляди оточуючого людини суспільства з моменту його народження, які передаються від покоління до покоління і під впливом яких відбувається процес формування особистості, національних особливостей, природних задатків особистості.

Принцип педагогічної цілісності. Згідно з цим принципом кожне педагогічне явище необхідно розглядати в його взаємозв’язку з іншими процесами. Суть принципу цілісності полягає в тому, що найзначніші успіхи пізнання пов’язанні не лише з відкриттям елементів цілісного об’єкту та описами його властивостей, але й з визначанням специфічних властивостей цілого. Принцип цілісності передбачає неможливість зведення складного до простого, цілого до частини, наявність у цілісного об’єкту – особливості, середовища, соціуму – таких властивостей і якостей, які ніяк не можуть бути притаманні його складовим частинам. Даний принцип передбачає єдність моральних відносин, норм поведінки, організованих сім’єю, школою, регульованих через суспільну думку, соціальний контроль жителів міста, села.

Принцип пріоритету сім’ї. Сім’я розглядається як інститут соціальної особистості, де закладаються і формуються базові цінності, життєві ідеали, норми поведінки, спілкування, відносини до людей, природи і праці. У рамках інших суспільних структур здійснюється соціалізація. Їх соціальна роль зводиться до доповнення та коректування виховання, отриманого в сім’ї.

Принцип гуманістичних цінностей. Цей принцип визначає гуманістичну направленість соціальної педагогіки, яка базується на перевазі таких принципів у вихованні, як доброта, милосердя, совість, працелюбність, відповідальність, соціальна справедливість.

Принцип відкритості передбачає роботу соціальних інститутів, як відкритих соціально – педагогічних систем з реалізацією соціально – педагогічних функцій, широкими соціальними контактами з середовищем найближчого оточення, гуманізації професійної діяльності, різносторонніми формами соціальної та педагогічної допомоги тим, хто її потребує.

Принцип соціальної активності особистості, який розглядає особистість як об’єкт і суб’єкт перетворюючої діяльності, а соціально – педагогічну діяльність у відкритому середовищі як головний фактор оволодінням досвідом суспільних відносин. Він передбачає активне застосування знань, умінь, життєвого досвіду особистості в суспільно – корисні роботі, спрямованій на зміни оточуючого середовища.

Соціальна педагогіка має свою модель підходу до вирішення виховних, освітніх, соціальних проблем. Не можна опиратись лише на педагогічні фактори і вводити в педагогічну практику чисто педагогічні розробки без врахувань конкретних умов соціального середовища, місця чи ролі людини в цих умовах, його діяльності в конкретно історичному середовищі.

5.Принципи соціально – педагогічної діяльності

Спираючись
на визначення принципів виховання
класичної педагогіки та принципів
соціальної роботи, вітчизняними
науковцями сформульовані принципи
соціально-педагогічної діяльності у
вигляді системи, до складу якої належать
чотири групи принципів: соціально-політичні,
психолого-педагогічні, організаційні
та специфічні.

І
група — соціально-політичні принципи.
Вони містять основні вимоги, що обумовлюють
залежність змісту соціально-педагогічної
діяльності від соціальної політики
держави щодо дітей та молоді:

— принцип
законності та прав людини полягає у
забезпеченні державою та відповідними
соціальними інститутами реалізації
ратифікованих нею положень документів
стосовно прав людини;

— принцип
державного підходу до завдань, що
реалізуються в соціальнопедагогічній
діяльності, підкреслює активну роль
держави у постановці пріоритетних
завдань та організації соціального
виховання;

— принцип
зв’язку змісту і форм соціально-педагогічної
діяльності з конкретними умовами
життєдіяльності особистості або
соціальної групи має на меті адресну
організацію допомоги та підтримки
клієнтам, зумовлену соціально-економічними,
соціально-політичними і соціально-культурними
умовами макро- та мікросередовища
об’єкта соціально-педагогічної діяльності.

ІІ
група — психолого-педагогічні принципи.
Ці принципи підкреслюють пріоритети
особистості в соціально-педагогічній
діяльності:

— принцип
спрямування самореалізації дітей та
молоді у всіх сферах їх життєдіяльності
забезпечує здійснення соціального
виховання як створення умов для
саморозвитку особистості в трьох
автономних і водночас взаємопов’язаних
сферах: освіті, організації соціального
досвіду через участь особистості в
діяльності позашкільних закладів,
громадських організаціях, формальних
та неформальних групах, індивідуальній
допомозі;

— принцип
диференційованого та індивідуального
підходів полягає в тому, що життєві
проблеми та потреби клієнта необхідно
віддеференціювати до певної групи
подібних явищ і, базуючись на цьому,
обрати технології соціально-педагогічної
роботи з урахуванням індивідуальних
особливостей особистості;

— принцип
цілеспрямованості ґрунтується на тому,
що соціальний педагог має цілеспрямовано
досягати професійної мети, впливаючи
на свідомість, почуття, волю, вчинки
людей. Не можна залишати вирішення
проблеми, не довівши справу до кінця,
оскільки в такому випадку мета соціальної
роботи не може бути реалізована повністю;

— принцип
системності вимагає єдності форм,
засобів, прийомів вирішення різних
професійних завдань. Ефективність цієї
роботи забезпечується послідовністю
та варіативністю технологій, які мають
бути тісно пов’язані між собою. Цей
принцип заперечує епізодичність,
фрагментарність, хаотичність під час
роботи щодо вирішення індивідуально-групових
і суспільних проблем.

ІІІ
група — організаційні принципи:

— принцип
компетентності кадрів підкреслює
обов’язковість професійної підготовки
спеціалістів. Це забезпечується знанням
психології, соціальної педагогіки,
соціології, менеджменту та інших
дисциплін, що виступають підґрунтям
фахової обізнаності соціального
педагога. Ці знання дають змогу правильно
діяти в конкретній ситуації, обираючи
відповідні оптимальні технології. На
практиці цей принцип диктує систематичне
навчання та перепідготовку кадрів у
всіх ланках соціально-педагогічної
діяльності;

— принцип
інтеграції забезпечує координацію
діяльності державних, громадських та
інших організацій стосовно вирішення
соціально-педагогічних проблем. Він
спрямований на їх комплексне розв’язання,
передбачаючи залучення ресурсів усіх
перерахованих організацій на досягнення
позитивних результатів;

— принцип
контролю та перевірки виконання
забезпечує реалізацію гарантованих
державою заходів щодо соціального
захисту різних груп населення. Реалізація
цього принципу вимагає формування
практичних рекомендацій з усунення
недоліків у соціальній роботі.

IV
група — специфічні принципи, які
визначають основні вимоги щодо надання
соціальних послуг різним об’єктам
соціально-педагогічної діяльності:

— принцип
гуманізму передбачає визнання людини
найвищою цінністю. Він має на меті
здійснення соціально-педагогічної
діяльності на засадах альтруїзму,
емпатії, людяності, прийняття особистості
клієнта з усім його позитивом та
негативом;

— принцип
незалежності означає, що об’єктами
соціально-педагогічної діяльності є
всі, хто потребує допомоги та підтримки,
виключаючи дискримінацію за їх
ідеологічними, релігійними, національними,
віковими особливостями;

— принцип
клієнтоцентризму визначає пріоритет
прав клієнта в усіх його випадках, крім
тих, в яких це суперечить правам та
інтересам інших людей

— принцип
опори на потенційні можливості людини
підкреслює активну роль клієнта у
вирішені власних проблем. Очевидно, що
у такому випадку йдеться про осіб, які
є дієздатними з погляду їх інтелектуальних,
психічних та фізичних ресурсів. Головне
завдання соціально-педагогічної
діяльності — навчити особистість
самостійно знаходити вихід зі складних
життєвих ситуацій та приймати адекватне
рішення;

— принцип
конфіденційності означає, що у процесі
професійної діяльності соціальний
педагог отримує різноманітну інформацію,
довірену йому клієнтом. Це можуть бути
відомості про хворобу, негативні звички,
психічний стан, сімейні проблеми, окремі
прояви девіантної поведінки тощо. її
розголошення близьким, колегам, іншим
особам можливе лише зі згоди клієнта

— принцип
толерантності полягає в тому, що
соціальний педагог працює з різними
групами клієнтів, зокрема з особами,
яким він з різних об’єктивних та
суб’єктивних причин не симпатизує. Проте
йому необхідно бути коректним і терплячим
до їх поведінки, особливостей спілкування,
ціннісних орієнтацій тощо;

— принцип
максималізацй соціальних ресурсів
виходить із того, що кожна держава
виділяє певну кількість коштів на
реалізацію соціальної політики. Завдання
соціальних інститутів та їх працівників
полягає в тому, щоб оптимально використати
ці ресурси на ефективне вирішення
соціальних проблем

6.
Функції соціального- педагогічної

діяльності
Конкретизація
діяльності соціального педагога виходить
із його функцій:
1.               
Дослідницька функція передбачає вивчення
соціальним педагогом особливостей
групи, прошарку, особи, а також ступінь
і направленість впливу на них
макросередовища з тим, щоб визначити
«соціальну ситуацію» .
2. Прогностична
— функцію реалізують шляхом передбачення
розвитку подій, процесів, що відбуваються
у сім’ї, групі людей, суспільстві та
вироблення певних моделей соціальної
поведінки.
3. Запобіжно-профілактична
/або соціально-терапевтична/ функція
дозволяє передбачити, привести у дію
соціально-правові, юридичні, психологічні,
соціально-медичні, педагогічні заходи,
попередження та подолання негативних
явищ, організацію відповідної допомоги
особам, які її потребують, забезпечити
захист прав сім’ї, жінок, підлітків,
дітей, молоді та підтримку груп ризику.

