Класифікація методів виховання: Методи виховання — Вікіпедія

Класифікація методів виховання — Студопедия

Методи, прийоми і засоби виховання

ЛІТЕРАТУРА

Методи виховання та їх класифікація

ЛЕКЦІЯ 4

ПЛАН

14. Методи, прийоми і засоби виховання.

15. Класифікація методів виховання.

16. Характеристика методів виховання.

17. Генетико-моделюючий метод виховання.

18. Педагогічні умови використання методів виховання.

19. Бондарчук Е. И. Основы психологии и педагогики : курс лекций // Е. И. Бондарчук, Л. И. Бондарчук. – [3-е изд., стеретип.]. – К. : МАУП, 2002. – 168 с., ил.

20. Волкова Н. П. Педагогіка : посібник / Н. П. Волкова. – К. : Видавничий центр «Академія», 2001 // http://ebk.net.ua/Book/pedagogics/volkova_pedagogika/zmist.htm. – Назва з титул. екрану.

21. Пальчевський С. С. Педагогіка : навч. посібник / С. С. Пальчевський. – К. : Каравела, 2007. – 576 с.

22. Педагогічна майстерність : підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін..; за ред. І. А. Зязюна. – [3-тє вид., допов. і переробл.]. – К. : СПД Богданова А. М., 2008. – 376 с.

23. Педагогічна майстерність : хрестоматія : [навч. посібник] / упоряд.: І. А. Зязюн, Н. Г. Базилевич, Т. Г. Дмитренко та ін..; за ред. І. А. Зязюна. – [3-тє вид., допов. і переробл.]. – К. : СПД Богданова А. М., 2008. – 462 с.

24. Соловей М. І. Професійно-педагогічна підготовка майбутнього вчителя в кредитно-модульній системі організації навчання : навч. посібник / М. І. Соловей, Є. С. Спіцин, В. В. Кудіна. – К. : Ленвіт, 2008. – 377 с.

Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.

Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.

Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя, їх дієвість залежить від використання виховних засобів.

Засоби виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу. Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна праця молодої людини над собою, природа, надбання національної культури (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).

Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням.

У педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше при цьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбувається формування особистості.

Класифікація методів Віталія Сластьоніна:

1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.

2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір’я, привчання,

тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.

4. Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.

Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.

3.2. Загальні методи виховання

226

Розділ
З

Поняття методу,
прийому і засобу виховання. Класифікація
методів виховання. Методи формуван­ня
свідомості й переконань. Методи
організації діяль­ності і формування
поведінки. Методи стимулю­вання
поведінки і діяльності. Педагогічні
умови ви­користання методів виховання.
Література. Зав­дання для самостійної
роботи. Завдання для само­контролю.

3.2.1. Поняття методу, прийому і засобу виховання

Метод
виховання
— це спосіб впливу вихователя на
свідо­мість, волю і поведінку вихованця
з метою формування у нього стійких
переконань і певних норм поведінки.

Прийом
виховання є
складовою методу і визначає шляхи
реалізації вимог методів виховання.

Методи
і прийоми виховання є своєрідними
інструментами в діяльності вихователя.
Але для дієвості методів і прийомів
необ­хідно використовувати певні
засоби, що є надбанням духовної і
матеріальної культури. Отже, засоби
виховання — це здобутки матеріальної
і духовної культури (художня і наукова
літерату­ра,
радіо, телебачення, предмети образотворчого,
театрального, кіно­мистецтва
та ін.), форми і види виховної роботи
(збори, бесіди, конференції, гуртки,
ігри, спортивна діяльність), які
використову­ються у процесі дії того
чи іншого методу.

Важливе місце у
системі засобів виховання, які підвищують
дієвість тих чи інших методів, посідають:
праця, природа, націо­нальні здобутки
(казки, легенди, колискові пісні, обряди,
звичаї та ін.).

3.2.2. Класифікація методів виховання

Методи, прийоми
і засоби виховання перебувають в
діалек­тичному зв’язку і створюють
певну систему впливу па вихо­ванців.

Теорія
виховання

227

Внутрішня змістовна
сутність методів, прийомів і засобів
виховання, їх використання зумовлюються
метою і завданнями виховання.

Методи виховання
класифікують залежно від їх функціо­нальної
спрямованості. Спираючись на це,
виділяють такі гру­пи методів
виховання.

1. Методи формування
   свідомості і переконань.

2. Методи організації
   діяльності і формування поведінки.

3. Методи стимулювання
   та коригування поведінки і діяль­ності
   особистості.

3.2.3. Методи формування свідомості й переконань

У демократичному
суспільстві, де взаємини між людьми
ґрун­туються передусім на засадах
гуманізму, повноцінна діяльність кожної
особистості може бути ефективною, якщо
вона спирається на свідомість і
переконання. Тому група методів,
спрямована на формування цих якостей,
є визначальною. До неї належать:
переконування, приклад, вимога.

У
діяльності вихователя переконування
є основним інстру­ментом впливу на
особистість вихованця. Переконування
— це
метод виховання, що передбачає умисний
цілеспрямований вплив на свідомість,
волю і почуття вихованців з метою
форму­вання у них стійких переконань,
певних норм поведінки. Отже, переконування
— педагогічна
категорія, яка вказує на інстру­мент
дієвого впливу на особистість, а
переконання —
це
резуль­тат цього впливу.

Основним
засобом реалізації вимог методу
переконування є слово
вихователя.

Переконування як
метод виховання реалізується завдяки
низці прийомів. Слід зауважити, що
прийоми можуть виступа­ти складовою
певного методу, а також виконувати
функцію са­мостійного методу. В цьому
разі вимоги методу переконування можуть
бути реалізовані шляхом системи таких
прийомів: по­яснення, розкриття
можливих наслідків діяльності, бесіда,
умов­ляння, диспут, звернення до
почуттів совісті і честі.

Пояснення
передбачає
розкриття сутності норм і правил
поведінки з метою регулювання наступної
діяльності. Наприк­лад: пояснення
правил поведінки вихованця в класі, в
громад-

228

Розділ
З

ських місцях та
ін. Ця діяльність вихователя довготривала,
ви­магає від нього терпіння і
наполегливості та врахування віко­вих
й індивідуальних особливостей вихованців.

Особливості
соціально-психічного розвитку дітей
молодшого й середнього шкільного віку
характеризуються недостатнім рівнем
сформованості здатності до самооцінки,
аналізу можли­вих результатів власних
дій. Тому в системі використання ме­тоду
переконування вихователь змушений
вдаватися до прийо­му розкриття
наслідків дій конкретного
вихованця у певній ситуації з метою
попередження негативних дій. Наприклад,
розкриття можливих наслідків порушення
техніки безпеки під час купання в
незнайомому водоймищі, користування
небез­печними хімічними речовинами
та ін. Проте це не має зму­шувати
вихователя вдаватись до так званої
«охоронної педаго­гіки». Треба
залучати вихованців до різних видів
діяльності, розкриваючи наслідки
можливих помилок, створюючи цим са­мим
належні умови для формування соціальної
зрілості осо­бистості.

Певне місце у
системі виховання і, зокрема, формування
пе­реконань особистості посідає
прийом бесіди, який передбачає створення
умов для усвідомлення особистістю
сутності тих чи інших правил, норм
поведінки.

Формуючи
поведінку вихованців на засадах
свідомості, в окремих випадках доречно
вдаватись до прийому умовляння. Умовляння
спрямоване на попередження навмисних
дій вихо­ванця з метою їх гальмування,
враховуючи індивідуальні особ­ливості
його соціально-психічного розвитку.
Наприклад, вихо­ватель, знаючи
індивідуальні особливості вихованця,
схильність його до недбайливого
виконання обов’язків чергового у класі
в разі відсутності прямого контролю з
боку
педагога, завчасно нагадує учневі: «Ти
сьогодні черговий, а тому подбай про
ре­тельне прибирання класної кімнати.
Не допусти тієї помилки, яка зашкодила
тобі добре виконати обов’язки чергового».

У системі
виховної роботи з
учнями
старшого шкільного віку необхідно
формувати переконання щодо складних
моральних категорій. Оскільки вихованці
цього віку мають значний со­ціальний
досвід, певною мірою сформовану здатність
до само­оцінки, слід вдатися до диспуту
як специфічного прийому фор­мування
свідомості і переконань. Хоча диспут
може виступати і як самостійний метод,
і навіть як своєрідна форма виховної

Теорія
виховання

229

роботи.
Диспут —
це
прийом формування переконань і свідо­мої
поведінки шляхом суперечки, дискусії
у процесі вербаль­ного спілкування
з членами первинного колективу, іншої
соці­альної групи.

