Методи стимулювання і мотивації навчально пізнавальної діяльності: Стаття ««Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності»

Содержание

Характеристика методів стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Будь-яка діяльність передбачає наявність компоненту мотивації. Це стосується і навчальної діяльності, яка буде більш успішною, коли сформовані позитивне ставлення учня до навчання, пізнавальний інтерес, потреба в одержанні знань, почуття обов’язку і відповідальності. В самій назві “методи стимулювання і мотивації” відображено єдність діяльності вчителя й учнів: стимулів учителя і формування мотивації учнів.

Для формування мотивів навчальної діяльності використовується весь арсенал методів навчання: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні та інші. Будь-який з цих методів, окрім інформаційно-навчального, здійснює також мотиваційний вплив. Але практика навчання свідчить, що існують методи, які спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність і водночас сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. Наявність певних груп мотивів є основою для виділення двох великих груп методів стимулювання і мотивації учіння.

В психології поняття “мотив” означає конкретне спонукання, причину, що вимагає дії, вчинків. Тому мотиви учіння можна визначити як ставлення учня до предмету діяльності, спрямованість на цю діяльність.

Мотиви учіння поділяють на дві великі групи:

1. Внутрішні – мотиви, пов’язані зі змістом навчальної діяльності і процесом її виконанння (пізнавальний інтерес, потреба в інтелектуальній активності, прагнення досягти кращого результату тощо).



2. Зовнішні – мотиви, що характеризують взаємодією особистості із зовнішнім середовищем (вимоги, натяки, вказівки тощо).

Відповідно до цієї класифікації мотивів методи стимулюваня навчальної діяльності умовно поділяють на дві підгрупи:

1. Методи формування пізнавального інтересу.

2. Методи формування почуття обов’язку і відповідальності у навчанні.

Інтерес характеризуються трьома основними ознаками: а) позитивною емоцією по відношенню до діяльності; б) наявністю пізнавальної сторони цієї емоції; в) наявністю безпосереднього мотиву, який є продуктом самої діяльності (Г. Щукіна). Виходячи з цього, в навчанні важливо забезпечити виникнення глибоких внутрішніх переживань, позитивних емоцій до пізнавальної діяльності, її змісту, форм і методів здійснення. Емоційний стан завжди пов’язаний з душевним хвилюванням: радість, гнів, здивування. Якщо цей внутрішній стан супроводжує процеси мислення, пам’яті, уваги, то останні стають більш ефективними.


До основних методів формування інтересу належать: дискусія, диспут, метод включення учнів у ситуацію собистого переживання успіху у навчанні, в інші ситуації емоційно-моральних переживань (радості, задоволення, здивування тощо), метод опори на здобутий життєвий досвід, метод пізнавальної, дидактичної, рольової гри та ін.

Названі методи надають словесним, наочним, практичним та іншим методам додатковий стимулюючий вплив.

До методівстимулювання обов’язку і відповідальності належать: переконання, позитивного прикладу, практичного привчання до виконання вимог, створення сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку, оперативного контролю за виконанням вимог, осуду. Методи і прийоми стимулювання обов’язку і відповідальності взаємодіють з методами виховання, що підкреслює єдність процесів навчання і виховання.

Б) методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів є слідуючи: методи стимулювання інтересу до навчання, методи стимулювання обов’язку і відповідальності. Викладач може і повинен створювати такі ситуації, коли в студентів виникає інтерес до вивчення того чи іншого матеріалу. З цією метою необхідно організовувати перегляди навчальних телепередач, фрагментів кінофільмів. Інтерес студентів не повинен бути просто інтересом, він повинен стати засобом активізації навчання, сприяти кращому запам’ятовуванню матеріалу, захопленню студентів новим, ще незнаним, незвіданим, іноді парадоксальним. Викладачі, які недооцінюють мотиви збудження інтересу, не мають почуття гумору, зацікавленості, здебільшого просто байдужі до своєї викладацької роботи, програють у всьому, самі залишаються невдоволеними роботою, студентами.

Як метод стимулювання інтересу до навчання набувають великого значення пізнавальні ігри. Це ігри — подорожі, електровікторини, ігри-автомати. Ігрові методи навчання поділяються на не імітаційні та імітаційні. Не імітаційні реалізуються в умовах традиційних занять: лекція, розповідь пояснення, бесіда. До них відносяться: аналіз конкретних ситуацій, імітаційні вправи, ділові ігри, ігрове проектування, розігрування ролей, метод тренажу. Пізнавальні ь допитливість та кмітливість, ігри в навчальному сприяють сенсорному вихованню, вселяють життєвий оптимізм і збуджують емоційну наснагу. Те, що в звичайній ситуації можездаватися нудним, тяжким і нецікавим, у грі стає легким і захоплюючим. Однак це не значить, що все навчання слід перетворити в гру. Дидактична гра має займати певне місце в навчальному процесі та суттєвим є не лише її якісний бік, тобто ж і які ігри застосовувати, але й кількісний, тобто скільки ігор використовувати в навчальному процесі. Доцільність використання дидактичної гри поряд з іншими методами навчання залежить від багатьох факторів, перш за все від тих, які визначають підхід до вибору будь-якого методу в процесі навчання (творчість педагога з одного боку, та відповідність вимогам принципу з іншого).



Навчальні дискусії можуть викликати інтерес до їх предмета, коли вони вміло організовані. Попередня підготовка викладача полягає у визначенні теми дискусії, поділу її на питання, що обговорюватимуться. Підготовка студентів полягає насамперед в читанні різноманітної літератури з теми дискусії. Важливу роль відіграють правила ведення дискусії, ініціатива викладача і ведучого. Дискусія успішніше ведеться між паралельними групами, що вивчають одну й ту ж тему з предмету.


Імітаційні методи реалізуються у вигляді нових форм, імітують певний вид діяльності у вигляді ігрових ситуацій, змагань, конкурсів, поєдинків. Серед них викликають інтерес аналіз життєвих ситуацій. Незважаючи на те, що це не заплановано жодною програмою, час від часу, коли це виявляється доречним, бажано розбирати якусь життєву проблему, підійти від теорії до практики життя.

Застосування кожної із цих методів у різних умовах навчального процесу спонукає до виявлення різного рівня пізнавальної діяльності студента.

Друга група це методи стимулювання обов’язку і відповідальності. Педагог повинен привчати студента до праці і якщо студент зі школи не звик працювати за принципом «треба», то важко доведеться викладачу. Бо поняття «хочу-не хочу» і «треба» закладаються в психіку дітей в ранньому віці. Але це не означає, що викладач повинен застосовувати жорстку систему тиску й покарань на студента. Він повинен передусім роз’яснити мету навчання предмета. Насамперед слід пояснити важливість вивчення даного предмету в суспільних та особистих інтересах студента, в оволодінні обраною спеціальністю. Це слід підкреслювати неодноразово і поступово, це здійснює свій стимулюючий вплив.

Вимоги до вивчення предмета в навчальному процесі є різноманітні: орфографічні, дисциплінарні, організаційно-педагогічні. Ними стимулюють певний упорядкований, системний хід діяльності студентів, ненав’язливе, але повсякденне виконання, відповідальність. Виконання цих вимог привчає студентів до навчальної дисципліни і, навпаки відсутність або недодержання їх знижує ефективність усього процесу. Викладач вже від початку роботи з групою має чітко визначити вимоги до вивчення свого предмету і тоді студенти передають один одному, що в такого-то викладача необхідно вчити предмет, бо він вимогливий.