4. Правозахисна — функція полягає в
знанні та вмінні використовувати законі
правові акти, які спрямовані на надання
допомоги і підтримки дітей та підлітків,
їх захист.
5. Власне педагогічна —
функція передбачає виявлення інтересів
та потреб дітей у різних видах діяльності
/культурної, спортивно-оздоровчої,
технічної / художньої творчості тощо/
і залучення до роботи з ними різних
установ, організацій, громадських,
творчих та інших спілок, спеціалістів.

6. Психологічна — функція передбачає
консультування та корекцію міжособистсних
стосунків, допомогу у соціальній
реабілітації всім, хто її потребує,
сприяння соціальній адаптації особистості.

7. Соціально-медична — функція спрямована
на організацію роботи з профілактики
здоров’я, на оволодіння першою медичною
допомогою, культурою харчування,
санітарно-гігієнічними нормами, основами
трудотерапії, сприяння формуванню
здорового способу життя.
8.
Соціально-побутова — функцію реалізують
шляхом надання необхідної допомоги
підтримки різним категоріям дитячого
населення /особливо дітям-інвалідам,
різним типам сімей та ін./.
9. Комунікативна
— функція передбачає встановлення
контактів з особами, які потребують
тієї чи іншої допомоги, підтримки,
організації обміну інформацією, сприяння
включенню різних інститутів суспільства
в діяльність соціальних служб, допомоги
у сприйнятті й розумінні іншої людини.

10. Посередницька — функція передбачає
встановлення взаємозв’язку та спільної
діяльності багатьох громадських,
соціальних, державних структур для
вирішення проблем дітей та підлітків,
а також соціальних груп ризику.
11.
Морально-гуманістична — функція соціальної
роботи /як своєрідна концентрація всіх
інших функцій/ надає соціальній роботі
високий гуманістичний сенс і гуманістичну
спрямованість, створює умови для гідного
існування людини, групи, рошарку.

Структура

Мета
професійної педагогічної діяльності.
Вона полягає у вихованні особистості
в гармонії із собою, соціумом і природою,
залученні людини до цінностей культури.
Тобто мета постає як особлива місія,
призначення якої — творення і самовизначення
особистості в культурі, утвердження
людини в людині.

2.
Зміст викладацької діяльності. Він
охоплює процес організації навчальної
діяльності учнів, спрямованої на
засвоєння ними предметного соціокультурного
досвіду як основи і умови розвитку;
процес організації власної діяльності.

3.
Засоби діяльності вчителя. До них
належать наукові (теоретичні та емпіричні)
знання; тексти підручників і результати
самостійних спостережень учнів як носії
знань; допоміжні засоби (технічні,
графічні, комп’ютерні тощо).

4.
Результат викладацької діяльності. Ним
є розвиток учня, його особистісне,
інтелектуальне удосконалення, становлення
його як особистості, суб’єкта навчальної
діяльності.

5.
Суб’єкт педагогічної діяльності. Це
учитель, інструменти впливу якого — його
особистість, знання, уміння, почуття,
воля.

6.
Об’єкт педагогічної діяльності. Він
специфічний, оскільки учень є одночасно
об’єктом і суб’єктом, адже навчально-виховний
процес продуктивний лише за умови
поєднання елементів самовиховання і
самонавчання учня. Більше того,
педагогічний процес змінює не лише
учня, а й педагога, розвиваючи в ньому
одні якості, викорінюючи інші.

Об’єкт і принципи соціальної педагогіки

Розподіл принципів соціальної педагогіки на певні групи відбувається на основі відмінності факторів, які роблять значний вплив на діяльність і продукт цієї діяльності. В рамках соціальної педагогіки в список таких факторів входять:

• об’єктний;
• суб’єктний;
• середовищний;
• технологічний.

Об’єктний фактор і принципи

Об’єктний фактор представляє собою певний фактор, який визначений особою або групою осіб, щодо якої здійснюється соціально-педагогічна діяльність.

Дана діяльність носить виключно адресний характер і є залежною від особистості об’єкта і параметрів групи. Що володіють найбільшою важливістю принципи, які є обумовленими цим фактором:

• природодоцільність,
• гуманізм,
• індивідуальна обумовленість.

Принцип природодоцільності визначає людину як природного створення і розглядає його розвиток виходячи із законів соціальної та природної природи.

Принцип індивідуального підходу полягає в прийнятті людини з усіма властивими йому специфічними особливостями, перевагами, здібностями і, звичайно ж, недоліками.

Принцип гуманізму означає пріоритет соціального значення окремої людини, формування умов, які є необхідним аспектом для розвитку і виховання, захисту його прав, сприяє в самовизначенні та інтеграції в суспільство.

Суб’єктний фактор і принципи

Суб’єктний чинник створює своєрідність організації і сприяє реалізації суб’єктом соціально-педагогічної діяльності. Даний фактор є значимим в умовах вибору індивіда з метою здійснення певної соціально-педагогічної діяльності в залежності від умов і вимог до ступеня її ефективності, а також в ході оцінювання процесу і кінцевого результату наведеної діяльності.

Головні принципи при цьому можна записати у вигляді наступного списку:

• особистісна обумовленість;
• взаємозв’язок ефективності та професіоналізму соціально-педагогічної діяльності.

Принцип особистісної зумовленості полягає в тому, що особистість педагога робить вирішальний вплив на ставлення до продукції, яку він діяльності і до нього самого.

Є значущим принцип взаємозв’язку професіоналізму соціального педагога та дієвості здійснюваної його силами соціально-педагогічної діяльності. Професійна підготовленість грунтується на факті наявності відповідної компетентності, внутрішньої потребою і умінням соціального педагога здійснювати її в рамках деяких умов і до певного об’єкту соціальної педагогіки.

Середовищний фактор і принципи

Середовищний фактор визначає ступінь впливу на суб’єкт і об’єкт соціально-педагогічної діяльності середовища, яка їх оточує, а також результат цього впливу.

Наведені фактори впливають на вплив практики соціального педагога, або посилюючи його, або надаючи зворотний ефект. Список з найбільш значущих принципів можна записати в такий спосіб:

• культуродоцільність;
• средовая обумовленість;
• соціальна обумовленість.

Принцип культуровідповідності полягає в тому, що розвиток і формування особистості людини відбувається в умовах певної культури. Людина, згідно з наведеним принципом, визначається як продукт часу, якого він належить, і його культури.

Своєрідним фундаментом принципу соціальної обумовленості можна назвати поняття впливу устрою держави, політики і діяльності соціальних інститутів на освіту особистості. Принцип середовищної обумовленості обумовлює собою залежність соціально-індивідуального розвитку, а також виховання людини від середовища, в якій відбувається його життєдіяльність.

Технологічний фактор і принципи педагогіки

Технологічний фактор відповідає за закономірності самої соціально-педагогічної діяльності.

Даним чинником обумовлені принципи соціальної педагогіки, розташовані в наступному списку:

• цілеспрямованість;
• комплексність;
• систематичність;
• опора на позитивні риси особистості;
• свідомість і активність.

Всі принципи соціальної педагогіки існує тісно пов’язані один з одним і є взаємообумовленими. З ростом числа принципів приймається, які беруться до уваги в процесі соціально-педагогічної роботи, зростає і його можлива ефективність.

« Об’єкт і предмет педагогіки
Обов’язки класного керівника »

5. Основні категорії соціальної педагогіки. Принципи соціальної педагогіки.

Соціальна
педагогіка, як і кожна наука, має свої
категорії.
Провідними категоріями цієї педагогічної
галузі є соціальне середовище та
соціалізація особистості. Їх доповнюють
категорії соціальної ситуації у
формуванні особистості та соціальної
адаптації. Безумовно, ці провідні
категорії тісно пов’язані із
загальнопедагогічними та
загальнопсихологічними категоріями,
які у зарубіжній та вітчизняній практиці
розглядаються як форми і методи соціальної
педагогіки: соціальне виховання,
соціальне навчання, самовиховання,
самоосвіта, соціальна допомога,
самодопомога, соціальна активність,
самозбереження, самоконтроль, самооцінка,
саморегуляція, самопізнання, самовладання
та інші. Інша провідна категорія
соціальної педагогіки — це соціальне
середовище. В практиці соціальної
діяльності розрізняють: медичну,
професійну, психологічну, педагогічну
реабілітації. Ще є соціальна профілактика
, соціальна реабілітація, соціальне
обслуговування.