Важливе значення
у соціально-психічному становленні
осо­бистості мають такі моральні
категорії, як совість, сумління та
честь.

Совість
— це
категорія етики, що характеризує
здатність людини здійснювати контроль
за власною діяльністю, давати об’єктивну
оцінку своїм діям. Цікаво заглибитися
в етимоло­гію слова «совість».
В давньоруській мові це слово походить
від совъдть,
в
якому дт
трансформувалось
в cm
і
перейшло у совъсть;
со+въдать —
відать
про себе. Справжнє виховання має
ґрунтуватися на совісті. Адже є виховання
і вишкіл. Останній орієнтується на
піднесення людських претензій на
істину, а не на саму істину як вищий
критерій
моральності. Вишкіл зни­щує в індивіді
совість. Лише совість є внутрішнім
контролем власної діяльності, мірилом
відповідальності за свої вчинки. Совість
стоїть в одному ряді зі словом сумління,
яке означає почуття і свідомість
моральної відповідальності за свою
пове­дінку і вчинки перед собою і
перед суспільством. Тому педаго­гові,
по-перше, необхідно наполегливо працювати
над форму­ванням у вихованців почуття
совісті і, по-друге, у процесі вихо­вання
свідомості й переконань вдаватися до
прийому звертан­ня до почуття совісті.
Але цей прийом має сенс у роботі з
вихо­ванцями старшого підліткового
і юнацького віку, які набува­ють
певного соціального досвіду і мають
здатність до об’єктив­ної самооцінки.

У цьому
самому ряді стоїть прийом звернення
до почуттів честі. У давньоруській мові
відбувалась певна трансформація цього
слова: чьтть
— чьту
— чьсть.
Честь
— це
категорія етики, що характеризує
особистість з позиції готовності
відсто­яти, підтримати достоїнство,
репутацію свою особисту чи колек­тиву,
до якого вона належить. Це може бути
честь сім’ї, дівчини, юнака, честь лікаря,
вчителя, офіцера та ін. Поняття честі
по­в’язане певним чином з поняттям
гідності. В народі поняття честі
виступало важливим критерієм моральної
досконалості особистості. Тому вихованцям
нагадували: «Бережи одяг зно­ву, а
честь замолоду». Виховані люди,
підкреслюючи свою відпо­відальність
за власні дії, відстоюючи свою гідність,
достоїнство

230

Розділ З

перед
іншими людьми, говорили: «Честь маю».
Як і совість, честь —
категорія
досить складна. У процесі формування
особистості завдяки системі комплексних
виховних впливів потрібно фор­мувати
честь людини і звертатися до почуттів
честі старших підлітків та юнаків. Цим
інструментом користуються вельми
обережно, не допускаючи знецінення
його щоденним вжитком.

Таким
чином, переконування —
це
найбільш складний і цінний інструмент
виховного впливу педагога на особистість
вихованця.

У системі формування
особистості, зокрема її фізичного,
пси­хологічного й соціального
розвитку, важливу роль відіграє
со­ціальне успадкування. Механізм
його дії носить несвідомий, напівсвідомий
характер. Тому серед загальних методів
вихо­вання чільне місце посідає метод
прикладу.

Приклад
—
це метод виховання, який передбачає
організа­цію взірця для наслідування
з метою оптимізації процесу со­ціального
успадкування.

Суттєва
роль педагога-вихователя у цьому процесі
полягає в організації позитивного
прикладу, своєрідного ідеалу, який зміг
би захопити вихованця. Ідеал
(від
гр. idea
—
уявлення, ідея) — поняття моральної
свідомості і категорія етики, що містить
в собі вищі моральні вимоги, можлива
реалізація яких особисті­стю дала б
їй змогу набути досконалості; образ
найбільш цінно­го і величного в
людині.

Прикладом
для вихованця можуть бути: батьки, інші
рідні і близькі дитини; учителі-вихователі;
історичні національні пер­сони;
особистості, які оточують вихованців
у щоденному житті; літературні персонажі,
діячі науки і культури та ін. Важлива
місія професійного вихователя у пошуках
ідеального прикладу полягає в тому,
щоб особа, персонаж, які мають послугувати
при­кладами для вихованця, були
по-справжньому носіями морально-духовних
цінностей, а не кон’юнктурними витворами
біографів під впливом фальшивих ідей.
Адже у суспільних стосунках «все
таємне стає очевидним». І коли під
впливом певних обста­вин, виховного
впливу в уяві й свідомості вихованця
був створе­ний ідеальний взірець для
наслідування, а пізніше виявилося, що
він фальшивий, позбавлений правди і
реальності, — настає гірке розчарування,
підозріле ставлення до будь-яких
прикладів, навіть справді ідеальних,
руйнується віра в будь-який ідеал.

Теорія
виховання

231

Вихованці, як і
всі люди взагалі, перебувають не в
ідеально­му педагогічному вакуумі,
а постійно знаходяться в реальному
соціальному середовищі, де поряд з
позитивними прикладами на дитину згубно
можуть впливати і приклади негативного
змісту. Як же діяти в такій ситуації
вихователеві? Передусім, наполегливо
формувати стійкі переконання як основу
позитив­ної поведінки. Одночасно,
виходячи з конкретних умов, форму­вати
у вихованців критичне ставлення до
негативних проявів у діях тих чи інших
людей, які їх оточують.

Виховна
ефективність методів переконування і
прикладу може бути достатньою за умов
поєднання їх з методом вимог. Вимога
— метод
педагогічного впливу на свідомість
вихованця з метою викликати, стимулювати
або загальмувати окремі види його
діяльності. А.С. Макаренко
надавав
особливого значення методу вимог у
системі виховного впливу на особистість.
Його педагогічним кредо було: якомога
більші вимоги до людини і якомога більше
поваги до неї. Ця педагогічна аксіома
є важли­вою передумовою виховання
законослухняних громадян і ста­новлення
правового суспільства, в якому править
закон. На ос­нові розумної безкомпромісної
вимоги педагога до вихованців поступово
формується вміння і готовність
особистості вимагати від себе. Тому
А.С. Макаренко
мав
підстави стверджувати: «Чим яскравіше,
більш визначене право вимогливості,
тим менше до­водиться вимагати, тим
природніше виникає загальний стиль»
¹.

Діалектичне
поєднання методу вимог з методами
перекону­вання та прикладу формує
гідну поведінку людини.

Вимога відіграє
суттєву роль на початковому етапі
виховної роботи з колективом чи окремою
особистістю, у процесі орга­нізації
нових видів діяльності.

Вимоги можуть
бути безпосередніми й опосередкованими.
Безпосередня вимога спрямована на тих
вихованців, від яких педагог вимагає
конкретних дій. Опосередкована вимога
спря­мована на інших учнів, колектив,
які можуть трансформувати вимогу для
конкретної особистості. Застосування
тих чи інших видів вимог залежить від
педагогічних ситуацій та особливо­стей
відносин між вихованцем і вихователем.

Вимога може бути
прямою, якщо звернення педагога має
чітку конкретну вказівку на певну дію
і виражене в рішучій напо-

¹Макаренко
А.С.
Твори:
В 7
т.
—
Т.
5.
— К.:
Рад. шк„ 1954.
— С 291.

232

Розділ
З

легливій манері
за формулою: «Роби так і лише так»
(«Візьми зошит з домашнім завданням
і йди до дошки», «Прибери дбай­ливо
класну кімнату»).

У процесі
використання прямих вимог необхідно
дотримува­тись певних правил.

1. Вимога має бути
   позитивною, тобто стимулювати вихованців
   до певних вчинків, а не забороняти,
   гальмувати їх дії.

2. Пряма вимога має
   бути однозначною, зрозумілою, конкрет­ною,
   носити інструктивний характер.

3. Будь-яка пряма
   вимога має бути виконана і доведена
   до позитивного результату.

4. За умови дбайливого
   й відповідального виконання певної
   вимоги вихователь має схвалити дії
   вихованця, формуючи цим самим у нього
   впевненість у діяльності і стимулюючи
   до пози­тивних вчинків.