Заохочення та покарання теж є методом стимулювання. Звичайно, головну роль відіграє оцінка студента, одержана за успіхи чи невдачі у вивченні предмета. Але поряд з цим багато важить для більшості студентів усне схвалення роботи студента чи осуд його поступників. Тут необхідно тільки педагогу встановити внутрішній закон — не користуватися ніколи антипедагогічними прийомами: виведення з уроку, виставлення оцінки не за знання з предмета, а за поведінку, виставлення крапок у журналі замість оцінки. Викладач, може сказати студенту, який особливо «розгулявся» в нього на уроці «Ви погано сприймаєте новий матеріал, подивимся, як Ви його засвоїте, опрацювавши самостійно». А на слідуючому уроці справді попитати студента з цього матеріалу і виставити йому об’єктивну оцінку.

Методи стимулювання і мотивації навчання. — Студопедия

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності спрямовані на формування позитивних мотивів навчання, стимулюють пізнавальну активність і одночасно сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією. Вони поділяються на дві підгрупи.

Перша підгрупа — методи формування пізнавального інтересу.

Психологія навчання доводить, що інтерес — це міцний фактор, який стимулює діяльність, він характеризується позитивною емоцією (коли навчання подобається), наявністю пізнавальної сторони цієї емоції (мені цікаво знати) та вираженням мотиву діяльності. Учитель з метою формування пізнавального інтересу в учнів використовує прийоми, які викликають позитивні емоції, — — це образність, цікавість, здивування, моральні переживання. Величезні можливості для емоційного впливу на учнів має навчальний матеріал (його новизна, актуальність, зв’язок із життям, грандіозність цифр НТП, життя і діяльність видатних людей тощо). З метою виховання пізнавального інтересу в учнів учитель застосовує пізнавальні ігри, аналіз життєвих ситуацій, створює ситуації успіху в навчанні.

Велику роль у цьому відіграють навчальні кінофільми, телепередачі, якісні наочні посібники. Учитель не повинен бути байдужим до своєї викладацької роботи, він повинен мати розвинене почуття гумору, цікавість, не показувати свого невдоволення учнями, роботою. Учительська обдарованість починається з того, щоб викликати інтерес до себе, до свого предмета, до сьогоднішнього уроку — усе це потребує невгасимого полум’я в душі, невтомної праці. Зате яка неоціненна віддача! Цікаво учням — цікаво з ними і вчителеві, їхні успіхи в навчанні стимулюють самовдосконалення вчителя.



Великого успіху у старшокласників зажили пізнавальні та рольові ігри. Гра в «бізнес» розвиває в учнів кмітливість, комерційно-математична фабула використовується для вивчення економіки, суспільствознавства, етики. У рольовій грі діють ведучі, виконавці, експерти, глядачі. Вони містять пояснення змісту і умов гри, підготовку дійових осіб до виконання своїх ролей, підготовку учнів-експертів та ведучого.
Навчальні дискусії, диспути — це методи, близькі до бесіди. В їх основі лежить обговорення якоїсь проблеми чи запитання. Диспут — це обмін думками з наукової чи суспільної теми. Диспути бувають великі й малі (залежно від проблеми). Підготовка до диспуту починається з оголошення теми та програми; ознайомлення учнів з висвітленням вказаної проблеми в літературі, вибору ведучого та його підготовки до диспуту, запрошення спеціалістів з даної теми для підсумків, обладнання аудиторії, у якій буде проводитися диспут. Дискусії вчать учнів мислити самостійно, розвивають уміння практичного аналізу й аргументації висунутих положень, поваги до думки інших.


До стимулюючих методів навчання належить аналіз життєвих ситуацій, коли потрібно розібратися з якоюсь життєвою проблемою, наблизитися до практичного життя.
Значну роль починають відігравати ситуації успіху в навчанні, які потрібно створювати для тих, у кого утворилася безрадісна проблема — ситуація «трієчника». Розумний педагог повинен допомогти учню вийти на рубіж відмінного або доброго навчання. Для цього проводяться індивідуальні заняття, консультації, підготовка учнів до завтрашніх відповідей перед класом. Проте слід уникати штучного завищення оцінок, що сприймається класом як порушення справедливості й об’єктивності.

Друга підгрупа — методи стимулювання обов’язку і відповідальності у навчанні. Для цього застосовується вимога, оцінка, контроль знань і умінь учнів, привчання жити в майбутньому не тільки за стимулом «хочеться», а й за стимулом «треба». Найбільша роль у цьому належить роз’ясненням, а не наказам та вимогам. Учитель повинен періодично пояснювати учням суспільну і особисту значущість навчання (щоразу робити це по-новому і максимально переконливо, на основі життєвого досвіду), ставити вимоги і привчати учнів до їх виконання, заохочувати до сумлінного виконання своїх обов’язків, контролювати виконання вимог і вказувати на недоліки, робити правильні зауваження, щоб викликати більш відповідальне ставлення до навчання.

У сучасній педагогічній науці і практиці розроблено немало шляхів і способів емоційного впливу на учнів: проблемний виклад матеріалу, відбір матеріалу з емоційним потенціалом, художнє ілюстрування, використання ТЗН.

У процесі викладу нового матеріалу вчителі збуджують в УЧНІВ почуття здивування, несподіваності, зацікавленості предметом повідомлення, змінюючи логіку послідовності, розриваючи причинно-наслідкові зв’язки, подаючи інформацію як дивну й алогічну. У мистецтві цей прийом називається «минус-прийом». Несподіваний підхід до розкриття матеріалу
викликає подив, радість пізнання в нових зв’язках і відношеннях очікування відкриття невідомих якостей предмета.

Великі можливості для співробітництва в пізнавальному процесі має діалогізація розповіді вчителя, роздвоєння монологічного повідомлення.
Для цього вчитель повинен відчувати поряд з собою рівноправну чужу свідомість, яку не можна споглядати, аналізувати, визначати як об’єкти, як речі — з нею можна лише діалогічно спілкуватися.

Одним з поширених методів емоційного впливу на учнів у процесі викладання нового матеріалу на уроці є включення в повідомлення вчителя відомостей про сприйняття його вченими, письменниками, видатними людьми, а також мислене перенесення учнів на місце подій.

Поширенним прийомом у педагогічній діяльності є представлення повідомлення в новому ракурсі, під іншим кутом зору порівняно з усталеною оцінкою. Для цього можна історичний, історико-літературний факт розкрити з боку соціально-психологічного знання, фрагмент естетичного знання — через повідомлення про сприймання твору читачами, через ідеологічні погляди художника.

Включення учнів у життєві ситуації, що примушує приймати якісь рішення, забезпечує глибокі психологічні основи для формування в них свідомих знань і переконань.
Різноманітні прийоми стимулювання емоційних реакцій учнів у ході уроку значною мірою сприяють більш повному включенню учнів у пізнавальний процес та його активізації. Емоції, що їх переживають учні, сприяють переходу знань у переконання, інформація стає власною, і учень позитивно до неї ставиться. Зникає фактор знайомості, коли матеріал, що вивчається, знайомий учням і не викликає інтересу до

новизни. Зникає фактор звикання, який виникає, коли навчальний матеріал викладається в одній і тій самій логічній стереотипній послідовності.
У результаті застосування методів емоційного впливу на учнів у процесі викладання нового матеріалу виникає реакція очікування, позитивний стан, виробляється позитивна установка на навчання.

Тема 8. Зміст освіти в сучасній школі.