Соціальна
педагогіка опирається на принципи
педагогіки, які визначають стратегію,
мету, зміст і методи виховання, стиль
взаємодії його суб’єктів. Принципи в
педагогіці визначають загальний напрямок
виховання і освіти особистості, є основою
для розв’язання
конкретних педагогічних задач. Розуміння
соціального виховання як складової
частини розвитку і соціалізації дитини,
підхід до нього як до суб’єктовно-суб’єтивної
взаємодії, визначення соцівльного
виховання як створення умов для
цілеспрямованого, систематичного
розвитку особистості, дозволяє виділити
ряд загальнолюдських принципів, які
перевірені багатовіковою практикою ,
і можут розглядатися як основа для
формування соціального досвіду людини
та індивідуальної допомоги їй. Це
специфічні принципи, але крім цього
можна виділити ще інші групи принципів.
Це такі : соціально- політичні,
психолого-педагогічні, організаційні,
специфічні принципи соціально-педагогічної
діяльності.

6. Архаїчний період. Форми взаємодопомоги у східних слов’ян до X ст.

Культові
форми допомоги та підтримки у стародавніх
слов’ян були пов’язані з міфологічним
світоглядом та сакральними атрибутами.
До суспільних форм підтримки належать
родинна тризна,родинна милостиня,
родинне обдарування. У період язичництва
були закладені традиційні форми
піклування про старих, сиріт та вдів. З
точки зору суспільної свідомості вони
належали до однієї соціальної категорії.
Сучасний
історик, оповідаючи про часи стародавніх
слов’ян, говорить про них: «Ці люди на
війні жорстокі, поверталися додому з
одним своїм природним добродушністю.
Вони не знали ні лукавства, ні золота,
зберігали древню простоту вдач і
обходилися з полоненими дружелюбно »,
годували їх за своїм столом, охоче
відпускали на волю. Настільки ж одноголосно
хвалять літописі «гостинність слов’ян,
рідкісне в інших землях. Кожен гість
був для них священним: зустрічали його
з ласкою, проводжали з благословенням.
Слов’янин, виходячи з дому, залишав
відхилені двері і їжу готову для
мандрівника ». У ті часи, коли праця
носив колективний характер, сягає своїм
корінням звичай громадської колективної
допомоги. Вона полягала в тому, що на
роботу запрошували сусідів не за плату,
а за щедре частування. Робота полягала
в будівництві нового будинку, мосту,
ремонті старого житла і сільськогосподарські
роботи. Вдовам і сиротам допомогу
надавали в першу голову. Слов’яни
славилися повагою до батьків і завжди
пеклися про їхній добробут. Отже,
благодійність, що розуміється як
безоплатна допомога, становила важливу
частину життя давніх слов’ян.

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ : Соціальна педагогіка : Дистанційне навчання

 1. Предмет та завдання
соціальної педагогіки

Процеси, які
відбуваються в сучасному суспільстві, загострили інтерес до розвитку і
соціального становлення людини у конкрет­ному соціуму, діяльності. Суспільство
характеризується «відкритіс­тю», багатофакторністю й
різноспрямованістю впливів на молоде покоління, несучи водночас як розширення
можливостей розвитку людини, так і певний потенціал негативних впливhjjів. Тому
назріла потреба у розробці наукових основ соціалізації і виховання дітей та
молоді у єдності та взаємозв’язку, корекції соціальної, в тому числі молодіжної
й освітньої політики.

Відродження в Україні
соціальної педагогіки в кінці ХХ ст. об’єктивно відображає цю потребу часу.
Відкритість педагогічної науки до соціальних явищ, взаємодія соціального
середовища і се­редовища педагогічного є фундаментом для нового етапу розвитку
педагогіки середовища, яка системно вивчає відносини таких ком­понентів, як час
— соціум — виховання — соціалізація — особистість.

Можна сказати, що на
початку XXI ст. соціальна педагогіка усталилася як самостійна галузь
педагогічного знання, яка має за мету вивчення освітньо-виховного потенціалу
суспільства, способів педагогізації соціального середовища для більш успішної
соціаліза­ції і розвитку особистості протягом всього життя [1; 2; 3; 6].

Соціальна педагогіка
детермінована історично за своєю суттю. Сучасний статус соціальної педагогіки
був підготовлений, ходом іс­торичного розвитку України і обумовлений
політичним, економіч­ним, соціально-культурним, освітнім рівнем розвитку
країни.

Тому соціальну педагогіку
можна розглядати як
науку, яка роз­криває вплив на педагогічний процес конкретних
соціокультурних умов, які виконують роль посередника між соціальним середови­щем
і окремими галузями педагогічного знання, тісно пов’язану з цивілізацією
розвитку суспільства і з становленням соціально- громадських відносин.

Соціальна педагогіка
спрямована на перетворення соціального середовища, попередження конфліктів,
оптимізацію стосунків осо­бистості і соціуму. Тому завданнями соціальної
педагогіки є: пошуки

Розділ 1.
Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку методів і засобів
попередження проблем, виявлення і обґрунтування шляхів усунення причин, які
породжують ці проблеми, розроблення умов і забезпечення превентивної
профілактики різних негативних явищ, відхилень у поведінці людей і, таким
чином, оздоровлення со­ціального мікросередовища.

Звичайно, той факт, що
соціальна педагогіка виокремилась із педагогіки, свідчить проте, що ті самі
процеси і явища, які вивчають­ся педагогікою, тут розглядаються у певному
специфічному аспекті. І специфіка цієї нової галузі педагогічних знань
обумовлена словом «соціальна».

Поняття
«соціальна» вбирає в себе всі чинники, пов’язані з лю­диною,
взаємодією людей, з різними формами їх спілкування у соці­умі. Тому можна
сказати, що предметом уваги соціальної педагогіки є не лише власне людина, а
людина у середовищі, у взаємодії з різ­ними соціальними інститутами: сім’єю,
дошкільним закладом, шко­лою, підлітковим чи молодіжним об’єднанням, закладами
культури і спорту та ін.
Соціально-педагогічне середовище, з яким взаємодіє кожен індивід,
— це і соціально-психологічний клімат середовища, і природні, соціокультурні та
економічні умови, звичаї й традиції, окремі особи і групи людей, це вся держава
з її інституалізованими структурами.

Можна стверджувати, що
соціальна педагогіка вступає у між­дисциплінарні контакти з соціологією освіти,
соціологією вихован­ня, педагогічною і соціальною психологією, психологією
управлін­ня [3, сс. 16-17]. Але при цьому варто акцентувати увагу на одній
особливості, обов’язково притаманній соціальній педагогіці, — гума­ністична
спрямованість, єдність вимог і поваги до дітей і молоді, а відтак —
співробітництво, співдружність, співтворчість соціального педагога і
особистості [1. С. 16].

Соціальна педагогіка покликана розглядати
особистість як фо­кус системи соціально-педагогічного впливу, як
початковий і кінце­вий пункти багатогранного процесу соціалізації. Це означає,
що всі педагогічні механізми і засоби мають розглядатися з урахуванням їх
функціонування в цілісній системі соціуму, тобто в усіх сферах сус­пільного
життя. Останнє і зумовлює необхідність розробки нових соціально-педагогічних
проектів і технологій.

Специфіка соціальної
педагогіки полягає в тому, що вона осмис­лює закономірності і розробляє проекти
і програми формування не лише і не стільки професійно-кадрового потенціалу
суспільства,

Соціальна педагогіка
скільки людини як особистості, спеціаліста як особистості. Це зму­шує соціальну
педагогіку розглядати особистість не як стан, а як стадію, фазу, рівневу форму
буття одиничного представника люд­ського роду. Згідно з більшістю відомих нам
точок зору,
об’єктом соціальної педагогіки виступає особистість. Однак у
деяких до­слідженнях об’єкт уточнюється і визначається як особистість в її
становленні та розвитку, тобто в процесі соціалізації. Разом із тим, поняття
особистості, що стабілізувалося на сьогодні, достатньо ши­роке. До нього
входять найрізноманітніші характеристики людини від формально-динамічних
властивостей темпераменту до світогля­ду і життєвих принципів. Подібне
розширене тлумачення усклад­нює розуміння самого феномена особистості та її
суті і призводить до неможливості розмежування завдань повноцінного розвитку,
на­вчання та виховання людини.

На наш погляд, найбільш
обґрунтованим і логічним є поняття особистості як особливий спосіб існування
людини, як члена сус­пільства, як представника певної соціальної групи, тобто
соціокуль- турної реальності. Такий підхід широко представлений у психології і
добре узгоджується із соціально-філософським та соціологічним підходами. А це
якраз дозволяє розглядати проблему становлення та розвитку особистості з
позиції міждисциплінарної, а по суті — соціально-педагогічної.

