Типи особистості за адлером: Теорія особистості А. Адлера та основи індивідуальної психотерапії

Теорія особистості А. Адлера та основи індивідуальної психотерапії





⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 15Следующая ⇒

Основні поняття: гомеостаз; неповноцінність та компенсація; боротьба за панування; життєва мета, стиль життя, індивідуальний досвід; фікція; схема аперцепції; самість та її творча сила; почуття неповноцінності: фізичні недоліки, сімейна констеляція,соціальний інтерес; адлерівська терапія: конфронтація, парадоксальна інтенція, заохочення, резюмування.


1. Прагнення до переваги як основний мотив людської поведінки

2. Змістовно-динамічні аспекти особистісного розвитку

3. Структура особистості

4. Основні риси здорової особистості

1. Прагнення до переваги як основний мотив людської поведінки.Альфред Адлер (1870–1937) – австрійський психолог, психіатр, один із попередників неофрейдизму, засновник системи індивідуальної психології. Найвизначніші роботи: «Дослідження фізичної неповноцінності та її психічної компенсації» (1907), «Невротична конституція» (1912), «Практика та теорія індивідуальної психології «(1927), «Наука жити» (1929), «Соціальний інтерес: виклик людству» (1930), «Стиль життя» (1938).

Причини поведінки особистості, на думку Адлера, – всередині неї самої: у впертому, активному, послідовному, спрямованому на майбутнє та всеохопному прагненні до переваги та досконалості.

Альфред Адлер вважав, що прагнення до переваги – це фундаментальний закон людського життя і єдина мотиваційна сила в житті осо­бистості.

Кожній людині притаманне вроджене прагнення піднестися, рухатися до досконалості, набувати вміння долати життєві проблеми смі­ливо, з гідністю, досягти найбільшого з можливого. По суті, рушійною силою особистості, за Адлером, є існування єдиної проактивної динамічної сили, що лежить в основі людської активності – пошуку досконалості.

Життєвий досвід особистості сприяє усвідомленню почуття власної неповноцінності (слабкість, невправність, приреченість, фрустрованість) і одночасно розвитку прагнення компенсувати це відчуття. У дитинстві всі переживають тривалий період залежності й безпорадності. Цей досвід формує у дитини глибокі переживання неповноцінності порівняно з іншими членами сім’ї, більш сильними та вправними. Поява таких пере­живань започатковує життєву боротьбу за досягнення переваги над оточенням а також прагнення максимально розвинути свої здібності та можливості. Адлер вважав, що прагнення переваги є вродженим у тому сенсі, що воно – частина життя, мотивуюча сила, без якої життя позбавлене сенсу. Прагнення до переваги спрямоване на формування почуття особистої цінності. Адлер визначив такі суттєві аспекти природи і функціонування прагнення до переваги.



Ø Прагнення до переваги – це єдиний фундаментальний мотив, а не комбінація окремих прагнень.

Ø Прагнення є універсальним, воно загальне для всіх, у нормі та патології.

Ø Прагнення до досконалості може набувати позитивного та негативного спрямування.

Ø Прагнення до досконалості, з одного боку, вимагає значних енергетичних затрат, а з іншого – надає особистості енергії. Рівень напруженості зростає, а не знижується.

Ø Прагнення до переваги проявляється як на рівні особистості, так і на рівні суспільства.

Ø Прагнення до досконалості є не лише особистісним внутрішнім прагненням, а й прагненням удосконалити культуру всього суспільства.

Ø Прагнення до переваги спрямоване на досягнення досконалості, пов­ноти й цілісності в нашому житті.

Встановлення гомеостатичної рівноваги із середовищем (природним і соціальним) передбачає залучення до соціальних форм компенсації комплексу неповноцінності та досягнення переваги через вибір індивідуально детермінованих засобів самоствердження в процесах цілеспрямованої поведінки. Кожна людина обирає для себе більш специфічну, відповідну її індивідуальним особливостям, більш конкрет­ну життєву мету.

2. Змістовно-динамічні аспекти особистісного розвитку.На думку А. Адлера, ті основні цілі, що визначають напрямок життя, – це певною мірою фіктивні цілі,оскільки їх неможливо зіставити з реальністю.

Прагнення індивіда до переваги скеровується обраною особистістю фіктивною метою. Формуються фіктивні цілі власною творчою силою особистості. Якщо особистість має фіктивну мету, життя сповню­ється для неї смислом: виникає історія життя, сповнена смислу. Фіктивні цілі допомагають вирішувати життєві проблеми. Наприклад, професіо­нал, що прагне перевершити інших, може не досягти своєї мети, але одного прагнення досягти високого професійного рівня достатньо, щоб зробити власне життя здоровим, корисним. Якщо фіктивні цілі не забез­печують орієнтації у повсякденному житті, їх слід змінити або ж відхилити.




Кожна людина виробляєвиключно індивідуальний спосіб досягнення своїх життєвих цілей – життєвий стиль. Це інтегрований стиль пристосування до взаємодії із середовищем.

Життєвий стиль можно аналізувати лише з по­зиції ставлення до людини як до єдиного цілого. Лише при такому підході звички, риси характеру, вчинки, які здаються нам ізольованими, дають нам цілісне уявлення про особистість.

До основних факторів, що призводять до деформації життєвого стилю, Адлер відносив:

Ø органічну неповноцінність;

Ø гіперопіку;

Ø емоційне нехтування.

У дітей, які страждають на хронічне захворювання або мають фізичні чи психічні недоліки, може розвинутися гостре почуття неповноцінності, що може призвести до втрати соціального інтересу, ізоляції або вибору хибної життєвої ціли. Однак ті діти, вважає А. Адлер, які долають почуття неповноцінності, можуть компенсувати недоліки та виробити для себе оптимальний життєвий стиль.

У дітей, вихованих у стилі гіперопіки, спостерігається дуже слабкий розвиток соціального інтересу. Зманіженим дітям не вистачає впевненості у своїх силах, оскільки всі життєві проблеми за них зазвичай вирішують інші. У таких дітей переважає егоцентризм та боротьба за власну перевагу.

В подібній ситуації знаходяться небажані, знехтувані діти. Позбавлені любові близьких, вони втрачають впевненість у своїй потрібності й зазвичай виро­стають холодними й жорстокими. «Риси нелюбих дітей у найбільш развинутій формі можуть буть виявлені при вивченні біографій найвідоміших ворогів людства. Впадає в очі одна загальна риса – до всіх них погано ставились у дитинстві. Таким чином у них розвинулась нестійкість характеру, заздрістність, ворожість, вони не можуть бачити інших щасливими» (А. Адлер, 1930).

Адлер підкреслює, що поведінка людини визначається її уявленнями про навколишній світ. Власні уявлення ін­дивідуума про оточуюче середовище та про себе А. Адлер назвав схемою аперцепції. Аперцепція – це властивість пси­хіки людини, яка полягає у тому, що сприйняття предметів та явищ залежить від попереднього досвіду та особистісних особливостей суб’єкта. Адлер вважає, що «наши відчуття не сприймають реальні факти, а отримують лише суб’єктивні образи, відображення зовнішнього світу».

Схема аперцепції є частиною життєвого стилю і значною мірою визначає поведінку індивіда. Індивідуальна активність, що виявляється у вигляді творчої сили особистості, надумку А. Адлера, визначає взаємодію індивіда із оточенням, і, відповідно, активно впливає на його долю.

Отже, людина не є пасивним об’єктом впливу середовища, а в боротьбі за своє місце в житті сама активно змінює середовище. Люди – не безпорадні пішаки в руках зовнішніх сил; кожна з них сама формує свою особистість. До основних виявів творчої сили особистості Адлер відносив процеси формування життєвої цілі, життєвого стилю та схеми аперцепції.

Роль психоана­літика полягає в тому, щоб розкрити творчу силу особистості та спрямувати її в потрібне русло.

 

3. Структура особистості.На відміну від своїх попередників, А. Адлер постулює психічну цілісність особистості.Психологічна єдність індивіда, хоч і залежить від об’єктивних факторів – біологічних потреб і потягів та попереднього досвіду – набуває життєвого значення лише по відношенню до свідомої цілевої ідеї.

Несвідоме – певний аспект цілі, який полягає в абстрактному передбаченні якогось результату. Така фіктивна ціль, або іншими словами – деяка фікція, стає при цьому першопричиною, незалежним фактором, який остаточно визначає поведінку. Фіктивна ціль – це ідеал поведінки, ідеалізована ціль, яка виникає внаслідок певного рівня узагальнення та абсолютизації деяких сторін дійсності.