Непряма
вимога виражена завуальовано і
розрахована на дію внутрішніх
психологічних стимулів, пов’язаних з
переживання­ми, почуттями вихованців.
Можна виокремити три групи непря­мих
вимог: позитивні вимоги (прохання,
довіра, схвалення), ней­тральні вимоги
(порада, натяк, умовна вимога, вимога в
ігровому оформленні), негативні вимоги
(осуд, недовіра, погроза) (рис. 3.9).

Рис.
3.9. Види
непрямих вимог

Розглянемо сутність
названих видів непрямих вимог.

Вимога-прохання
в
добре організованому колективі є досить
дієвим засобом впливу на особистість
і ґрунтується на довірі між вихователями
й вихованцями. Вона виступає внутрішнім
стимулом вихованця до позитивної
діяльності. А.С. Макарен-

Теорія
виховання

233

ко зазнавав:
«Прохання тим відрізняється від
інших видів звер­нення, що воно дає
дитині цілковиту волю вибору. Його
треба вимовляти так, щоб дитині здавалося,
ніби вона виконує прохан­ня з власного
бажання, не спонукана до цього ніяким
приму­сом. Треба сказати:

— У
мене є до тебе прохання. Хоч це й важко,
і в тебе всякі інші справи…

…Форму
прохання найкраще застосовувати в тих
випадках, коли ви добре знаєте, що дитина
прохання ваше охоче виконає»¹.

Вимога-довіра
— досить
дієвий виховний засіб. Вона стиму­лює
внутрішні сили особистості, яка починає
відчувати важ­ливість і корисність
своїх дій, бажання виправдати довір’я
пе­дагога, прагнення утвердити себе
в колективі. Класний керів­ник
організовує учнів з метою генерального
прибирання клас­ної кімнати. Перед
усім класом звертається до шестикласни­ка:
«Сергійку, доручаємо тобі на завтра
забезпечити усіх нас господарським
знаряддям (відра, ганчірки, миючі засоби
та ін.). Ти в нас хазяйська дитина».

Вимога-схвалення
спрямована
на стимулювання вихованців до позитивних
дій. Оскільки у дітей молодшого і
середнього шкільного віку недостатньо
сформований психологічний ме­ханізм
самооцінки, тому так важливо підтримувати
вихованця, формувати в нього впевненість
у власних силах і правильності своїх
дій. На уроці фізики учні самостійно
розв’язують задачі. Учитель проходить
між рядами, спостерігає за роботою
учнів. Зупиняється біля Дмитра, який
не завжди відзначається дбай­ливістю.
Але цього разу вчитель побачив певну
старанність учня. Учитель голосно
зауважує: «Сьогодні ти старанно
працюєш. Молодець. Працюй так і далі».

Вимога-порада
— це
звернення до свідомості вихованця,
містить певні рекомендації вихователя
для самостійного при­йняття вихованцями
рішення щодо доцільності того чи іншого
вчинку. Це дає вихованцеві можливість
вибору, стимулює його самостійність.
Учні 5-го класу на пришкільній ділянці
обкопу­ють дерева. Учитель спостерігає
за їхньою працею. Один учень дещо
недбайливо ставиться до роботи. Класний
керівник

¹Макаренко
А.С. Лекції
про виховання дітей //
Твори:
В 7
т.
—
Т.
4.
— К.:
Рад. шк., 1954.
— С 394—395.

234

Розділ
З

підійшов до нього
і зауважив: «Миколо, на мій погляд,
ти обра­жаєш яблуньку. Я радив би тобі
копати глибше і робити ширші кола».

Вимога-натяк
є
прихованою формою стимулювання дій
ви­хованця. Ця вимога ґрунтується на
довірливих взаєминах між педагогом і
вихованцем та передбачає врахування
його індиві­дуальних особливостей.
На початку уроку мови учитель дав учням
самостійну роботу. Не всі учні почали
працювати. Учи­тель, не називаючи
нікого конкретно, говорить: «Мені
здається, що дехто ще на перерві».

Умовна вимога
полягає в тому, що певний вид діяльності,
приємний для вихованця, постає своєрідним
стимулом для діяль­ності особистості
щодо виконання небажаного або більш
важ­кого доручення. Мама звертається
до п’ятирічної Наталі, яка грається з
ляльками: «Наталочко, якщо ти швиденько
складеш усі іграшки на полицю, підемо
гуляти на вулицю. Подивись, як там
гарно».

Вимога
в ігровому оформленні використовується
в тих ви­падках, коли доводиться
виконувати нецікаві доручення та
до­лати труднощі, пов’язані нерідко
з втомою вихованців. Гра в житті дітей
є важливим стимулом їх діяльності, вона
захоплює дітей, викликає радість, сприяє
виникненню емоційних почуттів задоволення
від виконання навіть непривабливих
справ, але які є важливими в житті
колективу. Учні 6-го
класу
в одноденному поході дещо стомилися.
Класний керівник поділив клас на 4
загони,
в кожному загоні обрали командира,
розробили різні маршрути, якими загони
мають добратися до визначеного місця,
де на переможців чекав сюрприз-подарунок.

Вимога-осуд
використовується
у тих випадках, коли негативна оцінка
тих або інших дій вихованця постає в
ролі психологіч­ного гальма його
негативних дій, вчинків і стимулює до
пози­тивних дій. Два хлопчики після
уроків прибирають класну кімнату. Але
роблять це недбало, лише розмазують по
підлозі бруд. Черговий учитель звертається
до них: «Так працювати не можна.
Негайно поміняйте воду і все зробіть
дбайливо!»

Вимога-недовіра
використовується
у тих випадках, коли дії інших не дають
бажаних результатів. Якщо вихованець
відчу­ває частково втрату довіри з
боку товаришів, педагога, він пси­хологічно
переживає своє місце в колективі. При
розумному

Теорія
виховання

235

використанні
вимоги шляхом вираження недовіри
з’являєть­ся внутрішній стимул до
подолання негативізму у власних діях.
Та вдаватися до цієї вимоги треба досить
обережно, вибірково, аби не стимулювати
вихованців до вироблення почуття
байду­жості. Семикласники готуються
до свята Матері. Два хлопчи­ки, Сергій
і Андрій, переважно безвідповідально
ставляться до виконання своїх доручень.
Цього разу спостерігається те саме.
Класний керівник зауважує: «Хлопці,
ви знову хочете бути утриманцями. Ми
виключаємо вас із справи. Так і скажемо
мамам: «Сергій і Андрій не поважають
своїх мам».

Вимога-погроза
спрямована
на гальмування негативних дій, вчинків
вихованців шляхом попередження про
позбавлення їх можливості займатися
приємним видом діяльності, користува­тися
певними правами членів колективу.
Погроза є крайнім видом вимог, досить
тонким інструментом впливу педагога
на вихованців. У 8-му
класі
учні Юра та Ігор відламали одну стійку
парти. Класний керівник звертається
до вихованців: «Якщо до завтрашнього
дня не полагодите парту, будете на всіх
уроках працювати стоячи, а ваші батьки
ремонтуватимуть парту».

У процесі
застосування непрямих вимог необхідно
дотриму­ватися певних правил:

• враховувати
  індивідуальні і вікові можливості
  вихованців;

• вимоги мають бути
  реальними та посильними для дітей;

• кожна вимога має
  бути спрямована на залучення особис­тості
  до конкретної діяльності;

• не торкатись
  особистих таємниць вихованців;

• не принижувати
  гідність особистості.

Таким
чином, система вимог у поєднанні з
методами переко­нування і прикладу
є важливим інструментом формування у
вихованців переконань і слугує основою
формування свідомої поведінки (рис.
3.10).

Загальні методи виховання та їх класифікація. — Студопедия.Нет

Нині найбільш об’єктивною і зручною є класифікація методів виховання на основі спрямованості — інтегративної характеристики, що містить у собі єдність цільового, змістового і процесуального аспектів методів виховання (Г.І. Щукіна). У відповідності з цією характеристикою виділяються три групи методів виховання:

9. Методи формування свідомості особистості.( Розповідь, бесіда, етична бесіда, пояснення, діалог, лекція, доповідь, диспут, навіювання, інструктаж, приклад)

10. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.( Вправи, привчання, педагогічна вимога, громадська думка, доручення, виховні ситуації)

11. Методи стимулювання поведінки і діяльності.(Змагання, заохочення, покарання

Предмет і завдання загальної педагогіки.