Розглянемо більш
детально ті характеристики особистості, в яких відображається її соціокультурна
природа. Саме за рахунок подальшого уточнення та конкретизації цих
характеристик нам ви­дається можливим визначити предмет і основну функцію
соціаль­ної педагогіки як науки та практичної дисципліни. Достатньо чітко
феномен особистості виявляється в позиції людини, у взаємовід­носинах її з
іншими людьми, розкривається у її життєвих цілях та мотивах, у засобах
поведінки і дій стосовно своїх загальних цілей та завдань. Таким чином, поняття
особистості тісно пов’язане з по­няттям позиції і співвідносних з поняттями
соціальної ролі і соці­ального статусу. Під поняттям соціальної ролі найчастіше
розумі­ють програму, яка відповідає очікуваній поведінці людини в тій чи іншій
соціальній групі. По власне — це заданий, визначений статус участі особи в
житті суспільства. Поняття «статус» описує поведін­ку людини, введеної до
системи соціальних відносин, що склалися, де для неї відведені місце та засіб
дії, тип нормативної поведінки у статусній системі, яку регулюють наші стосунки
і дії. Хоча поняття

Розділ 1. Соціально-педагогічна
діяльність на сучасному етапі розвитку статусу і ролі є адекватними
характеристиками особистості з боку її зовнішніх, найбільш очевидних проявів,
вони не охоплюють самої суті особистості. Суть особистості пов’язана із
здатністю людини діяти вільно, самостійно та відповідально, тобто виходити за
межі статусно-рольових обмежень та нормативних розпоряджень. Місце людини в
соціальному житті може бути задане, продиктоване во­лею і обставинами.
Одночасно це саме місце в житті мусить бути вибране, знайдене, завойоване самою
людиною, за її власною волею і вільно усвідомленим вибором. У такому випадку
варто говорити про вибір людиною позиції в житті, про її особистісне
самовиражен­ня, а позицію можна вважати найбільш цілісною характеристикою
людини як особистості. Особистість в такому аспекті — це людина, що вільно,
самостійно і відповідально визначає своє місце в житті, в суспільстві, в
культурі.

На підставі сказаного
стає зрозуміло, що особистість — це цілком соціокультурне утворення, суб’єкт,
що вільно визначився та виро­бив свою позицію у просторі культури і в часі
історії. Проте особис­тість — це не раз і не назавжди сформована якість, стан,
структура, а засіб дій, образ буття, суб’єкт дій. Кожна людина повинна утвер­джувати
себе як особистість, обираючи та обстоюючи власні пози­ції. Отож, особистість —
є специфічний спосіб існування людини, а відтак можна говорити і про особливе
особистісне буття людини. Таким чином, буття забезпечується завдяки
особистісним утворен­ням. Ці утворення, своєю чергою, формуються та складаються
лише за умови виходу людини на особливий рівень життєдіяльності, при веденні
людиною індивідуального способу життя. Особистість — це повне самовизначення
людини у всій сукупності дій, стосунків з ін­шими, її спрямувань та орієнтацій.

Таким чином, соціальна
педагогіка як наука покликана узагаль­нювати результати, що стосуються
закономірних відносин, логіки взаємозв’язків, структурно-функціональних
взаємодій всіх складо­вих, які утворюють зміст процесу соціалізації. Як
практична дис­ципліна, соціальна педагогіка покликана будувати технології, що
забезпечують успішне проходження процесів, які стосуються соці­алізації. Тепер
ці технології соціалізації втілюються у вигляді різ­них соціальних служб,
покликаних часом. Водночас особистість не лише засвоює соціальний досвід, але й
реалізує свої задуми, будує відносини на свій розсуд, тобто виступає суб’єктом
соціальних від­носин. Суб’єктність в соціальних стосунках є результатом сформо-
ваності особистісного рівня. Завдяки наявності особистісного рівня стає
можливим індивідуальне самовизначення як умови самореалі- зації особи. Саме
останнє є втіленням справжньої соціальної при­роди людини.

Варто зазначити, що
саморегуляція особи можлива не всупереч суспільству, а завдяки йому, тобто
через засвоєння та творче вико­ристання різноманітного соціального досвіду. Сам
процес особистіс- ного самовизначення та самореалізації є найбільш повним
втіленням соціальної природи людини. При такому розумінні призначення та
завдань соціальної педагогіки, закономірності та технології вихо­вання
потрапляють у сферу її інтересів. На основі викладених вище положень, що
стосуються соціальної природи людини, предметом соціальної педагогіки варто
вважати закономірні відносини, логіку взаємозв’язків, структурно-функціональні
взаємодії всіх складових, які утворюють зміст процесу соціалізації,
особистісного самовира­ження та самореалізації. Основною метою соціальної
педагогіки як науки
є інтеграція знань про соціальну природу особистості як пе­дагогічної мети.
Головною метою соціальної педагогіки як практич­ної дисципліни слід вважати побудову
технологій, що забезпечують подолання відчуження особистості від своєї
справжньої соціальної природи.

Питання
і завдання для самостійної роботи

1.      
Розкрити
зміст поняття «соціальна педагогіка».

2.      
У
чому полягає особливість соціальної педагогіки як практичної діяльності?

3.      
Дати
змістову характеристику особистості як суб’єкта соціалізу­ючого процесу.

4.      
Визначити
ознаки соціальної педагогіки, відмінні від загальної педагогіки.

5.      
Охарактеризувати
найбільш важливу ознаку соціальної педаго­гіки.

Література

1.      
Василькова Ю. В., Василькова Т. А. Социальная
педагогика. — М.: Академия, 1990.

2.      
Капська А.Й. Соціальна робота:
навч. посіб. — К.: Центр навчаль­ної літератури, 2005.

3.      
Мигович І. І. Соціальна робота. —
У.: Поличка «Карпатського краю», 1997.

4.      
Міщик Л. І. Соціальна педагогіка.
— З.: ЗДУ, 1999.

5.      
Мудрик А. В. Введение в социальную
педагогику. — М.: 1997.

6.      
Соціальна робота в Україні: перші кроки /
За ред. В. Полтавця. — К.: КМ «Академія», 2000.

7.      
Соціальна педагогіка. Підручник / За
ред. А. Й. Капської. — К.: Центр навч. літератури, 2006.

 2. Соціальний педагог
як суб’єкт професійної діяльності

Потреба в соціально-педагогічній
діяльності, спрямованої на со­ціальний захист, соціально-педагогічну допомогу
окремій людині та соціальним групам, які опинилися у важкому становищі, зростає
в умовах соціально-економічної і духовної кризи. Водночас, якщо думати на перспективу,
в процесі стабілізації суспільства, поряд з наданням допомоги, соціальна
педагогіка буде вирішувати завдання щодо створення і підтримки конкретного
соціального середовища для молоді, а це вимагає цільової підготовки соціальних
педагогів, які володіють необхідними знаннями й уміннями.

Період сьогодення потребує стійких
мотиваційних установок, високоморальних принципів суб’єкта, любові і поваги до
людей, уміння розуміти інших. Тому в процесі підготовки фахівців у галузі
соціальної педагогіки важливу роль відіграє формування психоло­гічної
готовності до професійної діяльності, набуття особливої якос­ті — чуйного,
психолого і педагогічно грамотного контакту з дітьми та молоддю.

Питання теорії людської діяльності, що
охоплюють проблеми психолого-педагогічної взаємодії, розглядаються у працях
вітчиз­няних і зарубіжних учених (К. Абульханової-Славської, Б. Ананьє- ва, В.
Бочарової, І. Звєрєвої, В. Лисого, І. Миговича, С. Москвичова та ін.).

Узагальнюючи зміст соціальної педагогіки
як професійної ді­яльності, насамперед, окреслимо цілі цієї діяльності:

створення умов, за яких кожна людина
може в максимальній мірі проявити свої можливості й отримати все, що вона
повинна отримати за законом;

збільшення рівня самостійності клієнтів,
що звернулися до со­ціального педагога, їхньої здатності контролювати своє
життя і більш ефективно розв’язувати проблеми, що з’являються;

адаптація або реадаптація людей у
суспільстві;

створення умов, в яких людина,
незважаючи на фізичне калі­цтво або за умови життєвої кризи, може жити,
зберігаючи по­чуття власної гідності, поваги до себе з боку оточення;

досягнення соціальним педагогом такого
результату роботи, коли необхідність у його допомозі відпадає.

Незважаючи на те, що традиції соціальної
допомоги, добродій­ності, милосердя в нашій країні мають глибокі корені,
соціальна пе­дагогіка як наука і як професія проходить своє становлення.

Високий професіоналізм у соціальній
педагогіці винятково важ­ливий, тому що ця діяльність належить до типу професій
«людина

людина». Від рішень фахівців часто
залежать долі клієнтів і їхніх родин, їхня діяльність частково побудована на
судженнях оточую­чих, а характер роботи такий, що її результати не можуть бути
про­гнозовані з повною точністю.