Несвідомі процеси цілеспрямовані та відповідають цілям індивідуума, так само, як і свідомі процеси.

Несвідоме не протистоїть свідомому. Розгортання життєдіяльності особистості здійснюється через внутрішній план, орієнтований на досягнення кінцевої мети. Цей внутрішній план знаходиться у несвідомих пластах людської душі: його витоки прослідковуються у ранньому дитинстві, коли дитина завдяки своїй фантазії створює свої перші фікції та поступово виробляє своєрідний стиль життя, який є не що інше, як індивідуальна форма творчої діяльності (Рис.4).

 

СОЦІАЛЬНО–ЦІННЕ, САНКЦІОНОВАНЕ

Цінності, переконання
 
СТИЛЬ
ЖИТТЯ
СВІДОМІСТЬ
 
НЕСВІДОМЕ
 
 
Апперцепції

СОЦІАЛЬНО–ІНДЕФЕРЕНТНЕ, ВИТІСНЕНЕ

 

Рис.4. Структура особистості (за А. Адлером)

 

Свідоме (соціальний досвід), а не несвідоме – основа особистості. «Аперцептивна схема» індивіда, його інтерпретація певних подій визначає стиль життя, який детермінує кожний психологічний процес, індивідуалізуючи його.

Зрозуміти особистість – значить зрозуміти її стиль життя, або когнітивну організацію. Якщо поведінка може змінюватися, стиль життя і довготривалі ціли індивіда залишаються відносно постійними, поки не зміняться його основні переконання.

 

4. Основні риси здорової особистості. Якщо прагнення до досконалості поєднується із соціальним інте­ресомі турботою про оточення, воно розвивається у конструктивному (позитивному) напрямку. Соціальний інтерес – це відчуття солідарності з людською спільнотою, участь у справах інших, турбота не лише про конкретне оточення, а про інтереси суспільства, навіть всього людства. Особистість, мотивована таким чином, прагне рости, розвиватися, допомагати іншим людям, формує конструктивний стиль життя.

У негативному варіанті людина шукає лише осо­бистої переваги над іншими. На думку А. Адлера, прагнення досягнення осо­бистої переваги – це невротичний симптом, результат дуже сильного почуття неповноцінності та відсутності соціального інтересу.

Соціальний інтерес – це внутрішня тенденція до участі у створенні ідеального суспільства.Особиста перевага, вважає А. Адлер, не забезпечує необхідного почуття визнання та задоволення.Тільки взаємодія з іншими на користь суспільства допомагає здолати почуття неповноцінності. Недостатність взаємодії з іншими є джерелом неврозу (неадаптивного стилю життя). Якщо життя особистості сповнене взаємодії та співробітництва, вона ніколи не стане невротичною.

Основні риси здорової особистості (за А. Адлером):конструктивне прагнення до переваги, розвинутий, сильний соціальний інтерес і співрбітницво зіншими.

Кожна людина, на думку А. Адлера, у своєму житті зустрічається з трьома проблемами: робота, дружба, любов.

Робота включає в себе діяльність, корисну для суспільства. Вона приносить почуття задоволення та самоповаги лише тоді, коли вона корисна іншим людям та цінується ними.

Дружбавизначається тим, що особистість залучається до суспільного життя через систему особистих стосунків, адже людина не може належати до суспільства абстрактно.

Любов– це стосунки з людьми протилежної статі, тісні взаємовідносини на фізичному та ментальному рівнях, високий ступінь взаємодії між двома людьми.

Знайти власний підхід до вирішення цих трьох проблем – головне завдання особистості. Всі три сфери (робота, дружба, любов) тісно пов’язані одна з одною: успіх в одній підтримує успіх в іншій. Це три аспекти однієї проблеми – пошуку конструктивного стилю життя у світі.

Критерієм оцінки психічного здоров’я та ефективності особистості є соціальний інтерес. Вираженість соціального інтересу – це найбільш зручний критерій оцінки психічного здоров’я особистості. Це, за висло­вом Адлера, «барометр нормальності» якості життя людини. Здорові лю­ди проявляють турботу про інших, їхнє прагнення до переваги позитивне, воно включає прагнення до благополуччя всіх людей. Розуміючи, що не все у світі влаштовано ідеально, вони вважають за необхідне для себе брати участь у покращенні життя інших людей.

У неадаптованих людей соціальний інтерес розвинутий слабо, вони егоцентричні та борються за власне благополуччя, особисті переваги, за домінування над іншими, вони не мають соціальних цілей. Такі люди зосереджені на власному житті, своїх інтересах та проблемах.

Соціальний інтерес вроджений, але він не виникає автоматично, а розви­вається в результаті відповідного виховання, тренування та свідомого сарозвитку особистості. Перший крок до розвитку соціального інтересу – це набуття досвіду дружнього спілкування з окремою лю­диною, а потім перенесення соціального інтересу в ширший соціальний контекст.

Умовами розвитку соціального інтересув дитинстві є поведінка батьків. Рольматеріполягає в тому, що вона заохочує прояви соціального інтересу і сприяє його поширенню за межі сімейного кола. Проявляючи материнську любов до своєї дитини, а також турботу про всіх членів родини, мати слугує рольовою моделлю для дитини, зразком широкого со­ціального інтересу.

Іншим джерелом формування соціаль­ного інтересу є поведінка батька. Батько сприяє розвитку соціального інтересу, якщо у нього позитивні установки стосовно сім’ї, роботи та суспільства. Батькові важливо уникати таких основних помилок, як емоційної відстороненості та авторитарності. Діти, які виховуються в авто­ритарній відчуженій сімейній атмосфері, засвоюють дефективний стиль життя, починають боротися за здобуття переваги, особисту владу.

Також у дітей менше шансів для розвитку соціального інтересу у нещасливій сім’ї. Якщо батько критикує свою дружину, діти можуть втратити повагу до обох батьків. Якщо ж мати відсторонена від чоловіка, не надає йому емо­ційної підтримки, а всі свої почуття віддає дітям, проявляє надмірну тур­боту про них, це також перешкоджає розвитку соціального інтересу.

Особистість може досягти позитивних змін, здійснюючи такі кроки:

Ø виявити помилкові судження про себе та інших;

Ø досягти нового, більш повного і глибокого розуміння своєї особистості;

Ø зрозуміти свій стиль життя;

Ø усунути невідповідні цілі;

Ø сформувати нові життєві цілі, що матимуть суспільну спрямованість і сприятимуть розвитку особистісного потенціалу;

Ø прикласти власні зусилля для позитивних змін;

Ø розвинути соціальний інтерес.

 

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

1. Порівняйте погляди А. Адлера та З. Фрейда відносно природи людини.

2. Яку роль відіграє почуття неповноцінності у людському житті?

3. Що таке фіктивні цілі та як вони пов’язані з стилем життя?

4. Які чинники негативно впливають на формування соціального інтересу?

5. Чому соціальний інтерес є показником психічного здоров’я?

6. Чи є різниця у цілях психотерапії А. Адлера та З. Фрейда?

Рекомендована література:

Адлер А. Воспитание детей. Взаимодействие полов / Пер. с англ. А.А. Валеева и Р.А. Валеевой (The Education of Children. Gateway Editions, Ltd. South Bend Indiana, 1978). – Ростов н / Д: Изд-во «Феникс», 1998. – 448 с.

Адлер А. О нервическом характере / Под ред. Э. В. Соколова; пер. с нем. И.В. Стефанович. – СПб.: Университетская книга, 1997. – 388 с.

Адлер А. Наука жить / Пер. с англ. и нем. – К.: Port-Royal, 1997. – 228 с.

Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. – М.: Наука, 1995. – 163 с.

Бундулс Я. Индивидуальная психология А. Адлера // Вопросы психологии. – 1982. – №2. – С. 133-139.

Гордієнко В., Копець Л. Психологія особистості в біографіях, подіях, портретах: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: Вид.дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 304 с.

История зарубежной психологии: 30-е – 60-е годы ХХ века. Тексты / Под. ред. П.Я. Гальперина, А.Н. Ждан. – М.: Издательство МГУ, 1986. – С. 130-140.

Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1982. – С. 14-18.

Психология личности в трудах зарубежных психологов. Хрестоматия / Сост. и общая ред. А.А. Реана. – СПб.: Питер, 2000. – 320с.