План

57. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності

Методи стимулювання
і мотивації навчально-пізнавальної
діяльності учнів

Метод формування
пізнавального інтересу :

1.
Метод створення ситуації новизни
навчального матеріалу

(відчуття
збагачення знаннями спонукає учнів до
самовдосконалення)

2
Метод опори на життєвий досвід учнів

(використання
вчителем у навчальному процесі життєвого
досвіду учнів — фактів, явищ, які вони
спостерігали в житті, або в яких самі
брали участь)

3.Метод
емоційно-морального стимулювання

(включення
у зміст навчання моральних ситуацій
прикладів з життя чи літератури)

4.Метод
зацікавлення

(реалізується
за допомогою цікавих прикладів,
парадоксальних фактів (цікаві аналогії,
розкриття подробиць 3 життя відомих
людей, розповіді про передбачення
фантастів, проблемні запитання, досліди.

5.Метод
емоційного сплеску та заохочення

(підтримка,
підбадьорювання, заохочення; вчитель
демонструє своє прагнення допомогти
учню, він впевнений у його силах,
здібностях)

6.Метод
пізнавальних ігор

Пізнавальна
гра

— метод навчання, що допомагає учневі
самостійно орієнтуватися у мотивах
вчинків дійової осо обирати і втілювати
зовнішні прояви її
внутрішнього
світу, прогнозувати педагогічний вплив.
Види
пізнавальних ігор:

-ділова
гра — діалог на професійному рівні, в
якому відбуваються зіткнення різних
думок, пропозицій,

і
взаємна критика гіпотез. Їх обгрунтування,
що призводить до появи нових знань і
уявлень

-рольова
гра — імпровізоване розігрування заданої
ситуації

інтерактивна
гра — метод навчання, заснований на
досвіді, отриманому в результаті
спеціально організованої соціальної
взаємодії учасників з метою зміни
індивідуальної моделі поведінки

симуляція
— метод навчання, який моделює обмежені
в часі, конкретні життєві ситуації,
результат яких залежить від поведінки
учасників процесу взаємодії

7.Метод створення відчуття успіху в навчанні

(зміцнює
впевненість у своїх силах, пробуджує
почуття гідності, бажання вчитися;
«еврика” навмисна помилка, «допоможи
мені”

Метод формування
почуття обов’язку і відповідальності
у навчанні

Показ
учням суспільної та особистої значущості
уміння (роз’яснення значимості уміння)

Висунення
вимог, дотримання яких означає виконання
учнями свого обов’язку

Привчання
учнів до виконання вимог

Заохочення
до сумлінного виконання обов’язків

Оперативний
контроль за виконанням вимог і в разі
потреби — вказівки на недоліки та
зауваження

58. Методи контроль і самоконтролю у навчанні

Методи усного
контролю

До них належать
фронтальне та індивідуальне опитування.

Під час фронтального
опитування
 
вчитель пропонує
серію логічно пов’язаних між собою
запитань для учнів усього класу. Воно
сприяє систематизації знань, розвиває
навчальну активність учнів, але не
враховує індивідуального темпу мислення,
стимулює прості відповіді, тому його
необхідно поєднувати з індивідуальним
опитуванням.

У процесі
індивідуального
опитування

учень має змогу самостійно висловлювати
свої думки, коригувати їх і доповнювати.
Ефективність методів усного контролю
залежить від ретельної підготовки
вчителя, чіткості формулювання запитань
(зрозумілості, лаконічності) і ступеня
їх проблемності

Методи письмового
контролю

Вони
спрямовані на аналіз документального
матеріалу, визначення характеру допущених
учнями помилок і способів їх подолання.
Найпоширенішими є такі методи письмового
контролю: контрольні роботи, твори,
диктанти, письмові заліки, контрольні
тестові роботи програмованого типу
(перелік запитань і можливі варіанти
відповідей).

Методи
лабораторного контролю

Ці методи
забезпечують можливість перевірити
рівень сформованості вміння застосовувати
здобуті знання на практиці. Вони
спрямовані на перевірку вмінь учнів
користуватися лабораторним обладнанням
(амперметр, барометр, вольтметр, термометр
тощо). Метод
лабораторного контролю

охоплює також письмові та
графічні
роботи,
розв’язання
експериментальних завдань, які потребують
здійснення дослідів.

Графічна
перевірка

Використовується
на уроках математики, креслення,
образотворчого мистецтва та ін. Вона
передбачає створення узагальненої
наочної моделі, яка відображає
взаємозв’язки в об’єктах і предметах,
що вивчаються. Так, графічно можна
зобразити умову задачі, механізми,
прилади, процеси. Графічна перевірка
забезпечує розвиток пізнавального
інтересу, економить час, формує вміння
узагальнювати, систематизувати,
класифікувати вивчений матеріал, сприяє
розвитку абстрактного мислення учнів.
Основними формами графічної перевірки
є складання таблиць, схем, побудова
діаграм, графіків, створення малюнків,
робота з картами. Вона часто поєднується
з усною або письмовою, перевірками.

Тестова перевірка
знань

Тест
сукупність підібраних за певними
правилами стандартизованих завдань
для вимірювання знань, психофізичних
та інших особливостей особистості.

Види тестових
завдань:

-Тести досягнень

(оцінювання рівня
розвитку логічного мислення учнів)

Тести
креативності

(оцінювання творчих здібностей учнів(

-Критеріально-орієнтовані
тести (визначення динаміки індивідуальних
досягнень щодо певного критерію –
напр.. динаміки розвитку уміння)

-Нормативно-орієнтовані
тести
(зіставлення
результатутестування окремого учня з
результатами учнів нормативної вибірки)

Завдання
можуть бути:

Закритими
(містять готові варіанти відповідей)

-Вібір відповіді
з кількох запропонованих;

-Вибір однієї з
альтернативних відповідей:так чи ні;

-Встановлення
відповідності(запишіть напроти кожного
числа букви обраних відповідей)

-Встановлення
правильної послідовноті.

Відкритими
(вимагають
самостійного формулювання відповідей)

-Завдання з
пропусками

-Завдання які
вимагають короткої відповіді

Програмовий
контроль

(полягає у
пред’явлення до всіх учнів стандартних
вимог у процесі перевірки однакових за
кількістю і складністю контрольних
завдань, запитань) машинні безмашинні.

3))) Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності

Методи
стимулювання і мотивації
навчально-пізнавальної діяльності
спрямовані на формування позитивних
мотивів навчання, стимулюють пізнавальну
активність і одночасно сприяють
збагаченню школярів навчальною
інформацією. Вони поділяються на дві
підгрупи.

Перша
підгрупа — методи формування пізнавального
інтересу.

Психологія
навчання доводить, що інтерес —- це
міцний фактор, який стимулює діяльність,
він характеризується позитивною емоцією
(коли навчання подобається), наявністю
пізнавальної сторони цієї емоції (мені
цікаво знати) та вираженням мотиву
діяльності. Учитель з метою формування
пізнавального інтересу в учнів
використовує прийоми, які викликають
позитивні емоції, — це образність,
цікавість, здивування, моральні
переживання. Величезні можливості для
емоційного впливу на учнів має навчальний
матеріал (його новизна, актуальність,
зв’язок із життям, грандіозність цифр
НТП, життя і діяльність видатних людей
тощо). З метою. виховання пізнавального
інтересу в учнів учитель застосовує
пізнавальні ігри, аналіз життєвих
ситуацій, створює ситуації успіху в
навчанні. Велику роль у цьому відіграють
навчальні кінофільми, телепередачі,
якісні наочні посібники. Учитель не
повинен бути байдужим до своєї
викладацької роботи, він повинен мати
розвинене почуття гумору, цікавість,
не показувати свого невдоволення
учнями, роботою. Учительська обдарованість
починається з того, щоб викликати
інтерес до себе, до свого предмета, до
сьогоднішнього уроку — усе це потребує
невгасимого полум’я в душі, невтомної
праці. Зате яка неоціненна віддача!
Цікаво учням — цікаво з ними і вчителеві,
їхні успіхи в навчанні стимулюють
самовдосконалення вчителя.