Термін «дидактика» походить від давньогрецьких слів «дидактикос» – повчаючий і «дидаско» – вивчаючий. Основне призначення дидактики полягає в науковому обгрунтуванні навчальної діяльності та розробці ефективних форм, методів і засобів її здійснення.

Дидактика — наука про навчання і освіту, їх цілі, зміст, методи, засоби, організації, що досягаються.

Виходячи їх цього найважливішими категоріями дидактики є освіта і навчання.

Дидактика відповідає на питання: чого навчати (зміст освіти), як навчати (принципи та методи навчання), де, коли, і в яких організаційних умовах навчати (форми навчання).

Предметом дидактики є:

1) визначення мети і завдань навчання, без чого неможливе повноцінне навчання;

2) окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства. Це дасть змогу підібрати науковий матеріал, який учні мають засвоїти, та певні практичні уміння і навички, якими вони повинні оволодіти за час навчання в школі;

3) виявлення закономірностей процесу навчання на основі його аналізу, здійснення спеціальної пошуково-експериментальної роботи;

4) обгрунтування принципів і правил навчання на основі виявлених закономірностей навчання;

5) вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання. Дидактика покликана ознайомити вчителів зі способами і шляхами навчання учнів, за допомогою яких можна досягти цілей процесу навчання;

6) забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання, які може використовувати вчитель, щоб виконати завдання процесу навчання.

Перед дидактикою стоять такі основні завдання:

1) розкриття сутності навчання і обгрунтування принципів його організації;

2) визначення критеріїв відбору і способів структурування змісту освіти;

3) обгрунтування шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів;

4) розробка методів і технологій навчання та визначення умов їх ефективного застосування;

5) удосконалення організаційних форм навчання.

Методи навчання за джерелом знань.

Виокремлення методів навчання за зовнішніми проявами їх форм, тобто за джерелами інформації, яку мають засвоювати учні, залишається найбільш прийнятним і зрозумілим. На основі такого підходу виділяють три групи методів навчання: словесні, наочні, практичні (рис. 2.10).

Словесні методи навчання. Розповідь — це метод навчання, який передбачає оповідну, описову форми розкриття навчального матеріалу з метою спонукання учнів до створення в уяві певного образу. Інколи цей метод образно називають «малювання словом». Метод розповіді використовують на всіх рівнях навчання, але найчастіше — у початкових класах.

Пояснення — вербальний метод навчання, який передбачає розкриття сутності певного явища, процесу, закону. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду учнів. Наприклад: пояснення сутності граматичних категорій прикметника, спадковості, закону гідростатики, валентності тощо.

Бесіда передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення уже наявних знань. З погляду форми проведення виокремлюють два види бесіди: евристичну і репродуктивну. За місцем у навчальному процесі виділяють бесіди: вступну, поточну, підсумкову.

Лекція — це метод навчання, який передбачає розкриття у словесній формі сутності явищ, наукових понять, процесів, які знаходяться між собою в логічному зв’язку, об’єднані загальною темою. Лекція використовується, як правило, в старших класах і вищих навчальних закладах. Окрім навчальних (академічних) лекцій є публічні. До кожного з видів названих лекцій висуваються певні вимоги щодо їх підготовки і проведення.

Окреме місце в навчальному процесі посідає інструктаж. Він передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання техніки безпеки перед використанням їх у процесі виконання навчальних операцій. Це важливий етап у підході до оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності. Важливо, щоб учні розуміли не лише що треба робити, але і як це робити.

Чільне місце в групі словесних методів посідає метод роботи з книгою. Належність його до цієї групи дещо умовна. Учні мають усвідомлювати, що основним джерелом отримання наукової інформації є книга. Тому так важливо навчити учнів методам і прийомам самостійної роботи з нею: читання, переказ, виписування, складання плану, таблиць, схем та ін.

Висока ефективність навчання не можлива без широкого використання наочних методів. Вони зумовлені діалектичними закономірностями пізнання і психологічними особливостями сприймання.

Наочні методи передбачають, передусім, використання демонстрації та ілюстрації.

Демонстрація — це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їхньому натуральному вигляді, в динаміці.

Ілюстрація — метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (фотографії, малюнки, схеми, графіки та ін.).

Спостереження як метод навчання передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному чи виробничому середовищі без втручання у ці явища й процеси.

Усі методи цієї групи тісно взаємопов’язані. Використання в навчальному процесі тих чи інших методів зумовлене різними факторами: психологічними особливостями учнів певного віку, дидактичними цілями, рівнем матеріального забезпечення навчальних закладів тощо.

Велике значення у використанні наочних методів має оволодіння технологією і компонентами педагогічної техніки вчителями. Всі ці питання мають розглядатися в процесі вивчення фахових методик.

Практичні методи навчання.

Cпрямовані на досягнення завершального етапу процесу пізнання. Вони сприяють формуванню умінь і навичок, логічному завершенню ланки пізнавального процесу стосовно конкретного розділу, теми.

Лабораторна робота передбачає організацію навчальної роботи з використанням спеціального обладнання та за визначеною технологією для отримання нових знань або перевірки певних наукових гіпотез на рівні досліджень.

Практична робота спрямована на застосування набутих знань у розв’язанні практичних завдань.

У шкільній практиці значне місце посідають вправи.

Вправа — це метод навчання, який передбачає цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій чи операцій з метою формування умінь і навичок.

У дидактиці за характером навчальної роботи виділяють різні види вправ: письмові, графічні, технічні та ін. Щодо навчальної мети виділяють такі різновиди вправ: підготовчі, пробні (попереджувальні, коментовані, пояснювальні), тренувальні (за зразком, за інструкцією, за завданням), творчі.

Вибір системи вправ зумовлюється дидактичними завданнями, особливостями фізичного і психічного розвитку учнів.

2. Класифікація методів виховання.

Як
і кожна педагогічна категорія, методи
виховання мають свою історію. За допомогою
методів досягалися різні цілі виховання.
Одні педагоги вважали, що діти народжуються
з так званою «дикою пустотливістю», яку
потрібно стримувати за допомогою різних
зауважень, навіювання, вказівок,
звинувачень, засобів осуду і покарання,
в тому числі і фізичного, запису вчинків
до кондуїту — спеціально заведеного
для цього журналу. Таких поглядів,
зокрема, дотримувався німецький педагог
Йоган Гербарт, з іменем якого пов’язують
формування методики авторитарного
виховання.

На
противагу авторитарному вихованню з
давніх часів у педагогіці розроблялись
ідеї про те, що цей процес потрібно
здійснювати на основі гуманного ставлення
до дітей, надання їм повної свободи, а
в якості методів виховання використовувати
різні форми доброзичливих умовлянь,
роз’яснювальні бесіди, переконання,
поради, включені у різнобічну і цікаву
діяльність. Такий підхід знайшов яскраве
відображення у теорії «вільного
виховання», основні ідеї якої сформулював
у XVIII столітті французький просвітитель
Ж. Ж. Руссо. Він вважав, що діти народжуються
досконалими, і тому виховання повинно
лише пристосовуватися до їхнього
розвитку, в центрі виховної роботи
повинна знаходитися дитина, її інтереси
і намагання. Так в педагогіці були
закладені основи педоцентризму і
спонтанного (довільного) розвитку дітей.
У порівнянні з авторитарним вихованням,
звичайно, це був крок уперед, проте
навряд чи правильно у всьому йти за
бажаннями й інтересами дітей, якщо ми
хочемо сформувати у них позитивні
особистісні якості. Саме ці бажання й
інтереси потрібно розвивати, збагачувати
й удосконалювати. На основі педоцентризму
в педагогіці почали формуватися нові,
гуманістичні підходи до виховання і
розроблятися відповідні їм методи
виховання.

У
20-ті роки, виходячи з принципу поваги і
гуманного ставлення до дітей, були
відмінені оцінки успішності, які начебто
культивували нерівність серед учнів і
народжували між ними неприязнь, ворожість.
За доброзичливе ставлення до дітей,
розвиток їх свідомості, самодіяльності
виступали Н.К. Крупська, С.Т Шацький,
А.С. Макаренко. Більшість педагогів
розглядали виховання не як засіб впливу
на учнів, а як розумну і змістовну
організацію життя і різносторонньої
діяльності дітей. У працях П.П. Блонського
і С.Т Шацького була висунута ідея
внутрішнього стимулювання учнів у
процесі виховання, яка потім активно
розроблялася у вітчизняній психології.