Теории личности в западно-европейской и американской психологии. Хрестоматия по психологии личности / Сост. Д.Я. Райгородский. – Самара: Изд. Дом «Бахрах», 1996. – С. 154-181.

Холл Кэлвин С., Линдсей Гарднер. Теории личности. – М.: «КСП+»,. – С. 139-151.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение). – СПб.: Питер, 1999. – С. 162-197.

Ярошевский М.Г. История психологии. От античности до середины ХХ века. – М.: Академия, 1997. – С. 276-281.


Тема 6.











установки, пов’язані зі стилями життя.





⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 14Следующая ⇒

Оскільки у кожної людини стиль життя неповторний, виділення особистісних типів за цим критерієм можливо тільки в результаті грубого узагальнення. Дотримуючись цієї думки, Адлер вельми неохоче запропонував типологію установок, обумовлених стилями життя. У цій класифікації типи виділяються на підставі того, як вирішуються три головні життєві завдання.

Перші три адлеровских типи установок, супутніх стилів життя, — це управління, отримання і уникнення. Для кожної з них характерна недостатня вираженість соціального інтересу, але вони різняться за рівнем активності. У четвертого типу, соціально-корисного, присутні і високий соціальний інтерес, і високий ступінь активності. Опис цих установок, супутніх стилів життя, в деякій мірі полегшить розуміння поведінки людини з позиції теорії Адлера.

Керуючий тип.

Люди самовпевнені і напористі, з незначним соціальним інтересом, якщо він взагалі присутній. Вони активні, але не в соціальному плані. Отже, їх поведінка не передбачає піклування про благополуччя інших. Для них характерна установка переваги над зовнішнім світом. Стикаючись з основними життєвими завданнями, вони вирішують їх у ворожому, антисоціальному стилі. Юні правопорушники і наркомани — два приклади людей, що відносяться до керуючого типу за Адлером.

Беручий тип.

Як випливає з назви, люди з подібною установкою ставляться до зовнішнього світу паразитично і задовольняють більшу частину своїх потреб за рахунок інших. У них немає соціального інтересу. Їх основна турбота в житті — отримати від інших як можна більше. Однак, так як вони мають низький ступінь активності, то малоймовірно, що вони завдадуть страждання іншим.

Уникаючий тип.

У людей цього типу немає ні достатнього соціального інтересу, ні активності, необхідної для вирішення своїх власних проблем. Вони більше бояться невдачі, чим прагнуть до успіху, їх життя характеризується соціально-марною поведінкою і втечею від вирішення життєвих завдань. Інакше кажучи, їх метою є уникнення всіх проблем у житті, і тому вони йдуть від усього, що передбачає можливість невдачі.



Соціально-корисний тип.

Цей тип людини — втілення зрілості в системі поглядів Адлера. У ньому поєднані висока ступінь соціального інтересу і високий рівень активності. Будучи соціально орієнтованою, така людина виявляє щиру турботу про інших і зацікавлена у спілкуванні. Вона сприймає три основні життєві завдання — роботу, дружбу і любов — як соціальні проблеми. Людина, що відноситься до даного типу, усвідомлює, що вирішення цих життєвих завдань вимагає співпраці, особистої мужності і готовності вносити свій внесок у благоденство інших людей.

Соціальний інтерес

Ще одна концепція, що має вирішальне значення в індивідуальній психології Адлера — це соціальний інтерес. Концепція соціального інтересу відображає стійке переконання Адлера в тому, що ми, люди, є соціальними створіннями, і якщо ми хочемо глибше зрозуміти себе, то повинні розглядати наші відносини з іншими людьми і, ще більш широко, — соціально-культурний контекст, в якому ми живемо.

Адлер вважав, що передумови соціального інтересу є вродженими. Оскільки кожна людина володіє ним в деякій мірі, він є соціальним створенням за своєю природою, а не в результаті утворення звички. Однак, подібно до інших вродженим схильностям, соціальний інтерес не виникає автоматично, але вимагає, щоб його усвідомлено розвивали. Він виховується і дає результати завдяки відповідному керівництву і тренуванні.

Соціальний інтерес розвивається у соціальному оточенні. Інші люди — перш за все мати, а потім інші члени сім’ї — сприяють процесу його розвитку. Адлер розглядав батька як друге за важливістю джерело впливу на розвиток у дитини соціального інтересу. Нарешті, відповідно до Адлеру, величезний вплив на розвиток у дитини соціального почуття надають відносини між батьком і матір’ю. Так, у разі нещасливого шлюбу у дітей мало шансів для розвитку соціального інтересу.

Творче Я

Концепція творчого Я є найголовнішим конструктом адлеровских теорії, його вищим досягненням як персонологи. У цій концепції втілився активний принцип людського життя; те, що надає їй значимість. Саме це шукав Адлер. Він стверджував, що стиль життя формується під впливом творчих здібностей особистості. Іншими словами, кожна людина має можливість вільно створювати свій власний стиль життя. У кінцевому рахунку, самі люди відповідальні за те, ким вони стають і як вони себе ведуть. Ця творча сила відповідає за мету життя людини, визначає метод досягнення даної мети і сприяє розвитку соціального інтересу. Та ж сама творча сила впливає на сприйняття, пам’ять, фантазії і сни. Вона робить кожну людину вільним (самовизначатися) індивідуумом.




Припускаючи існування творчої сили, Адлер не заперечував впливу спадковості та оточення на формування особистості. Кожна дитина народжується з унікальними генетичними можливостями, і вона дуже скоро набуває свій унікальний соціальний досвід. Люди є творчими істотами, які не тільки реагують на своє оточення, але і впливають на нього, а також одержують від нього відповідні реакції. Людина використовує спадковість і оточення як будівельний матеріал для формування будівлі особистості, проте в архітектурному вирішенні відбивається його власний стиль.

Порядок народження

Виходячи з важливої ролі соціального контексту в розвитку особистості, Адлер звернув увагу на порядок народження, як основну детермінанту установок, супутніх стилю життя.

За Адлером, порядок народження (позиція) дитини в родині має вирішальне значення. Первісток (старша дитина).

Згідно Адлеру, положення первістка можна вважати завидним, поки він — єдина дитина в сім’ї. Батьки зазвичай сильно переживають з приводу появи першої дитини і тому цілком віддають себе її, прагнучи, щоб все було «як належить». Первісток отримує безмежну любов і турботу від батьків. Він, як правило, насолоджується своїм безпечним і зручним існуванням. Але це продовжується до тих пір, поки наступна дитина не позбавить його своєю появою привілейованого становища. Ця подія драматичним чином змінює положення дитини і його погляд на світ.

Адлер часто описував становище первістка при народженні другої дитини, як положення «монарха, позбавленого трону», і зазначав, що цей досвід може бути дуже травматичним. Коли старша дитина спостерігає, як його молодший брат або сестра перемагає в змаганні за батьківську увагу і ніжність, він, природно, буде схильний відвойовувати своє верховенство в сім’ї. У результаті подібної сімейної боротьби первісток «привчає себе до ізоляції» і освоює стратегію виживання в поодинці, не потребуючи будь-чиєї прихильності або схвалення. Адлер також вважав, що найстарша дитина у сім’ї швидше всього консервативний, прагне до влади і схильний до лідерства. Тому він часто стає зберігачем сімейних установок і моральних стандартів.

Єдина дитина.

Адлер вважав, що позиція єдиної дитини унікальна, тому що у нього немає інших братів чи сестер, з якими йому доводилося б конкурувати. Ця обставина, поряд з особливою чутливістю до материнської турботи, часто призводить єдину дитину до сильного суперництва з батьком. Вона надто довго і багато знаходиться під контролем матері і чекає такого ж захисту і турботи від інших. Головною особливістю цього стилю життя стає залежність і егоцентризм.

Така дитина протягом усього дитинства продовжує бути осередком життя сім’ї. Однак пізніше вонан як би раптово прокидається і відкриває для себе, що більше не знаходиться в центрі уваги. Єдина дитина ніколи ні з ким не ділила свого центрального положення, не боролася за цю позицію з братами або сестрами. В результаті у неї часто бувають труднощі у взаєминах з однолітками.

Друга (середня) дитина.

Другій дитині з самого початку задає темп його старший брат або старша сестра: ситуація стимулює її побивати рекорди старшого. Завдяки цьому нерідко темп її розвитку виявляється більш високим, ніж у старшої дитини.