Постійно існує небезпека ухвалення
помилкового рішення, створюється необхідність для соціальних педагогів
отримувати спеціальні знання з різних галузей науки, що вимагаються в робо­ті з
людьми. Пильна увага суспільства до соціальної педагогіки на­лежить до
факторів, що змушують соціальних педагогів постійно працювати над підвищенням
своєї кваліфікації, часто обговорювати етичні проблеми своєї професії, а також
систематично аналізувати результати власних зусиль.

Отже, організація системи використання
загального психоло­гічного і педагогічного потенціалів для особистості є
змістом соці­альної педагогіки. В науковій літерат

Тема 1. Принципи соціально-педагогічної діяльності

Ключові
поняття: клієнтоцентричність,
конфединціальність, компетентність,
інтеграція, ресурси.

Принципи
соціально-педагогічної діяльності –
основні вимоги до її змісту, організації
та здійснення.

Оскільки
соціально-педагогічна діяльність тісно
взаємопов’язана з різними соціальними
інститутами виховання та сферами
суспільного життя, вона функціонує як
розгалужена сукупність зв’язків та
відносин в соціальній сфері. Тому її
принципи представляють собою певну
систему.

Література:
4, 32.

5. Принципи соціальної педагогіки. Принципи природовідповідності, культуровідповідності і гуманізму: значення та механізми реалізації.

принципи
являють собою певну систему, до складу
якої можна віднести: — соціально-політичні;
— психолого-педагогічні; — організаційні;
— специфічні принципи соціально-педагогічної
діяльності.

У
соціально-політичних принципах містяться
основні вимоги, що обумовлюють залежність
змісту соціально-педагогічної діяльності
від соціальної політики держави стосовно
дітей та молоді. До них, у першу чергу,
належить

принцип
законності та правдини,
основне призначення якого полягає в
забезпеченні держа­вою та відповідними
соціальними інститутами реалізації
положень документів стосовно прав
людини, ратифікованих нашою державою.

Принцип
державного підходу до завдань,
що реалізуються в соціально-педагогічній
діяльності,
підкреслює активну роль дер­жави в
постановці пріоритетних завдань та
організації соціального виховання.

Принцип
зв’язку змісту і форми соціально-педагогічної
діяль­ності
з конкретними умовами життєдіяльності
особистості чи соціальної

Психолого-педагогічні
принципи
підкреслюють пріоритети осо­бистості
в соціально-педагогічній діяльності.
Одним із провідних у цій галузі є

принцип
сприяння самореалізації дітей та молоді
у всіх сферах
Їх життєдіяльності.
Принцип
диференційованого та індивідуального
підходу
до об’єктів соціально-педагогічної
діяльності базується на відповід­них
принципах класичної педагогіки. Його
сутність полягає в тому, що життєві
проблеми, потреби клієнта потрібно
диференціювати і віднести до певної
групи подібних явищ.

Принцип
цілеспрямованості
полягає
в
тому,
що
соціальний
пе­дагог
повинен
цілеспрямовано
досягати
професійної
мети,
вплива­ючи
на
свідомість,
почуття,
волю,
вчинки
людей.
З
попереднім
тісно
пов’язаний
принцип
системності.

Дотримання
розглянутих принципів соціально-педагогічної
діяльності є однією з базових умов
професіоналізму в практичній роботі
соціального педагога.

Принцип
природовідповідності.
Виховання має будуватися відповідно
із природним ходом розвитку самої
людської природи (Песталоцці), як
слідування за процесом природного
розвитку лю­дини на кожному віковому
етапі, з урахуванням індивідуальних
особ­ливостей (Дістервег). Цей принцип
базується на науковому розумінні
природничих і соціальних процесів,
загальних законів розвитку природи,
людини, ноосфери. Залежно від статі й
віку необхідно формувати в людини
установку на збереження життя, здоров’я,
на здоровий спосіб життя, розвивати в
ній відповідальність за себе і оточуючий
світ.

Принцип
культуровідповідності
передбачає, що соціальне ви­ховання
повинно базуватися на загальнолюдських
цінностях культу­ри, будуватися
відповідно до національних цінностей,
норм; це та­кож прилучення людини до
різних пластів культури етносу,
суспільства, світу в цілому. Цей принцип
має особливу роль у сучасному суспільстві,
в якому постійно відбуваються зміни у
всіх сферах життя, а зміни, як відомо,
породжують психолого-педагогічні
проблеми. Людство в цілому, групи людей,
конкретна людина далеко не одразу ‘ не
завжди безболісно сприймає всі інновації,
які відбуваються. Адаптація людини до
інновацій може породжувати порушення
психічного здоров’я, соціальну
дезінтеграцію, агресивну поведінку.

Принцип
гуманізму
є стрижневим у всій соціально-педагогічній
діяльності. Його витоки можна простежити
ще в благодійних діян­нях князів
Київської Русі після введення християнства.
Вчення цер­кви про людинолюбство,
духовність, доброчинне ставлення до
нужденних, благодійність через спеціальний
податок і милостиню ста­ли наріжним
каменем гуманістичної спрямованості
соціальної до­помоги та підтримки
людини. Сьогодні принцип гуманізму
перед­бачає визнання людини найвищою
цінністю. Він має на меті здійснення
соціально-педагогічної діяльності на
засадах альтруїз­му, емпатії, людяності,
прийняття особистості клієнта з усіма
його позитивними та негативними рисами.

Что такое социальная педагогика? — Журнал терапевтической помощи

Эта статья написана в ответ на просьбу читателя дать определение социальной педагогики. У вас есть вопросы по социальной педагогике? Если да, пришлите их, и мы постараемся ответить на них.

По сути, социальная педагогика занимается благополучием, обучением и ростом. Это подкрепляется гуманистическими ценностями и принципами, которые рассматривают людей как активных и находчивых агентов, подчеркивают важность включения их в более широкое сообщество и стремятся решать или предотвращать социальные проблемы и неравенство.

Термин «педагогика» происходит от греческих país (ребенок) и ágein (вести, направлять). Социальная Педагогика органически выросла из давних традиций философов-просветителей, социальных мыслителей и практиков, которые стремились создать более справедливое общество с помощью образовательных средств. Следовательно, социальная педагогика взаимодействует между обществом и индивидом. Он направлен на создание благоприятных условий, которые поддерживают человеческий рост в двух противоположных направлениях: к независимости и к взаимозависимости.Поскольку это процесс на протяжении всей жизни, социальные педагоги работают в самых разных условиях, от раннего возраста до подросткового возраста, до работы с неблагополучными группами взрослых, а также с пожилыми людьми.

Социальная педагогика — это «функция общества», во многих отношениях отражающая социальные установки. Он описывает, как данное общество думает о воспитании детей, об отношениях между человеком и обществом и как оно поддерживает обездоленных или маргинализированных членов общества. Поэтому на протяжении всей истории разные культуры создавали разные значения социальной педагогики.В результате нет согласованного определения социальной педагогики — ее значение зависит от контекста, культуры и времени.

Это будет означать что-то несколько иное, например, для человека, который работает с очень маленькими детьми, и социального педагога, работающего с наркоманами. Социальная педагогика существует уже давно и стала профессией во многих европейских странах (под названием «социальное образование в южной Европе»). Поэтому не существует единого четкого определения, охватывающего всю сцену.Если вы спросите датчанина, что они понимают под социальной педагогикой, вы получите другой ответ, чем в Германии, Франции или Польше. Значение также изменилось с течением времени в ответ на социальные проблемы, культурные взгляды на детей, их образование и воспитание, а также на представления общества о том, какими должны быть отношения между человеком и обществом. Все они постоянно развиваются и специфичны для разных культур.

Независимо от культурного контекста и различных условий, в которых могут работать социальные педагоги, существуют общие основополагающие принципы.Все социальные педагогики объединяет образ мышления, философия и Haltung (отношение, позиция), с помощью которых используются различные методы. Что делает практику социальной педагогикой, зависит не от того, что делается, а от того, как это делается и с каким обоснованием. Это означает, что социальная педагогика — это одновременно наука и искусство — это не просто навык, которому нужно научиться, но и его нужно воплощать в жизнь с помощью Haltung социального педагога.

Такой взгляд на социальную педагогику означает, что она динамична, креативна и ориентирована на процесс, а не на механическую, процедурную и автоматизированную.Социальные педагоги требуют, чтобы они были цельным человеком, а не просто парой рук. Он включает в себя (а) целостный подход к ребенку как личности и в социальном контексте, (б) использование личных и профессиональных аспектов работника, (в) использование совместной деятельности в качестве средства
для построения отношений.

При рассмотрении того, как мы можем развивать социальную педагогику в Великобритании, мы можем следовать тем же принципам. Нам нужно поставить людей в центр внимания и подключиться к их Haltung , и мы можем построить социальную педагогику для Великобритании только вместе, в диалоге друг с другом.Только тогда он сможет предложить целостную всеобъемлющую концептуальную основу, которая может направлять профессиональную практику значимым образом. И только тогда мы сможем уловить дух социальной педагогики, которая делает ее искусством, а не методом.