Ідеї
гуманності виховання, поваги до дітей
і турботи про їх всебічний розвиток
склали основу методів виховання, які
ствердились у нашій педагогіці.

У
процесі розвитку педагогічної науки
здійснювалися різні підходи до
класифікації методів виховання, їх
упорядкування. Класифікація методів —
це побудована за певною ознакою система
методів. Класифікація методів допомагає
педагогу усвідомлено обрати і найбільш
ефективно застосувати відповідно до
завдань і реальних обставин ті чи інші
методи виховання.

За
характером методи виховання поділяються
на переконання, тренування, заохочення
і покарання (М.І. Болдирєв, М.К. Гончаров,
Ф.Ф. Корольов та ін.). При цьому загальна
ознака «характер методу» включає
спрямованість, застосування, особливість
та інші сторони методів. До цієї
класифікації наближається група
загальних методів виховання, що включає
методи переконання, організації
діяльності, стимулювання поведінки
школярів (Т.А. Ільїна, І.Т. Огородніков).
У класифікації І.С Мар’єнка названі такі
групи методів, як пояснювально-репродуктивні,
проблемно-ситуаційні, методи привчання
і тренування, стимулювання, гальмування,
керівництва, самовиховання.

Нині
найбільш доцільною і зручною для практики
виховання є класифікація методів
виховання за ознакою спрямованості
(Г.І. Щукіна). Відповідно до цієї
характеристики методи поділяються на
три основні групи. Перша група включає
методи різностороннього впливу на
свідомість, почуття і волю учнів; друга
група передбачає організацію діяльності
і формування досвіду суспільної
поведінки; третя — об’єднує методи, які
виконують функції регулювання, корегування
і стимулювання поведінки і діяльності
вихованців.

2. Класифікація методів виховання.

Як
і кожна педагогічна категорія, методи
виховання мають свою історію. За допомогою
методів досягалися різні цілі виховання.
Одні педагоги вважали, що діти народжуються
з так званою «дикою пустотливістю», яку
потрібно стримувати за допомогою різних
зауважень, навіювання, вказівок,
звинувачень, засобів осуду і покарання,
в тому числі і фізичного, запису вчинків
до кондуїту — спеціально заведеного
для цього журналу. Таких поглядів,
зокрема, дотримувався німецький педагог
Йоган Гербарт, з іменем якого пов’язують
формування методики авторитарного
виховання.

На
противагу авторитарному вихованню з
давніх часів у педагогіці розроблялись
ідеї про те, що цей процес потрібно
здійснювати на основі гуманного ставлення
до дітей, надання їм повної свободи, а
в якості методів виховання використовувати
різні форми доброзичливих умовлянь,
роз’яснювальні бесіди, переконання,
поради, включені у різнобічну і цікаву
діяльність. Такий підхід знайшов яскраве
відображення у теорії «вільного
виховання», основні ідеї якої сформулював
у XVIII столітті французький просвітитель
Ж. Ж. Руссо. Він вважав, що діти народжуються
досконалими, і тому виховання повинно
лише пристосовуватися до їхнього
розвитку, в центрі виховної роботи
повинна знаходитися дитина, її інтереси
і намагання. Так в педагогіці були
закладені основи педоцентризму і
спонтанного (довільного) розвитку дітей.
У порівнянні з авторитарним вихованням,
звичайно, це був крок уперед, проте
навряд чи правильно у всьому йти за
бажаннями й інтересами дітей, якщо ми
хочемо сформувати у них позитивні
особистісні якості. Саме ці бажання й
інтереси потрібно розвивати, збагачувати
й удосконалювати. На основі педоцентризму
в педагогіці почали формуватися нові,
гуманістичні підходи до виховання і
розроблятися відповідні їм методи
виховання.

У
20-ті роки, виходячи з принципу поваги і
гуманного ставлення до дітей, були
відмінені оцінки успішності, які начебто
культивували нерівність серед учнів і
народжували між ними неприязнь, ворожість.
За доброзичливе ставлення до дітей,
розвиток їх свідомості, самодіяльності
виступали Н.К. Крупська, С.Т Шацький,
А.С. Макаренко. Більшість педагогів
розглядали виховання не як засіб впливу
на учнів, а як розумну і змістовну
організацію життя і різносторонньої
діяльності дітей. У працях П.П. Блонського
і С.Т Шацького була висунута ідея
внутрішнього стимулювання учнів у
процесі виховання, яка потім активно
розроблялася у вітчизняній психології.

Ідеї
гуманності виховання, поваги до дітей
і турботи про їх всебічний розвиток
склали основу методів виховання, які
ствердились у нашій педагогіці.

У
процесі розвитку педагогічної науки
здійснювалися різні підходи до
класифікації методів виховання, їх
упорядкування. Класифікація методів —
це побудована за певною ознакою система
методів. Класифікація методів допомагає
педагогу усвідомлено обрати і найбільш
ефективно застосувати відповідно до
завдань і реальних обставин ті чи інші
методи виховання.

За
характером методи виховання поділяються
на переконання, тренування, заохочення
і покарання (М.І. Болдирєв, М.К. Гончаров,
Ф.Ф. Корольов та ін.). При цьому загальна
ознака «характер методу» включає
спрямованість, застосування, особливість
та інші сторони методів. До цієї
класифікації наближається група
загальних методів виховання, що включає
методи переконання, організації
діяльності, стимулювання поведінки
школярів (Т.А. Ільїна, І.Т. Огородніков).
У класифікації І.С Мар’єнка названі такі
групи методів, як пояснювально-репродуктивні,
проблемно-ситуаційні, методи привчання
і тренування, стимулювання, гальмування,
керівництва, самовиховання.

Нині
найбільш доцільною і зручною для практики
виховання є класифікація методів
виховання за ознакою спрямованості
(Г.І. Щукіна). Відповідно до цієї
характеристики методи поділяються на
три основні групи. Перша група включає
методи різностороннього впливу на
свідомість, почуття і волю учнів; друга
група передбачає організацію діяльності
і формування досвіду суспільної
поведінки; третя — об’єднує методи, які
виконують функції регулювання, корегування
і стимулювання поведінки і діяльності
вихованців.

Методи і форми виховання | Шкільне життя

Ефективність виховної роботи залежить від використання системи спеціальних методів, які зумовлюють зміст і специфіку діяльності педагога, а також спосіб побудови взаємодії з вихованцями з метою реалізації виховних завдань.

Методи виховання – це способи взаємопов’язаної діяльності вихователя і вихованця, які спрямовані на формування вихованості останнього.

Методи виховання поділяються на загальні (застосовуються в усіх напрямах виховання) і часткові (є доцільними для реалізації в одному із напрямів виховання).

Групи методів виховання: методи формування свідомості особистості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності і поведінки, методи контролю й аналізу рівня вихованості.

Методи формування свідомості особистості мають на меті сприяння усвідомленому ставленню до дійсності. Результатом застосування цих методів є сформовані позитивні погляди і переконання щодо оцінки усіх сфер життя та відповідної регуляції поведінки. До цієї групи методів належать: роз’яснення, лекція, бесіда, дискусія, приклад, переконання, навіювання.

Методи формування суспільної поведінки спрямовані на організацію діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки До них належать: педагогічна вимога (пряма, опосередкована: прохання, довіра, схвалення, осуд, недовіра, погроза), громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.

Методи стимулювання діяльності і поведінки забезпечують регулювання поведінки вихованців, впливають на мотиваційну основу їхніх дій. До цієї групи належать такі методи, як: гра, змагання, заохочення, покарання.

Методи контролю й аналізу рівня вихованості включають: педагогічне спостереження, бесіду, опитування, аналіз результатів діяльності, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців.

В сучасних умовах увагу педагогів привертають нетрадиційні, зокрема, інтерактивні методи виховання. Інтерактивне виховання побудоване на активній взаємодії учасників виховного процесу, тобто вихователя і вихованця. Систему інтерактивних методів виховання можна представити у вигляді моделі, яка включає чотири групи: інформаційно-організаційні, мотиваційно-стимулюючі, пізнавально-пошукові та регулятивно-корекційні методи.

Методи інформаційно-організаційної підгрупи (евристична бесіда, презентація думок, творча розповідь, інтерв’ю) сприяють збагаченню моральних знань, організації спільної діяльності вихованців та мобілізації їхньої уваги, пам’яті, мислення.