У результаті друга дитина виростає честолюбним. Її стиль життя визначає постійне прагнення довести, що вона краща за свого старшого брата або сестру. Отже, для середньої дитини характерна орієнтація на досягнення. Щоб домогтися переваги, вона використовує як прямі, так і обхідні методи. Адлер також вважав, що середня дитина може ставити перед собою непомірно високі цілі, що фактично підвищує ймовірність можливих невдач.

Остання дитина (наймолодша).

Положення останньої дитини унікальне у багатьох відношеннях. По-перше, вона ніколи не відчуває шоку «позбавлення трону» іншим сиблингам і, будучи «малюком» або «улюбленцем» сім’ї, може бути оточений турботою та увагою з боку не лише батьків, але, як це буває у великих сім’ях, старших братів і сестер. По-друге, якщо батьки обмежені в коштах, у нього практично немає нічого свого, і йому доводиться користуватися речами інших членів сім’ї. По-третє, положення старших дітей дозволяє їм задавати тон; у них більше привілеїв, ніж у неї, і тому вона відчуває сильне почуття неповноцінності, поряд з відсутністю почуття незалежності.

Незважаючи на це, молодша дитина має одну перевагу: у неї висока мотивація перевершити старших сиблингов. У результаті вона часто стає найшвидшим плавцем, кращим музикантом, найбільш честолюбним студентом.











Неофрейдизм. Мотиваційні фактори особистості за А.Адлером.










ТОП 10:










⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 21Следующая ⇒

Неофройдизм. Цей напрям, засвоївши основні схеми й орієнтації ортодоксального психоаналізу, переглянув базову для нього категорію мотивації. Вирішальна роль була дана впливам соціокультурного середовища та її цінностям.

Вже Адлер прагнув пояснити несвідомі комплекси особистості соціальними чинниками. Намічений ним підхід був розвинутий групою дослідників, яких прийнято об’єднувати під ім’ям неофройдистів. Те, що Фройд відносив за рахунок біології організму, закладених у ньому потягів, ця група пояснювала врощенням індивіда в культуру, яка історично склалася. Ці висновки були зроблені на великому антропологічному матеріалі, який був запозичений при вивченні обрядів і звичаїв племен, далеких від західної цивілізації.

Лідером неофройдизму прийнято рахувати Карен Хорні (1885-1953). Вона, спираючись на психоаналітичну практику, доводила, що всі конфлікти, які виникають у дитинстві, породжуються відносинами дитини з батьками. Саме через характер цих відносин у неї виникає банальне відчуття тривоги, яке відображає безпорадність дитини в потенційно ворожому світі. Невроз — це ніщо інше як реакція на тривожність. Описані Фройдом збочення та агресивні тенденції є не причиною неврозу, а його результатом. Невротична мотивація набуває трьох напрямів: рух до людей як потреба в любові, рух від людей як потреба в незалежності та рух проти людей як потреба у владі (ненависть, яка породжує протест та агресію).

Пояснюючи неврози, їх генезис і механізми розвитку конкретним соціальним контекстом, неофройдисти піддавали критиці капіталістичне суспільство як джерело відчуження особистості (в значенні, доданому цьому терміну Марксом), втрати нею своєї ідентичності, забування свого Я та ін.

Орієнтація на соціокультурні чинники замість біологічних визначила вигляд неофройдизму. При цьому істотну роль у зародженні цього напряму зіграло звернення його лідерів до філософії марксизму. Під знаком цієї філософії складалися теоретичні основи російської психології в радянський період.



Послідовники З.Фрейда, перш за все А.Адлер, К.Юнг, К.Хорні, Е.Фромм, В.Райх, Г.Маркізе і деякі інші обґрунтували вплив на формування і поведінку людини не тільки психофізіологічних, але й соціальних факторів.

Так, А.Адлер (1870-1937) досліджував несвідоме прагнення до влади, як основну спонуку людей, яка проявляється в їхніх міжоосбистісних відносинах, в сім’ї, в різного типу соціальних об’єднань і т.д. Карл Юнг (1875-1961) розвивав концепцію про “колективне несвідоме” яке діє на відносини соціальних груп.

Карен Хорні (1885-1952) намагався обґрунтувати вплив на поведінку людини, її соціальних зв’язків і відносин, а також матеріальної і духовної культури.

Е.Фромм (1900-1980) розкриває вплив соціокультурних факторів на життєдіяльність людей, показав суперечливу роль в цьому таких соціальних явищ, як незалежність, власність, мораль.

Відомі психологи В.Рейх (1897-1957) і Г.Маркузе (1898-1979) звертали увагу на проявлення мазохізму і садизму в відносинах між людьми: мазохізм проявляється “в доставленні насолоди під коренем різного роду авторитетам, а садизм – в прагненні перетворити людину в “безпомічний об’єкт масної волі, стати її тираном, її богом, поступати з нею так, як захочеться”.

В своїй праці “Ерос і цивілізація: філософське дослідження про Фрейде” Г.Маркузе розвиває ідеї про вину культури за страждання людей, подавлення їхнього прагнення до щастя і до насолоди життям.

Він пише про необхідність створення не репресивної цивілізації, в умовах яких діяльність і поведінка, людей будуть керуватися “життєвою енергією любові”. Самі потреби і потяги людей, як першоосновні потоки їх соціальної активності, перетерплять існування зміни, стануть більш шляхетними. В цьому плані Маркузе говорить про революцію потреб, і результаті якої почне розвиватися нова культура. Її він називав контркультурою, яка основана на принципах гуманізму, яка служить на добробут людей.

Цей напрямок отримав назву гуманістична психологія.