Определение социальной педагогики из Википедии

Социальная педагогика — это учебная дисциплина, связанная с теорией и практикой
целостного образования и заботы. Термин «педагогика» происходит от греческого слова
pais (ребенок) и agein (воспитывать или вести) с приставкой
«социальный», подчеркивающей, что воспитание — это ответственность не только
родителей, но и общая ответственность общества.В результате социальная педагогика
является «функцией общества» — она ​​отражает то, как данное общество в данный момент времени
думает об образовании и воспитании, об отношениях между
человеком и обществом и о социальном благополучии своих маргинализированных
человек. члены. Следовательно, социальные педагоги работают в диапазоне
различных условий, от раннего возраста до зрелого возраста до работы с
неблагополучными группами взрослых, а также с пожилыми людьми. Для достижения целостного видения
в рамках каждого из этих параметров социальная педагогика объединяет теории и
концепций из смежных дисциплин, таких как социология, психология, образование,
философия, медицинские науки или социальная работа.

,

«Фейковые новости» о социальной педагогике

Демистификация социальной педагогики

Как парадигма, социальная педагогика очень сложна (как и другие дисциплины) и неделимо связана с данной культурой (поэтому мы не можем полностью понять ее, не понимая общества, в котором она возникла). Вальтер Лоренц, один из самых известных современных ученых в области социальной педагогики, предполагает, что «социальная педагогика является важным, но широко неправильно понятым представителем социальных профессий» (Lorenz 2008, p.625). Чтобы помочь читателям понять это немного лучше, мы подробно рассмотрим некоторые из наиболее распространенных заблуждений о том, что такое социальная педагогика, а что нет. Этот список «фейковых новостей» ни в коем случае не является полным, поэтому, если у вас есть другие, сообщите нам!

ПОДДЕЛЬНЫЕ НОВОСТИ: Невозможно дать определение социальной педагогике

Конечно, как и в случае любой академической дисциплины, определения социальной педагогики различаются, но это не означает, что у них нет общих черт. По сути, социальная педагогика занимается благополучием, обучением и ростом.Это подкрепляется гуманистическими ценностями и принципами, которые рассматривают людей как активных и находчивых агентов, подчеркивают важность включения их в более широкое сообщество и стремятся решать или предотвращать социальные проблемы и неравенство.

Как мы уже писали в другом месте, «для понимания социальной педагогики важно учитывать, что социальная педагогика возникла во многих европейских культурах как образовательный ответ на конкретные социальные проблемы. Ему присуща «вера в то, что вы можете решающим образом влиять на социальные обстоятельства через образование» (Хямяляйнен, 2003, с.71) и тем самым создать более равное и справедливое общество. Молленхауэр (1964) описывает это как «функцию общества» (стр. 21) в том смысле, что социальная педагогика отражает то, как данное общество думает о детях и их воспитании («педагогическое»), о том, как люди относятся друг к другу. и более широкое общество («социальное»), а также то, как оно справляется с неравенством и социальной изоляцией определенных групп («социальная педагогика»). Функция, которую берет на себя социальная педагогика по постановке критических вопросов, а также по поиску возможных решений в этих областях, является социально сконструированной, что затрудняет поиск одного определения, которое охватило бы социальную педагогику во всей ее сложности, не упрощая ее.'(Eichsteller & Holthoff, 2011, стр. 177). Естественно, многие другие авторы также дали определение социальной педагогике, поэтому нет недостатка в описаниях, которые дадут более четкое представление о том, что такое социальная педагогика.

ПОДДЕЛЬНЫЕ НОВОСТИ: Социальная педагогика не влияет на результаты детей

Такое впечатление может возникнуть, если вы читали только статьи о пилотном отчете DfE профессора Дэвида Берриджа и его коллег (2011) или слышали, что Эссекс закрывает свои обычные детские дома после инвестиций в социальную педагогику.Но это не точное отражение опыта многих организаций.

Как мы объясняем в нашем разделе о проекте в Эссексе, решение кабинета министров было принято по политическим причинам, а не , а не из-за социальной педагогической заботы, которую дети теперь могут испытывать дома. Если вам интересно, как изменилась социальная педагогика, вы можете прочитать наш заключительный отчет по проекту в Эссексе, который включает множество практических примеров. В любом случае людям, которые могут подумать, что социальная педагогика не имеет большого значения для результатов детей, напоминают, что 10 лет межнациональных исследований, проведенных Исследовательским отделом Томаса Корама в Институте образования Лондонского университета, говорят о многом. совсем другая история.Это также становится очень заметным при опыте социальной педагогической практики в континентальной Европе, как показано в отчетах наших английских и шотландских участников, которые в течение двух недель работали вместе с педагогами в Дании, поэтому появляется все больше свидетельств того, что социальная педагогика может помочь. существенная разница — все зависит от того, насколько хорошо социальная педагогика применяется на практике. Исследование Берриджа и его коллег не ставило своей целью оценку социальной педагогики как таковой — оно оценивало конкретный подход к реализации социальной педагогики и влияние этого подхода. ,Поэтому неправильно приписывать любые «неудачи» правительственного пилотного проекта социальной педагогике как таковой, и Berridge et al. на самом деле не делай этого. Они подчеркивают многие из сдерживающих / ограничивающих факторов: ожидается, что неопытные недавно получившие квалификацию социальных педагогов будут агентами перемен в чужой среде, различные уровни поддержки социальных педагогов в их ролях, неясные или превзойденные ожидания, а также организации, не воспринимающие социальную педагогику как целое. Это имело бы негативные последствия для любого проекта, направленного на создание устойчивых и существенных изменений всего за 18 месяцев.В этом смысле результаты оценки неудивительны. Как и в случае с любой другой стратегией изменений, ключевым моментом для организаций является принятие новой концепции — процесс, который очень сложен, требует дальновидного лидерства и, что наиболее важно, требует времени.

Мы хотели бы повторить предостережение Берриджа и др. О необходимости слишком много вкладывать в сравнение небольших выборок. Данные для исходного уровня и последующего наблюдения за результатами для молодых людей собирались в среднем менее чем за 7 месяцев, что не дает достаточно времени для оказания значительного измеримого воздействия.В то время как некоторые организации, возможно, имели несколько ошибочное желание, чтобы социальная педагогика оказалась быстрым решением, многие другие, лучше понимающие сложность дисциплины, прекрасно осознавали, что развитие социальной педагогики требует постоянной долгосрочной приверженности, которая начинается с задать несколько фундаментальных вопросов о том, как мы (организация и ее сотрудники) концептуализируем детей, что мы хотим, чтобы они испытали, как мы, как профессионалы, хотим относиться к ним и сколько себя мы вкладываем в эти отношения.

Наконец, если все это не звучит убедительно, вы также можете напрямую связаться с организациями, которые разработали социальную педагогику в Великобритании, и спросить об их опыте. Вот ссылка на карту, на которой их несколько, или, в качестве альтернативы, вы можете присоединиться к будущему собранию Сети развития социальной педагогики. Эти бесплатные мероприятия собирают около 100 профессионалов из самых разных организаций, многие из которых тоже начали изучать социальную педагогику.

Ложные новости: Социальная педагогика предназначена только для детских учреждений

Вовсе нет. Социальные педагоги работают в самых разных условиях, и их исследования позволяют им применять теории об обучении, благополучии, отношениях, расширении прав и возможностей и т. Д. В любом контексте. Социальная педагогика в основе своей основана на гуманистическом подходе и ценностях, поэтому нет причин, по которым это не применимо к жизни в целом. Социальная педагогика — это в некотором смысле образ жизни, философия того, как взаимодействовать с другими людьми.

В то время как основной первоначальный интерес к социальной педагогике в Великобритании исходил от ухода за детьми в интернатах, за последние несколько лет мы увидели гораздо более широкий интерес к приемным семьям, социальной помощи взрослых, поддержке семьи, раннему возрасту, работе с молодежью, образованию и т.д. правосудие по делам несовершеннолетних и другие условия практики. В начале 2013 года Fostering Network запустила демонстрационную программу «Голова, сердце, руки», которая знакомит с социальной педагогикой в ​​приемных семьях. Мы надеемся привлечь больше интереса к социальной педагогике со стороны других служб и специалистов.