Великого
успіху у старшокласників зажили
пізнавальні та рольові ігри. Гра в
«бізнес» розвиває в учнів кмітливість,
комерційно-математична фабула
використовується для вивчення економіки,
суспільствознавства, етики. У рольовій
грі діють ведучі, виконавці, експерти,
глядачі. Вони містять пояснення змісту
і умов гри, підготовку дійових осіб до
виконання своїх ролей, підготовку
учнів-експертів та ведучого.

Навчальні
дискусії, диспути — це методи, близькі
до бесіди. В їх основі лежить обговорення
якоїсь проблеми чи запитання. Диспут
— це обмін думками з наукової чи
суспільної теми. Диспути бувають великі
й малі (залежно від проблеми). Підготовка
до диспуту починається з оголошення
теми та програми; ознайомлення учнів
з висвітленням вказаної проблеми в
літературі, вибору ведучого та його
підготовки до диспуту, запрошення
спеціалістів з даної теми для підсумків,
обладнання аудиторії, у якій буде
проводитися диспут. Дискусії вчать
учнів мислити самостійно, розвивають
уміння практичного аналізу й аргументації
висунутих положень, поваги до думки
інших.

До
стимулюючих методів навчання належить
аналіз життєвих ситуацій, коли потрібно
розібратися з якоюсь життєвою проблемою,
наблизитися до практичного життя.

Значну
роль починають відігравати ситуації
успіху в навчанні, які потрібно створювати
для тих, у кого утворилася безрадісна
проблема — ситуація «трієчника».
Розумний педагог повинен допомогти
учню вийти на рубіж відмінного або
доброго навчання. Для цього проводяться
індивідуальні заняття, консультації,
підготовка учнів до завтрашніх відповідей
перед класом. Проте слід уникати штучного
завищення оцінок, що сприймається
класом як порушення справедливості й
об’єктивності.

Друга
підгрупа — методи стимулювання обов’язку
і відповідальності у навчанні. Для
цього застосовується вимога, оцінка,
контроль знань і умінь учнів, привчання
жити в майбутньому не тільки за стимулом
«хочеться», а й за стимулом «треба».
Найбільша роль у цьому належить
роз’ясненням, а не наказам та вимогам.
Учитель повинен періодично пояснювати
учням суспільну і особисту значущість
навчання (щоразу робити це по-новому і
максимально переконливо, на основі
життєвого досвіду), ставити вимоги і
привчати учнів до їх виконання,
заохочувати до сумлінного виконання
своїх обов’язків, контролювати виконання
вимог і вказувати на недоліки, робити
правильні зауваження, щоб викликати
більш відповідальне ставлення до
навчання.

У
сучасній педагогічній науці і практиці
розроблено немало шляхів і способів
емоційного впливу на учнів: проблемний
виклад матеріалу, відбір матеріалу з
емоційним потенціалом, художнє
ілюстрування, використання ТЗН.

У
процесі викладу нового матеріалу
вчителі збуджують в учнів почуття
здивування, несподіваності, зацікавленості
предметом повідомлення, змінюючи логіку
послідовності, розриваючи причинно-наслідкові
зв’язки, подаючи інформацію як дивну й
алогічну. У мистецтві цей прийом
називається «мінус-прийом».
Несподіваний підхід до розкриття
матеріалу викликає подив, радість
пізнання в нових зв’язках і відношеннях
очікування відкриття невідомих якостей
предмета.

Великі
можливості для співробітництва в
пізнавальному процесі має діалогізація
розповіді вчителя, роздвоєння
монологічного повідомлення.

Для
цього вчитель повинен відчувати поряд
з собою рівноправну чужу свідомість,
яку не можна споглядати, аналізувати,
визначати як об’єкти, як речі — з нею
можна лише діалогічно спілкуватися.

Одним
з поширених методів емоційного впливу
на учнів у процесі викладання нового
матеріалу на уроці є включення в
повідомлення вчителя відомостей про
сприйняття його вченими, письменниками,
видатними людьми, а також мислене
перенесення учнів на місце подій.

Поширеним
прийомом у педагогічній діяльності є
представлення повідомлення в новому
ракурсі, під іншим кутом зору порівняно
з усталеною оцінкою. Для цього можна
історичний, історико-літературний факт
розкрити з боку соціально-психологічного
знання, фрагмент естетичного знання —
через повідомлення про сприймання
твору читачами, через ідеологічні
погляди художника.

Включення
учнів у життєві ситуації, що примушує
приймати якісь рішення, забезпечує
глибокі психологічні основи для
формування в них свідомих знань і
переконань.

Різноманітні
прийоми стимулювання емоційних реакцій
учнів у ході уроку значною мірою сприяють
більш повному включенню учнів у
пізнавальний процес та його активізації.
Емоції, що їх переживають учні, сприяють
переходу знань у переконання, інформація
стає власною, і учень позитивно до неї
ставиться. Зникає фактор знайомості,
коли матеріал, що вивчається, знайомий
учням і не викликає інтересу до новизни.
Зникає фактор звикання, який виникає,
коли навчальний матеріал викладається
в одній і тій самій логічній стереотипній
послідовності.

У
результаті застосування методів
емоційного впливу на учнів у процесі
викладання нового матеріалу виникає
реакція очікування, позитивний стан,
виробляється позитивна установка на
навчання.

Методи
стимулювання пізнавальної діяльності
в процесі навчання

Різноманітні
дослідження структури діяльності
людини незмінно підкреслюють необхідність
наявності в ній компоненту мотивації
[47]. Будь-яка діяльність протікає більш
ефективно і дасть якісні результати,
якщо при цьому у особистості є сильні,
яскраві, глибокі мотиви, викликаючи
бажання діяти активно, з повним відданням
сил, переборювати неминучі скрути,
несприятливі умови і інші обставини,
наполегливо просуваючись до наміченої
мети. Стереотипи утворюються при
непроблематизованості змісту учбового
курсу, а також при авторитарній позиції
викладача і декларованості в педагогічному
спілкуванні [48]. Для того, щоб сформулювати
мотиви навчальної діяльності,
використовується весь арсенал методів
організації і управління навчальної
діяльності.

Кожний
з методів організації навчальної
діяльності володіє не тільки
інформативно-навчальним, але і
мотиваційним впливом. В цьому сенсі
можна говорити про стимулююче-мотиваційну
функцію будь-якого методу навчання.
Функція стимулювання в цьому випадку
немов би виходить на перший план,
сприяючи здійсненню освітньої функції
всіх інших методів.

Як
відзначалося вище і в роботах [37, 49],
групу методів стимулювання і мотивації
можна умовно підрозділити на дві великі
підгрупи. В першу входять методи
формування пізнавальних інтересів у
навчаємих. В другій — методи, здебільшого
направлені на формування почуття боргу
і відповідальності в навчанні.
Охарактеризуємо докладніше кожну з
цих підгруп методів стимулювання і
мотивації навчання.

18. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів

Будь-яка
діяльність передбачає наявність
компонента мотивації. Це стосується і
навчальної діяльності, яка буде успішною
за умови позитивного ставлення учня
до навчання, наявності пізнавального
інтересу, потреби у здобутті знань,
почуття обов’язку й відповідальності.

Для
формування мотивів навчальної діяльності
використовують весь арсенал методів
навчання: словесні, наочні і практичні,
репродуктивні і пошукові, індуктивні
і дедуктивні та ін. Кожен із цих методів,
окрім інформаційно-навчального, здійснює
також мотиваційний вплив. Проте існують
специфічні методи стимулювання і
мотивації, спрямовані на формування
позитивних мотивів учіння, стимулювання
пізнавальної активності і водночас
сприяння збагаченню учнів навчальною
інформацією. Вони передбачають єдність
діяльності учителя й учнів: стимулів
педагога і мотивів школярів.

У
психології поняття «мотив» означає
конкретне спонукання, причину, що
вимагає дії, вчинків, тому мотиви учіння
визначають як ставлення учня до предмета
діяльності, спрямованість на цю
діяльність. Мотивація діяльності тісно
пов’язана з її стимулюванням, тобто
процесом спонукання до дії.

Залежно
від ставлення до навчальної діяльності,
її змісту мотиви учіння поділяють на
внутрішні і зовнішні.Внутрішні
мотиви 
пов’язані
зі змістом навчальної діяльності та
її процесом (пізнавальний інтерес,
потреба в інтелектуальній активності,
прагнення досягти кращого результату
тощо). Зовнішні
мотиви 
характеризують
взаємодію особистості із зовнішнім
середовищем (вимоги, натяки, вказівки
тощо).

Відповідно
до цієї класифікації мотивів методи
стимулювання навчальної діяльності
умовно поділяють на підгрупи: методи
формування пізнавального інтересу та
методи формування почуття обов’язку і
відповідальності у навчанні.

Метод формування
пізнавального інтересу

Інтерес
як важливий компонент внутрішньої
мотивації характеризується трьома
основними ознаками: позитивною емоцією
стосовно діяльності; наявністю
пізнавального компонента цієї емоції;
наявністю безпосереднього мотиву, який
є продуктом самої діяльності (Г. Щукіна).
З огляду на це у навчанні важливо
забезпечити виникнення глибоких
позитивних переживань стосовно
пізнавальної діяльності, її змісту,
форм і методів здійснення. Процеси
мислення, пам’яті, уваги стають
ефективнішими, якщо їх супроводжує
душевне хвилювання (радість, гнів,
здивування тощо). Цікаво робити те, що
вимагає напруження, але труднощі мають
бути посильними. Неправомірне спрощення
навчального матеріалу, невиправдано
повільний темп його вивчення, багаторазові
повтори не можуть сприяти розвитку
пізнавального інтересу.

До
основних методів формування пізнавального
інтересу належать: дискусія, диспут,
включення учнів у ситуацію особистого
переживання успіху в навчанні, в інші
ситуації емоційно-моральних переживань
(радості, задоволення, здивування тощо),
метод опори на здобутий життєвий досвід,
метод пізнавальної, дидактичної,
рольової гри та ін.

До
методів емоційного стимулювання
навчання належить прийом створення
ситуації зацікавленості, тобто
використання цікавих для учнів прикладів,
парадоксальних фактів, проведення
дослідів. Підвищують інтерес до навчання
цікаві аналогії, зокрема зіставлення
наукових і життєвих тлумачень окремих
природних і суспільних явищ.

Основним
джерелом інтересу до навчальної
діяльності є насамперед її зміст. Щоб
підсилити стимулювальний вплив змісту,
необхідно чітко дотримуватися вимог
принципів науковості, систематичності
і послідовності, зв’язку навчання з
життям і практикою. Для підвищення
стимулювального впливу змісту навчання
можна використовувати прийоми створення
ситуації новизни, актуальності,
наближення змісту до важливих наукових
відкриттів тощо.

Стимулювання
навчання можна досягти за допомогою
методів проблемного навчання, дидактичних
ігор. Вони сприяють створенню проблемних
ситуацій, обміну знаннями, організації
розумової діяльності.

Дидактичні
ігри класифікують на рольові, ділові,
організаційно-діяльнісні, комп’ютерні.
У рольових іграх учні грають казкових,
фантастичних персонажів. При цьому
відбувається збагачення їх уявлень
про трудові, професійні чи особистісні
взаємини з іншими людьми, підготовка
до реальних життєвих ситуацій. Рольові
ігри допомагають розв’язувати проблему
мотивації в навчанні. Важливе значення
рольової гри полягає також у подоланні
внутрішніх конфліктів, реалізації
психотерапевтичної функції.

Ділова
гра 
полягає
в імітації прийняття управлінських
рішень в різних виробничих ситуаціях,
організованих за певними правилами. В
таких умовах дії учнів набувають якості
вчинків, що формують соціальні риси і
характер майбутньої особистості. Ділові
ігри класифікують на навчальні, виробничі
і педагогічні. Навчальні ігри дають
змогу встановити в навчанні предметний
і соціальний контексти майбутньої
професійної діяльності і в такий спосіб
змоделювати більш адекватні порівняно
з традиційним навчанням умови формування
особистості. Основна мета виробничих
ділових ігор — підвищення кваліфікації
працівників управлінських апаратів,
підприємств та організацій. Педагогічні
ігри спрямовані на розвиток
професійно-особистісних якостей
педагога, уміння працювати в реальних
умовах, удосконалювати знання і вміння
в галузі методики викладання.

Організаційно-діяльнісні
ігри
зазвичай
використовують для професійної
підготовки фахівців, підвищення їх
кваліфікації, оптимального розв’язання
завдань особистісного самовизначення
в професійних ситуаціях.

Комп’ютерні
дидактичні Ігри
використовують
для вивчення мови програмування і
формування комп’ютерних знань, а також
вивчення різних дисциплін за допомогою
комп’ютерних програм.

У
дидактичній літературі залишається
нерозв’язаною проблема практичного
застосування ігор, їх дидактичних
можливостей, неконкретизовані вимоги
до ігор і раціональних методик їх
використання у навчальному процесі.

Методи
стимулювання і мотивації надають
словесним, наочним, практичним та іншим
методам додаткового спонукального
впливу.

Метод формування
почуття обов’язку і відповідальності
у навчанні

До
них належать: переконання, позитивний
приклад, практичне привчання до виконання
вимог, створення сприятливих умов для
спілкування, заохочення і пошуку,
оперативний контроль за виконанням
вимог, осуд, подяка, нагорода та ін.
Методи і прийоми стимулювання обов’язку
і відповідальності взаємодіють з
методами виховання, що пов’язує процеси
навчання і виховання.

Серед
причин низької мотивації учіння
найвагомішими є невиправдане спрощення
змісту навчального матеріалу, повільний
темп його вивчення, багаторазові
повтори. Важливим завданням діяльності
вчителя є систематичне і послідовне
формування в учнів мотивів навчальної
діяльності.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів

Будь-яка
діяльність передбачає наявність
компонента мотивації. Це стосується і
навчальної діяльності, яка буде успішною
за умови позитивного ставлення учня до
навчання, наявності пізнавального
інтересу, потреби у здобутті знань,
почуття обов’язку й відповідальності.