Критичний перегляд різноманітних положень фрейдівської теорії став поштовхом до виникнення в 30-х роках нового напрямку в психоаналізі — неофрейдизму, представники якого основну увагу приділяли дослідженню соціально-філософських проблем. Неофрейдизм представлений багатьма течіями. По-перше, це індивідуальна психологія А.Адлера (1870-1937). За цією концепцією, психічна хвороба є результатом неусвідомленого потягу до переваги, розпалюваного почуттям неповновартості, що пов’язано з яким-небудь тілесним недоліком. Не погоджуючись із Фрейдом щодо перебільшення ролі сексуальності і несвідомого у поведінці людей, Адлер акцентував увагу на ролі соціальних чинників. З його точки зору, характер людини виростає з її «життєвого стилю», який є системою цілеспрямованих прагнень, що формується в дитинстві і реалізує потребу в перевазі, самоствердженні та компенсує почуття неповновартості. По-друге, це сексуально-економічна теорія В.Райха (1897-1957). Вважаючи фрейдизм і марксизм взаємодоповнюючими, Райх намагався на основі психоаналізу інтерпретувати взаємовідносини між економічним базисом та ідеологією. По-третє, теорія соціалізації і людської взаємодії Г. Саллівана. Згідно з концепцією міжособистісних відносин, яку розвивав Салліван, у психіці людини нема нічого, крім відносин до інших осіб і об’єктів або зміни міжособистісних ситуацій. Без залишку розчиняючи індивіда в міжособистісному середовищі, Салліван взагалі проголошував існування особистості чимось міфічним або ілюзорним, бо особистість постає у нього як сукупність певного ряду персоніфікацій, котрі сприймаються як викривлені образи, що виникають у процесі міжособистісного спілкування. Ці течії, а також вчення К.Хорні, Р.Мея поєднує прагнення вийти за рамки біологічних характеристик людини і знайти відповіді на питання про природу особистості у сфері соціальних явищ. І нарешті, основним представником неофрейдизму був Еріх Фромм (1900-1980). Він першим вказав на нездатність ортодоксального фрейдизму вирішити проблему взаємодії особи і суспільства. Фромма не задовольняв біологізм та соціальний песимізм Фрейда, тому він сконцентрував увагу на перетворенні психоаналізу в соціальну філософію. З цією метою він звернувся до попередньої філософської думки, а саме до поглядів Л.Фейербаха і особливо до праць К.Маркса, що дало йому змогу критично переосмислити фрейдівську точку зору на природу несвідомих потягів та на роль соціальних факторів у становленні особистості. Проте, вважаючи, що соціальна теорія К.Маркса недостатньо враховує роль психологічного фактора, Фромм поставив за мету доповнити марксизм психоаналізом. Протягом усієї своєї наукової діяльності Е.Фромм залишається вірним основним теоретичним положенням психоаналізу. Він був твердо переконаний, що критерієм соціального розвитку має бути самопочуття людини — психологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією. Фромм прагнув з’ясувати, яку роль відіграють психологічні фактори в соціальному, намагався розкрити психологічний механізм суспільного розвитку. Тому в центр своєї соціально-філософської теорії він поставив психологічну модель людини, аналіз розгортання потенціальних людських якостей у процесі при-стосування людини до конкретної соціально-економічної дійсності. Е.Фромм сконцентрував увагу на суперечливості людського існування, розрізняючи при цьому такі дихотомії: патріархальний та матріархальний принципи організації життя людей; авторитарну та гуманістичну свідомість; протилежні типи характеру; володіння та буття як два способи життєдіяльності індивіда. Його вчення стало синтезом психоаналітичних, екзистенціальних і марксистських ідей, через які він прагнув знайти способи вирішення дихотомій людського існування. Із суперечності між людиною і природою Фромм виводить фундаментальні психологічні потреби, які підносить до статусу вічних, незмінних, позаісторичних за своїм походженням спонукань. З огляду на це, він обґрунтовує тезу про те, що людська природа як сукупність універсальних потреб у своєму історичному розвитку реалізується різними способами залежно від конкретних соціальних умов. Вона і зберігається, і в той же час постійно модифікується під впливом соціуму. Відкидаючи біологізм Фрейда в трактуванні несвідомого, зміщуючи акцент із сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціокультурними причинами, Е.Фромм вводить поняття «соціальний характер» як взаємозв’язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури. З його точки зору, соціальний характер слід розглядати як активний психологічний фактор соціального процесу, що зміцнює функціонуюче суспільство. Таким чином, згідно з концепцією Фромма, не соціальна структура суспільства формує потреби людини, а антропологічна природа потреб визначає способи існування людини. Соціальний характер є результатом динамічної адаптації людської природи до структури суспільства. Фромм виділив такі типи соціальних характерів: рецептивний, експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий. В основі кожного соціального характеру лежить особливий психологічний механізм, через який індивіди вирішують проблеми людського існування: мазохістський, садистський, деструктивістський та конформістський. За умови дії мазохістського та садистського механізмів, вважає Е.Фромм, людина, добровільно підкоряючись кому-небудь або пануючи над ким-небудь, набуває ілюзії власної ідентичності. Людина змушена шукати шляхи вирішення проблем свого існування. Здебільшого ними стають: 1) деструктивізм як прагнення індивіда знищувати, руйнувати все те, що поза ним, як зовнішню причину свого тривожного внутрішнього стану; 2) конформізм як відмова людини від свого власного «Я» через розчинення себе в масі, в натовпі. Фромм вважав їх універсальними, тому що соціальні умови, на його думку, завжди викликають панування того чи іншого типу соціальних характерів, властивих більшості членів даного суспільства. Але єдино правильним способом вирішення цих проблем, на думку Фромма, є любов; саме вона служить критерієм буття як способу життєдіяльності. В процесі оволодіння мистецтвом любові відбувається зміна структури характеру людини, в результаті чого повага до життя, почуття ідентичності, зацікавленість у єднанні зі світом стають пріоритетними, сприяючи переходу до гуманістичного духу. У книзі «Мати чи бути» Фромм намагається показати дегуманізуючий вплив сучасного західного суспільства на людину. Він аналізує це суспільство крізь призму конфлікту двох орієнтацій характеру (ринкового і продуктивного), а також через суперечність двох способів існування людства — володіння та буття. Під володінням та буттям Фромм розумів два різні види самоорієнтації та орієнтації у світі, дві різні структури характеру, перевага однієї з яких визначає все, що людина думає, відчуває та здійснює. Коли людина дотримується принципу володіння, ставлення її до світу виражається в прагненні зробити його об’єктом володіння, перетворити все і всіх на свою власність. Стосовно ж буття як способу існування, то, за Фроммом, слід розрізняти дві його форми: перша характеризується життєлюбством, справжньою причетністю до світу; друга стосується істинної природи, істинної реальності особистості. Впевнений у тому, що багатство не робить людину щасливою, Фромм закликає до створення нового ідеального суспільства, в якому орієнтація людини на володіння буде замінена орієнтацією на буття. Функція нового суспільства — сприяти виникненню нової людини, структурі характеру якої будуть властиві такі якості: готовність відмовитись від усіх форм володіння заради того, щоб повною мірою бути; відчуття себе на своєму місці в сфері свого буття; визнання всебічного розвитку людини та її близьких вищою метою життя; відчутгя свого єднання з життям, відмова від підкорення будь-кому і будь-кого, від експлуатації, руйнування та виснаження природи, прагнення зрозуміти природу, жити в гармонії з нею. Аналізуючи праці Фромма, можна простежити зв’язок концепції «соціального характеру» з теорією історичного розвитку. Розуміння історичного процесу у Фромма грунтується, по-перше, на концепції людської природи, за допомогою якої він пояснює неперервність поступальних історичних змін; по-друге, на концепції «соціального характеру», за допомогою якої він намагається розкрити функціонування того чи іншого суспільства. Історичні зміни, за Фроммом, породжуються суперечностями між потребами людської природи та способом їх задоволення в конкретному суспільстві. Визнаючи позитивну роль соціального характеру в історичному процесі, Е.Фромм вважає, що соціальну перспективу відкривають люди з продуктивним характером, життєвими принципами яких є гуманістичні норми, орієнтація на буття. Їхня історична роль зводиться до завдань моральної просвіти людей, що є, на думку Фромма, головною умовою істинної революції, яка приведе людину до утвердження справжнього буття. Постановка Фроммом проблеми «соціального характеру» як певної психологічної структури особистості, спроба з’ясувати роль різних типів соціального характеру в суспільно-історичному розвитку, безумовно, слушні і заслуговують на увагу. Проте важко погодитись із ним у тому, що будь-яке конкретне суспільство формує переважно один соціальний характер, функція якого полягає в зміцненні та стабілізації існуючої соціальної системи.




Идеи Фрейда получили широкое развитие в трудах его последователей. Так, один из его ближайших учеников Альфред Адлер (1870-1937) перенес акцент с сексуально-бессознательного на бессознательное стремление к власти как основное побуждение людей, проявляющееся в их поведении в рамках семьи, межличностных отношений и взаимоотношений социальных групп.

А. Адлер подверг критике учение Фрейда, преувеличивающего биологическую и эротическую детерминацию человека. По Адлеру человек — не только биологическое, но и социальное существо, жизнедеятельность которого связана с сознательными интересами, поэтому «бессознательное не противоречит сознанию» , как это имеет место у Фрейда. Таким образом, Адлер в определенной степени уже — социологизирует бессознательное и пытается снять противоречие между бессознательным и сознанием в рассмотрении человека.

Основоположники психоаналитической философии Фрейд и Юнг ставили перед собой задачу прояснить индивидуальные поступки человека. Их последователи неофрейдисты А. Адлер (1870-1937) , К. Хорни (1885-1952) , Э. Фромм (1900-1980) на основе базовых идей этой философии стремились объяснить социальное устройство жизни людей. Так, если Фрейд в объяснении мотивов поведения личности сосредотачивал свое внимание на выявлении причины действия человека, то А. Адлер считал, что для этого необходимо знать конечную цель его устремлений, «бессознательный жизненный план», при помощи которого он старается преодолеть напряжение жизни и свою неуверенность. Согласно учения Адлера, индивид из-за дефектов в развитии своих телесных органов (несовершенства человеческой природы) испытывает чувство неполноценности или малоценности. Стремясь преодолеть это чувство и самоутвердиться среди других, он актуализирует свои творческие потенции. Эту актуализацию Адлер, используя понятийный аппарат психоанализа, называет компенсацией или сверхкомпенсацией. Сверхкомпенсация — это особая социальная форма реакции на чувство неполноценности. На ее основе вырастают крупные личности, «великие люди», отличающиеся исключительными способностями. Так, замечательная карьера Наполеона Бонапарта на основе этой теории объясняется попыткой человека за счет своих успехов компенсировать физический недостаток — низкий рост.

 











Соціальний інтерес — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Соціальний інтерес — один з концептів індивідуальної психології, запропонованих Альфредом Адлером. Окрім соціального інтересу, таких концептів є ще шість: почуття неповноцінності та його компенсація; прагнення переважання, вершинним проявом якого є прагнення досконалості; фікційний фіналізм; стиль життя; творче «Я»; порядок народження. Кожен з них ґрунтовно виражений та безпосередньо логічно пов’язаний з усіма іншими.