ПОДДЕЛКА: Социальная педагогика не работает с травмированными детьми

Прежде всего, предостережение относительно чрезмерного использования термина «травмированные», когда речь идет о детях, находящихся под опекой. Мартин Вудхед (1990) комментирует культурное конструирование потребностей детей, заявляя, что мы часто используем патологические термины для описания детей и что мы должны осознавать, где это культурное построение, а не основываться на фактах. Использование таких терминов, как «травмированный», может стать формой оправдания своей практики, не имеющей целью полностью понять всю сложность.Это не означает, что дети, находящиеся под опекой, не испытали травм, но работа со всем ребенком означает работу не только с суммой травмирующих переживаний ребенка. Социальная педагогика нисколько не противоречит терапевтическому уходу за детьми, хотя ее акцент делается не столько на терапевтических, сколько на положительных аспектах ухода. Как отмечают Мартин Селигман и Михай Чиксентмихайи (2000), большая часть терапевтической работы, выполняемой психологами, на самом деле основана на сильных сторонах, а не на лечении повреждений.Аналогичным образом социальная педагогика эффективна, поскольку не сосредотачивается на том, что с детьми не так, а подчеркивает, что с ними правильно, тем самым укрепляя их самооценку и поддерживая исцеление. Некоторым детям, пережившим травматический жизненный опыт, конечно же потребуется специализированная терапевтическая поддержка, и для профессионалов важно понимать травму. Практикующие, работающие с травмированными детьми, могут использовать социальную педагогику, чтобы дети чувствовали себя в безопасности, имея крепкие поддерживающие отношения и благоприятную среду.Ни один из принципов и целей социальной педагогики не применим к детям с травмами.

ПОДДЕЛЬНАЯ НОВОСТЬ: Социальная педагогика — новая идея

Вопреки тому, как социальная педагогика часто изображается в СМИ, это не совсем так. В континентальной Европе существует давняя традиция социальной педагогики, которая тесно связана с традициями социального обеспечения, и существует ряд причин, по которым социальная педагогика до недавнего времени не развивалась в Великобритании так отчетливо, как в других странах.Тем не менее, в Великобритании существуют традиции, относящиеся к социальной педагогике, и различные профессионалы начали их изучать, в первую очередь Смит (2009) и Смит и Уайт (2008). Это означает, что есть еще много возможностей для построения социальной педагогики и развития британской традиции социальной педагогики. И отбрасывать или стирать это было бы не педагогически! Если вы хотите узнать больше об истории социальной педагогики, загляните в этот раздел.

ПОДДЕЛЬНАЯ НОВОСТЬ: Социальная педагогика практикуется только в Германии и Дании

В то время как социальная педагогика принимает разные формы от страны к стране, социальная педагогика как дисциплина очень широко распространена в континентальной Европе и за ее пределами, хотя это не обязательно отдельная профессия во всех странах. I Во франкоязычных странах часто существует несколько профессиональных групп, которые могут подпадать под действие социальной педагогики, например, «éducateur» и «éducateur spécialisé». В Бразилии и во все большем числе стран Латинской Америки социальная педагогика прочно укоренилась в педагогических идеях и действиях Пауло Фрейре по борьбе с угнетением. Если вы хотите узнать больше о разнообразии социальной педагогики в разных странах, ознакомьтесь со специальным выпуском « Социальная педагогика в мире» , опубликованным в журнале «Pedagogía Social.Revista Interuniversitaria ». Вы также можете прочитать об этом больше в книге Корнбека и Розендаля Йенсена «Разнообразие социальной педагогики в Европе». Или вы можете стать постоянным читателем Международного журнала социальной педагогики.

ПОДДЕЛЬНЫЕ НОВОСТИ: Социальная педагогика дороже

Хотя мы не думаем, что финансовые аргументы должны иметь приоритет над благополучием детей, даже с экономической точки зрения социальная педагогика имеет смысл. Конечно, более высококвалифицированные специалисты будут стоить дороже, чем те, у кого нет, но соотношение персонала в немецких детских домах ниже, например, из-за того, что там больше групповой работы и меньше индивидуальных.Кроме того, высококачественный уход имеет большой финансовый смысл в сочетании с социальной педагогической системой, которая делает упор на профилактику, стабильность и осторожный переход. Наиболее убедительный экономический анализ стоимости социальной педагогики был проведен группой внешней оценки демонстрационной программы «Голова, сердце, руки» . Независимые исследователи из Университета Лафборо использовали свой широко известный калькулятор стоимости детских услуг, чтобы выяснить, как можно сэкономить и избежать затрат благодаря инвестициям в социальную педагогику на демонстрационных участках.Отчет, который представляет собой предварительный просмотр дальнейшего существенного анализа затрат в рамках окончательной оценки в конце 2016 года, доступен здесь. Подобные причины также демонстрируются в отчете Demos «In Loco Parentis», в котором указано, сколько денег можно сэкономить, имея широкий спектр вариантов услуг, которые поддерживают семьи, прежде чем брать ребенка под опеку, являются единственным вариантом, и подчеркивают стабильное трудоустройство. которые обеспечивают лучшую поддержку с минимальными нарушениями в жизни семьи. Демо даже посчитали и предположили, что это может сэкономить до 30 000 фунтов стерлингов в год на ребенка в краткосрочной перспективе и даже больше в долгосрочной перспективе, учитывая, что мы говорим о предоставлении детям гораздо лучших шансов на успех в жизни.Кроме того, Фонд Новой экономики продемонстрировал в своем отчете «Ложная экономика», что «на каждый дополнительный фунт, вложенный в более качественные услуги по уходу, создается дополнительная социальная ценность на сумму от 4 до 6,10 фунтов стерлингов». Разумно также понять: если мы дадим подопечным детям шанс иметь хорошее будущее, преуспеть в образовании и найти хорошую работу, общество получит выгоду от вложений в период их (платящего налоги) взрослого возраста. Когда мы отказываем детям в уходе и отправляем их без формального образования, без хороших перспектив трудоустройства и без заботы об их благополучии, они с гораздо большей вероятностью будут зависеть от социальных пособий, окажутся в тюрьме или с послужным списком плохого здоровья, и все это стоит обществу денег.Это показывает, что поступать правильно в долгосрочной перспективе гораздо более жизнеспособно с финансовой точки зрения.

ПОДДЕЛЬНЫЕ НОВОСТИ: Социальная педагогика — это отсутствие правил

Это очень интересное заблуждение, в основном из-за того, как понимается «отсутствие правил». Многие социальные педагоги сказали бы, что у них нет правил, но у них есть ценности и нормы. Если нарушение правил ведет к санкциям, нарушение ценностей и норм, с другой стороны, ведет к последствиям. Важно отметить, что речь идет не только о семантике, но и о фундаментальном различии во взглядах.Ценности и нормы одинаково важны для всех и передаются в процессе взаимодействия — они становятся прозрачными не благодаря написанию на стене, а через культуру, в жизненном пространстве. Это означает, что они являются неотъемлемой частью того, что социальные педагоги моделируют их и стремятся передать их детям и обсудить их. Правила часто просто записываются, но мотивация следовать им является внешней, то есть вызванной страхом санкций или надеждой на вознаграждение, а не пониманием и разделением их ценности.Социальные педагоги также устанавливают границы, но они не высечены на камне. И не для того, чтобы осуществлять власть или контролировать. Скорее, границы устанавливаются, чтобы дать детям чувство безопасности и защищенности, когда они могут доверять взрослым в принятии правильных решений для их благополучия.

Еще одна интересная мысль по этому поводу принадлежит одному из наших участников, который объяснил, что социальная педагогика не говорит постоянно детям «нет», а думает вместе с ними о том, что должно произойти, чтобы сделать что-то «да»: вы могли бы не позволяйте им вынимать велосипеды до того, как они сделают домашнюю работу, а вместо того, чтобы сказать «нет», вы вступаете в диалог, чтобы найти решение вместе с ними.

ПОДДЕЛЬНЫЕ НОВОСТИ: Социальная педагогика — это подход

Термин «подход» хоть и не ошибочен, но не совсем точен. Это все равно что сказать, что психология — это подход, в котором на самом деле это академическая дисциплина, профессия и область практики. Чтобы было ясно, социальная педагогика — это не набор теорий или набор методов. Более того, как отмечает Хямяляйнен (2003): «Как дисциплина, она имеет свою теоретическую ориентацию на мир. Действие является социально-педагогическим не потому, что в нем используются определенные методы, а потому, что некоторые методы выбираются и используются как следствие социальной педагогической мысли.»

ПОДДЕЛЬНЫЕ НОВОСТИ: Социальная педагогика помогает избавиться от оценок риска

Социальная педагогика поощряет здоровый подход к принятию риска, но это не означает, что социальные педагоги не оценивают риски. Но принятие риска рассматривается в более широком контексте обучения и благополучия, поэтому поддержка детей в повышении их компетентности имеет фундаментальное значение. Это имеет множество последствий для того, как профессионалы оценивают риски, а не для того, оценивают ли они риски или нет. Чтобы получить более подробное представление о педагогических взглядах на риск, пожалуйста, загрузите нашу статью «Компетентность в отношении риска: на пути к педагогической концептуализации риска».

Ложные новости: внедрение социальной педагогики — это то, чего вы можете достичь

Как однажды сказал Г. Б. Шоу о коммуникации: «Проблема коммуникации … иллюзия того, что она осуществлена». То же самое можно сказать и о социальной педагогике, потому что это непрерывный процесс развития на профессиональном, личностном и практическом уровне. Поскольку мир вокруг нас меняется, дети и молодежь меняются, наши команды меняются, и мы сами меняемся, так же должна быть социальная педагогическая практика.