Зокрема, евристична бесіда проводиться з метою організації спільного пошуку шляхів розв’язання окресленої проблеми (орієнтовні запитання для проведення таких бесід: “Яким чином можна посилити вплив мистецтва на формування особистості?”, “Навіщо актору необхідна сценічна наївність?”). Презентація думок та їх доведення здійснюється після обговорення певних питань в малих групах, після чого добирається колективний варіант відповіді.

Використання мотиваційно-стимулюючих методів забезпечує формування стійких мотивів поведінки особистості, спонукання її до участі в обговоренні та розв’язання проблем морально-етичного змісту. До таких методів ми віднесли такі, як: мотиваційні ігри (“Виробимо правила”, “Лист до самого себе”, “Мої очікування” тощо), тренінг-стимулювання, створення емоційних ситуацій успіху (“Я можу стати кращим”, “Я вмію…”, “Ми – справжні друзі”), самопереконання, самостимулюваня, самопідбадьорювання.

Наприклад, гра “Виробимо правила” може проводитися на перших заняттях драматичного гуртка. Для цього записуються правила поведінки (на мистецькому занятті, під час репетиції тощо), які пропонують усі учасники. Правила можуть доповнюватися і змінюватися упродовж занять.

“Лист до самого себе”. Учасники пишуть лист самі до себе, у якому зазначають все, що вони мають намір зробити в ході занять, наприклад, театральної студії. Лист вкладається в конверт, адресований собі і через 2 – 3 тижні надсилається. Це допомагає ввічливо нагадати самому собі про свої забов’язання.

Для проведення гри “Мої очікування” учасники на першому занятті визначають, що вони очікують від себе, педагога, товаришів. Після проведення ряду занять опитування (усне, або письмове) повторюють. Після цього порівнюють здобуті результати.

До пізнавально-пошукових методів, належать: дискусійні розмови (“Чому так важко робити добро?”, “Чи потрібно вітатися з усіма” ін.), “мозкова атака”, ігрові ситуації, творчий аналіз результатів спільної діяльності. Вони уможливлюють активізацію пізнавальної та творчої діяльності вихованців.

Враховуючи те, що виховання є, передусім, керованим педагогічним процесом, у ході його реалізації необхідно здійснювати систематичне спостереження за вчинками вихованців, перевіряти адекватність сформованих моральних уявлень, поглядів, переконань, щоб запобігти появі негативних проявів поведінки і, за необхідності, здійснити корекційний вплив.

Враховуючи те, що виховання є, передусім, керованим педагогічним процесом, у ході його реалізації необхідно здійснювати систематичне спостереження за вчинками вихованців, перевіряти адекватність сформованих моральних уявлень, поглядів, переконань, щоб запобігти появі негативних проявів поведінки і, за необхідності, здійснити корекційний вплив.

Регулятивно-корекційні методи охоплюють такі різновиди, як: пошук спільних ідей, встановлення правил, рефлексію, саморегуляцію, самокорекцію. Так, використання методів саморегуляції та самокорекції зумовлено особливостями виховного простору мистецького закладу, де кожен вихованець працює під керівництвом педагога лише декілька разів на тиждень.

Заслуговує на увагу генетико-моделюючий метод. Цей метод забезпечує прогнозованість і керованість виховного процесу. Його зміст полягає в інтенсифікації процесу самоусвідомлення і самозміни вихованця в контексті поставленої моральної вимоги і під впливом соціального середовища. Генетико-моделюючий метод постає як певний спосіб організації виховної дії та діяльності дитини. З боку авторитетної для вихованця людини (педагог чи батьки) висувається соціальна вимога, яка відображає принцип Я – Ти – відношення. У реалізації цього відношення робиться наголос на взаємозв’язку між “Я” і “Ти”, що уможливлює  перетворення двох особистісних світів в один. Ефективності виховному процесу надає позиція співробітництва, за якої враховуються інтереси і потреби дитини, стимулюється її активність і самостійність . Генетико-моделюючий метод можна реалізувати в декількох інваріантах.

Інваріант 1 – формування у вихованця здатності й бажання усвідомлювати себе як особистість. З цією метою створюються виховні ситуації, які б викликали у нього позитивні емоції.

Інваріант 2 – культивування у вихованця усвідомлення цінності іншої людини. Формування такого прагнення з часом перетворюється на почуття любові до людей і виявляється в добродійних вчинках.

Інваріант 3 – формування у вихованця образу “хорошого іншого” Це здійснюється шляхом формування в нього чіткого образу товариша через залучення до спільних дій, в грі, побуті, навчанні.

Інваріант 4 – використання “ефекту генерації” у виховному процесі. Йдеться про таке спрямування виховного процесу, коли вихованцю не нав’язують чужих моральних норм і правил, а залучають його до їх активного творення.

Інваріант 5 – використання у виховному процесі “ефекту присутності” педагога, який контактує з вихованцем, спрямовуючи на нього свої духовні надбання.

Інваріант 6 – культивування у вихованця досвіду свободи самому вирішувати різні проблеми. При цьому вміння вихованця самостійно приймати рішення реалізується між двома центрами – змістом моральної вимоги і суб’єктом, який має зайняти активну позицію щодо неї.

Інваріант 7 – культивування зворушливого виховного впливу внаслідок використання таких категорій, як совість, любов до інших, піклування про них, рівень усвідомлення свого “Я”. Для цього застосовується зворушливе виховання, що постає як виховання вищої людської духовності, ґрунтується на почуттях насолоди, натхнення, осяяння.

Методи виховання, як правило, використовуються у системі – тобто можливе поєднання декількох методів. Наприклад, з метою виховання “суспільної самотності” в театральній школі застосовуються методи роз’яснення, прикладу і вправляння.

Вибір методу (методів) виховання залежить від:

• мети і завдань виховного впливу на особистість;
• вікових та індивідуальних характеристик вихованців;
• активності та пізнавальних інтересів особистості;
• характеру взаємодії вихованців з педагогами;
• наявного досвіду поведінки та діяльності в різних сферах життя.

Важливим елементом методу виховання, його частиною є прийом.

Прийом виховання – це складова методу виховання, яка підсилює його ефективність в конкретній ситуації. Наприклад, в ході створення виховуючих ситуацій в якості прийомів використовуються елементи бесіди, висуваються певні педагогічні вимоги.

Дієвість методів виховання залежить від готовності педагога та рівня вихованості і активності вихованця.

На результати виховання суттєво впливають засоби виховання – предмети і явища матеріальної і духовної культури: засоби масової інформації, твори театрального, образотворчого, кіномистецтва, літературні джерела тощо.

Упорядкованість виховної роботи забезпечується через використання численних її форм. Форми виховної роботи – види і варіанти організації спільної взаємодії вихователів і вихованців, спрямованої на реалізацію мети і завдань виховання.

Виховна робота може реалізовуватися як у закладах освіти і виховання так і в позашкільних навчальних закладах для дітей та юнацтва (позашкільна виховна робота).

Форми виховної роботи класифікуються на три групи: масові, групові (гурткові), індивідуальні.

До масових форм виховної роботи належать: читацькі конференції, предметні тижні, огляди, конкурси, олімпіади, туристичні мандрівки, вечори запитань і відповідей, тематичні вечори, фестивалі, виставки літератури та періодичних видань.

Групові форми виховної роботи охоплюють: години класного керівника, роботу з періодичною пресою, гуртки художньої самодіяльності, підготовку радіо-, телепередач, випуск стінної газети, екскурсії, походи.

З масовими та груповими організаційними формами пов’язані індивідуальні форми виховної роботи: читання творів художньої літератури, філателія (колекціонування марок), нумізматика (колекціонування монет), гра на музичних інструментах.

Найчастіше виховання майбутніх діячів культури здійснюється у гуртках, клубах, які використовуються для надання різнобічної освіти і виховання учнів з метою розвитку художніх, естетичних та інших здібностей, умінь і навичок.

Одним із розповсюджених видів гуртків є колективи художньої самодіяльності та гуртки художньої творчості, в яких вихованці знайомляться із культурними здобутками українського та інших народів, залучаються до художньої творчості, займаються виконавською діяльністю (драматичні, хореографічні, вокальні, хорові, музичні, вокально-інструментальні, фольклорні, кіностудії тощо).