Соціальний інтерес — позитивне налаштування особистості стосовно інших людей, яке виявляється у прагненні плідного співробітництва не лише задля особистої вигоди, але й заради спільного успіху.

Альфред Адлер вважав, що «степінь розвиненості соціального інтересу є зручним критерієм оцінки психічного здоров’я індивідуума». Адже психічно здоровим людям притаманна доброзичливість та доброчинність, альтруїзм, турбота про інших. Вони хочуть вдосконалювати відносини між людьми та бажають добра всім оточуючим. Їхні прагнення переважно соціально позитивні. Люди з низьким рівнем соціального інтересу відрізняється егоцентризмом.

Основою для розвитку соціального інтересу є соціальний інстинкт, який спонукає людину до альтруїзму всупереч егоїстичним інстинктам.

Як вказував Адлер, назва «соціальний інстинкт» походить від німецького слова gemeinschafttsgefuhl, що означає почуття солідарності, спільності, ідентичності.

Соціальний інстинкт носить вроджений характер, проте вимагає цілеспрямованого формування та розвитку, який відбувається завдяки соціальному оточенню. Розвиток соціального інстинкту починається, перш за все, у сім’ї, де головну роль відіграє спілкування матері з немовлям. За Адлером, батько відіграє другу за важливістю роль у формуванні в дітей соціального інстинкту. Великий вплив мають і взаємини між батьками.

Поєднання різних рівнів розвиненості соціального інтересу та степенів активності (за А. Адлером, — це притаманний кожному індивідууму «певний енергетичний рівень, в межах якого він веде наступ на свої життєві проблеми») людей є психологічним базисом для певних типів особистості. Кожен з цих типів має свої особливості, переваги та недоліки.

Керуючий тип — зі слабким або взагалі відсутнім соціальним інтересом. Самовпевнений, наполегливий, працьовитий, активний. Свої проблеми вирішує не враховуючи інтереси суспільства. Оточуючі сприймаються як засоби, які можна використати задля своєї користі.

Тип, що бере — соціальний інтерес відсутній. Люди з такою установкою ставляться до життя паразитуючи і задовільняють свої потреби за рахунок інших. Рівень активності є низьким, тому малоймовірно, що вони завдадуть шкоди іншим.

Соціально-корисний тип — поєднання високого ступеня соціального інтересу та активності. Будучи соціально орієнтованими, такі люди виявляють щиру турботу про інших і зацікавлені у спілкуванні з ними. Люди, які відноситься до даного типу, усвідомлюють, що вирішення життєвих завдань вимагає співпраці, готовності зробити свій внесок на користь інших людей. Любов, дружба, взаємодопомога, терплячість, співчутливість, турботливість та інші духовно-моральні цінності є пріоритетно значущими.

Тип, що уникає — відсутність соціального інтересу та активності. Люди цього типу більше бояться невдачі, чим прагнуть до успіху. Їх життя характеризується соціально-марною поведінкою і втечею від вирішення життєвих завдань.

  • Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологи: Пер. с вем. — М. : Фонд «Закон, грамотность», 1995. — 296с.
  • Адлер A. Наука жить / А. Адлер. — К.: Port-Royal, 1997
  • Адлер А. Понять природу человека / пер. Е.А. Цыпина. – СПб.: Академический проект, 1997.

Індивідуальна психологія — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Індивідуальна психологія (нім. Individualpsychologie) — напрям глибинної психології, заснований і розроблений А. Адлером після його розриву з фрейдизмом.

Назва «індивідуальна психологія» походить від лат. individuum (неділимий) і виражає ідею цілісності психічного життя особи, зокрема відсутність кордонів і антагонізмів між свідомістю і несвідомим.

В індивідуальній психології стверджується, що через всі прояви будь-якої особи червоною ниткою проходить її життєва лінія, направлена на реалізацію життєвої мети (у пізніших роботах — сенсу життя). Метою і сенсом життя структурується єдиний властивий особі життєвий стиль. Мета, сенс і стиль життя особи складаються у дитини в перші 3-5 років і обумовлені умовами родинного виховання.

Як рушійні сили розвитку особи індивідуальна психологія спочатку розглядала бажання компенсувати почуття неповноцінності, що виникає в ранньому дитинстві, та набуває форми прагнення до влади, могутності. Пізнє прагнення до подолання зовнішніх обставин, до успіху перестало трактуватися як наслідок первинної неповноцінності. Другою рушійною силою розвитку в індивідуальній психології виступає соціальний інтерес (або відчуття спільності) — прагнення співпрацювати з іншими людьми для досягнення загальних цілей. Соціальний інтерес має природжені завдатки, але остаточно формується лише в ході виховання. Недорозвинення соціального інтересу стає причиною злочинності, наркоманії, неврозів, психозів та інших соціальних і психопатологічних відхилень.
Свою першу задачу індивідуальна психологія бачила в правильнішому освітленні проблеми душі і тіла.
Адлеріанська психологія заснована на певних припущеннях і постулатах, які значно відрізняються від того, що було закладене відкриттями Фрейда. При цьому протягом всього свого життя Адлер визнавав за Фрейдом першість в розробці динамічної психології. Постійно згадувалося, що саме Фрейду він зобов’язаний поясненням того, що симптоми мають свій певний сенс і за досягнення розуміння важливої ролі сновидінь. Ще один пункт послідовності розвитку теорії Фрейда — вираховування впливу раннього дитинства на розвиток особистості. Проте Фрейд робив акцент на ролі психосексуального розвитку і едипова комплексу, тоді як Адлер в центрі уваги ставив наслідки сприйняття дітьми своєї сімейної групи і їх боротьбу за значуще місце в ній.

Основні припущення Адлера[ред. | ред. код]

  1. Будь-яка поведінка відбувається в соціальному контексті. Людина народжується в деякому оточенні і вступає в обопільні відносини з ним. Тому людину не можна вивчати ізольовано (1929).
  2. Природним наслідком цієї першої аксіоми є те, що індивідуальна психологія — це міжособистісна психологія.
  3. Психологія Адлера відмовляється від редукционізму і віддає перевагу холізму. У своїх дослідженнях адлеріанці основну увагу надають вивченню особистості в цілому, образу її дій протягом життя, і набагато менше значення надають частковим функціям.
  4. І свідоме і несвідоме служать індивіду, що використовує їх для здійснення особистої мети.
  5. Щоб зрозуміти індивіда необхідне розуміння його когнітивної організації і стилю життя.
  6. Поведінка може мінятися протягом всього життя людини відповідно до безпосередніх вимог ситуації чи з довгостроковою метою, властивою його стилю життя. Стиль життя залишається відносно постійним протягом життя, переконання ж під впливом психотерапії можуть змінитися.
  7. Згідно з концепцією Адлера, не причини примушують людину. Тобто, людину визначають не спадковість і оточення. «І то і інше дають тільки каркас і той вплив, на який реагує індивід згідно з його творчою здатністю». Люди йдуть до мети, яку вони самі обрали. Мети, яка дасть їм місце в цьому світі, забезпечить їм безпеку і збереже самоповагу. Життя є динамічним прагненням.
  8. Центральне прагнення людського існування описувалося різним чином: як завершеність (Adler, 1958), досконалість (Adler, 1964а), перевага (Adler, 1926), самореалізація (Horney, 1951), самоактуалізація (Goldstein, 1939), компетентність (White, 1957) і влада (mastery) (Adler, 1926). Важливе значення при цьому має той напрям, який приймають дані прагнення. Якщо прагнення направлені на збільшення торжества особистості, то Адлер розглядав їх як соціально даремні і, в крайніх випадках, як прояви психічних проблем. З другого боку, якщо прагнення направлені на подолання життєвих проблем, то індивід прагне до самореалізації, до зміцнення дружності і перетворення світу в краще місце для життя.
  9. Протягом життя індивід стикається з альтернативами. Оскільки послідовники Адлера не були детерміністами, або ж були слабкими детерміністами, то вони вважали, що людина здатна ухвалювати творчі, виборчі і самостійні рішення, а також вибирати ту мету, якої вона хоче добитися. Вона може вибрати мету корисну, яка робить внесок в суспільство, а може присвятити себе даремній стороні життя. Вона може вибрати цілеспрямованість або може, як це роблять невротики, піклуватися про себе і про свою перевагу, оберігаючи своє відчуття особистої значущості від загроз.
  10. Свобода вибору вводить в психологію поняття цінності і значення. Почуття невротика виникають з переконання, що життя і люди ворожі, а він неповноцінний, в результаті він відсторонюється від прямого рішення проблем і намагається досягти особистої переваги за допомогою засобів, що захищають його самооцінку: зверхкомпенсації, надівши маску, шляхом відмови, прагненням братися тільки за ті задачі, де результат обіцяє бути успішним. Адлер сказав, що невротик своїми діями демонструє «коливаюче відношення”, до життя (1964а). Хоча невротик був описаний як особа «так, але.» (Adler, 1934), проте, в інших випадках він описується як особа «якщо тільки.» (Adler, 1964а). «Якщо тільки у мене не було б цих симптомів, то я б.» Останнє дало логічне обґрунтовування для «Питання», — засобу, який Адлер використовував для диференціального діагнозу, а так само для розуміння уникнення індивідом мети.
  11. Оскільки послідовників Адлера цікавить швидше процес, діагностичній термінології надається мало уваги. Часто існує проблема диференціального діагнозу між функціональним і органічним порушенням. Оскільки будь-яка поведінка цілеспрямована, то психогенний симптом матиме психологічну мету, а органічний симптом матиме соматичну мету.
  12. Життя кидає нам виклик у вигляді життєвих задач. Адлер явно назвав три з них. Первинними трьома задачами були задачі, пов’язані з суспільством, роботою і ста́ттю.
  13. Оскільки життя постійно створює проблеми, щоб його прожити вимагається мужність. Мужність стосується готовності піддатися ризикованим діям, коли наслідки або невідомі, або можуть виявитися несприятливими. Будь-хто здатний до мужньої поведінки за умови, що людина бажає цього.
  14. Життя не має спочатку власне сенсу. Ми додаємо значення життю, кожний з нас на свій власний зразок.