Для
формування мотивів навчальної діяльності
використовують весь арсенал методів
навчання: словесні, наочні і практичні,
репродуктивні і пошукові, індуктивні
і дедуктивні та ін. Кожен із цих методів,
окрім інформаційно-навчального, здійснює
також мотиваційний вплив. Проте існують
специфічні методи стимулювання і
мотивації, спрямовані на формування
позитивних мотивів учіння, стимулювання
пізнавальної активності і водночас
сприяння збагаченню учнів навчальною
інформацією. Вони передбачають єдність
діяльності учителя й учнів: стимулів
педагога і мотивів школярів.

У
психології поняття «мотив» означає
конкретне спонукання, причину, що вимагає
дії, вчинків, тому мотиви учіння визначають
як ставлення учня до предмета діяльності,
спрямованість на цю діяльність. Мотивація
діяльності тісно пов’язана з її
стимулюванням, тобто процесом спонукання
до дії.

Залежно
від ставлення до навчальної діяльності,
її змісту мотиви учіння поділяють на
внутрішні і зовнішні. Внутрішні
мотиви
 пов’язані
зі змістом навчальної діяльності та її
процесом (пізнавальний інтерес, потреба
в інтелектуальній активності, прагнення
досягти кращого результату тощо). Зовнішні
мотиви
 характеризують
взаємодію особистості із зовнішнім
середовищем (вимоги, натяки, вказівки
тощо).

Відповідно
до цієї класифікації мотивів методи
стимулювання навчальної діяльності
умовно поділяють на підгрупи: методи
формування пізнавального інтересу та
методи формування почуття обов’язку і
відповідальності у навчанні.

Метод формування пізнавального інтересу

Інтерес
як важливий компонент внутрішньої
мотивації характеризується трьома
основними ознаками: позитивною емоцією
стосовно діяльності; наявністю
пізнавального компонента цієї емоції;
наявністю безпосереднього мотиву, який
є продуктом самої діяльності (Г. Щукіна).
З огляду на це у навчанні важливо
забезпечити виникнення глибоких
позитивних переживань стосовно
пізнавальної діяльності, її змісту,
форм і методів здійснення. Процеси
мислення, пам’яті, уваги стають
ефективнішими, якщо їх супроводжує
душевне хвилювання (радість, гнів,
здивування тощо). Цікаво робити те, що
вимагає напруження, але труднощі мають
бути посильними. Неправомірне спрощення
навчального матеріалу, невиправдано
повільний темп його вивчення, багаторазові
повтори не можуть сприяти розвитку
пізнавального інтересу.

До
основних методів формування пізнавального
інтересу належать: дискусія, диспут,
включення учнів у ситуацію особистого
переживання успіху в навчанні, в інші
ситуації емоційно-моральних переживань
(радості, задоволення, здивування тощо),
метод опори на здобутий життєвий досвід,
метод пізнавальної, дидактичної, рольової
гри та ін.

До
методів емоційного стимулювання навчання
належить прийом створення ситуації
зацікавленості, тобто використання
цікавих для учнів прикладів, парадоксальних
фактів, проведення дослідів. Підвищують
інтерес до навчання цікаві аналогії,
зокрема зіставлення наукових і життєвих
тлумачень окремих природних і суспільних
явищ.

Основним
джерелом інтересу до навчальної
діяльності є насамперед її зміст. Щоб
підсилити стимулювальний вплив змісту,
необхідно чітко дотримуватися вимог
принципів науковості, систематичності
і послідовності, зв’язку навчання з
життям і практикою. Для підвищення
стимулювального впливу змісту навчання
можна використовувати прийоми створення
ситуації новизни, актуальності, наближення
змісту до важливих наукових відкриттів
тощо.

Стимулювання
навчання можна досягти за допомогою
методів проблемного навчання, дидактичних
ігор. Вони сприяють створенню проблемних
ситуацій, обміну знаннями, організації
розумової діяльності.

Дидактичні
ігри класифікують на рольові, ділові,
організаційно-діяльнісні, комп’ютерні.
У рольових іграх учні грають казкових,
фантастичних персонажів. При цьому
відбувається збагачення їх уявлень про
трудові, професійні чи особистісні
взаємини з іншими людьми, підготовка
до реальних життєвих ситуацій. Рольові
ігри допомагають розв’язувати проблему
мотивації в навчанні. Важливе значення
рольової гри полягає також у подоланні
внутрішніх конфліктів, реалізації
психотерапевтичної функції.

Ділова
гра
 полягає
в імітації прийняття управлінських
рішень в різних виробничих ситуаціях,
організованих за певними правилами. В
таких умовах дії учнів набувають якості
вчинків, що формують соціальні риси і
характер майбутньої особистості. Ділові
ігри класифікують на навчальні, виробничі
і педагогічні. Навчальні ігри дають
змогу встановити в навчанні предметний
і соціальний контексти майбутньої
професійної діяльності і в такий спосіб
змоделювати більш адекватні порівняно
з традиційним навчанням умови формування
особистості. Основна мета виробничих
ділових ігор — підвищення кваліфікації
працівників управлінських апаратів,
підприємств та організацій. Педагогічні
ігри спрямовані на розвиток
професійно-особистісних якостей
педагога, уміння працювати в реальних
умовах, удосконалювати знання і вміння
в галузі методики викладання.

Організаційно-діяльнісні
ігри
 зазвичай
використовують для професійної підготовки
фахівців, підвищення їх кваліфікації,
оптимального розв’язання завдань
особистісного самовизначення в
професійних ситуаціях.

Комп’ютерні
дидактичні Ігри
 використовують
для вивчення мови програмування і
формування комп’ютерних знань, а також
вивчення різних дисциплін за допомогою
комп’ютерних програм.

У
дидактичній літературі залишається
нерозв’язаною проблема практичного
застосування ігор, їх дидактичних
можливостей, неконкретизовані вимоги
до ігор і раціональних методик їх
використання у навчальному процесі.

Методи
стимулювання і мотивації надають
словесним, наочним, практичним та іншим
методам додаткового спонукального
впливу.

Что такое когнитивная мотивация? (с иллюстрациями)

Мотивацию можно определить как состояние или процесс в уме, который стимулирует, продвигает и контролирует действия по достижению цели. Познание — это средство, с помощью которого ум получает знания и относится к мыслительным процессам и восприятию. В психологии когнитивная мотивация — это теория, которая пытается объяснить человеческое поведение с точки зрения изучения и рассмотрения полученной информации, в отличие от встроенного набора инструкций, которые управляют реакциями на различные ситуации.Другими словами, человеческое действие является результатом мыслительного процесса, а не автоматического ответа, основанного на заранее запрограммированных правилах.

Cognitive motivation requires thought.
Когнитивная мотивация требует размышлений.

Внутренняя и внешняя мотивация

Психологи и бихевиористы обычно признают две формы мотивации, хотя это не является общепринятым. Внутренняя мотивация относится к задачам, которые приносят удовлетворение сами по себе, например, удовольствие от решения головоломки, обучения или игры. В этих случаях мотивирующий фактор — внутренний. Внешняя мотивация предполагает участие в выполнении задачи из-за внешних факторов, таких как работа за деньги и еду, или принятие мер, чтобы избежать вреда. Теории мотивации пытаются объяснить, как возникает поведение, управляемое этими факторами.

Motivation theories may be used in helping someone recover from alcohol abuse.
Теории мотивации могут использоваться, чтобы помочь кому-то выздороветь от злоупотребления алкоголем.