Таким чином, виховний процес буде ефективним, якщо у процесі його організації будуть враховані закономірності, принципи, застосовані адекватні методи, прийоми, засоби, реалізовані ефективні форми, які в своїй сукупності будуть спрямовані на формування творчої, гармонійно розвиненої особистості.

поняття, характеристика, основні завдання. Реферат – Освіта.UA

Поняття про методи виховання. Характеристика основних методів виховання. Основні завдання національного виховання

Методи виховання — це способи впливу вчителів на учнів, шляхи педагогічно доцільної організації їхнього життя з метою прищеплення виховуваним рис нової людини.

Методи залежать від мети та змісту виховання. Методи виховання спрямовані на формування й удосконалення особистості, тому врахування рівня розвитку вихованців — важлива умова ефективного використання методів виховання, що залежать також від рівня зрілості колективу.

Використання того чи того методу виховання залежить і від конкретної педагогічної ситуації. Цікаві думки про методику постановки вимог висловив А. С. Макаренко: він не рекомендував ставити вимоги в тому разі, якщо вихователь не впевнений, що вихованці їх виконають.

Виховання характеризується всебічністю змісту та різноманітністю методів. По-різному планують, наприклад, фізичне й естетичне виховання учнів. Проте серед усього розмаїття методів є й такі, що мають значення для всього процесу виховання.

Методика виховання, за влучним зауваженням А. С. Макаренка, не терпить стереотипних рішень і навіть доброго шаблону. Творчий підхід до використання методів —обов’язкова умова успішного виховання. Можливість такого підходу багато в чому залежить від розв’язання теоретичних питань, зокрема класифікації методів виховання.

Класифікація методів виховання важлива у тому відношенні, що дає змогу яскравіше підкреслити специфічність того чи того методу, точніше визначити його призначення у виховному процесі.

До останнього часу методи виховання поділялися на дві основні групи:

• методи формування суспільної поведінки й організації діяльності школярів — привчання та вправи, наприклад гра, доручення, змагання;
• методи формування свідомості — бесіди, диспути, лекції» обговорення матеріалів преси, літературних творів, кінофільмів.

Погляди та переконання формуються не тільки з допомогою слова вихователя, а й у процесі різноманітної діяльності. Тому у виховному процесі методи формування свідомості та організації діяльності виступають у поєднанні. Поділ їх на дві групи не відокремлює методи один від одного, а дає змогу лише підкреслити більшу спрямованість однієї групи методів на усвідомлення своєї поведінки, другої — на формування її звичних форм.

Методи виховання спрямовані на зміну особистості в позитивний бік. Проте їх застосування веде не до безпосередніх змін особистості, а до виникнення у вихованців думок, почуттів, потреб, які спонукають їх до певних вчинків, поведінки. Ці методи виховання істотно відрізняються від методів навчання, застосування яких приводить до зростання й удосконалення знань, навичок та вмінь.

У практиці виховання трапляються різні комбінації цих методів у виховному процесі. Поєднання різних методів є однією з важливих умов впливу виховання на різні сторони особистості дітей.

Деякі серед перелічених методів можуть виступати в процесі виховання то як метод, то як засіб виховання. Це можна сказати насамперед про гру, трудову діяльність, роботу з книжкою, газетою. Динамічність, рухливість понять пояснюється складністю самого процесу виховання.

Привчання і вправи

Метод навчання передбачає певну, до деталей продуману організацію життя учнів, їхньої праці, відпочинку та залучення школярів до виконання норм і правил, щоб сформувати звичні норми поведінки.

Привчання особливо в початкових класах розпочинається показу взірця поведінки самим учителем, через демонстрування картин, читання яскравого оповідання.

Важливим моментом привчання слід вважати створення в дітей позитивного ставлення до тої чи тої форми поведінки, якого досягають наочністю, образністю, емоційним ставленням самого вчителя до того, що він дає дітям.

Метод привчання може варіюватися залежно від віку та умов виховання. Не завжди доцільно, наприклад, відкрито ставити перед дітьми завдання оволодіти якимось способом поведінки. Вихователь може дати дитині певне доручення (чергування в класі, нагляд за дотриманням чистоти), і в ході його виконання вихованець оволодіває необхідними нормами поведінки.

Важливе місце у вихованні посідають різні вправи. Вони як — найбезпосередніше пов’язані з привчанням. У навчальній роботі вправи використовують, щоб сформувати в учнів уміння і навички. У деяких випадках вправи у вихованні виконують ту саму роль.

Роль прикладу у вихованні

Великий вплив на дітей справляє повсякденна поведінка дорослих, їхній приклад. Сила впливу прикладу на молодших школярів ґрунтується на нахилі дітей до наслідування. Не маючи достатніх знань, переконань і життєвого досвіду, діти дуже уважно приглядаються до поведінки довколишніх людей. Цю схильність педагоги помітили порівняно давно. Ще Я. А. Коменський відзначав, що маленькі діти вчаться раніше наслідувати, ніж пізнавати.

Сила впливу прикладу полягає і в тому, що довколишні не нав’язують дітям своїх поглядів, вчинків, діти самі помічають їх, вони привертають їхню увагу і сприймаються дітьми як взірець поведінки.

Отже, виховний вплив прикладу, пов’язаний не тільки з тим, Що учні спостерігають у житті, вивчають, а й з організацією їхньої різноманітної діяльності.

Гра

За влучним висловом А. С. Макаренка, гра для дитини має «те саме значення, яке в Дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі». Чим менші діти, тим більше значення в їхній діяльності має гра. Учитель, що недооцінює роль гри у вихованні молодших школярів, не зможе домогтися великих успіхів у своїй праці.

Важливою умовою впливу гри на вихованців він вважав активну участь самих дітей не тільки в проведенні ігор, а й у створенні їх, не применшуючи й ролі педагога в організації гри. Педагог, на його думку, завжди повинен уявляти собі мету гри, яку він провадить, і йти саме до цієї мети.

Доручення. З перших днів навчання учитель намагається залучити дітей у різноманітну діяльність колективу, даючи доручення. 3а своїм характером доручення можуть бути епізодичними і постійними. Основна функція доручень — забезпечити набування дітьми досвіду виконання громадських обов’язків.

Важливе значення має і створення позитивного ставлення до доручення. Це стає можливим за умови врахування вікових та індивідуальних особливостей (інтересів, нахилів) учня.

Змагання. Змагання сприяє розвиткові творчих сил і підвищенню активності учнів у різних видах діяльності (праці, громадській роботі) і передбачає рівняння на передових допомогу відсталим і на цій основі досягнення колективом вищих показників у своїй роботі.

Однією з умов дієвості змагання є вміння викликати в дітей бажання брати в ньому участь. Окремі види змагань можна їм і запропонувати. В такому випадку треба вміло організувати дітей на участь у змаганні.

Важливо також, щоб перед сторонами у змаганні висувалися щораз нові привабливі цілі, умови мають бути доступними, оформлення змагання — барвистим.

Дієвість змагання підвищується, якщо його підсумки підводять регулярно.

Методи заохочення і покарання давно використовуються у виховній практиці.

Основні методи виховання спрямовані на те, щоб створити нове у вихованні. Заохочення і покарання не створюють нового у становленні особистості школяра, вони виступають як регулятор тих дій, які здійснюються за допомогою основних методів виховання. До заохочень і покарань вдаються у тих випадках, коли треба посилити позитивні мотиви або, навпаки, загальмувати негативні. Тому до використання заохочення і покарання вдаються не завжди.

Слід мати на увазі, що заохочення і покарання зачіпають усю особистість дітей, які глибоко їх переживають. Тому використання заохочень і покарань становить для вихователів певні утруднення.

Заохочення спрямоване на вдосконалення дитини. Відзначаючи успіхи в діяльності і поведінці дітей, вихователі, колектив учнів виховують у них прагнення зробити ще більше. Тому форми заохочення мають бути максимально рухливими, динамічними. З цієї точки зору слід критично поставитися до деяких форм заохочень. Покарання — захід впливу на вихованців чи дитячий колектив за певний вчинок. Ставлення до покарань у педагогіці досить суперечливе. Прибічники авторитарної педагогіки виступали за широке застосування покарань, включаючи тілесні. Вони вважали покарання не стільки засобом виховання, скільки засобом керування дітьми. Послідовники теорії вільного виховання відкидали будь-які покарання.