Індивідуальна психологія зробила великий внесок у психологію родинних стосунків, педагогічну і клінічну психологію. Послідовники індивідуальної психології в Західній Європі і в США об’єднані в асоціації індивідуальної психології, існують інститути індивідуальної психології і журнали індивідуальної психології на німецькій і англійській мовах.

Альфред Адлер — ПСИХОЛОГІС

Альфред Адлер (1870-1937) — австрійський психолог, психіатр і мислитель, один з попередників неофрейдизма, творець системи індивідуальної психології. Його власний життєвий шлях, можливо, став важливим підмогою у створенні концепції індивідуальної теорії особистості.

Дивись Альфред Адлер: біографія

Спочатку примикав до прихильників Фрейда, потім заснував власну школу, що отримала найбільший вплив у 20-х роках, зі створенням Міжнародної асоціації індивідуальної психології.

Концепція індивідуальної теорії особистості

На відміну від Фрейда, акцентировавшего роль несвідомого і сексуальності як детермінант людської поведінки, Адлер вводить в пояснення соціальний фактор: характер людини складається під впливом його «життєвого стилю», тобто ситуації, в дитинстві системи цілеспрямованих прагнень, в якій реалізується потреба в досягненні переваги, самоствердження як компенсації «комплексу неповноцінності» (Адлер першим вводить цей термін).

Наприклад, славетний давньогрецький оратор Демосфен з дитинства страждав дефектом мови, а багато знамениті полководці — люди невисокого зросту (Наполеон, А. В. Суворов).

Адлер вважав, що спочатку більшості дітей притаманне відчуття власної меншовартості порівняно з «всемогутніми дорослими», що веде до формування у дитини комплексу неповноцінності. Розвиток особистості, відповідно до поглядів Адлера, залежить від того, яким чином цей комплекс буде компенсуватися. У патологічних випадках людина може намагатися компенсувати свій комплекс неповноцінності за рахунок прагнення до влади над іншими (компенсаторна теорія влади).

Головні ключові принципи його теорії можна розділити на:

  1. відчуття неповноцінності і компенсація;

  2. прагнення до переваги;

  3. стиль життя;

  4. соціальний інтерес;

  5. творче Я;

  6. порядок народження;

  7. фікційний финализм.

Стиль життя і комплекс неповноцінності

Адлер, загалом беручи структурну модель психіки, розроблену Зигмундом Фрейдом, замінює украй абстрактні рушійні сили особистості Ерос і Танатос на більш конкретні. Він припустив, що життя людини визначається боротьбою двох основних потреб: потреби у владі і перевазі і потребою в прихильності і приналежності до соціальної групи. Центральним для концепції Адлера стало поняття «компенсації». Маленька дитина переживає свою неповноцінність, ущербність порівняно зі старшими (звідси термін «комплекс неповноцінності»). Прагнення подолати комплекс меншовартості запускає процес розвитку людини. На думку Адлера, саме прагнення до сверхкомпенсации, що виникає у відповідь на яскраво виражений дефект, що призводить до визначним успіхам (наприклад, хлопчик, якого всі дражнять за субтильне статура, стає знаменитим спортсменом). Адлер дотримувався думки, що нормальна людина здатна досягти балансу між прагненням до переваги і прагненням до соціальної прихильності. Таким чином, людина намагається досягти першості, але в тих областях, які корисні суспільству. Адлер вводить поняття «стиль життя». Стиль життя — це унікальний спосіб, яким індивід долає свій комплекс неповноцінності і досягає спільності з людьми.

Основні роботи

  • «Практика і теорія індивідуальної психології»

  • «Дослідження фізичної неповноцінності і її психічної компенсації»

  • «Невротична конституція»

  • «Сенс життя»

  • «Осягнення людської природи»

  • «Наука життя»

  • «Соціальний інтерес: виклик людству»

  • «Образ життя».

50. Індивідуальна психологія Адлера.

Відомим
учнем З. Фрейда, який виступив проти
біологізаторських тенденцій свого
вчителя, був А. Адлер (1870—1937). Він заснував
так звану індивідуальну психологію. На
відміну від глибинної психології З.
Фрейда, в теорії А. Адлера немає жодних
постулатів про приховані неосяжні сили
і структури психічного життя. Не
природжені потяги, не природжені
архетипи, а відчуття спільності з іншими
людьми, що стимулює соціальні контакти
і орієнтацію на інших людей, — ось та
головна сила, яка визначає поведінку і
життя людини, стверджував А. Адлер.

А.
Адлер вважав соціальне почуття
природженим, хоча специфічність взаємин
людей й визначається характером
суспільства, в якому проживає людина.
Отже, у цьому аспекті точка зору А. Адлера
так само біологічна, як і погляди З.
Фрейда і К. Юнга. В той же час Адлер був
єдиним, хто вважав найважливішою
тенденцією в розвитку особистості її
прагнення зберегти в цілісності свою
індивідуальність, усвідомлювати і
розвивати її. З. Фрейд в принципі відкидав
ідею про унікальність кожної особистості,
досліджуючи те загальне, що властиве
сфері несвідомого.

На
думку А. Адлера, структура особистості
єдина і тому не може бути розчленованою
на три інстанції («Воно», «Я» та «Над-Я»).
Детермінантою розвитку особистості є
потяг до вищості, прагнення влади,
самоствердження. Однак цей потяг не
завжди може бути реалізований, наприклад,
внаслідок дефектів у розвитку або
несприятливих соціальних умов виникає
почуття неповноцінності.

Теорія
особистості А. Адлера є добре структурованою
системою, що базується на декількох
базових поняттях: фіктивний фіналізм,
прагнення до переваги, почуття
неповноцінності і компенсації, суспільний
інтерес, стиль життя, креативне «Я».

Фіктивний
фіналізм (фіктивні цілі) — суб’єктивні
причини психологічних явищ. Психологічні
феномени неможливо зрозуміти, не
ґрунтуючись на принципі фіналізму, лише
фінальні цілі можуть пояснити людську
поведінку. Фінальна мета може бути
фікцією, тобто недосяжним ідеалом, але
є реальною стимул-реакцією і дає остаточне
пояснення поведінки.

Прагнення
до переваги є поштовхом до вирішення
людиною життєвих проблем. Прагнення до
переваги є природженим і веде людину
до вершин розвитку. Це могутній динамічний
принцип.

Почуття
неповноцінності включає усі почуття,
які виникають у зв’язку з соціальною
або психологічною недосконалістю, окрім
переживань, пов’язаних з фізичною
слабкістю і хворобою. Почуття
неповноцінності в нормальних обставинах
є великою рушійною силою. Бажання
подолати свою неповноцінність дає
поштовх до розвитку особистості.