.

Педагогика и другие науки — Педагогика. Теоретическая педагогика

Педагогика и другие науки

Наука едина, потому что знания, которые она изучает, являются целостными. Разделение его на объекты — уступка нашим возможностям. Чтобы познать необъятный ограниченный человеческий разум, он вынужден разрывать знания на части. В то же время мы достигаем некоторого прогресса в глубине знаний, неизбежно теряя в широте. Таким образом, мы должны говорить о связях между науками, где мы должны говорить об одной науке — науке о человеке и окружающей его среде.

Педагогика, являясь частью изначально единой науки, развивается в тесной взаимосвязи со всеми остальными научными направлениями. Сегодня практически нет науки, от которой педагогика не отнимала бы даже немного для изучения своего предмета и не вернула бы свои достижения в вопросах образования, воспитания, воспитания и управления. Философские науки (наука, социология, этика, эстетика и др.) Помогают педагогике определить смысл и цели образования, правильно учитывать общие законы существования и мышления человека, предоставляют оперативную информацию о происходящих изменениях в науке и обществе, тем самым помогая корректировать направление образования.Наиболее тесная и прямая связь в педагогике с биологией человека . Анатомия, физиология, генетика образуют основу для понимания биологической сущности человека: его физическая структура, генетическое происхождение, развитие высшей нервной деятельности, первой и второй сигнальных систем, развитие и функционирование органов чувств, опорно-двигательного аппарата, сердечно-сосудистой системы, органов дыхания и все другие системы. Особое значение для педагогики имеет связь с психологией, , изучающая закономерности развития психики человека.Сама психология в основном заинтересована в самом развитии психики, а педагогика — в эффективности тех воспитательных воздействий, которые приводят к запланированным изменениям во внутреннем мире и поведении человека. Каждый раздел педагогики находит поддержку в соответствующем разделе психологии; в дидактике, например, больше полагаются на теорию познавательных процессов, а теория воспитания больше учитывает личностные явления, предложенные психологией. Интеграция наук привела к появлению пограничных отраслей — педагогической психологии и психопедагогики.

Несмотря на теснейшее родство, педагогика и психология — отдельные науки, каждая из которых имеет свой предмет. Как часто говорят, психолого-педагогической науки не существует. Психология оказывает некоторую помощь педагогической науке, но не отвечает на главные вопросы педагогики — что и как обучать. Психология раскрывает механизмы мыслительной деятельности, а педагогика учитывает их при разработке своих технологий.

Между педагогикой и историей и литературой, географией и антропологией, медициной и экологией, экономикой и археологией существует очевидная связь.Даже наука о внеземных цивилизациях может помочь нам в понимании земных педагогических проблем. Человек, сфера его жилища, его жизнь, условия развития представляют интерес для учителей профессионально, помогая постигать его предмет во всех его связях.

В науках, имеющих совершенно разные и, казалось бы, очень отдаленные области исследований, существует множество точек соприкосновения, из которых часто возникают новые перспективные направления, связывающие науку в одно нерушимое целое.Таковы, например, отрасли, возникшие на стыке педагогики с точными и техническими науками — кибернетическая, математическая, компьютерная педагогика, суггестология и др. Сегодняшняя педагогика как одна из основных гуманитарных наук находится на переднем крае. интеграционных преобразований.

Сколько учителей?

В последнее время педагогику начинают выявлять весьма далекие от традиционной науки региона. Естественно, что при широком и зачастую неразборчивом употреблении первоначальный смысл постепенно теряется.Мы почти привыкли к фразам «педагогика Макаренко» и «Вальдорфская педагогика». Можно согласиться с «педагогикой сотрудничества», «педагогикой толерантности» (название специального журнала), «продуктивной педагогикой», «персонализированной педагогикой» и некоторыми другими педагогами, принадлежащими к основным, господствующим наукам и практике. Постепенно мы привыкаем к таким названиям, как «личная педагогика», «педагогика общения», «семейная педагогика», «онтопедагогика и экологическая педагогика».

С некоторой осторожностью возьмем «педагогику частных случаев».Последний, кстати, за рубежом уже претендует на статус отдельной отрасли знаний. По последним данным, только около трети всех детей попадают в так называемый стандартный тариф и включены в так называемый школьный стандарт, проще говоря, пригодный для обучения в стандартной школе, которая давно не менялась. время. Многие ученики не подходят для такой школы, многие не находят свои школы. В результате взаимное отчуждение. Есть частные педагогические дела.

Обучение (воспитание) по принципу особых случаев за рубежом применяется преимущественно в вузах юридического, медицинского и психологического профиля. Нестандартное обучение применяется в управлении бизнесом, образовании и в проблемных сферах, т.е. тех социальных и естественных науках, которые связаны с очень сложными и трудно управляемыми явлениями и событиями. В других ситуациях, например в экологическом образовании, частные случаи понимаются как инструменты обучения, парадигма, а также как метод исследования.

Совершенно неуместны такие, например, словосочетания на обложках книг, как «Педагогика учебной программы», «Педагогика бизнеса», «Педагогика политической и предвыборной борьбы», «Педагогика выживания», «Педагогика. в качестве теории «Воспитание», «Педагогика риска», «Педагогика успеха» и др. Достаточно экзотических определений педагогики, которые пишут, например: «Педагогика — это наука о процессах социального развития личности человека»: «Педагогика — это во многом практическая психология»; Педагогика — это наука о коммуникации и тому подобное.

,

Принцип развивающего обучения — Педагогика

Принцип развивающего обучения

Целесообразно рассматривать каждый принцип и их систему как рекомендации по реализации системы стратегических целей, составляющих стержень современной концепции образования — развивающий характер обучения, личностно-социальную направленность и т. Д. В современной образовательной практике , средства развития личности, ее учебно-познавательная деятельность разнообразны и включают:

— возбуждение интереса через выявление дефицита информации;

— проблемные ситуации;

— эмоциональная окраска

— Эмпатия,

— игровой симулятор и др.

Принцип развивающего обучения позволяет каждому принципу системы сохранять свою специфику, то есть отражать особый характер связей внутри дидактической системы, не теряя при этом ее определенности и конкретности. Вот почему принцип развивающего и воспитывающего обучения является ведущим принципом педагогической системы.

Данный принцип выражает основную цель функционирования педагогической системы, связывает основные педагогические категории (воспитание, образование, образование), определяя их подчиненность.Все остальные принципы относятся к этому принципу как рекомендации по средствам и условиям достижения главной цели — формирования необходимых качеств личности, всестороннего гармоничного развития обучаемых, их готовности к самореализации.

Основное содержание принцип развивающего обучения — это регулирование коммуникации и взаимодействия между усвоением знаний и методами деятельности и развития, между описательно-фактическим и оценочно-аналитическим аспектами обучения, между ознакомлением с ценностями. общества, адаптация к социуму и индивидуализация, сохранение и развитие уникальности, неповторимости личности.

Знание — не цель, а материал построения личности, условие ее формирования. Поэтому в образовании всегда должны выдвигаться не только образовательные, но развивающие и воспитательные цели и задачи, которые решаемы с учетом особенностей и возможностей развития личности, социальных установок и ценностей. Гармонизация личного и социального — основная и самая сложная задача обучения. В общих чертах сложно сказать, что является первичным: личное или социальное.Но с педагогической точки зрения учитель работает с конкретным человеком (ребенком, учеником), он его обучает и развивает, но, обучая, он приучает его к социальным условиям и социальным ценностям. Он адаптирует его к обществу, не подчиняя его последнему. И именно в качестве развитой, творческой, свободной личности человек оказывается наиболее полезным, демократически сконструированным, организованным на гуманистических принципах или, во всяком случае, движущимся в этом направлении обществом. Механизм такого развития — развивающая деятельность обучаемого в «зоне его ближайшего развития», чему в значительной степени способствует данная структура обучения.

Конкретные цели обучения динамичны. Они обусловлены социальной ситуацией, потребностями развивающегося общества. Однако они должны сохранять традиционное гуманистическое содержание при любых условиях: веру в возможности человека, в его природный талант, стремление к истине, добру, справедливости, интерес и уважение к миру детства.

Что касается соответствия обучения характеру ребенка, его внутреннему миру, степени созревания организма, то сейчас этот круг вопросов регулируется принципом развивающего и воспитательного обучения.Законы и закономерности среды (природной и социальной) в ее традиционно развитом виде и в современной интерпретации находят свое отражение в требовании соответствия направленности и содержания образования содержанию культуры. Культура, как уже отмечалось, представлена ​​здесь в более широком контексте:

— основы науки (гуманитарные и естественные),

— основы машиностроения и производства;

— опыт практической деятельности;

— обычаи и традиции;

— религии, мораль, философия, искусство, педагогика и др.

Культура и является строительным материалом, источник, усваивая который, растущий человек сам приобретает свойства культуры, культура является носителем, наследником и творцом культуры.

,