Теории мотивации, основанной на потребностях, утверждают, что человек выбирает работу, которая наилучшим образом позволяет ему удовлетворять свои потребности, что обычно включает зарабатывание денег для получения еды и жилья, а также для обеспечения детей. Теории когнитивной мотивации объясняют, почему люди иногда выбирают работу, которая им больше нравится, даже если они меньше платят и меньше предоставляют. Существует внутренний фактор мотивации, который побуждает людей делать что-то просто ради удовольствия, которое они им доставляют, даже если это означает в некоторой степени жертвовать своими потребностями.

Drive-reducing theories are based on the idea that humans have powerful drives for sex.
Теории снижения влечения основаны на идее, что у людей есть сильные влечения к сексу.

Когнитивная мотивация основана на двух основных вещах: доступной информации и прошлом опыте. Человек будет думать о ситуации на основе имеющихся сенсорных входов, а также будет ссылаться на свое прошлое и попытается связать предыдущий опыт с текущей ситуацией.Теории мотивации используются в образовании, спорте, на рабочем месте и помогают людям преодолевать проблемы со здоровьем, такие как неправильное питание, переедание, злоупотребление алкоголем или наркотиками. Под общим названием когнитивной мотивации ученые-бихевиористы разработали ряд теорий о том, почему люди совершают действия, которые не исключают друг друга.

Социально-когнитивная теория

Согласно этой теории, на поведение сильно влияет наблюдение за другими.Люди учатся, рассматривая действия других людей и то, привели ли эти действия к успеху или неудаче, награде или наказанию и так далее. Не всегда нужно взаимодействовать с другими, чтобы поддаться их влиянию; эксперименты показали, что телевидение, видео и другие средства массовой информации могут иметь важное влияние на поведение и мотивацию. Это больше, чем просто копирование чужого поведения: наблюдатель думает о том, что он видит, и делает из этого выводы. Такое обучение часто происходит быстрее и может быть безопаснее, чем метод проб и ошибок.

Самоопределение

Этот подход основан на внутренней мотивации и заявляет, что люди мотивированы внутренними психологическими потребностями, три из которых были идентифицированы. Компетенция — это необходимость добиваться успешного решения задачи собственными усилиями; автономия — это необходимость контролировать или, по крайней мере, существенно влиять на события в своей жизни; и родство — это желание быть связанным с другими через социальное взаимодействие. Исследования показали, что введение внешних факторов, таких как финансовое вознаграждение, как правило, подрывает внутреннюю мотивацию. Например, люди, занятые задачей, удовлетворяющей потребность в автономии, могут больше сосредотачиваться на награде и находить саму задачу менее удовлетворительной.

Атрибуция

Теория атрибуции имеет дело с восприятием людьми причин своих успехов и неудач. Есть три основных элемента, в зависимости от того, приписывают ли люди свои успехи и неудачи внутренним или внешним факторам, стабильным или нестабильным факторам или контролируемым или неконтролируемым факторам.Люди в целом склонны рассматривать свои успехи как результат внутренних факторов, таких как талант и упорный труд, а свои неудачи — как результат внешних факторов, таких как невезение или действия других. Также очевидны некоторые гендерные различия: мужчины склонны рассматривать способности как главный фактор успеха, а лень — как причину неудач; женщины, как правило, к успеху атрибута к тяжелой работе и неспособности к инвалидности. Исследования показали, что люди с меньшей вероятностью изменят свое поведение, если они считают, что неудача вызвана факторами, которые одновременно стабильны и находятся вне их контроля.

Ожидаемая ценность

Эта теория утверждает, что человек мотивирован для достижения цели сочетанием ее ожидания успеха и оценки его ценности.Ценность определяется с точки зрения затрат на достижение цели и возможного вознаграждения за ее достижение. Когда ожидания и ценность рассматриваются как высокие, человек будет сильно мотивирован и проявит усилия и решимость. Когда оба низкие, мотивация низкая, и человек не будет преследовать цель или будет делать это без энтузиазма.

Конкурирующие теории

Когнитивная мотивация — это лишь одно из нескольких объяснений того, почему люди и животные делают то, что они делают.Большинство теоретиков, которые не поддерживают эту идею, считают, что мотивация основана на потребностях или снижении влечения. Мотивация, основанная на потребностях, предполагает, что действия людей основаны на их потребностях, например, в пище, воде или воспроизводстве. Теории снижения влечения основаны на идее, что животные, в том числе люди, имеют мощные побуждения к еде, сексу и другим целям и что они мотивированы действовать только для того, чтобы уменьшить эти влечения. Познание может иметь место в этих теориях, но оно не считается основой мотивации и поведения.

Cognitive motivation may help prevent someone from overeating.
Когнитивная мотивация может помочь предотвратить переедание.
,

Способы мотивации сотрудников

Methods of motivating employees

1) Расширение возможностей — Расширение прав и возможностей в основном направлено на наделение сотрудников ответственностью и полномочиями принимать решения. Это побуждает сотрудника работать изнутри, поскольку он чувствует себя признанным в организации. Они стараются достичь цели вовремя и пытаются произвести впечатление на непосредственного начальника, чтобы авторитет мог возрасти в будущем.

2) Творчество и инновации — Существуют различные компании, которые не позволяют сотрудникам выражать свои творческие идеи.В этом процессе сотрудники чувствуют себя проигнорированными и устают выполнять одну и ту же работу снова и снова. Это снижает уровень эффективности сотрудников. Итак, компания должна быть гибкой и позволять сотрудникам выражать свои идеи в отношении развития организации.

3) Обучение — Компании должны время от времени проводить обучение и программы обучения. Компании могут мотивировать сотрудников на достижение большего, взяв на себя обязательство постоянно повышать квалификацию сотрудников.Другими словами, если полученные знания можно применить к выполняемой работе, то приобретение этих знаний будет полезным событием для работника и работодателя.

4) Качество жизни — Компании должны видеть, что качество жизни сотрудников не сильно зависит от рабочего времени организации. В последнее время в США количество рабочих часов увеличилось, и многие сотрудники покинули организацию, потому что им было трудно управлять своей жизнью за пределами рабочего места.Таким образом, компании должны видеть, что качество жизни улучшается, а не затрагивается.

5) Денежные стимулы — Денежные стимулы по-прежнему занимают важное место среди всех типов мотиваторов. Сотрудникам следует доплачивать, если они проработали больше рабочего времени, и периодически следует делать надбавки к заработной плате. Это в большей степени мотивирует сотрудников и побуждает их достигать большего количества целей, чтобы они могли получать больше стимулов со стороны компании.

Основные теории мотивации

1) Внешняя мотивация: Это факторы, которые исходят из внешней среды и позволяют сотруднику действовать в направлении выполнения работы.Наказание и вознаграждение обычно являются типом внешней мотивации. Чтобы избежать наказания, сотрудник будет работать, а чтобы получать вознаграждение, сотрудник будет много работать. Вознаграждение могло быть увеличено в размере заработной платы после выполнения заранее поставленной задачи, а наказанием могло быть увольнение с работы за невыполнение работы.

2) Внутренняя мотивация: Это противоположность внешней мотивации. Это исходит изнутри сотрудника. Вы внутренне мотивированы работать, когда сама работа мотивирует вас.Работодателю не нужно ничего навязывать сотруднику, вместо этого работа будет мотивировать его к работе. Если мы разделим слово «внутреннее» на две части — «внутреннее» и «внутреннее», то оно будет относиться к мотивации, исходящей изнутри сотрудника.