Суспільний
інтерес є природженим, тобто люди —
соціальні істоти, які прагнуть зробити
суспільство досконалим.

Життєвий
стиль є системною основою функціонування
особистості, тобто це цілісність, якій
підпорядковані структурні частини
особистості.

Креативне
«Я» створює суб’єктивну, динамічну,
єдину, таку, що володіє унікальним
життєвим стилем особистість, надає сенс
життю, творить мету і продумує засоби
її досягнення.

А.
Адлер надавав великого значення позиції
дитини в сім’ї (порядку народження) для
розвитку стилю її життя та способу
вирішення життєвих проблем. Створені
А. Адлером психологічні портрети типової
дитини в різних вікових позиціях є
суттєвим внеском вченого в сучасну
психологію.

Індивідуальна
психологія А. Адлера заперечує фатальний
зв’язок психічного розвитку особистості
з органічними інстинктами, більше того,
вона стверджує, що цей розвиток керований
логікою суспільного життя. Однак, погляди
А. Адлера у наш час сприймаються як
надмірно механістичні, що надто спрощують
складні діалектичні зв’язки між індивідом
і суспільством.

Оригинальный рецепт AeroPress его изобретателя Алан Адлер

Несомненно, AeroPress, знаменитая кофеварка с фильтром, является одним из самых популярных методов заваривания. Он невероятно универсален, прост в использовании, с ним удобно путешествовать, это один из самых простых способов чистки, к тому же он довольно небьющийся!

Неудивительно, что он даже создал вокруг себя целый культ следования. Энтузиасты AeroPressers соревнуются за лучший напиток со всего мира с 2008 года!

Осенью 2017 года мы отправились в путешествие, чтобы задокументировать эволюцию и постоянно растущую культуру AeroPress.Мы запустили и успешно завершили кампанию на Kickstarter в поддержку создания нашего документального фильма AeroPress Movie, и с начала подготовки фильма мы узнали множество интересных фактов о пивоваренной компании.

Однако до сентября 2017 года мы не пробовали оригинальный рецепт заваривания с помощью AeroPress.

Оригинальный рецепт AeroPress

Изобретатель, Алан Адлер, неустанно экспериментировал со своим изобретением, пока не нашел рецепт, который позволил бы ему приготовить идеальную чашку кофе.И поделился своим рецептом с готовым продуктом в оригинальной упаковке AeroPress.

Поскольку каждая пивоварня поставляется в своей отличительной шестиугольной бумажной коробке, рецепт которой находится внутри, это удивительно, что мы никогда не пробовали его. С таким большим количеством профессионалов в области кофе мы просто продолжали экспериментировать с их рецептами, но так и не обнаружили тот, который находится прямо у нас под носом.

Стремясь хорошо изучить AeroPress, мы сняли наши эксперименты на видео.

ECT с Аланом Адлером во время съемок фильма AeroPress, Пало-Альто, Калифорния

Первое отличие рецепта Алана Адлера от рецептов, которые мы знали и использовали раньше, заключалась в его простоте. Это рецепт, которому может следовать каждый. Простые в своей основе, без указания точного количества кофе и воды, поскольку большинство из нас привыкло к этому в наши дни, мы измерили каждый шаг с помощью весов, чтобы дать вам точное представление о рекомендациях.

Начните с приготовления сосуда, кофе и заваривания воды.

Рекомендации по рецепту AeroPress Алана Адлера

Рекомендации Алана Адлера, которые, как мы обнаружили, сильно отличаются от других рецептов, касались размера помола кофе и температуры воды.

  • Кофе должен быть помола, как у эспрессо.
  • Температура воды должна быть 80–85 ℃. 80 ℃ для средней и темной обжарки, 85 ℃ для более легкой обжарки.

Процесс пивоварения AeroPress

Алан Адлер рекомендует традиционное положение пивовара и общее время заваривания в одну минуту.

  1. Поместите фильтр в корзину фильтра. Полоскать бумагу не нужно, но мы это сделали.
  2. Прикрутите корзину к AeroPress.
  3. Установите AeroPress на графин или кружку.
  4. Залейте одну мерную ложку кофе. Это примерно 15 граммов кофе.
  5. Добавьте воды до отметки №1. Его должно быть около 85–90 граммов.
  6. Хорошо перемешайте кофе примерно десять секунд, убедившись, что вся гуща влажная.
  7. Подсоедините плунжер в верхней части емкости.
  8. Нажмите на поршень примерно на 20–60 секунд, в зависимости от давления. Рекомендуется просто положить руки на поршень и дать им возможность толкнуть поршень своим естественным весом.
  9. Результатом этого рецепта стал кофейный концентрат. Добавьте горячую воду по своему вкусу.
  10. Чтобы очистить заварочный агрегат, снимите крышку, выбросьте кофейную гущу и вымойте заварочный агрегат.

Мы надеемся, что вы включите этот простой рецепт в свои утренние эксперименты.Это действительно просто, и из него получится хорошая чашка кофе. И пока вы наслаждаетесь пивом AeroPress, не забывайте идти в ногу с нашими планами AeroPress Movie.

.

Алан Адлер | Гора Синай

Выберите Failure SpecialtyAddiction MedicineAddiction PsychiatryAdolescent MedicineAdvanced сердца и TransplantAllergy и ImmunologyAlzheimer в DiseaseAnatomic Патология и клиническая PathologyAnesthesiologyBariatric SurgeryBlood Banking / Переливание MedicineBody ImagingBreast Рак — грудиПластика ImagingCancer (онкология) CardiologyCardiovascular компьютерной TomographyCardiovascular DiseaseCardiovascular SurgeryCerebrovascular Болезни / StrokeChild NeurologyChild и подростковая PsychiatryColon и ректальной хирургии / ProctologyCornea, Внешние болезни и Рефракционная хирургияМедицина критических состоянийМедицина критических состояний — АнестезиологияСтоматологическая онкологияСтоматологияДерматологияДерматопатология — ДерматологияУхо, нос, горло / отоларингологияЭхокардиографияЭлектродиагностическая медицинаЭкологическая медицинаЭндокринная медицина, диабет и болезни костейГенеривологическая медицинаГенологическая медицина necologic OncologyHand SurgeryHead & шеи SurgeryHeadache MedicineHematology-OncologyHospital MedicineInfectious DiseaseInternal MedicineInterventional CardiologyInterventional NeuroradiologyInterventional RadiologyIntestinal TransplantationKidney / Поджелудочная TransplantationLiver MedicineLiver SurgeryLiver TransplantationMaternal и фетальный MedicineMetabolism / DiabetesNephrologyNeuro-OphthalmologyNeurocritical CareNeurologyNeuropsychologyNeuroradiologyNeurosurgeryNewborn MedicineNuclear CardiologyNuclear MedicineObesity MedicineObstetrics и GynecologyOccupational MedicineOcular OncologyOphthalmic PathologyOphthalmic Пластиковые SurgeryOphthalmologyOptometryOral / челюстно SurgeryOrthopedics & Ортопедические SurgeryPain ManagementPediatric & Подростков Гинекология, детская аллергия и иммунология, педиатрическая анестезия, детская кардиология, детская сердечно-сосудистая хирургия, детская реанимация, педиатрия, ухо, нос, горло / отоларингология, неотложная детская медицина, педиатрическая эндокринология, педиатрия врачебный GastroenterologyPediatric Гематология-OncologyPediatric HepatologyPediatric Инфекционного DiseasesPediatric нефрология и HypertensionPediatric NeurologyPediatric NeurosurgeryPediatric OphthalmologyPediatric PulmonologyPediatric RadiologyPediatric RheumatologyPediatric Спорт MedicinePediatric SurgeryPediatric UrologyPediatricsPlastic и реконструктивная SurgeryPodiatryPrimary CarePsychiatryPsychologyPublic здоровье и общий Профилактический MedicinePulmonary MedicineRadiation OncologyRadiologyRehabilitation и физической MedicineReproductive EndocrinologyRetina — Medical & SurgicalRheumatologyShoulder & Elbow SurgerySleep MedicineSpinal шнур Травма MedicineSpine SurgerySports медицина ( Реабилитация) КосоглазиеХирургияХирургическая реанимацияХирургическая онкологияТоракальная хирургияТрансплантацияУрогинекологияУрологияУвеитСосудистая хирургия

.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.