Прагнення увільнити дітей від покарань мало під собою певні підстави, бо покарання завжди тягне за собою переживання вихованця. У цьому прагненні був і протест проти насильства над дитиною. Значною мірою під впливом теорії вільного виховання в перші роки роботи радянської школи покарання було цілковито виключено з арсеналу засобів впливу на дітей.

Важливою формою покарання є обмеження в правах: переведення з одного класу в інший, з однієї школи в іншу і як крайній захід — виключення із школи.

Можна застосувати і таку форму покарань, як зміна ставлення до вихованця з боку вчителя чи класного колективу. Вона доцільна в тому разі, коли учень дорожить добрим ставленням до нього з боку вихователя і товаришів. Не рекомендується карати учнів працею.

Комплексну реалізацію завдань у вихованні нової людини, як зазначено в програмі «Освіта» (Україна XXI ст.), мусить об’єднати національне виховання, яке має бути спрямоване на формування у молоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної та світової духовної культури, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин. Особливу увагу необхідно зосередити на пріоритетних напрямках реформування виховання:

• формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;
• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;
• формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
• прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх етносів, що населяють Україну;
• утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, добра, працелюбності, інших доброчинностей;
• формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
• формування у дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Маючи програму та орієнтовані напрямки виховної роботи з формування особистості, розгорнулися творчі пошуки шляхів їх втілення в життя в загальноосвітніх та школах нового типу. Їх мета — розробка концепцій національної школи, національної системи виховання, піднесення навчання і виховання молоді на якісно новий рівень.

Використана література

1. Баранов С.П. Педагогика. — М. Просвещение, 1987. — 368 с.

2. Дроб‘язко П. Українська національна школа: витоки і сучасність. — К.: Академія. — 1997. — 181с.

3. Концепція національного виховання // Освіта, 1996. — 7 серпня.

4. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д. Сергійчук 3.0. Основи національного виховання. — К.: ІСДО, 1993.-152с.

5. Легенький Г.И. Цель и способы воспитания. — М.: Педагогика, 1990.

6. Савін М. В. Педагогіка. — К.: Вища школа. — 1980. — 309с.

7. Українська національна система виховання: Концепція. — К.: Либідь, 1991.

07.01.2011

методов классификации | решатель

Введение

XLMiner поддерживает все аспекты процесса интеллектуального анализа данных, включая разделение данных, классификацию, прогнозирование и ассоциацию. Второй этап, классификация, используется для разделения набора наблюдений на заранее определенные классы на основе набора переменных. Функциональность XLMiner включает шесть различных методологий классификации: дискриминантный анализ, логистическая регрессия, k-ближайшие соседи, дерево классификации, простой байесовский метод и нейронная сеть.Каждый метод имеет свои уникальные особенности, и выбор одного из них обычно определяется характером задействованных переменных.

Как получить доступ к методам классификации в Excel

1. Запустите Excel.
2. На панели инструментов щелкните ПЛАТФОРМА XLMINER.
3. В разделе «Интеллектуальный анализ данных» ленты щелкните «Классифицировать».
4. В раскрывающемся меню выберите метод классификации.

Методы классификации

Метод дискриминантного анализа

Создает набор линейных функций от переменных-предикторов и использует эти функции для прогнозирования класса нового наблюдения с неизвестным классом.К распространенным применениям этого метода относятся: классификация заявителей на получение ссуды, кредитной карты или страховки на категории с низким или высоким уровнем риска, классификация заявлений студентов для поступления в колледж, отнесение онкологических больных к клиническим исследованиям и т. Д.

Метод логистической регрессии

Вариант обычной регрессии, который используется для прогнозирования переменной ответа или выходной переменной, когда переменная ответа является дихотомической переменной (переменной, которая принимает только два значения, например да / нет, успех / неудача, выжить / умереть, и т.п.).

Метод k-ближайших соседей

Этот метод классификации разделяет обучающий набор данных на группы по k наблюдений с использованием меры Евклидова расстояния для определения сходства между «соседями». Эти группы классификации используются для присвоения категорий каждому члену проверочного обучающего набора.

Метод дерева классификации

Также известный как Деревья решений, этот метод классификации является хорошим выбором, когда целью является создание легко понятных и объяснимых «правил», которые можно перевести на SQL или язык запросов.

Наивный байесовский метод

Этот метод классификации сначала сканирует обучающий набор данных и находит все записи, в которых значения предикторов равны. Затем определяется наиболее распространенный класс группы и присваивается всей совокупности наблюдений. Если предикторная переменная нового наблюдения равна предикторной переменной этой группы, новое наблюдение будет присвоено этому классу. Из-за простоты этого метода для получения точности требуется большое количество записей.

Метод нейронной сети

Искусственные нейронные сети основаны на работе и структуре человеческого мозга. Эти сети обрабатывают одну запись за раз и «учатся», сравнивая свою классификацию записи (которая вначале в значительной степени произвольна) с известной фактической классификацией записи. Ошибки первоначальной классификации первых записей возвращаются в сеть и используются для изменения алгоритма сети во второй раз.Так продолжается много-много итераций.

Краткое изложение методов классификации

• Используется для разделения набора наблюдений на заранее определенные классы на основе набора переменных.
• XLMiner поддерживает шесть различных методов классификации.

Ресурсы

.

Сайт не найден · GitHub Pages

Сайт не найден · GitHub Pages

Здесь нет сайта GitHub Pages.

Если вы пытаетесь опубликовать его,
прочитать полную документацию
чтобы узнать, как настроить GitHub Pages
для вашего репозитория, организации или учетной записи пользователя.

.

6. Учимся классифицировать текст

Обнаружение шаблонов — центральная часть обработки естественного языка. Слова, оканчивающиеся на
-ed — глаголы прошедшего времени (5.). Частое использование
Воля указывает на текст новости (3). Эти наблюдаемые
шаблоны — структура слова и частота слов — случаются
соотносятся с определенными аспектами значения, такими как время и тема.
Но как мы узнали, с чего начать, какие аспекты формы нужно
ассоциировать с какими аспектами смысла?

Цель этой главы — ответить на следующие вопросы:

1. Как определить особенности языковых данных, которые
   важны для его классификации?
2. Как мы можем построить модели языка, которые могут
   использоваться для автоматического выполнения задач языковой обработки?
3. Что мы можем узнать о языке из этих моделей?

Попутно мы изучим некоторые важные вопросы машинного обучения
техники, включая деревья решений, наивные классификаторы Байеса,
и классификаторы максимальной энтропии.Мы замалчиваем математические и
статистическое обоснование этих методов, вместо этого сосредотачиваясь на том, как
и когда их использовать (подробнее см. в разделе «Дополнительная литература»).
техническое образование). Прежде чем рассматривать эти методы, нам сначала нужно
чтобы оценить широкий охват этой темы.

Классификация — это задача выбора правильного класса
метка для данного входа. В основных задачах классификации каждый
вход рассматривается отдельно от всех других входов, и набор
метки определяется заранее.Некоторые примеры задач классификации
являются:

• Определение того, является ли электронное письмо спамом.
• Выбор темы новостной статьи из фиксированного списка
  тематические области, такие как «спорт», «технологии» и «политика».
• Определение того, используется ли данное вхождение слова банк для
  относится к берегу реки, к финансовому учреждению, к акту наклона
  в сторону, или акт внесения чего-либо в финансовую
  учреждение.

Основная классификационная задача имеет ряд интересных вариантов.Например, в мультиклассовой классификации каждый экземпляр может быть
присвоено несколько ярлыков; в классификации открытого класса набор
ярлыки заранее не определены; а в классификации последовательностей a
список входов классифицируются совместно.

Классификатор называется контролируемым, если он построен на основе
обучающие корпуса, содержащие правильную метку для каждого входа. В
структура, используемая контролируемой классификацией, показана на
1.1.

Рисунок 1.1: Контролируемая классификация. (а) Во время обучения функция
экстрактор используется для преобразования каждого входного значения в набор функций.Эти наборы функций, которые фиксируют основную информацию о
каждый вход, который следует использовать для его классификации, обсуждается в
следующий раздел.
В машинное обучение передаются пары наборов функций и меток.
алгоритм для создания модели. (б) Во время предсказания то же
средство извлечения функций используется для преобразования невидимых входных данных в наборы функций.
Эти наборы функций затем вводятся в модель, которая генерирует
предсказанные этикетки.

В оставшейся части этого раздела мы рассмотрим, как работает classi

.