Types of motivators

Несколько важных тем, связанных с мотивацией сотрудников

,

Мотивационные стимулы — стимулы для мотивации сотрудников

Поощрение — это акт или обещание большего действия. Его также называют стимулом к ​​более активным действиям. Поощрения — это то, что предоставляется в дополнение к ставкам. Это означает дополнительное вознаграждение или вознаграждение сотруднику в знак признания его достижений или лучшей работы. Стимулы стимулируют сотрудников к повышению производительности или стремятся к ним. Это естественно, что никто не действует без цели.Поэтому надежда на вознаграждение — мощный стимул для мотивации сотрудников. Помимо денежного стимула, есть и другие стимулы, которые могут привести человека к лучшему. Это будет включать удовлетворение работой, надежность работы, продвижение по службе и гордость за свои достижения. Следовательно, стимулы действительно могут иногда работать для достижения поставленных целей. Потребностей в стимулах может быть много:

  1. Для увеличения производительности,
  2. Чтобы управлять движением или стимулировать работу,
  3. Чтобы повысить приверженность к выполнению работы,
  4. Чтобы психологически удовлетворить человека, что приводит к удовлетворению от работы,
  5. Для формирования поведения или взглядов подчиненных на работу,
  6. Чтобы привить усердие и энтузиазм к работе,
  7. Чтобы максимально использовать их возможности, чтобы они использовались и использовались максимально.

Следовательно, руководство должно предложить следующие две категории стимулов для мотивации сотрудников:

  1. Денежные стимулы — Те стимулы, которые удовлетворяют подчиненных, предоставляя им вознаграждение в рупиях. Деньги признаны главным источником удовлетворения потребностей людей. Деньги также помогают удовлетворить социальные потребности, обладая различными материальными ценностями. Таким образом, деньги удовлетворяют не только психологические потребности, но и потребности в безопасности и обществе.Поэтому на многих предприятиях внедряются различные планы заработной платы и бонусные программы, чтобы мотивировать и стимулировать людей к работе.
  2. Неденежные стимулы — Помимо денежных стимулов, существуют определенные нематериальные стимулы, которые могут удовлетворить эгоизм и потребности сотрудников в самореализации. Стимулы, которые невозможно измерить в деньгах, относятся к категории «неденежных стимулов». Когда руководителю приходится удовлетворять психологические потребности подчиненных, он использует нематериальные стимулы.Нефинансовые стимулы могут быть следующих типов: —
    1. Безопасность обслуживания- Безопасность работы — это стимул, который обеспечивает большую мотивацию сотрудников. Если его работа будет обеспечена, он приложит максимум усилий для достижения целей предприятия. Это также помогает, поскольку он очень далек от умственного напряжения и может выложиться на предприятии как можно лучше.
    2. Похвала или признание- Похвала или признание — это еще один нематериальный стимул, который удовлетворяет эго-потребности сотрудников.Иногда похвала оказывается более действенной, чем любой другой стимул. Сотрудники будут чаще отвечать на похвалу и стараться отдать все свои силы делу.
    3. Схема предложений — Организация должна рассчитывать на принятие предложений и приглашение схем предложений от подчиненных. Это прививает сотрудникам дух участия. Это можно сделать путем публикации различных статей, написанных сотрудниками для улучшения рабочей среды, которые могут быть опубликованы в различных журналах компании.Это также помогает мотивировать сотрудников чувствовать себя важными, и они также могут искать инновационные методы, которые можно применить для улучшения методов работы. Это в конечном итоге помогает в росте озабоченности и адаптации новых методов работы.
    4. Расширение рабочих мест — Расширение рабочих мест — это еще один неденежный стимул, которым может быть улучшена работа рабочего. Этого можно достичь, увеличив его обязанности, дав ему важное назначение, увеличив содержание и характер работы.Таким образом, эффективный работник может получить сложную работу, в которой сможет доказать свою ценность. Это также помогает в максимальной мотивации эффективных сотрудников.
    5. Возможности по продвижению — Поощрение — это эффективный инструмент для повышения духа работы в концерне. Если сотрудникам предоставляются возможности для продвижения и роста, они чувствуют себя удовлетворенными и довольными, и они становятся более приверженными организации.

    Вышеупомянутые нефинансовые инструменты можно эффективно разработать, уделив должное внимание роли сотрудников.Комбинация финансовых и нефинансовых стимулов помогает вместе создать мотивацию и рвение к работе в концерне.

Положительные стимулы

Положительные стимулы — это те стимулы, которые обеспечивают положительную уверенность в удовлетворении потребностей и желаний. Позитивные стимулы, как правило, имеют за собой оптимистичный настрой и обычно предоставляются для удовлетворения психологических требований сотрудников. Например — продвижение по службе, похвала, признание, льготы и надбавки и т. Д.Это положительно по своей природе.

Отрицательные стимулы

Негативные стимулы — это те, целью которых является исправление ошибок или неисполнений сотрудников. Цель — исправить ошибки, чтобы получить эффективные результаты. К отрицательному стимулу обычно прибегают, когда положительный стимул не работает и сотрудникам приходится психологически сдерживать себя. Это негатив по своей природе. Например — понижение, перевод, штрафы, пени.

Авторство / ссылки — Об авторе (ах)


Статья написана «Прачи Джунджа» и проверена группой Management Study Guide Content Team .В состав группы MSG по содержанию входят опытные преподаватели, профессионалы и эксперты в предметной области. Мы являемся сертифицированным поставщиком образовательных услуг ISO 2001: 2015 . Чтобы узнать больше, нажмите «О нас». Использование этого материала в учебных и образовательных целях бесплатно. Укажите авторство используемого содержимого, включая ссылку (-ы) на ManagementStudyGuide.com и URL-адрес страницы содержимого.

.

Мотивация, мотивация и теории мотивации

Что
Мотивация, мотивация и теории мотивации

Мотивация — один из основных психологических процессов. Мотивация — это внутренний мотив, побуждающий человека к поведению. Мотивация может быть активирована различными стимулами (стимулирующими или мотивирующими факторами). Мотивация тесно связана с производительностью человека.

Мотивация — один из основных психологических процессов. Мотивация — это внутренний мотив, побуждающий человека к поведению.Мотивация может быть активирована различными стимулами (стимулирующими или побуждающими факторами). Мотивация тесно связана с человеческими качествами .

Мотивация — это усилие отдельного лица или отдельных лиц создать внутри другого человека (других лиц) мотивацию для желаемого поведения, и на практике это необходимая часть управления, и она основана на этом человеке с точки зрения его естественности. мотивы нежелания работать, если у него нет мотивации.

Самомотивация — это попытка человека мотивировать себя.

Как использовать мотивацию на практике?

Целью мотивации является активация человека, стимуляция внутренних движущих сил и направление их поведения для достижения цели. Для организации мотивация людей является одним из ключевых факторов успеха . Использование мотивации в организациях создает и поощряет внутренний интерес к людям, готовность и их участие в выполнении своих задач и целей организации.Мотивация просто связана с достижением конкретной цели и удовлетворением от ее достижения. Ключевым моментом является достижение подлинного внутреннего обязательства .

Базовое деление факторов мотивации это:

  • Положительная мотивация — основывается на вознаграждении за лучшую работу:
    • Фактор материального участия
    • Фактор моральной ценности
    • Фактор самореализации
  • Отрицательная мотивация — основывается на факторах силы:
    • Фактор наличия
    • Фактор страха (боязнь работы или потери работы)

Обзор наиболее известных теорий мотивации :

Связанные термины и методы:

Связанная дисциплина:

Связанная область управления:

Самомотивация

Система мотивации и вознаграждения сотрудников

Когнитивная теория мотивации

предыдущий

следующий

,

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.